Олег Гуцуляк: Конспірологічна сутність Ордену Золотого Грифона (з книги “Пошуки заповітного царства”, 2007 р.)

grifon_fidientsa_dvier-preview-300x210… Але найцікавішим є той факт, що існує нелегальна органцізація “друзів Шотландського майстра” — “Ramses Pharao, „орден Короля-Сонця”, яка призводить до того, що зсередини нівелює всі геополітичні домагання “ір-регулярної” ложі “Мемфіс Міцраїм”. Символом “друзів Шотландського майстра” є “Золотий Грифон”,  який у стародавньому Єгипті та мінойському Кріті символізував солярний принцип монарха. Однак у Західній традиції, за Жаном Парвулеско,  він же —  “Червоно-Коричневий Єдиноріг“, Licorne Mordore, де франц. mordor — “червоно-коричневий із золотим відливом” (символ фінальної есхатологічної коронації алхімічним золотом Традиції) [1]. Сам Жан Парвулеско (нар. 13.9 1929, Румунія) як командор д’Альтвілла (або Тоні д’Антремон, Сільванус Репробатус, “таємний протектор Полярної Зорі”) є емісаром цього ордену як серед вищого сановного екзотерично стурбованого  світу… У грифона, зазначалося у папірусах, “дзьоб сокола, око людини, тулуб лева, вуха, як у риби, і хвіст змії”, що символізує могутність  та суперечливість тварин  всіх чотирьох стихій, але головним з’єднує у собі якості птаха і звіра, Неба і Землі, добра і зла. У греків він — поряд з лебедем — їздова тварина бога гіперборейців Аполлона та неодмінний супутник богині Немезіди — він їм допомагає неминуче і люто карати лиходіїв. Також зображався зі стрілою Аполлона у пащі.

Давні автори так описували цю дивну істоту: “… грифони вдійсності мешкають в Індії і шануються посвяченими Сонцю — тому індійські зодчі зображають колісницю Сонця запряженою четвіркою грифонів” (Флавій Філострат, ІІІ, 48); “Люди ловлять грифона і з його пір’я роблять сагайдаки, а з його кігтів — великі кубки” (Тимофій з Гази, “Про тварин”, 9 а, 9); “Грипи — особливий вид тварин, мешкає на гіперборейських горах. За своєю зовнішністю вони суть леви, але крилами і головою схожі на орлів, дуже ворожі коням, посвячені Аполлонові; тому і сказано: “вже з’єдналися грипи з конями” (Мавр Сервій Гонгорат, “Пояснення до книги “Буколік” Вергілія”). У “Чистилищі” Данте (ХХІХ) тріумфальна колісниця запряжена саме  грифоном (орлина його частина — золота, а лев’яча — біле з червоним, символізуючи дві природи Христа), а св. Ісидор Сивільський у своїх “Етимологіях” трактує грифона як символ Христа, який є лев, бо царює над світом, і він орел, бо вознісся із землі на небо.  Також, як розповідає Арістей з Проконнесу (VII ст. до н.е.), грифони стережуть золотоносні гірські масиви та ріки і час від часу “одноокі” арімаспи крадуть їхні скарби. Певні джерела (Ктесій з Кнідоса, Клавдій Еліан, Тимофій з Гази, Конрад Ліконстен, Джон Мандевіль) мешкання грифонів розташовують саме в Індії, що викликано явними зображеннями могутньої арійської птиці Гаруди, символа царя-жерця. Особливо цінувалися магічні чаші для вина, які виготовляли із пазурів грифонів і які можна було отримати в дар тільки за вилікування людиною тяжкохворого грифона. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Проблема взаимоинициации и самоинициации: предварительные заметки

Доклад на Четвертую ежегодную конференцию “Эзотеризм, мистицизм и магия в современной России”, которая состоится в Москве 23 июня 2013 e.v. в рамках Ассамблеи российского отделения О.Т.О. (Ordo Templi Orientis).

