Олег Гуцуляк: Философия, традиция, революция

Олег Гуцуляк: Праславяне – от “больших” до”свободных”

1.

Венетов считают представителями археологической культуры Эсте, которая эволюционировала из культуры полей погребений (ранний период — 950-750 гг. до н.э., средний — 750-575 гг. до н.э., поздний — 575-183 гг. до н.э.) [15]. По мнению В.В. Иванова,  обнаружившего связи славянских языков с древними анатолийскими и палеобалканскими языками, энеты/генеты, как и фракийцы/фригийцы, представляли собой этнос, родственный с  хетто-лувийской общностью и прототохарами [16], и, вероятно, даже были диалектно-этнической группой последних (к середине ІІІ тыс. до н.э. относятся отдельные изоглоссы, объединяющие праславянский диалект индоевропейского языка с северо- или восточно- анатолийским (хеттским), с одной стороны, и балто-славянский как группу диалектов с северо- или западно- анатолийским (лувийским), с другой стороны, и к последней относился и прототохарский диалект (хетты, палайцы и тохары принадлежали к группе языков centum, энеты и лувийцы — к группе языков satem). В свою очередь хетто-лувийская общность в Анатолии подверглась значительному влиянию со стороны представителей туземного населения (хаттов, как правило, соотносмых с протоабхазами), принадлежащими к северокавказской языковой семье.

Согласно легендам, после падения Трои вождь пафлагонцев-энетов Антенор (др.-греч. «власть оставшаяся») пересенился со своим народом из анатолийский Каппадокии (город Амсила/Энеты на правобережье реки Галис) во Фракию, а оттуда — в страну евганеев («благородных») на северо-востоке от реки По и северном берегу Адриатического моря. Здесь он основал города Патавий (современный — г. Падуя) и Атеста (современный — г. Эсте). Последнее и дало название культуре Эсте, с которой археологи соотносят венетов. Тит Ливий в своей «Истории» (І 1:1-3) детализирует это переселение, указывая, что Антенора с большим числом энетов изгнали мятежники, затем энеты объединились с троянцами и приняли имя венетов и основали Новую Трою (по мнению Р. Салинаса Прайса и А. Вучетича, ныне это с. Гебел в долине реки Неретвы, впадающей в Адриатику возле городов Дубровник и Сплит [17]). Другие утверждали, что энеты были одним из сильнейших пафлагонских племен (Полемон Периегет, «Фрагменты», 22), жившие по соседству с Каппадокией. Потеряв своего вождя во время Троянской войны, они перешли во Фракию и заселили сначала север Македонии (Herod, I, 196), а затем в Адриатическую Венетию Далее…

Олег Гуцуляк: Храмовый примордиальный коммунизм (Гёбекли-Тепе, Чаёню и Чатал-Гююк) и его крах

1.

В Европе на смену верхнепалеолитическим европеоидным охотникам-протоностратикам и протосино-кавказцам, которые расселились на запад и восток, на Северо-Запад Сибири, пришли представители двух верхнепалеолитических (кроманьйонских) культур охотников на северного оленя, которые использовали стрелы с кремневыми наконечниками,  – Аренсбургская и Свидерская (в связи с исчезновением мамонтов в XIII-XIV тыс. до н.э. и ухода эпиграветских охотников на них на юг), потомков Гамбургской и Лингбийской культур юго-западной Балтии (в свою очередь – наследников Мадленской культуры охотников на оленей).

