Беседа с интертрадиционалистом: Интервью Олега Гуцуляка журналу “Новая Спарта” (2016, № 2, с. 6-20)

Screenshot_23Олег Гуцуляк – кандидат философских наук, доцент кафедры философии и социологии Прикарпатского национального университета им. В. Стефаника (Ивано-Франковск, Украина), директор интернет-портала «Огонь Прометея» (http:// www/mesoeurasia.org), автор книг «Адепт», «Поиски сокровенного царства», «Рим и Карфаген: битва продолжается», «Философия украинской сущности» и др., активист на поприще интертрадиционализма и правоконсервативной социокультурологии.

Н.С.: Здравствуйте. Хочу поблагодарить вас, за то что согласились ответить на некоторые вопросы, которые интересны нашим читателям и конечно же нам, редакторам молодого инфо-проекта «Новая Спарта». В начале, хочу затронуть тему, про которую сейчас не говорит только ленивый, а именно тему массового цветного нашествия в Европу. Я не являюсь сторонником всяческих теорий заговора, но наблюдая за происходящим, невольно складывается впечатление, что весь этот разрушительный для европейских народов процесс, кем-то регулируется. Сложно поверить, что миллионы людей, в одно и тоже время, вот так просто оставили свои дома и поехали за сытой жизнью на европейский континент. Не менее сложно поверить и в то, что всевозможные правозащитные фонды, прямо или косвенно лоббирующие интересы т.н. беженцев, действуют без какой-либо координации и помощи извне, а их деятельность основана на чистом альтруизме.
Теперь собственно вопрос. Как вы думаете, европейский миграционный кризис, начало острой фазы которого пришлось на 2015 год, является хаотичным явлением спровоцированным боевыми действиями, голодом и нищетой, либо же за этим кризисом стоят определённые структуры. Если на ваш взгляд, потоки беженцев, деятельность правозащитных фондов и различных леволиберальных групп координируется, то кто стоит за всем этим и какой интерес/интересы преследует?

Screenshot_27– В определенном смысле – да, за многими событиями нашей реальности стоят определенные структуры. Хотя они сами и «не выходят на улицу», однако манипулируют массами и массовым сознанием как напрямую, так и косвенно. Что я имею ввиду? Естественно, кто-то видит во всем происки латентных структур («Кварты» и «Квинты», регулярных и нерегулярных масонов, «малых народов» внутри «больших народов» и др.)… В чем-то они даже будут правы.
Но, думаю, сегодня на первый план истории выходит тотальная борьба за власть между, с одной стороны, представляющим еще индустриальный уровень развития производительных сил, государственно-монополистическим капитализмом в форме «Государства» и, с другой стороны, находящимся уже на постиндустриальном, нанотехнологическом и информационном уровне, финансово-корпоратократическим капитализмом в форме «Корпорации». Глобальным корпорациям не выгоден именно государственно-бюрократический вариант управления экономикой, им не нужны государства, границы, ограничения вообще, им не нужны религиозные или социальные обязательства (особенно, когда в связи с «деиндустриализацией» Запада и перенесения производства с страны «третьего мира» появляется часть населения – масса работников, включая и средний класс, – которую «нет смысла эксплуатировать»), соответсенно – не нужно и само «общество» (и в первую очередь – «гражданское общество»). Первым, кто открыто это выразил, была «железная леди» наступающего глобализма: «Такой вещи, как общество, не существует. Есть отдельные мужчины, отдельные женщины, и есть семьи»… Глобальный Конгресс Корпораций избрал англосаксонскую неолиберальную программу свертывания проекта «государство социальной ответственности», демонтаж государств вообще, стопроцентную приватизацию силовиков, ликвидацию «гражданского общества», демографическое уменьшение численности население путем перманентных «геноцидных войн местного значения». Но при этом глобалисты осознают, что преградой на пути к «новому лучшему миру» является не только и не столько бюрократическое государство (национальное или интернациональное), которое не хочет отдавать власть, а набор ценностей жизни и права личности, к защите которых, на словах, апеллирует бюрократическое «демократическое» государство. Именно они должны будут быть принесены в жертву во имя ценности права решать дела напрямую, без посредника в лице бюрократического государства. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Геокультурная дихотомия: Украина – “У Солнца”, Закраина – “На куличках”

_YRxde-NgjI1.

Подлинное название присвоивших ныне себе чужое имя “русские” – закраинцы. Изначально именно русины из Украины были переселенцами в Закраинские северо-восточные земли. Но затем, из-за смешения с угро-финским и тюркским культурно-генетическими континуумами, радикально обособились способом мышления и стереотипом поведения от своих первоначальных славянских предков и их потомков, оставшихся на изначальной земле (Украине).