Юлиус Эвола в заметке «Лук и булава» предостерегал: «… на современном Западе инициатических организаций, способных обеспечить действительную преемственность или нет вообще, или они пребывают в состоянии упадка, а те немногие центры, которые еще остались за пределами Европы, становятся все менее доступными, тогда как множаться различные фальсификации и мистификации… тот кто сегодня выбирает инициатический путь… не должен особо рассчитывать на возможность «регулярной» инициации, предполагающей «горизонтальный» контакт с живой и действующей цепью. Почти единственной перспективой является независимый «вертикальный» контакт, возможность которого зависит исключительно от индивидуальной подготовленности…».

Находясь в поиске выхода из этой ситуации, Юлиус Эвола приводит слова Жана-Мари Гюйо: «… Авторитарные метафизики и религии – это детские помочи; настало время научиться ходить самостоятельно… Мы должны найти откровение в нас самих. Христа больше нет –  пусть каждый из нас станет Христом для себя самого, пусть он обращается к Богу как захочет и как сумеет, или пускай даже отрицает Бога».

Т.е. кроме собственно инициации от Учителя к Ученику, от организации к Адепту, возможна также и ВзаимоИнициация, и СамоИнициация.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Астарта – Астрея – Тара – Стара

Известна дионисийськая сентенция “in vino veritas” — «В вине — истина». Само слово “вино” выводится из финикийской “йайн” (yayn), которое сопоставляеться с санскр. yoni “источник”, “женские гениталии” (букв. ya yoni “которая источник” наслаждения ~ англ. girl “девушка” ~ укр. «жерло», «джерело»), поскольку индоарийськие митаннийцы Ближнего Востока в течение ХIV-ХIII вв. до н.э. находились в непосредственном контакте с финикийцами, образовав вместе с семитами симбиотическое государство на севере современной Сирии и юго-востоке Турции. Древнеиндийский культ Йони является составной частью культа шиваистской богини Парвати-Сати.

Очевидно, что шумерской паралеллю Йони-Парвати является богиня Ин-анна (“Ин-милостивая”, “планета Венера”, “обладательница неба”), покровительница плодородия и любви, мужем которой был выше упомянутый Думузи. У греков она трансформировалась в богиню Хиону (“Снежная”), которая родила от Диониса-Думузи бога Приапа, покровителя садов, виноградников, овец и т.д.

Как богиня утренней зари Ин-анна тождественна этруско-итальянской богине Венере (латин. venus “любовь”, venia “милость”; испан. venero “источник”, “вытекание”, “начало” ~ санскр. yoni “источник”, “женские гениталии”; слав. «жона»).

Их аккадо-вавилонская параллель — богиня-царица небес Иштар (Астарта, Ашторет), » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Что такое ченнелинг?

Способом связи с инопланетными сущностями, «Творцами/Демиургами» или «Наблюдателями/Наставниками», является ченнелинг (channeling). Название происходит от английского слова сhаnnеl то есть «канал» и переводится дословно как «прокладывание канала» или «передача по каналу». Поэтому, ченнелингом называется организация устойчивого канала связи между человеком (в странах СНГ этих людей называют «контактерами») и некоторыми «сущностями». Этих сущностей часто относят к нашим «Старшим Братьям» или «Высшему Разуму», которые, возможно, стоят выше нас в своем развитии, «любят нас» и «стремятся нам помочь». В последнее время очень распространены контакты, осуществляющиеся с инопланетными «братьями» по разуму: «пилотами НЛО», «орионцами», «сириусианами», представителями созвездия Плеяд, звездной системы Альфа Центавра и т.п.

Люди, участвующие в ченнелинге, получают информацию, как они говорят «послания» от «наставников» (“guide”, “communicator”, “operator”), и доносят её до других людей посредством записи на бумагу (скоропись) или голоса, который в момент контакта с высшим разумом может менять свой тембр.

Часто после окончания ченнелинга контактер не помнит того, что через него вещал «Высший Разум». Такое свойство человека называется медиумизмом. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Данина крові в епосі про рицарів Граалю

Під стінами Саррасу європейські рицарі Галахад, Персеваль і Борс ховають сестру Персеваля, яка загинула на шляху до міста в Мертвому Лісі, бо змушена стати жертвою “данини крові” (певна володарка замку може вилікуватися, якщо її вимажуть кров’ю цнотливиці, зібраною на срібному блюді).