Аренсбуржцы, долихокефалы, высокие, широколицые (ІХ тыс. до н.э.) переселялись из Дании (здесь сложилась её разновидность – культура Бромме) и Северной Германии на северо-запад (в Норвегию) и северо-восток (в Прибалтику и верховья Волги), охватывая тогда еще существующее Балтийское озеро, и создали культуры т.н. круга Маглемозе (VIII-VI тыс. до н.э.) – Фосна (в Норвегии и Швеции), Комса (на крайнем севере Скандинавии и Кольском полуострове), Асколи и Суомусярви в Финляндии и Карелии, Веретье на Востоке Ладожского озера, Кунда в Ингерманландии, Эстонии и Латвии и собственно Маглемозе в Англии, Северной Германии и Дании. Для этого круга культур характерны специфические угловатые ножи и кинжалы, костяные поворотные гарпуны с каменными жалом для охоты на морского зверя, скребки, резцы, проколки из кварца и горного хрусталя, разнообразная глиняная посуда, каменные кирки и лопаты из рогов лося, украшения из кости и т.д. Но самым странным является переход на территории Финляндии от орудий из кремния на кварцевые изделия, объясняющих вышеупомянутой катастрофой в IX тыс. до н.э. (в региональном масштабе это был в 8213 до н.э. – грандиозный прорыв Балтийского ледникового озера в Белое море), которая прервались контакты Феноскандии с остальными материком и оставив малые группы охотников на северного оленя в положении Робинзона на огромном пространстве.

Известны около 20-30 слов их языка – субстрат в финно-волжских, германском и балто-славянских, в т.ч. такие слова как “озеро” (балто-слав. aghero, фин-волж. jaghra) и “море” (герм., слав., приб-фин. meri). Но наиболее сильно повлиял субстрат на  особенности лексики, морфологии и синтаксиса германских языков, отличающие их от прочих индоевропейских языков. Далее…

Олег Гуцуляк: Происхождение названия “Галич”

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus “скалы” (родственно с лат. celsus “возвышающийся, высокий” (имя Цельс), collis “холм” ” (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu “поднимать”, kalnas “гора” (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется “Скеля” (“Скала”), а местность возле неё – “Божий Ток”; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает “окраина, отделенная, освящённая (от остального) территория“ [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul – «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes “воскресение, оживление” (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича). Далее…

Олег Гуцуляк: Тепегьоз (до генези міфологеми про однооке чудовисько)

1.
У знаменитому огузькому епосі ХV ст. “Книга мого діда Коркута” наявна розповідь про одноокого дева (демона) - велетня Тепегьоза (Депегьоза; “Тім’я-Око”), який заганяє героя у своє лігво (печеру) та намагається його з’їсти. Але герой Басат (Бісат) осліпив дева і, накинувши на себе овечу шкуру, вибирається з печери.

Одразу напрошується паралель з розповіддю Гомера в “Одіссеї” про осліплення героєм циклопа Поліфема (“Багато поголосу”) та втечу з його печери за допомогою отари овець. Тому існує гіпотеза про запозичення тюрками цієї оповіді з цієї давньо-грецької поеми.

Так само, начебто, гомерівський переказ потрапив у інші культури, в тому числі й українську: “…мотиви – герой осліплює велетня та втікає від нього, вдягнувшись у овечу шкіру… – зустрічаємо в північній сазі про Егіла та Асмуда, про Грольфра, і зокрема про Ода, оповідання про якого нагадують оповідання літопису про Олега… На Україні збереглася казка про однооку бабу-людожерку, “Лихо-однооке”, якій герой казки вибиває око та від якої втікає, вдягнувшись у вивернути баранячий кожух та змішавшись між баранами. Людожерка кидає вслід йому сокиру” [1].

2.
Той факт, що Одіссей у розмові з Поліфемом називає себе “Ніхто” і внаслідок чого на запитання циклопів Поліфемові “Хто тебе осліпив?” дається відповідь “Ніхто”, дає підставу для паралелі з переказом кавказьких вайнахів (чеченці та інгуші) про демонічного господаря лісу Хунсага. Мисливець повідомляє демонові, що його звуть “Я сам себе”, внаслідок чого, смертельно поранивши Хунсага, уникає загибелі, бо на запитання до володаря лісу від його підданих, хто його поранив, дається відповідь “Я сам себе”.

