Олег Гуцуляк: По ком звонит византийский колокол

13331090_1361779413848455_5758915422083082558_nПутин – верное воплощение и продолжение библейского Нимрода (от евр. глагола marad «досаждать, восставать, возмущаться»), создателя первого священного царства Суши – Вавилона («(Стал) подстрекать весь мир к бунту против Святого, благословен Он, дав совет поколению раскола (строить вавилонскую башню)»), являющегося прототипом всех правителей, увенчивавших себя псевдосвятостью, чья власть, политика и лицемерие характеризуются высказыванием «коварный герой перед Богом», являющегося первой попыткой сатаны поднять человеческое универсальное владычество над людьми.

И, как оказалось, это не только символически, но и буквально: после многократных неудачных попыток посетить Святую гору Афон (что дало повод монахам говорить, что Богородица не пускает российского президента), в суботу 28 мая 2016 г. Владимир Путин в ходе своего визита на Святую гору Афон, когда по едущий по грунтовой горной дороге джип Путина сопровждал осел (!), сел в кресло византийских императоров, над которым развевались российский и византийский флаги [Путин сел в кресло византийских императоров // https://lenta.ru/news/2016/05/28/putin_emperor/]. В русском монастыре Святого великомученика и целителя Пантелеимона он поднялся на звонницу и трижды ударил в колокол, звук которого разнесся над монастырем. Во время этого визита на улицах Афин тут и там висели постеры с довольно зловещей фотографией Путина, на которой он словно выглядывает из сумрака. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: К победе качества над количеством: от эстетизации Этики к этизации Эстетики

10408030_375711859293652_8925130909057021045_nВ условиях Постмодерна при создании новой сродности-общности человечества, как указывает этнолог Кирилл Серебренитский, вместо лозунгов, деклараций и программ необходимое «стягивание» активистов к предлагаемой «новой идентичности» должно происходить не через этические, моральные принципы (всегда относительные и исторически обусловленные), не через идеологию (ведь она, как и все другие, не выдержит столкновения с социально-политической практикой), а именно через «эстетические сигналы», «кодовые слова», «миф-константы», «метаэйконы», за которыми поднимаются самые разнообразные образы (например, слова «Наполеонбонапарт», или «Хайльгитлер», или «Миллионбаксов», или «Русскоеправославие») [Серебренитский К. В конце-то концов: обсуждение идеологии, статуса и доктрины Восточного Бонапартистского Комитета // http://vkontakte.ru/board.php?act=t&tid=16090076], а рядом с ними мигают, — и призывно, и отталкивающе, – личностные сигналы, чаще всего — против воли сигнализатора. В эмпирических измерениях эстетика даже не первична, а единственна, а идеология, выходящая на уровень эмпирики, перестаёт существовать, растворяясь в эстетике, превращаясь в одну из её разновидностей, причём мало востребованную, библиотечную [Серебренитский К. Не идеология, но эстетика! // http://falangeoriental.blogspot.com/2011/12/blog-post_02.html].

Например, в СССР, впротивовес актуальным политическим доктринам, меняющимся в зависимости от коньюктуры исторического момента, именно  общая ленинско-антигитлеровско-чегеварская эстетика скрепляла соцлагерь извне в некую целостность. Крушение СССР определилось именно тем, что власти этого не понимали и поддерживалась наивная, ленинско-дикарская вера в значимость идеологии, а к эстетике относились халтурно, народно-самодеятельно. «Холодная война» – это именно сражение эстетик, и этого советские власти этого не желали понимать (хотя в двери СССР стучались несчастные эстеты (мы же свои, свои же!) Пикассо, Рерихи, Леже, Сартр, Ошо, Леннон, Пазолини, «Чёрные пантеры» и хиппи, им лишь «подавали иногда на бедность», но «за порог не пускали»).  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова

21–22 жовтня 2011 р. у Прикарпатському націон. ун-ті ім. В. Стефаника відбулася організована кафедрою світової літератури (завідувач докт. філол. наук, проф. В. Г. Матвіїшин, відпов. секретар оргкомітету, канд. пед. наук, доц. А. М. Мартинець) Всеукраїнська науково-практична конференція «ІІ Султанівські читання. Актуальні проблеми викладання літератури у середній та вищій школі».

