Мітки: язычество

Настоящее значение врага рода людского Сатаны забылось и в народном предствлении иудеев соотнеслось с др.-евр. satan, sitena «противник в суде, в споре или войне», «препятстующий», «обвиняющий», «подстрекающий» [Аверинцев С.С. Сатана // Мифы народов мира. – Т.2. – С.412], то же, что и арабское «шайтан» (shaitan).

«… Разумеется, Сатана не был змеей. Существо, обманувшее и соблазнившее Еву – это не чешуйчатая рептилия. Змей – перевод слова nachash, которое означает искуситель или волшебник. Падший ангел, сохранивший немало от своего былого могущества, несомненно, может быть сильным искусителем или волшебником …» [Pastor Bertrand L. Comparet. Сатанинское Семя Каина / Перев. с англ. // http://combat83.blogspot.com/2009/06/by-pastor-bertrand-l.html; http://nordman75.livejournal.com/231058.html]. При этом интересной оказывается параллель с греческой мифологией, где низвергнутым с небес божнеством является хромой Гефест (хромота как символ «змееногости» – причастности к потустороннему миру), ремесник и кузнец, творец новых вещей.

Синонимом древне-еврейского слова «сатана» считается латинское «люцифер» («светоносный»), что экзегеза толкует как горделивое и лишенное силы подобие тому свету, который составляет мистическую славу Божества. Это сопоставление с латинским словом, как нам кажется, хранит более архаичное и изначальное понимание сущности мифологического образа сатаны, а именно заставляет искать семито-хамитскую этимологию его имени: др.-египет. SW «пустота», «свет» + ITN «диск солнца», т.е. имена богов Древнего Египта — Шу и Атон.

Но был ли у египтян бог Шу-Атон? » Read more

Сучасна наука саме християнство розглядає одним з таких каналів, якими дійшли до нашого часу язичницькі міфи та реалії. Щонайперше, через те, що значна частина обрядів та вірувань стародавніх слов’ян не протирічить християнському вченню (1), а тому не були у більшості втрачені з прийняттям християнства, а “асимільовані” останнім (2).

Різні дослідники використовують різні терміни на означення факту збереження язичницького  світобачення та світовідчуття у християнстві, а саме: » Read more

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об’єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм. » Read more