У інших кавказьких народів є аналогічний образ володаря лісу, якого так само обдурює герой: у абхазців – Абнауз, лакців – Рікірал-Дак, адигів – Мезіль. Але, на відміну від “мотиву втрати ока“, у кавказькій міфології існує “мотив пошкодження сокирою” (пор.: в українській казці Лихо-однооке кидає у героя сокирою, а у давньо-грецькому епосі Поліфем – брилами скелі). Начебто, з грудей кавказького демона виступає лезо сокири (пор. з поширеним світовим епічним мотивом про те, як збройний обладунок зрісся з тілом богатиря). Мисливець, накривши своєю овечою буркою велике поліно, досягає того, що демон, кинувшись на ворога, застрягає у колоді. Тоді герой наносить ворогові смертельний удар.

Отже, у кавказькому колі персонаж, аналогічний тюркському Тепегьозу та грецькому Поліфемові, виступає як володар лісу, який через свою неоковирність (як тілесну, так і розумову) стає жертвою хитрощів героя. Далее…

Олег Гуцуляк: Білі угри та Угорські гори

Досі вважалося, що називалися Карпати на Русі “Угорськими горами“. Це дивно, адже угри лише в літописну епоху примандрували у європейську Паннонію (теперішня Угорщина), а Карпати були заселені ще праслов’янами. Якось тоді Карпати називалися ж?

Угорець Йожеф Перені у праці “Угри у “Повісті временних літ” (зб. “Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. – М., 1974. – С. 92 – 102) звернув увагу на те, що словом “угри” називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва “мадяри”) у літописах русичів називаються “угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ“, а той “інший” народ – “угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську” (“Повесть временных лет: Ч.1. – М.-Л., 1950. – С.14).

Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов’янську мову, де і зустрів слово “угри”, яке перекладач залишив без перекладу – як власне грецьке “визначення” певного етносу.

Самі ж угорці себе “уграми” ніколи не називали. Лише московські джерела ХІІ – ХІV стт. говорять про прабатьківщину мадяр Угрію (Югру), де досі мешкають мовні родичі мадяр - вогули (ханти і мансі), але не про угрів, які тисячу літ до переселення в Центральну Європу називали себе “оногури” та входили у тісний союз із булгарами-тюрками. Йожеф Перені взагалі, на жаль, не торкається етимології етноніму “угри”, вважаючи, що це ім’я попередників угрів саме на Югрі (за аналогією як земля тюркомовних татар Сибір називається за іменем їх попередників – палеоазійських сабірів).

Німецький вчений Макс Фасмер ототожнив цих таємничих “білих угрів” з іїрками (hiyrkai) Геродота (ІУ, 22): кримсько-татарське, турецьке juruk “швидкий, кочовий”, комі jegra “мансі, вогул”, арабське jura “якийсь етнонім Х ст.”, українське “в’юркий” Далее…

Олег Гуцуляк: Опришки – рекетири Карпат

З довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли, на думку першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав як виходець патріархально-сусідської общини для протистояння процесові перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.

Опришками називали людей, які не бажали жити у племені (общині) та підпорядковуватися його законам, в тому числі підлягати родово-феодальній державі. Слово “опришок” носило тоді принизливий відтінок, щось аналогічне до “бандит, волоцюга”. Коли юнак полишав родичів та йшов у опришки, його оплакували як загиблого:

Та й заплаче отець, мати, дівчина за нами.

Тому не дивно, що латинський термін oppressor “притискувач”, “пригноблювач”, яким характерезували карпатських повстанців у польських офіційних (латиномовних) документах (тобто він “визискував” землю “дідича” - польського короля), зазнав народноетимологічного випрямлення як “той, хто опріч”, тобто окремо, осторонь. В Румунії опришки офіційно іменуються словом gutul “розбійник”, яке, на нашу думку, походить з давньо-тюркського qutul “звільнятися, позбавлятися залежності”. Туреччина застосовувала інший тюркський термін - “басараб” (від basar – прислівник від bas- “давити”, “заволодівати, панувати”) як кальку латинського слова oppressor.