Типологически это схоже с феноменом из германской этнической традиции, где есть Inlander и Auslander, рейхсдойчи и фольксдойчи.

Таким образом, есть Украина (внутренняя земля), и есть Закраина (внешняя земля).

С этим также связывается существование такого явления, как бинарной пары «речь для своих» и «речь для чужих». В нашем варианте это –“украинский” (“мова”, от “молвение слов” по чину и достоинству божественных предков-словян) и “закраинский” (“язык”, от произношения слов в соответствии с этнической особенностью – “языком своим”,  “извращая слово по своему вкусу”, создавая  разнообразные “отвратительные наречия”, “говоря, как хочется, без любви к словам и вещам”).

Украина – это отделение, в первую очередь, от большого «кочевого» мира, стремящегося «срыть межи» и уйти за горизонт – “за край” (и его потомка – «России, границы которой там, где горизонт»). В этом «нашем периметре пространства» (locus amoenus, Heimat, Украина) чувствуется в своей приватности единство целого (например, межэтническое “мы — казаки”), а в целом — своя приватность (неповторные “я” — сначала как русин, литвин, молдаван, лях, черкес, абазин, татарин, затем — как наделенный определенной характерной особенностью, закреплённой в смешном “прозвище-фамилии”). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

883738_707147292628861_533370058_oУ статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».
Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.

В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.

In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.

Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].

Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Обряд “священной весны”, готская Сикамбрия, карпатские гуцулы и нартский Кавказ (мифо-эпические параллели)

getImageГуцуляк О.Б. Обряд «священной весны», готская Сикамбрия, карпатские гуцулы и нартский Кавказ // Нартоведение на рубеже ХХ-ХХI в. : ІІ Международная научная конференция : 24-25 октября 2013 г. : [Программа]. – Владикавказ : Северо-Осетинский институт гуманитарных и социальных исследований им. В.И. Абаева Владикавказского научного центра РАН и Правительства РСО-А. – С.8.

Легендарное бегство Энея с горящей Трои — это осуществление обряда «священной весны» (ver sacrum) в честь богини Афродиты Урании, когда из этноса выделялось юношество, которое на правах отдельного этноса (клана) двигалось на колонизацию новых земель.

Именно так, по Геродоту [1], скифы отделили («у-краяли») от себя молодых скифов, которые в плавнях Меотиды (Азовского моря) нашли племя амазонок, прибывших из Малой Мидии (Атропатены) к Танаису-Дону, и в браке с ними создали новый народ — сармат (др.-иран. saoromant «опоясаный мечом»), славой и происхождением от которых гордился в своих универсалах самодержец Руси, генеральный капитан (гетман) христианской милиции Запорожья  Зеновий (Богдан) Хмельницкий. Сарматские всадники (аланы) дошли к крайнему Западу, переправились в Ирландию («племена богини Дану») и через Гибралтар. Они стали родоначальниками европейского рыцарства с его культом Грааля, которому прислуживают воинственные девы. Сарматки славились среди современников своей воинственностью и верховой ездой на  ряду с мужчинами.

Однако наиболее интересным является еще одна этногенетическая легенда. Готский историк Иордан в своих «Деяниях готов» сообщает, что готы изгнали из своей среды воинственных женщин-ведьм (haliurunnae) и те, выйдя из болот Меотиды в леса (Цезарий Гейстербахский указывает, что изгнанные ведьмы блуждали именно в лесах), от “лесных духов” (quos Faunos Ficarios vocant) родили народ гуннов [2].

Таким образом, приазовские амазонки Геродота, родившие от молодых скифов сармат, — это готки-ведьмы Иордана, пришедшие в Приазовье с берегов Балтики. А Адам Бременский сохранил предание о  том, что живущие на берегу Балтийского моря амазонки рождают детей от чудовищ с собачьими головами – «кинокефалов» [3].  Так на Солийской карте («Карте Генриха Майнцского») конца ХІІ – нач. XIII вв., где река Танаис-Дон непосредственно соединяет северный океан с Черным морем, кинокефалы помещены в Северном Причерноморье («Здесь живут мерзкие люди Грифа, кинокефалы»). Эбстфорская карта помещает их согласно более старой традиции в Индии и песьеглавец вооружен луком и стрелой, рядом значится легенда: «… Кинокефалы зовутся так, потому что у них песьи головы и личина; одеждой им служат звериные шкуры, а голос их — собачий лай».   Херефордская карта следует обеим традициям и помещает кинокефалов и в Индии, и в Причерноморье возле Меотийского озера (Азовское море). В русской традиции известен Полкан – былинный богатырь, обладающий песьей головой (враг / побратим Бовы-Королевича). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Проблема взаимоинициации и самоинициации: предварительные заметки

Доклад на Четвертую ежегодную конференцию “Эзотеризм, мистицизм и магия в современной России”, которая состоится в Москве 23 июня 2013 e.v. в рамках Ассамблеи российского отделения О.Т.О. (Ordo Templi Orientis).

