Олег Гуцуляк: Праславяне – от “больших” до”свободных”

1.

Венетов считают представителями археологической культуры Эсте, которая эволюционировала из культуры полей погребений (ранний период — 950-750 гг. до н.э., средний — 750-575 гг. до н.э., поздний — 575-183 гг. до н.э.) [15]. По мнению В.В. Иванова,  обнаружившего связи славянских языков с древними анатолийскими и палеобалканскими языками, энеты/генеты, как и фракийцы/фригийцы, представляли собой этнос, родственный с  хетто-лувийской общностью и прототохарами [16], и, вероятно, даже были диалектно-этнической группой последних (к середине ІІІ тыс. до н.э. относятся отдельные изоглоссы, объединяющие праславянский диалект индоевропейского языка с северо- или восточно- анатолийским (хеттским), с одной стороны, и балто-славянский как группу диалектов с северо- или западно- анатолийским (лувийским), с другой стороны, и к последней относился и прототохарский диалект (хетты, палайцы и тохары принадлежали к группе языков centum, энеты и лувийцы — к группе языков satem). В свою очередь хетто-лувийская общность в Анатолии подверглась значительному влиянию со стороны представителей туземного населения (хаттов, как правило, соотносмых с протоабхазами), принадлежащими к северокавказской языковой семье.

Согласно легендам, после падения Трои вождь пафлагонцев-энетов Антенор (др.-греч. «власть оставшаяся») пересенился со своим народом из анатолийский Каппадокии (город Амсила/Энеты на правобережье реки Галис) во Фракию, а оттуда — в страну евганеев («благородных») на северо-востоке от реки По и северном берегу Адриатического моря. Здесь он основал города Патавий (современный — г. Падуя) и Атеста (современный — г. Эсте). Последнее и дало название культуре Эсте, с которой археологи соотносят венетов. Тит Ливий в своей «Истории» (І 1:1-3) детализирует это переселение, указывая, что Антенора с большим числом энетов изгнали мятежники, затем энеты объединились с троянцами и приняли имя венетов и основали Новую Трою (по мнению Р. Салинаса Прайса и А. Вучетича, ныне это с. Гебел в долине реки Неретвы, впадающей в Адриатику возле городов Дубровник и Сплит [17]). Другие утверждали, что энеты были одним из сильнейших пафлагонских племен (Полемон Периегет, «Фрагменты», 22), жившие по соседству с Каппадокией. Потеряв своего вождя во время Троянской войны, они перешли во Фракию и заселили сначала север Македонии (Herod, I, 196), а затем в Адриатическую Венетию » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Деякі “темні” місця “Слова о полку Ігоревім”

Подаємо свої тлумачення деяких “темних” місць поеми, виходячи з концепції, що мова “Слова…” – це давньоукраїнська книжна мова ХІІ ст., в якій наявні такі шари: старослов’янський, давньоукраїнський (розмовна мова ХІІ ст.), давньоукраїнський місцевий (давньогалицький) діалект та іншомовний (1).

1. КАНИНА – це не власна назва ріки або прикметник “каїнина” (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna “очерет“. Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського “канна” – “гулко прозвучати”, що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna “очеретина”, “труба” (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ – це теперішня гора Солом’янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом’янської площі. У світогляді русичів слово “шеломянь” асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) “сокіл” (5) українського слова “сокіл” – “гора” (6); 2) давньогерманське helm “шолом” (7); з якого походять південнослов’янські : хорв. sljeme “вершина гори, пагорб”, словен. sleme “гірський хребет”, чеськ. sleme “гребінь гори”, македон. слеме “гребінь гори” (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm “стан цілісності, здоров’я, миру” (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу – Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) – це не “поганьблений” (10), “пощерблений” (11) чи “покинутий” (12) меч, а “магічний“. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Циркумпонтійський субстрат української мови

Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов’яни у ритульному персонажі “Герман” (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва “бика” (*gou-: слов. *govъ “бик, корова, говядина”, лтськ. guovs “худоба”, вірм. kov “корова”, латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. “гъведе” — “дощ” (~ абхаз.-адиг. bde “вода”, груз. abdera, фріг. bedy).

Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов’ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo “старий” (у праіндоарійському svarga – це не ім’я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print