Олег Гуцуляк: Арійська зоря Ярослава Ороса

(Орос Ярослав. Чотирикутна зірка: Арійські притчі. – К. : МСП «Козаки», 1995. – 328 с.)

… із кумедних валунів
обізвався дикий пращур.
Іван Андрусяк

У сьогочасній українській літературі постало таке цікаве явище, як метаархеологічний твір (роман, повість, есей, вірш). Він пов’язаний не стільки з темою археології як такої або вивчення викопного минулого, але є спробою розкодування систем традиційних символів етносу, внаслідок чого прояснюється: людина є рівноправною частинкою Всесвіту і здатна звеличитися до першооснов світу, уподібнитися йому.

Одним із цікавих метаархеологічних творів є роман закарпатського журналіста Ярослава Ороса «Чотирикутна зірка». Автор – чільний репрезентант українського національного комплексу «гієрогамії» – «прагнення до священного шлюбу», жадання узаконитися у якійсь системі «відпочаткових Знаків» Буття. Проявом цього «комплексу» є пошук українськості у найрізноманітніших традиціях: тризубах загиблої Атлантиди, чубах-оселедцях на головах воїнів з фресок єгипетських пірамід, у ідіомах санскриту чи «арійських» символах українських вишивок, «буддійський» позах козакак Мамая тощо.

Вже у бібліографічній ремарці до книги Ярослава Ороса зазначено, що у романі мова йтиме про «арійський простір» буття та про те, як позбутися «немочі роздвоєння». Щодо «арійського простору», то тут автор не є оригінальним, бо на час виходу з друку «Чотирикутної зірки» т.зв. «арійська тема» в паранаукових публікаціях доволі набила оскомину поряд із солідними науковим введенням української території в коло побутування аріїв (книги М. Гімбутас, І. Дьяконова, Н. Гусєвої, О. Трубачова, Ю. Шилова, Ю. Павленка та ін.).

У основному розділі роману – «Заповіді Білих Горватів» – йдеться про людність «довегетаріанської доби», коли «горвати» харчувалися лише «горами»: «молоком і сиром» з Молочного Каменю. Потім, начебто, люди «знайшли сутність рослин», далі – «суть тварин», чим все більше «споганювали» свою власну суть. Вкусивши забороненого плоду, люди втратили уміння брати космічну енергію просто з каменю. Цікаво, що звернення до образу каменя як життєдайного первинного джерела наявне й у ліричному циклі Сергія Жадана «Каменофілія».

Згідно з Ярославом Оросом, коли людина стала вегетаріанцем – то був початок «шляху до забуття». Начебто, що людина їла – тим вона ставала. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Адепт: Там, где заканчивается Знак, начинается Бог

Владимир Ешкилев, Олег Гуцуляк: «Адепт»
(Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк. Адепт. Роман знаків. – Х.: Книжковий клуб сімейного дозвілля)

Если вам приходилось когда-либо заходить на сайты, посвященные магии, порталы «здоровья и личностного роста», то вы припоминаете, что эзотерика, фэн-шуй, рунические талисманы и чакровые резонаторы мирно сосуществуют там с христианскими молитвами, которые выполняют функцию неких «заговоров от…». Похожее эклектическое впечатление производит и роман известных украинских интеллектуалов Владимира Ешкилева и Олега Гуцуляка «Адепт», в котором якобы идет речь о поисках Единого Бога…

Вообще, когда у литературного произведения два автора, читателю всегда хочется угадать, что каждый из них вложил в текст. С «Адептом» дело кажется простым: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print