Мітки: геокультура

Юрий Андрухович, любимым автором которого является босняк-мусульманин Меша Селимович (автор исторического романа “Дервиш и смерть” и публицистики “За и против Вука Караджича”) и который в предисловии к сборнику “Новая дегенарация” горько вздыхает об отсутствии в Украине своей мусульманской культурной версии нации, выступает апологетом национальной героико-пророческой мифологии-“джихада”:

• осознает свое место во времени и пространстве («Город и площади», «Середмістя», «Дезориентация на местности», «Лексикон интимных мест»),
• странствует с караванами («Моя Европа, «Потяг 76», переводы поэтов-битников, Шекспира, Рильке, Пастернака, Мандельштама),
• общается с потусторонними посланниками («Экзотические птицы и растения»),
• осуществляет развенчание идолов (повести и романы “Слева, где сердце”, “Рекреации”, “Московиада”, “Перверзия”),
• отправляет жертвоприношение-“рамадан” (роман “Двенадцать обручей”),
• провозглашает “хадисы” (книги “Послания в Украину”, «Лексикон интимных мест», “Дьявол прячется в сыре”, “Тайна” и др.),
• отправляет войска на покорение стойбищ неверных («Мариуполь»), осуществляет «исру» – «в середине ночи путешествие в Иерусалим» (книга интеллектуальных странствий «Здесь погребен Фантомас»).
• Надеемся, в будущем нас ожидает и «мирадж» – «вознесение к седьмому небу» с «рассеканием груди и омыванием сердца»…

А за ним подвизаются верные подвижники – «сахабы» («псы святого Юра» и и их журналы “Четвер”, “Потяг 76”, “Ї” и “Киевская Русь”). Они уже создали образ этакой среднеевропейской Земли Франца-Иосифа III: “… Нам … не нужна Европа реальная, она нужна бизнесменам, людям вещевой культуры. Мы здемиургировали свою Европу… Так когда-то Аксёнов написал “Остров Крым”, где Крым не был захвачен большевиками, а остался независим. Так мы ориентированы на остров Европа …, где всё еще существует Австро-Венгрия, где правит какой-нибудь Франц-Иосиф III... Демиургическое делание предлагает читателю свой текст вне общественных текстовых конвенций. Виртуальное разнообразие возможных миров предлагает доверится не конвенции (правилам игры), а собственному своеволию. Здесь открываются горизонты ницшеанского бога собственного мира, демиурга замкнутых на персональную, не опосредованную социумом, волю текстовых практик” [Єшкілєв В. Наша Європа // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/europa.htm]. И в этой “островной Европе” отдается предпочтение литературному мифу об Украине как стране хаоса, свободы, родине барокко и органичного постмодернизма.

Последующая судьба украинской культуры – это непримиримый «шариат» относительно всех не-европейских поползновений, но это и «имамат» как законное «Да!» на наследство от Руси-Украины и как «Великое Нет!» истории, которая идет дорогой невежества не в Киев-«Новый Иерусалим», а в Третий Рим! Но самая главная миссия Руси-Украины – это «Ашура», память о героях-мучениках Небесной Сотни и АТО, которая укажет и как верный путь и даст ответ на извечный вопрос: «Что делать?», так и поможет понять, что на повестке дня находится борьба с любыми попытками идти на компромисс с собственной совестью.

(с) Олег Гуцуляк

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].

І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо.

І  арії-скіфи – «земноводні», рептолоїди, за Геродотом, діти дніпровської напівдіви-напівзмії, яка народила їх від Геракла, або, за осетинським епосом про нартів, – від змієподібних водяних Донбеттирів.

І за українською казкою про «Яйце-райце», ми – від Оленки-зміївни, дочки старої Зміїхи з-за моря, яка наказала синові першої людини розпочати не тільки рільництво, але й судоплавну торгівлю. Син першого чоловіка одружився на дочці Зміїхи і успадкував її володіння.

Ми – торгівельна талласократія нащадків мудрої відьми-рептилії. Інколи кораблі-лодії та козацькі чайки змінювали на «кораблі степів» – чумацькі упряжі з волами, але суть – не змінювали. » Read more