Т. Мелорі навмисно зазначає, що даний факт не буде ним пояснений з причини страшного характеру самої містерії.

Проте відомо, що в ритуальному кровопусканні та недопущенні, щоб кров згорталася (для цього жертву тримали зануреною у води ріки чи озера), звинувачували катарів.

Також, згідно з європейськими переказами епохи Просвітництва, в 1610 р. була страчена (замурована живою у замковій горі) якась трансільванська графиня Елизавета Баторі за те, що, бажаючи продовжити вічну молодість красу, купалася у крові молодих дівчат.

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Великий Адепт ULTIMA THULE

Мери, Леннарт (29 марта 1929 – 14 марта 2006) – эстонский писатель и государственный деятель, президент Эстонии в период 1992 – 2001. Мери был лидером эстонского движения за независимость.

В страну Огненных гор (эст. Tulemägede Maale), созданная в 1964-м, рассказывает о путешествии Мери на Камчатку в 1960-х. Кроме него, в этой экспедиции участвовали геологи, ботаники, фотограф, а также художник Калью Полли. «Путешествие это единственная страсть, от которой не шарахается разум» писал Мери. Городские жители всё ещё хотят увидеть мир, изголодались по природе. Мери не недооценивал отрицательные стороны массового туризма, но сделал вывод, что «наука освободит нас от цепей больших городов и приведёт обратно к природе».

Книга Мери о его путешествии на северо-восток, В воротах северного сияния (эст. Virmaliste Väraval) 1974, принесла ему громадный успех в Советском Союзе. Она была переведена на финский в 1977 году в серии «Советские писатели», в которой финскому читателю были также представлены другие эстонские писатели Матс Траат, Лилли Промет и Юло Туулик. В книге Мери соединил настоящее со взглядом в прошлое, использовал материалы таких исследователей, как Джеймс Кук, Йоганн Рейнгольд Форстер, Фердинанд фон Врангель, Даль, Зауер, Александер фон Миддендорфф и другие. Когда он увидел горы, вздымающиеся на фоне штормового неба Берингова пролива, он представил себе, как Витус Беринг и Джеймс Кук смотрели на те же горы, но с другой стороны.

Вероятно, лучшая из известных работ Мери, Серебряно-белое (эст. Hõbevalge), была опубликована в 1976. В ней воссоздаётся история Эстонии и региона Балтийского моря. Так же как и в других своих работах, Мери сочетает документальные источники, научные исследования и воображение. «Если география — проза, то карты — иконография», писал Мери. Серебряно-белое основана на большом количестве старинных источников по мореплаванию и осторожно приоткрывает завесу тайны легендарной Ultima Thule. Это имя было дано в античные времена самой северной земле, лежащей в шести днях плавания к северу от Британии. Существуют точки зрения, что этой землёй могли быть Шетландские острова, Исландия и Норвегия. Согласно Мери, возможно, что Туле происходит из старой народной эстонской поэмы, описывающей рождение кратерного озера в Каали, Сааремаа. В эссе Воля Тацита (эст. Tacituse tahtel) 2000, Мери описывает древние контакты между Эстонией и Римской империей и отмечает, что меха, янтарь и особенно ливонское сухое, свободное от гнили зерно могли быть самым большим вкладом Эстонии в общую культуру Европы – в голодные годы это зерно поставлялось в Европу.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Антихристом буде дагомеєць

Легенда про благочестиве християнське царство на Сході безпосередньо пов’язана з іменем апостола Іоанна, сина Зеведеєвого та Саломеї, сестри Діви Марії , про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і повинен дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – “звір, що виходить із безодні”, котрий буде походити з коліна Данового.

Школа М. Серрано — Савітрі Деві вважає, що це буде представник Африки — “Дагомеї”, оскільки міфічний король Агосу, будівничий столиці Агбоме (Абомея) назвав країну “Дан-хо-ме” — “у череві Дана” (> Дагомея), від імені старця Дана, котрого король приніс у жертву, розпоровши живіт, і поховав у самому центрі королівських володінь і збудував палац синові. Відповідно цей кривавий ритуал повторювався кожним дагомейським правителем. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print