Гуцуляк О. Кто такие германцы?

Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 34. – С. 24-28.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 35. – С. 21-25.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 36. – С. 28-34.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 37. – С. 31-38.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 38. – С. 41-46.

Читатьhttps://www.academia.edu/55558408

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Карпатские скалы Олексы Довбуша как святилище Локи Туисто

Об соответствиях скальных комплексов и народной орнаментации карпатской Гуцульщины и скандинавской Готсулии существует обширная литература (см.: Ber W. Sledy kultury gockiej na Huculszczyznie // Wiedza i zicie (Warszawa). — 1936. — Rok. XI, zeszyt 6-7. — S. 456—459; Бандрівський Й.С. Знаки-ідеограми в петрогліфах Писаного Каменя на Гуцульщині // V Наукова геральдична конференція, 9-10 листопада 1994. Матеріали / Ред і уклад. А. Гречило. — Львів: Укр.геральд.т-во, 1995. — С.3-4). Это – один из аргументов в пользу гипотезы о готском происхождении горцев Карпат гуцулов.

Вероятнее всего, известный карпатский комплекс “Скалы Олексы Довбуша” – это древнее святилище готского бога огня и трикстера-шамана Локи Туисто. В произношении славян, наследующих после готов эту территорию, теоним Локи стал произносится как Лекса, Олекса, а Туисто – как Добош, Довбуш, Довбушук. Затем, значительно позже, в новых исторических условиях мифологический герой Локи-Лекса историзировался, был соотнесен с конкретным человеком, которого стали считать воплощением героико-мифологического персонажа.

Туисто означает «двойное (двуполое) существо», что даёт основания для его сближения с культом близнецов у древних германцев (Тацит в главе XLIII «Германии» сопоставляет их с римским Кастором и Поллуксом). У карпатского Олексы Довбуша был брат Иван, с которым, вероятнее всего, стоит соотносить гору Пип Иван, на которой находиться ныне знаменитая обсерватория, а ранее – место жетвоприношений богам. В своем творчестве Иван Франко неоднократно использовал бытующие среди горцев Украинских Карпат представления о двойственной коллизии культурных героев (“Петрии и Довбущуки”, “Хома с сердцем и Хома без сердца”, “Лель и Полель”).

Локи выступает как комический дублёр Одина в космогонии и его демонический противник в эсхатологии. У них обоих есть шаманские черты, но шаманские странствия Локи ограничены горизонтальной проекцией, тогда как образ Одина тесно связан с мировым древом. Условно Одина и Локи можно соотнести как белое и чёрное шаманство.

В качестве позитивного творца Один – отец асов, а Локи – отец хтонических чудовищ, Один – хозяин небесного царства мёртвых для избранных, а Локи – отец хозяйки подземного царства мёртвых и тайный виновник первой смерти (смерти Бальдра), которая является одиническим жертвоприношением (реальный убийца Хёд – также, возможно, дублёр Одина). В процессе эволюции скандинавской мифологии, по-видимому, очень существенным было всё большее выдвижение на первый план Одина и всего одинического комплекса как “небесной воинской мифологии” (этим Один  оттеснял наследника индоевропейского бога неба Тюра и отчасти индоевропейского громовника Тора в качестве небесных богов), а также эсхатологических мотивов, буквально пронизывающих скандинавскую мифологию, по крайней мере в её “эддической” стадии.

От Туисто якобы происходит первый человек (Манн), а от Манна – родоначальники трёх племенных или культовых групп северо-западной ветви индоевропейцев – истевоны, герминоны, ингевоны.  В “истевонах” видят предков славян, которых в некоторых источниках (например, Птолемей) называли “ставанами“.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Обряд “священной весны”, готская Сикамбрия, карпатские гуцулы и нартский Кавказ (мифо-эпические параллели)

getImageГуцуляк О.Б. Обряд «священной весны», готская Сикамбрия, карпатские гуцулы и нартский Кавказ // Нартоведение на рубеже ХХ-ХХI в. : ІІ Международная научная конференция : 24-25 октября 2013 г. : [Программа]. – Владикавказ : Северо-Осетинский институт гуманитарных и социальных исследований им. В.И. Абаева Владикавказского научного центра РАН и Правительства РСО-А. – С.8.