Опришки були вихідцями виключно з вівчарських сіл з т.зв. “волоським правом”, який здійснював рекет стосовно рільничих сіл із т.зв. “руським правом”. Далее…

Олег Гуцуляк: Міфологічні істоти у світогляді гуцулів

Фольклор несе у своїй основі ознаки архаїки, субстратності попередніх епох протягом тисячоліть. Тому виникають труднощі щодо вияснення глибинного коріння міфологічної свідомості. Сучасна етнологія базується на подоланні постулатів теорії запозичень та впливів, впроваджуючи принцип іманентного дослідження фольклору.

Фольклор містить у собі, хоча й уривками, деякі відгуки того мовного середовища, в умовах якого формувався зміст “світогляду та світовідчування розради” (міфології). Тут, за висловом відомого етнолога В. Бер – Петрова – Домонтовича, фольклористика і лінгвістика змикаються. За допомогою етимологічного аналізу отримується можливість вияснення генетичного минулого фольклорних явищ.

Спроби етимологізувати назви персонажів гуцульської міфології здійснювалися неодноразово, але переважно аматорськи (С. Пушик, М. Влад, І. Андрусяк, С. Плачинда, Я. Ярош, Л. Кліщ). Також у двотомному виданні “Мифы народов мира” будь-які згадки про східнокарпатські міфологічні персонажі взагалі відсутні.

Нижче наводимо ономастику гуцульських божеств, намагаючись, де можливо, розглянути приховані за нею язичницькі реалії.

ЖЕРТВА. Повірниця Бога, сиділа на високій горі поміж землею та небом, де нічого, крім чорниць (афин), не їла і тому була “чиста”. Використовувалася Богом як вивідниця дій людей і як знаряддя кари вогнем за їхні гріхи в образі гадини з крилами і світлою кометою на хвості. Одначе, наїлася мертвечини, що залишилася після потопу, за що приречена повзати та володіти водами. Щоб отримати воду, люди змушені були приносити в жертву дівчину чи юнака, аж доки один святець не вбив її Далее…

Олег Гуцуляк: Данпарстад – готське місто на Дніпрі

У германській “Пісні про Аттілу” згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere – “славний”, kwid – “білий”). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього - священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv “могила”, латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo “схил”.

Одночасно ім’я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд – “жердина, кийок, коромисло” чеськ. chloud “палка”, польск. chled “палиця, посох”, литов. sklandos “кіл”, uzklanda “засув”, латис. skanda(s) “частокіл” (звідси - Скандинавія , тобто “земля частоколів” – “віків”), дв.-інд. khandas “кусень”. Порівняймо з літописною згадкою про те, що “сидіння на Галичиній могилі” рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді “Киї” слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім’я його зазнало в Індії народноетимологічного “випрямлення” вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він – син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім’ям Сканди є Кумара “Хлопчик“, що ми співставляємо з етнонімом “кіммерійці”, носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово “чемер” зі значенням “чуб, вихор, хохол”.

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній – це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Гераклом, від якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча – це ніхто інший, як слов’янський Горинич. Далее…

Олег Гуцуляк: Деякі “темні” місця “Слова о полку Ігоревім”

1. КАНИНА – це не власна назва ріки або прикметник “каїнина” (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna “очерет“. Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського “канна” – “гулко прозвучати”, що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna “очеретина”, “труба” (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ – це теперішня гора Солом’янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом’янської площі. У світогляді русичів слово “шеломянь” асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) “сокіл” (5) українського слова “сокіл” – “гора” (6); 2) давньогерманське helm “шолом” (7); з якого походять південнослов’янські : хорв. sljeme “вершина гори, пагорб”, словен. sleme “гірський хребет”, чеськ. sleme “гребінь гори”, македон. слеме “гребінь гори” (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm “стан цілісності, здоров’я, миру” (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу – Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) – це не “поганьблений” (10), “пощерблений” (11) чи “покинутий” (12) меч, а “магічний“. Далее…

Олег Гуцуляк: Гуцули – нащадки етрусків?