Завершилося пленарне засідання доповіддю канд. філос. наук, доц. Олега Борисовича Гуцуляка (кафедра філософії ПНУ ім. В. Стефаника) «Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова». Доповідач, зокрема, зазначив: «Як ученого культурологічного спрямування, позиція Юрія Султанова ґрунтувалася насамперед на тому, що глибинно, екзистенційно об’єднує людей як членів однієї і неподільної сучасної земної цивілізації » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterraneum)

Порятунком для України може стати, як на нас, наприклад,  «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], стрімко увірвалися, проте, не у «словянофільський» (з абсолютною домінацією російської культури) світ, а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)? Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим), проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу.


[1] як офіційно проголошувалося Оттоманською Портою, тюркські племена булгар були, начебто, підступно навернені греками-візантійцями у мову рабів-слов’ян, і що лише на початку ХІХ ст. українець із Закарпаття, професор Московського університету Юрій Гуца-Венелін відкрив болгаам, що вони є слов’янами етногенетично.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Неоаватаризм

Вопрос: В связи с этим не мог бы ты кратко описать общую миссию Института Стратегического Анализа Нарративных Систем? В чем конкретная цель?Реконструкция «примордиального нарратива» и создание постмодернистского дискурса на его основе?

Ответ: Скорее не создание постмодернистсого дискурса, а наоборот – антитезис ему. Ранее мы предлагали «демиургию», сотворение новых миров (по образцу Толкиена-Борхеса), реабилитацию Метанарративов (В. Ешкилев). Но вряд ли такая практика выдержит противотояние инерции бытия.

Поэтому постмодернизму как воплощенному Дискурсу мы противопоставляем примордиальное воплощение Великого Нарратива – НЕОАВАТАРИЗМ (например, из 5-го сезона «Земля: Последний Конфликт» – Рене Палмер против Атавуса, где последний – идеальный образ постмодернизма, а имя героини – Возрожденная Длань).

Общество в этом веке десакрализованно лимитированной наукой, профанизмом, недорационализмом. Бог умер, мифы остались в прошлом,но потребности в боге и мифах – не вымерли. И вот, народ воспринимает сюжет кинофильмов как религиозно-политические мифы современности, ведущие к суррогату бога: супер-компу, супер-организму планеты, супер-андрогину, супер-инопланетянину – и так далее. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Явище “повернення варвара (язичника)” в цивілізаційному аспекті

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об’єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Модальность грядущего Rubedo

Великая тайна посвящения: грядущий аватара Вишну — красный Калки на белом коне.

Красный плащ Георгия Победоносца и его белый конь — цветовые доминанты известной иконы «Чудо Георгия о змие». В самом понятии же «красное» совмещаются значения красного и белого (светлого) через тему страдания как критерия святости. Красное соотносится к миру земному, белое же — земное воплощение мира духовного.

Красная Пасха в христианстве — это «Великое Да!» миру. «… День имеет два устойчивых эпитета в народной культуре — красный и белый, и оба, оказывается, вначале были равны, ибо оба восходят к богу Яриле, покровителю солнца, огня. Белый и красный — символы красоты, но белый еще и символ любви — мыть бело значит «любить». Красный — не только красивый, но и яркий, связанный с огнем» » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Метафізична Україна у ментальному хронотопі

Вважається, що основною ознакою нації є її  ментальність (сукупність настанов та нахилів діяти, мислити та сприймати певним чином; своєрідна соціокультурна програма, що напівусвідомлена, а тому значною мірою є автентичною поведінкою індивідів, груп, етносів). Для  української ментальності  характерне, на думку Дм. Чижевського, «… «крейсування»  між   різними   берегами   духу» [26, с.104], між окцидентальним ordo  (порядок життя і думки) та орієнтальним «орда» (сваволя життя і думки).