Юлиус Эвола в заметке «Лук и булава» предостерегал: «… на современном Западе инициатических организаций, способных обеспечить действительную преемственность или нет вообще, или они пребывают в состоянии упадка, а те немногие центры, которые еще остались за пределами Европы, становятся все менее доступными, тогда как множаться различные фальсификации и мистификации… тот кто сегодня выбирает инициатический путь… не должен особо рассчитывать на возможность «регулярной» инициации, предполагающей «горизонтальный» контакт с живой и действующей цепью. Почти единственной перспективой является независимый «вертикальный» контакт, возможность которого зависит исключительно от индивидуальной подготовленности…».

Находясь в поиске выхода из этой ситуации, Юлиус Эвола приводит слова Жана-Мари Гюйо: «… Авторитарные метафизики и религии – это детские помочи; настало время научиться ходить самостоятельно… Мы должны найти откровение в нас самих. Христа больше нет –  пусть каждый из нас станет Христом для себя самого, пусть он обращается к Богу как захочет и как сумеет, или пускай даже отрицает Бога».

Т.е. кроме собственно инициации от Учителя к Ученику, от организации к Адепту, возможна также и ВзаимоИнициация, и СамоИнициация.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Чому вірші?

Вважається, що досі популярність серед українства поезії (з виконанням нею комунікаційної та естетичної функцій, а також з претензією на реалізацію «триєдності свободи» – свободи творчості, свободи особистості і свободи народу) означає відсутність «релігії вищого чину», вказує на те, що поезія – лише її сурогат, або, якщо хочете, нижча, «матріархальна» форма релігії (пригадаймо слова Г. Гердера: «… Поезія була материнською мовою людського роду»). Тобто український етнос досі залишається у полоні інфантилізму, а спроба Івана Драча запропонувати «Закон про українську поезію» за своєю суттю виявляється атакою аборигенів з мотикою на колонізаторські мортири.

Щоправда, є ще одна нація в світі, яка звеличила поезію в канон – «… культ поезії в Китаї завжди далеко переважає звичайне для інших націй читацьке смакування і любування: читати обожнюваного поета із запаленим запашним ладаном і потім повільно його переписувати багато разів …, а головне, вчити його напам’ять у безмежній кількості – явище найзвичайнісіньке і скоріш правило, ніж виняток» [1].

Саме поезія, як вказував Т.С. Еліот, втілює функцію «нового витлумачення вже знайомого досвіду», «новим (пере-) прочитанням» збагачувати духовний світ і витончувати здатність сприйняття довколишнього [2]. Поезія є істинне, досконале знання, виговорювання головних смислів буття, вона зберігає ці головні смисли і захищає їх у всій їхній первісності. І якщо М. Хайдеггер, доказуючи це, опирається на досвід Г. Гельдерліна, Р.-М. Рільке і Г. Тракля, то у нас є цілий всесвіт осягнення суті реальності в поетичному слові – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Зеров, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Василь Стус і тисяч інших подвижників поетичного слова. «… Якщо читати всю національну поезію як єдину книгу [виділено нами, – О.Г.], то в ній можна виокремити стійкі мотиви, которі … належать поетичній свідомості всього народу, характеризуют його цілісне сприйняття» » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Аркан – гуцульський танець ініціації

Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом – золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр – місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних “соломонових” мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы (стихи)

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы (стихи)

УХОДЯТ ВСАДНИКИ
Уходят всадники — и королевство пало,
Усталый ангел вновь забыл трубу.
Воздастся всем надеждам. И судьбу
Веков волчиц, и осень маргинала
Наполнят архетипы. И сознанье,
Влекомое и к Городу, и к миру,
Мгновеньем разорвет небес порфиру,
Что в день четвертый стало одеяньем
Для Истины. Укрытием от зла,
Волшебных ламп не пропуская блики.
И только предков горестные лики.
И Русь все ждет, как от весны — тепла.
20.04.98

ВЫСКОЧКА
Что зиждется — останется,
Что рушится — во тьму !
Все прочее — покается
Вселенскому уму…
Но каждый верномыслящий
Желает похвалы —
Кузнечик тоже выскочка,
Лишь на вершок травы…

20.04.98 » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Останній Колізей (поезія)

* * *
Так, це осінь…
Фр. Ніцше

Не Кафка, не Жан-Поль, не Фарадей.
Лиш тихий сумнів. Осінь, осінь, осінь…
Нормальний урбанізм, з десяток кросів.
На свято з чаркою – повільний марш ідей.