Прямими нащадками етрусків у античну епоху вважалися горяни Альп, яких історія знає під іменем “рети” (raeti). Вони, як зазначає римський історик Тіт Лівій, “… під впливом оточуючої природи здичавіли до такої міри, що … не зберегли від старих звичаїв нічого, крім мови, але навіть мову вони не зуміли зберегти без перекручень“. Від етноніму рети чи ретії походить назва території, на якій вони мешкали - Реція. Це – теперішні південна Баварія, східна Швейцарія та Тіроль. Її в 15-му р. до хр.е. окупував Рим (Таціт, “Аннали”, 11, 17; “Історія”, 1,63; 111, 53; У, 25). Тут досі мешкають їх нащадки – рето-романці.

У чеській мові, носії якої є безпосередніми сусідами колишньої Реції, наявне слово ret “губа”, “дзьоб”, що споріднене з давньоукраїнським словом рътъ “гостряк”, а також зі словенським rt, rta “гостряк, вершина”, rtina “гірська вершина”, сербо-хорватським рт “гірська вершина”, rtanj “вершина”, болгарським рът “горб, підвищення”. Ці та інші приклади можемо зустріти у статті Л. В. Куркіної “Назви гірського рельєфу (на матеріалі південнослов”янських мов)” у збірнику “Этимология. 1977″ ( М.: Наука, 1979, с. 53 – 55).

Отже, Ретія означає “Верховина”. Тут додамо , що назва столиці сучасної слов’янської Македонії Скоп’є перекладається з грецької як “Верховина”.

Чи нема співпадіння між назвою “Ретія” і назвою Галичини у Європі як “Рутенія”, між самоназвою етрусків “расени” та самоназвою галичан до першої світової війни “русини” ?

Про взаємовідносини Галичини з Етрурією присвячена праця івано-франківського краєзнавця Генадія Марченка “Етруски в Галичині?” у журналі “Жовтень” (1982, № 2, с. 103 – 108), у якій досліджено поширення на Русі етруських “чисел”, що застосовувалися для календарних записів представниками черняхівської археологічної культури. Остання розквітла саме тоді, коли в Італії та Реції згасли культура та етнос етрусків. Далее…

Олег Гуцуляк: Язык богов и язык людей

Главным даром Изначальной (Примордиальной) цивилизации человечеству была письменность. На основании примордиальной пиктографии, «языка рисунков», начала складыватся протописьменность как таковая, что позже стало основанием протошумерской, протоиндийской, протоэламской письменностей — самых древних на Земле.

Но, как известно, письменность имела сакральный характер и для менталитета архаического человечества нарисованный знак был неотделим от его звучания. Поэтому если и использовали чужие письменные знаки для обозначения слов или звуков своего собственного языка, но тщательно сохранялось их изначальное (примордиальное) звучание (что воспринималось как «имя» знака), для чего составлялись специальные словари. Благодаря этим словарям-билингвам и дошел к нам шумерский язык, письменность которого использовали семитоязычные ассирийцы и вавилоняне, индоевропейские хетты, картвелоязычные урартийцы и хурриты и др. «… В архаическом шумерском письме знак в виде вписанных овалов с вырастающим из внешнего растением имел значение TU, TUD — рождать, творить. В шумерскомклассическом написании он выглядел как два вписанных треугольника с растением на вершине. Треугольник с косой штриховкой и штрихами на боковых гранях означал осенний месяц тишри, а в старовавилонском читался tamu — покрывать, закрывать и napharu — всеобщность. Сочетание двух этих знаков означало «выходить». «происходить». Характерно, что  заштрихованный овал архаического шумерского письма в классическом предстает как ромб и даже треугольник со значением KI — земля, почва, низ, место, преисподняя. Квадрат с перечеркнутыми сторонами и разделенный диагоналями (т.е. состоящий из треугольников) имеет значение BARAG, BARA, BAR — божественный трон, святилище, Далее…

Олег Гуцуляк: Изначальное семантическое пространство и полевая организация сознания

По мнению В.В. Налимова (1910-1997), существует «глубинное, предлогическое мышление (сознание)», на котором происходит непосредственное созерцание образов и порождающее всё новые и новые «смыслы» («То, что образ изображает, есть его смысл» [Витгенштейн Л.]), не подвластные формальной логике и существующее далее самостоятельно. Смыслы существуют изначально (они вездесущи и лежат в основе Мироздания), как некая «семантическая потенциальность мироздания», континуум (проявляющийся через число без разбиения его на части). Она проявляется через большие тексты (наррации), которые существовали ранее, существуют сейчас или будут существовать в будущем, и даже весь эволюционируемый Мир рассматривается как множество текстов.

