Мітки: национализм

1 июля 2014 г. в Украине учреждена государственная награда “Орден Героев Небесной Сотни“: “Основание ордена Героев Небесной Сотни, которые своим подвигом очистили страну от позорного тоталитаризма, обязывает нас ответственно строить новую мощную державу“, – цитирует главу государства пресс-служба. Орденом Героев Небесной Сотни отмечаться лица за гражданское мужество, патриотизм, отстаивание конституционных принципов демократии, прав и свобод человека, активную благотворительную, гуманистическую, общественную деятельность в Украине, самоотверженное служение украинскому народу, обнаруженные во время Революции достоинства, других событий, связанных с защитой независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины.

Украинофобы, комментируя учреждение “Ордена Героев Небесной Сотни”, говорят о ней: “Там же среди этой “сотни” каждый второй или сидел или привлекался. Почти весь УК. И это – пример для молодежи?” (https://www.facebook.com/albluminov/posts/732924463431414)

Да, есть выражение: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». По-английски фраза звучит так: Patriotism is the last refuge of a scoundrel.

Обычно приписывается то Л.Н. Толстому, то Оскару Уайльду и толкуется в том ключе, что-де писатель осуждал патриотизм как чувство, достойное только негодяев.

Но данное утверждение неверно, как неверно указан и его автор. » Read more

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?

Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).

Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. » Read more

Предложить человеку право на власть и достоинство могут только иные общности, отличные от «новой / сытой элиты», построенные на «иных ценностях», более конкретных, чем ранее рожденные рационализмом (с его «расколдованием мира») проекты эпохи Модерна.

М. Мафессоли называет их «неотрайбами» («новыми социальными  малыми группами»). Новые общности конституируют новое социальное знание  (социемы) — этико-эстетическое, мифопоэтическое, развивающее органическую солидарность в символическом и коммуникационном измерениях. Они сознательно используют мифологизацию («заколдовывание мира», «возвращение божественного социального») и как психологический метод замещения и трансценденции, конструктивный и конструирующий способ преодоления проблемной ситуации семантического шока индивидом, инспирирующий социальное действие, и как путь поведенческой интеграции и самоидентификации общности, метод закрепления и трансляции релевантных смыслов и целей, форму обоснования группового (коллективного) опыта, воплощенную в общезначимых способах действования  » Read more

По существу, выборы-2010 г. в Украине чётко подтвердили утверждение украинского писателя Павла Загребельного, что У краина является “цивилизационным суб-континентом” (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации (“этнократоны”). И размежевание между ними происходит по древней границе Киевской Руси – границе лесостепи и степи, старой, материнской (Запад и Север), и новой, колонистской (Юг и Юго-Восток), областью. В Украине существует две нации – украЙИнцы (самоопределение – “свидоми”, “щыри”) и укрАинцы (самоопределение – “новоросы”, “малоросы”).

Для обеих их “национальная религия” воплощена в языке (соответственно – украинском и русском) . Содействуют этому также ” места исторической славы” (Lieux de memoire), которые сакрализируются, превращаются в “теменосы“, где человек “входит в ландшафт как субъект”. » Read more

Москва и её «торгово-теремной менталитет» («москальство») трансформировали Россию — вначале неявно, а со времени царствования Александра ІІІ и открыто — из Империи в этнонациократическое государство под лозунгом «обрусения», «России для русских», отнесение прилагательного «русские» только к великоросам и т.д.:

«…Деятельность славянофилов, по существу своему, была революционной, ибо она ниспровергала освященные временем и традициями основы имперской жизни … Она хотела превратить инородцев, иноплеменников из подданых Российского Императора в подданых русского народа. И этим, при внешнем монархизме славянофилов, Реакция в действительности извращала самую идею монархии, а также и идею всероссийской Империи» [Мейер Г. Славянофильство и революция // Посев. — 2005. — №12. — С.12].

Благо, и идеологи находятся: «… для Николая Полевого [Н.П[олевой]. Малороссия; ее обитатели и история // Московский телеграф. — 1830. — №17-18. — С.80, 86, 224-225, 256, – О.Г.] малорусский миф был лишь мифом, вину за создание которого он возглавлял на Карамзина… Полевой…, предлагал признать, что Малороссия никогда не была «древним достоянием» России (опять слова Карамзина): эту страну завоевали — как англичане Шотландию и Ирландию. » Read more

Ті, хто не заангажований на передновітньому стані (преМодерні), на пошуці «чистого» або «свого» фундаменту, на «поверненні до архаїчності», власне утворюють, за британським творцем «філософії процесу»  Альфредом Н. Уайтхедом, націю.

Нація, за  А.Н. Уайтхедом, отже, є разюче неісторичною, а відзначається умоглядністю, жагою до ризикованих  пригод («авантюр»), прагнень до нового. Націоналістом є той, хто розуміє, що незмінне збереження досконалості неможливе: «…енергія націй спрямовується вперед до нових пригод уяви, випереджаючи фізичні пригоди дослідження. Виникає світ мрії, з тим, щоб у відповідний момент дати поштовх до дії… Перш ніж вирушити в Америку, Колумб розмірковував про далекий Схід, про кулястість землі, про безмежний океан. Пригода рідко досягає задуманої мети. Колумб не доплив до Китаю. Але відкрив Америку… Цивілізація, яка позбавлена пригоди, приходить у повний занепад… Література  минулого також була пригодою. Есхіл, Софокл, Евріпід були сміливими новаторами у світі духу» [1], тими, яких Гай Юлій Цезар, характеризуючи галлів, називав аматорами rerum novarum, «нових речей». » Read more

К. Ясперс запропонував концепцію “вісьового часу”, К. Хаусхофер – “вісьового простору”. А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про “Абсолютну Родіну”. Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати “момент” буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” (2).

Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі (3). Слід також мати на увазі, що сучасний іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня.  » Read more

Вследствии свержения власти Робеспьера парижская Коммуна оказалась дезориентирована и против санкюлотов на улицы выходят с дубинками “мюскадены” (“мускусные”),”золотая молоджь”, названная так по новому знаку отличия – серьги в ушах и коротко стриженный затылок (в подражание жертвам гильотины, которым перед казнью стригли волосы), одевали сюртуки с квадратными плечами, узенькие бриджи, косички, душились мускусом, пели как гимн “Пробуждение народа“. Лидером мюскаденов оказался некий Фрерон, сын литературного врага Вольтера и крестник польского короля Станислава Лещинского. В 1790 г. он издавал газету “Народный оратор”, в 1794 г. – кровавый палач Тулона и Марселя, отозванный Робеспьером и примкнувший вместе с палачом Бордо Тальеном к правым термидорианцам. Впоследствии Фрерон едва не женился на Полине Бонапарт, сестре Наполеона.

Всего в Париже было около 3000 мускаденов. Это были студенты, молодежь из семей среднего класса и разбогатевших буржуа. Штаб-квартира молодых роялистов располагалась в Палас Рояль, они читали и обсуждали роялистскую прессу в своих кафе Chartres или la Foi, откуда делали набеги на территорию санкюлотов. После столкновений между роялистами и революционерами полиция только и успевала, что оттаскивать убитых и раненых. Мускадены были столь активны, что скоро загнали санкюлотов обратно в трущобы.

Веселились же они на “балах жертв”, куда допускали только родственников казненных во время революционного террора. » Read more