Олег Гуцуляк: Печенеги были буддистами

Дзидзо, Дзидзо-босацу («Сокровищница Земли», санскр. Кшитигарбха)бодхисаттва, очень почитаемый японскими буддистами. Он – защитник всех страдающих и нуждающихся в помощи, покровитель детей и путешественников, а также мучающихся в аду. Его главная миссия — спасать людей до прихода следующего будды Майтрейи. Дзидзо считают защитником грешников после смерти и справедливым судьёй человеческих прегрешений. Его представляют стражем, стоящим на границе с потусторонним миром, спасающим души умерших от мук (вплоть до спасения грешников из ада). Верующие полагают, что он также препятствует преждевременному уходу в небытие тех, кто ещё не исчерпал положенную долю земных радостей.

А в Галичине, особенно на Покутье, говорят не “дидусь” (“дедушка”), а “дзидзьо” !!!
Не от буддистов ли это печенегов? Топонимов типа “Печенежин” здесь много!!

Буддистами були войовничі кангари, знані на Русі як печеніги, а на Балканах – як “коньяри”.

Саме одну з гілок махаяни, так звану ваджраяну (степовий буддизм), культивували кангари–печеніги, батьківщина яких була суміжною із Тохаристаном, у столиці якого, Балхі, тільки у V – VІІІ ст. було сто буддистських монастирів. Також слід додати, що, на нашу думку, саме багатоголові Змії Гориничі символізують у руських билинах буддизм: в Кизилі зустрічаються зображення багатоголових буддійських монахів, які летять на перший буддійський собор, також багатоголові монахи літають довкола Будди на фресці в Кумтурі. Саме вони, як на нас, занесли на Русь такий таємничий, засвідчений у “Слові о полку Ігоревім”, термін “карна”, що походить із санскритського “каруна” – “активне співстраждання”, що, поряд із мудрістю, є одним зі стовпів віровчення махаяни – “великої колісниці” буддизму, а також одним з чотирьох божественних станів, що досягаються через відмову від особистих становлень.

Саме ваджраяна практикує у своїй обрядовості “габалу” (теж санскритський термін “капала” – “чаша, череп”) — посудину з людського черепа, обробленого золотом, для пиття червоного напою, символізуючого кров ворогів і злих духів (походить з традиції шіваїстського тантризму, де Шіва в іпостасі Кали Бхайрави, іпостамі “Великого Часу” п’є з чаші-черепа паруючу кров, танцюючи на трупі власного сина Ганеші — слоноподібному Ганнопатхі). Габалу розташовували на підставці–триніжнику, її покривали випуклою кришкою, навершя якої має вигляд “ваджри” — “алмазної сокири”, що зображалася у вигляді перехрещеного посередині пучка блискавок із загнутими кінцями.

З черепа князя Святослава Завойовника печенізький хан Куря виготовив саме таку чашу – “габалу”. Її зображення на триножнику карбував на своїх монетах князь Володимир Святославович. Чому? Бо чашу–“габалу”, “славу”, згідно з літописом, “перейняв” у печенізького богатиря у поєдинку Ян–Кирило Усьмович Кожумяка. На місці поєдинку, за переказом, засновано Переяслав.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print