Еще в сентябре 1929 г. П.А. Флоренский в своем письме к В.И. Вернадскому обращал внимание последнего на возможность дополнения «ноосферы» некой «пневматосферой». Он высказал мысль о существовании в биосфере особой части вещества, включенной в круговорот культуры, духа, и которую нельзя сводить к круговороту жизни как таковой. Якобы существует множество данных, которые намекают на собую стойкость вещественных образований, проработанных духом, например, предметов искусства. Это и заставляет подозревать существование и особой сферы вещества в космосе Далее…

Олег Гуцуляк: Албанцы жили в Карпатах

Возможно, что название “Галич” происходит от албан. gjalliqes “воскресение”, а название гор “Карпаты” – от албан. karpe “скала”?

Вот карпатский горный масив “Кодры” (< алб. kodёr „холм”), река Уж (< алб. ujё „вода”), река Лимниця (< алб. lumё „река”) , город Kуты (< алб. kuti «вместилище»); Крак (эпоним городаКраков) (< алб. krah „плече; рука”), слав. “лес” ( алб. lis „дуб”),слав. “мур” (забор) (< алб. mur „стена”), зап.-укр. „неня” (< алб. nёnё „мать”), др.-укр. „бояры” (< албан. bujar “благородний, щедрый”, bujari “благородство, щедрость”, burrё „муж” ~ кельт. boaire „собственники скота”).

Это не может объясняться индо-европейским родством, так как славянские слова с аналогичным корнем были бы другими. Далее…

Олег Гуцуляк, Володимир Єшкілєв: Золотий міст (російська діаспора і духовне відродження України)

В Україні, що розташована в центрі Європи, на могутньому фундаменті живих і вмерлих культур трьох тисячоліть зустрілися і застигли у неповторній єдності духовні хвилі європейського Заходу і великого Сходу.

І в цьому є глибинний, долевказуючий сенс, бо досвід розвитку людства наводить на думку, що цивілізації, замкнені в собі, відчуджені від сусідів географічними, релігійними чи духовними перешкодами, приречені на застій та деградаці.. Культурні прориви в будущину відбуваються там, де різні культури і типи мислення, на яких вони базуються, входять у безпосередній синтез, створюють сплав нової цивілізації. Як приклад можна навести історичний шлях арабо-кастильської Іспанії, середньовічної України або новітньої європеїзованої Японії. Процеси ці стихійні і некеровані; органічна пластика духовної взаємодії непомітна для сучасника – спостерігача, а наслідки - хоча не завжди передбачувані - все одно спрямовані на добро та прогрес мудрим плином історії. Історії, яка знає й приклади волюнтаристського впливу. Коли соціальні алхіміки – експерементатори спробували створити небачену псевдоінтернаціональну культуру, вивести її планово, як виводять нову породу свиней, у ретортах цього експерименту з’явилися цілі покоління люмпенів – маргіналів, без роду, без нації, споживачів поп-культури дешевого кічу.

І тоді, коли здавалося вже, що мутаціям бездуховності нема альтернативи, політичний поштовх перебудови поклав початок зворотному процесові. Базуючись на вищих цінностях людини, цей процес зупинив деградацію. Тільки тепер відходять у минуле регламентовані взаємини національних культур. Знову на перехрестях їх духовних впливів розпочинається робота – непомітна й повільна, але внаслідок її виникає плодючий шар справжнього духовного синтезу. Далее…

Олег Гуцуляк: Две большие разницы: русский и украинский языки

Книжный церковнославянский язык обладал удивительным свойством: всё, сказанное на этом языке, казалось русским аборигенам необыкновенно торжественным и вызывало глубочайшее уважение. Возможно, это следует считать предрассудком, недоразумением, ошибкой, но это было так. И по сей день – так же. По непонятной причине любому русскому человеку кажется, что старославянское слово «злато» звучит торжественнее исконно русского слово «золото». И так во всём. Ведь это был национальный и исторический выбор русского народа. Такое встречается и в других языках.

