Олег Гуцуляк: Возможна ли политика как диалог?

Либералы и зеленцы убеждены, что идеальная  политика – это форма совместного бытия (“нет разницы, кто какой”), где нет правителей и подчиненных. “Здесь люди убеждают друг друга” (Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. – СПб. : Наука, 2012. – С. 231). То есть это не насилие одной воли над другой, не ситуация господина и подчиненного, не правление и не институты, а диалог с целью убеждения. И это такой диалог, который не конкретен и не сиюминутен. Диалог, длящийся в большом временном отрезке, откладывающийся в памяти, передающийся из поколения в поколение, уточняющийся, который служит задаче взаимного обучения.

Как видим, это возможно для многих стран, которые мононациональны или созданы исключительно выходцами из других мононациональных стран (“все мы разные, но равные и поэтому способные к диалогу”, как вот США, Канада, Швейцария или Сингапур).

Но возможны ли отношения диалогические в таких странах, как Украина, где есть туземцы/автохтоны и колонизаторы/креолы? Где позиция одних и других давно уже четко известна и определена?

Колонизаторы/креолы  хотят перетянуть оппонента на свою сторону, автохтоны/туземцы, наоборот, отстаивают “свою правду и свою волю”. Первые хотят остаться в той же ситуации “доминанта/господина”, вторые – отказываются и далее играть роль “подчиненного/раба”…

О том, что такая форма совместного бытия невозможна в полинациональных странах, доказали примеры распада Индийского доминиона, Югославии, Чехословакии (и трещат по швах Испания, Бельгия и Румыния)…

Латинская Америка в аналогичной ситуации отбросила возможность диалога, создав свои государства для потомков колонизаторов/креолов. Попытки автохтонов/туземцев “порулить”, как видим на примере Боливии и Эквадора, насильственно пресекаются второй стороной…

Якобы пример стран Балтии, где автохтоны/туземцы отказались от диалога с колонизаторами/креолами показал возможность успешной реализации и такого проекта (даже при наличии сильной традиции коллаборационизма значительной части автохтонов/туземцев, как вот “латышские стрелки”, местные коммунисты и проч.).

Но в Украине вряд ли такая реализация возможна: мы имеем в разы очень значительный процент наличия потомков колонизаторов/креолов и их коллаборантов… И сама значительная часть автохтонов/туземцев, находящаяся в тухлой оцепенелости (т.н. “болото”), пока еще толерантна к колонизаторам/креолам и не осознала тот факт, с какой стороны их “унизили и оскорбили”… “И душа есть, и совесть есть, да языка в нем нет” (Ю. Трифонов, “Нетерпение”).

***
Ліберали і зеленці переконані, що ідеальна політика – це форма спільного буття (“немає різниці, хто який”), де немає правителів і підлеглих. “Тут люди переконують один одного” (Арендт, Х. Лекції з політичної філософії Канта. – СПб.: Наука, 2012. – С. 231).

Тобто це не насильство однієї волі над іншою, не ситуація пана і підлеглого, не правління і не інститути, а діалог з метою переконання. І це такий діалог, що не конкретний і не похапцем. Діалог, що триває у значному часовому відрізку, що відкладається в пам’яті, що передається з покоління в покоління, уточнює, що служить завданню взаємного навчання.

Як бачимо, це можливо для багатьох країн, які є мононаціональними або створені виключно вихідцями з інших мононаціональних країн (“всі ми різні, але рівні і тому здатні до діалогу”, як от США, Канада, Швейцарія або Сінгапур).

Але чи можливі відносини діалогічні в таких країнах, як Україна, де є тубільці/автохтони і колонізатори/креоли? Де позиція і одних, і других чітко відома і визначена?

Колонізатори/креоли хочуть перетягнути опонента на свою сторону, автохтони/тубільці, навпаки, відстоюють “свою правду і свою волю”. Перші хочуть залишитися в тій же ситуації “пана”, другі – відмовляються і далі грати роль “підлеглого” …

Про те, що така форма спільного буття неможлива в полінаціональних країнах, довели приклади розпаду Індійського домініону, Югославії, Чехословаччини (і тріщать по швах Іспанія, Бельгія і Румунія) …

Латинська Америка в аналогічній ситуації відкинула можливість діалогу, створивши свої держави для нащадків колонізаторів/креолів. Спроби автохтонів/тубільців “порулити”, як бачимо на прикладі Болівії та Еквадору, насильно присікаються другою стороною …

Нібито приклад країн Балтії, де автохтони/тубільці відмовилися від діалогу з колонізаторами/креолами показав можливість успішної реалізації і такого проекту (навіть при наявності сильної традиції колабораціонізму значної частини автохтонів/тубільців, як ось “латиські стрілки”, місцеві комуністи та ін.).

Але в Україні навряд чи така реалізація можлива: ми маємо в рази дуже значний відсоток наявності нащадків колонізаторів/креолів і їх колаборантів … І сама значна частина автохтонів/тубільців, що знаходиться в затхлому заціпенінні (т.зв. “болото”), поки ще толерантна до колонізаторів/креолів і не усвідомила той факт, з якого боку їх “принизили і образили” … “і душа є, і совість є, так мови в ньому немає” (Ю. Трифонов, “Нетерпіння”).