Але якщо апологет російської ментальності П. Чаадаєв проголошує : “… ми не належимо ні до Заходу, ні до Сходу, і у нас  нема   традицій   ні   того,  ні   другого (підкреслення наше, – О.Г.) (Цит. за: [32, с.69]),  то значна частина українських дослідників, починаючи з О. Кульчицького, стверджує, що в України є традиції “і того, і другого, тобто вона така собі “північна Атропатена” – носій принципу терпимості, духовної широти. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Примордиальная этнология

Примордиальная этнология – одно из научных направлений в этнологии, рассматривающее этнос как изначальное (примордиальное) и неизменное объединение людей с определенными(субстратными) признаками (крови, расы, ландшафта, языка) .

Примордиализм утверждает, что прототипы наций и национализм существовали всегда как данность с самого начала человеческой истории. Сторонники этого направления также считают, что людям, принадлежащим к одной этнической общности, изначально и навсегда присущ некий набор культурных свойств, обусловливающих их поведение. В рамках этой теории национальная самоидентификация приобретает характер естественного закона природы. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Религия дурмана: великая тайна хаомы – сомы – сумаха

Инвариантом «потери рая» человечеством есть «потеря визионерских способностей, существовавших у древних», которые можно иногда приобрести с помощью определенного зелья – «дурмана»[1].

Например, легенда племени зуни рассказывает, что когда-то, очень-очень давно, мальчик по имени Aнеглакья и его сестра Анеглакьяцица жили глубоко под Землей. Каждый день, выбиваясь из сил, они выбирались на поверхность и долго путешествовали, исследуя землю, осторожно наблюдая, и слушая все и вся, с чем сталкивались на своём пути. После возвращения они рассказывали матери всё, что видели. Однако, как-то, близнецы – сыновья Бога Солнца, стали подозрительными к ним, и задумались над тем, что делать с этой любознательной парочкой. Aнеглакья и его сестра были как раз на одной из таких прогулок, когда натолкнулись на сыновей Бога Солнца. Невзначай близнецы спросили их о самочувствие: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Женщины и Будда

Классическая “Лотосовая сутра” приводит историю о превращениях 8-летней Драконовой девочки, легко постигшей учение Будды. Когда ретивые буддисты оспорили ее способность достичь состояния Будды, девочка вмиг обратилась в драгоценный камень, в 3000 раз драгоценней всех вещей на земле. Она поднесла этот камень Будде и сказала: “Скорость, с которой я превращусь в Будду, будет еще быстрее этой”. После этих слов Драконовая девочка тут же превратилась в мужчину и удалилась на юг, в нирвану.

Эта версия с превращением получила новое выражение в более позднем учении Махаяны (Большой Колесницы), которое всячески поддерживает женщин в служении буддизму и говорит, что они могут стать Буддой, оставаясь в своих женских телах. В Вималакирти-нирдеса сутре, муж Сарипутра, вечно сомневающийся в способности женщин к превращению в Будду, обсуждает этот вопрос с небесной дивой Диваканья. В ходе спора Диваканья превращает себя в Сарипутру, а его – в себя, дав ему понять, что сводить все внимание к вопросам пола – ошибка. А смена внешности женщины на внешность мужчины – ошибка, основанная на другой ошибке, то есть, ошибка вдвойне. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Модерн как Операционная Система

Рождение европейской рациональности (и Модерна как его апофеоза) означало не «освобождение от культуры», но возникновение новой культуры, отличной от всех традиционных культур вместе взятых. Поэтому все «метонимии» и «метафоры», «миф-константы» и «концепты», являющиеся «молекулами» и «атомами» традиционных культур, в ней не работают, они были «выгружены» (disembedded) из европейского общества.

Коммунизм, нацизм, исламизм – не более чем «троянские программы», проникшие в систему (Модерн) через плохо защищенные «порты» и пытающиеся загрузить и запустить нужные удаленному злоумышленнику «проги». Либерализм оказывается «файрволлом/брандмауэром» , но не самой операционной системой. Традиционализм – это и есть “антивирусная программа”, очищающая именно систему (Модерн), но не дефрагментационная программа.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print