Например, «…английский язык облечен также и в Богослужебную форму, относящуюся по времени своего совершенствования к эпохе гения словесности Шекспира, т.е. к рубежу XVI и XVII веков. Это вовсе не тот грубый, пошлый, вульгарный глобальный английский современных сделок международного бизнеса. Напротив, это — самая возвышенная и изысканная форма английской речи, форма, в которой Триединый Бог, Пресвятая Богородица и святые могут достойно быть воспеты и прославлены в странах, где английский язык многим знаком» Далее…

Олег Гуцуляк: Таємниця святого Войцеха (стара версія)

Нова версія тут - http://primordial.org.ua/archives/552

Однією з дружин великого князя київського Володимира Святославича Святого була чешка (“чехиня”), яка народила князеві сина Вишеслава. Останній у 80-х рр. Х ст. отримав у княжіння Новгород та володів ним до своєї смерті в 1010 р.

В 1033 або 1036 р. великий київський князь Ярослав Володимирович Мудрий дає ім’я Вячеслав своєму синові (при хрещенні отримує ім’я Меркурій). У “Повісті временних літ” повідомлення про це розташовано одразу ж після вказівки на те, що Ярослав став “самовластцем Рустей земли”. Важко собі уявити, зазначає А.І. Рогов, що в такий торжественний момент могло бути випадковим наречення іменем сина руського “самовластця” (1) . Вячеславом іменовано шостого сина Ярослава на честь чеського князя Вячеслава (Вацлава) (нар. 907 р., князь в 921 – 28.9. 929 рр.), який першим у чехів став “самовластцем”. Він був представником династії Пржемисловичів – сином чеського князя Вратислава (905 – 921 рр.) та Драгомири (дочки князя племені стодорян – гілки полабських лютичів). Молодшим братом Вячеслава був Болеслав, який підступно вбив першого чеського самодержця. День памяті “доброго короля” Вячеслава (польск. Waclaw, угор. Vencel, ірл. Wenceslas, нім. Wenceslaus) як – перенесення його мощей (932 р.) – католики шанують 4 березня. Відомі історії королі Чехії Вячеслав І (1230 – 23.9. 1253) і Вячеслав ІІ (1278 – 21.6. 1305), король Угорщини Вячеслав ІІІ (1301 – 1304), а також Вячеслав ІV, король Чехії (1363 – 1419) та імператор Священної Римської імперії германської нації (1376 – 1419).

За заповітом Ярослава Мудрого Вячеслав Ярославич у 1054 р. отримав у княжіння Смоленську землю, де прокняжив до своєї мерті в 1057 р. Його син Борис, князь вщизький, в 1077 р. захопив Чернігів на вісім днів і втік звідти в Тмуторокань, а під час нового походу за допомогою половців 3 жовтня 1078 р. загинув у битві на Нежатиний Ниві (тепер – м. Ніжин).

Вячеславом було названо сина Ярополка Ізяславича, внука Ярослава Мудрого, який був удільним князем десь на Волині та помер 13 лютого 1104 року. В 1127 р. князем міста Клечеська на півночі Туровської землі був Вячеслав Ярополкович, правнук Ізяслава Ярославича.

Іншим смоленським князем на ім’я Вячеслав був син Володимира Всеволодовича Мономаха, який в 1125 – 1132 та 1134 – 1146 рр. був князем туровським та пінським, в 1132 – 1134 та 1142 – князем ереяславським, а з 18 лютого до 5 березня 1139 р. – великим князем київським. В 1050 р. – після блукань руською землею – отримав у держання Вишгород, а в 1151 р. стає співправителем свого племінника Ізяслава Мстиславича у Києві, а після його смерті в 1154 р. – співправителем князя Ростислава Мстиславича. Далее…

Олег Гуцуляк: Циркумпонтійський субстрат української мови

Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов’яни у ритульному персонажі “Герман” (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва “бика” (*gou-: слов. *govъ “бик, корова, говядина”, лтськ. guovs “худоба”, вірм. kov “корова”, латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. “гъведе” — “дощ” (~ абхаз.-адиг. bde “вода”, груз. abdera, фріг. bedy).

Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов’ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo “старий” (у праіндоарійському svarga – це не ім’я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола). Далее…

• Книги для детей и родителей − Буря календарь листала… читать, купить ,смотреть онлайн — Леонид Мартынов до Олег Гуцуляк: Жена-в-Камне, Один-Адонай и Говорящая голова в роще Мимира
• Legioner до Олег Гуцуляк: Что такое ченнелинг?
• Легионер до Олег Гуцуляк: Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры
• Легионер до Олег Гуцуляк: Россия как просто пустое место
• Олег Гуцуляк до Олег Гуцуляк: О пиктах-агатирсах
• Сергей до Олег Гуцуляк: О пиктах-агатирсах
• Олег Гуцуляк до Олег Гуцуляк: Нація як Велика Пригода та її Ворог
• Катрин до Олег Гуцуляк: Нація як Велика Пригода та її Ворог
• _/|\_ до Олег Гуцуляк: Изначальное семантическое пространство и полевая организация сознания
• Актомарииэль до Олег Гуцуляк: Что такое ченнелинг?

• ЖЖ Олега Гуцуляка
• Записная книжка Олега Гуцуляка
• На Academia.edu
• На Blogspot.com
• На Docme.ru
• На Ex.ua
• На Facebook
• На Fmhost.me
• На Greatestjournal.com
• На Hi5.com
• На Jamendo
• На Music.lib.ru
• на Netlog.en
• На Netlog.ru
• На SciPeople
• На UpSelf.ru
• На Youtube 1
• На Youtube 2
• На Артании
• На Блог.ру
• На Вконтакте
• На Гайдпарке
• На Галлери.ру
• На Гусли.ком
• На Дом стихов
• На Крайземли
• На Круги.ру
• На ЛЖ.ру
• На Ли.ру
• На Лирикс.ру
• На Минисайт.ру
• На Моем мире
• На Народ.ру
• На Народной правде
• На Одноклассниках
• На Планета.Рамблер.ру
• На Поетичній майстерні
• На Проза.ру
• На Рутубе
• На Самиздате
• На Сейдр.ру
• На Стихи.ру
• На Философия.ру
• На Философский штурм
• На Фотофайл.ру
• На Элементах
• На Я.ру

• Алексей Ильинов: STRAHL (ЛУЧ) I: Novo Sovieticus
• Геннадий Аксёнов: Там, за горизонтом…: От культуры вины и страха к культуре радости
• Александр Кулик: Фейсбук вернул нас в Средневековье
• Гарантийное государство по Н.Н. Алексееву
• Александр Елисеев: Время и политика
• Алексей Широпаев: Революция Городов
• Галина Иванкина: Not For Sale!
• Aquila aquilonis: Ордынский выбор Галичины
• Александр Неклесса: Русский мир: цивилизация многих народов
• Орда или Ordo?: дискуссия о евразийстве и западничестве

• Текст урока - Конгресс никогда не кончается
• Текст урока - "Записка чрезвычайной важности" - из урока 17 мая 2012 г.
• Текст урока - "Штрихи к портрету Творца" - из урока 17 мая 2012 г.
• Текст урока - Нью-Васюки – мечты сбываются
• Текст урока - Реальный переход
• Текст урока - "Настоящий свет за фальшивые деньги" - из урока 15 мая 2012 г.
• Текст урока - Вцепившись зубами – или сцепившись зубчиками
• Текст урока - Обратить зло в добро
• Текст урока - Экран – это просто…
• Статья - Красивых слов недостаточно

• Вхід
• RSS публікацій
• RSS коментарів
• WordPress.org