Це – світ… Це наш. Останній Колізей.
На ньому шлях – до левів і до раю.
Люби – невірну. Там, за небокраєм, –
Сілезький Ангел, Мандельштам, Мойсей.

***
Мойсею Фішбейну
… тут був Целян. Та не було весни.
Горіхи лунко тріскали у небо.
Злітала в память пишна і без тебе
Пташина душ незвінчаних. Лиш сни…
І все було отак онде цікаво.
Червоне яблуко на білому снігу.
Тут був Целян. І цілковитий звук
Упав на дно у філіжанку кави.
Тут був… Тепер і риба, і зима.
І Мюнхен знову привітав євреїв.
Святкують Боже протоієреї…
Ми те ж є “прото-“. В майбуття – пітьма. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Афоризмы и максимы

ЛЮБОВЬ

  • Франция  — это там, где в прекрасном слове “свобода” (liberte) — по-арийски простые — “любовь” (libe) и «порядок» (arta).
  • Ты — девушка моих ста снов. В надежде, что сто первый окажется явью.
  • Говорят, что женщина избирает мужчину снисходя: то ли к его любви к ней, то ли к своей любви к нему. Но мужчина избирает женщину по губам. Он, как вечный идеалист, соотносит тайное с явным.
  • Есть байка: “А Васька слушает, да ест”. С точки зрения феминисток все мужчины — “Васьки”.
  • Древние возлагали гимны Волшебной Даме. Поэт Александр Блок заклинал стихами Прекрасную Даму. Но только в Евангелии — слава Верной Даме (“Се раба Твоя, Господи”).
  • Говоря своей избраннице “Я люблю тебя”, юноша обращает её тем самым в таинство. Отвергая его, она святотатствует.
  • Говорят, что подлинная любовь, как правило, трагична и преходяща, и превращается в привычку (в лучшем случае). Но когда любви предшествует привычка к ближнему, любовь становится непреходящей и триумфующей. Вот в чём суть завета возлюбить ближнего своего. » Read more
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета – Тімн Лікостомон – відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів – неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність – то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі – доля така на землі. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Ільмевала: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша

ІЛЬМЕВАЛА
Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племені Уна
1.
В давнину вогнів священних,
В Храмі сонячних полисків,
Народилась Діва Лебідь*
На погорду цьому світу.
В неї очі сяють злотом,
Сріблом очі миють щоки,
А косу вкриває хустка,
Шита бісером та блиском.
І була то трудівниця:
Все збирала в морі перли,
Сміхом правила погоду,
Танцювала з вітром диким. » Read more
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Антихристом буде дагомеєць

Легенда про благочестиве християнське царство на Сході безпосередньо пов’язана з іменем апостола Іоанна, сина Зеведеєвого та Саломеї, сестри Діви Марії , про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і повинен дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – “звір, що виходить із безодні”, котрий буде походити з коліна Данового.

Школа М. Серрано — Савітрі Деві вважає, що це буде представник Африки — “Дагомеї”, оскільки міфічний король Агосу, будівничий столиці Агбоме (Абомея) назвав країну “Дан-хо-ме” — “у череві Дана” (> Дагомея), від імені старця Дана, котрого король приніс у жертву, розпоровши живіт, і поховав у самому центрі королівських володінь і збудував палац синові. Відповідно цей кривавий ритуал повторювався кожним дагомейським правителем. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Те, що не ввійшло в остаточну редакцію роману “АДЕПТ”

Прадавні кургани Степу, що самі вже забули свої імена, вітали вечірню зорю Леліву. Волога огорнула їхню присутність, що була такою доречною серед квіту опійного зілля й червоного маку, і збитим шляхом зтікала за обрій. Ліс, що цнотливо приховував у глибинах яруг ручаї прохолоди, никнув у таїнстві неминучих віщань. Лишень ледь-ледь шурхотів вітер стежинами змій, шукаючи наніч сховку… З-за хмар виплив Місяць-князь, вітаючи свою зорю-королівну. Схожий він був на міцний печенізький лук, неначе стрілу, накладав свою владу на ніч. Здавалося, часом дбайливо кидав погляд на древні боввани і сумував, коли переконувавсь в їх старечій неоковирності, а потім торкався тихого плеса. де ніжились діви-мавиці… Якесь створіння здійняло на ньому бризки і зникло… Втекло у хашчі й велике сімейство лисиць… Вони вийшли на своє полювання… Запищало зайча, наразі затихло.
» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print