Легендарное бегство Энея с горящей Трои — это осуществление обряда «священной весны» (ver sacrum) в честь богини Афродиты Урании, когда из этноса выделялось юношество, которое на правах отдельного этноса (клана) двигалось на колонизацию новых земель.

Именно так, по Геродоту [1], скифы отделили («у-краяли») от себя молодых скифов, которые в плавнях Меотиды (Азовского моря) нашли племя амазонок, прибывших из Малой Мидии (Атропатены) к Танаису-Дону, и в браке с ними создали новый народ — сармат (др.-иран. saoromant «опоясаный мечом»), славой и происхождением от которых гордился в своих универсалах самодержец Руси, генеральный капитан (гетман) христианской милиции Запорожья  Зеновий (Богдан) Хмельницкий. Сарматские всадники (аланы) дошли к крайнему Западу, переправились в Ирландию («племена богини Дану») и через Гибралтар. Они стали родоначальниками европейского рыцарства с его культом Грааля, которому прислуживают воинственные девы. Сарматки славились среди современников своей воинственностью и верховой ездой на  ряду с мужчинами.

Однако наиболее интересным является еще одна этногенетическая легенда. Готский историк Иордан в своих «Деяниях готов» сообщает, что готы изгнали из своей среды воинственных женщин-ведьм (haliurunnae) и те, выйдя из болот Меотиды в леса (Цезарий Гейстербахский указывает, что изгнанные ведьмы блуждали именно в лесах), от “лесных духов” (quos Faunos Ficarios vocant) родили народ гуннов [2].

Таким образом, приазовские амазонки Геродота, родившие от молодых скифов сармат, — это готки-ведьмы Иордана, пришедшие в Приазовье с берегов Балтики. А Адам Бременский сохранил предание о  том, что живущие на берегу Балтийского моря амазонки рождают детей от чудовищ с собачьими головами – «кинокефалов» [3].  Так на Солийской карте («Карте Генриха Майнцского») конца ХІІ – нач. XIII вв., где река Танаис-Дон непосредственно соединяет северный океан с Черным морем, кинокефалы помещены в Северном Причерноморье («Здесь живут мерзкие люди Грифа, кинокефалы»). Эбстфорская карта помещает их согласно более старой традиции в Индии и песьеглавец вооружен луком и стрелой, рядом значится легенда: «… Кинокефалы зовутся так, потому что у них песьи головы и личина; одеждой им служат звериные шкуры, а голос их — собачий лай».   Херефордская карта следует обеим традициям и помещает кинокефалов и в Индии, и в Причерноморье возле Меотийского озера (Азовское море). В русской традиции известен Полкан – былинный богатырь, обладающий песьей головой (враг / побратим Бовы-Королевича). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Жена-в-Камне, Один-Адонай и Говорящая голова в роще Мимира

К евразийскому мотиву рождения бога-ребёнка из камня/могилы/пещеры (Кёр-оглу, Гэсер, Керсаспа, Парикшит, Митра, Мардук, Дионис элевсинских мистерий, Кощей, Амирани, Сосруко, Батразд, Мелхиседек) (см.  нашу статью:   Кёр-оглы – сын могилы и правитель Чамбули Мастон) можно отнести германское предание о рождении первочеловека Бури из «солевого камня», который облизала священная корова Аудумла на границе Нифельхейма. У Бури родился сын Бёр,  который женился на женщине по имени Бестла, дочери великана Бёльторна; и у них родилось три сына: Один, Вили и Ве, родоначальники богов-асов.

«Соленый камень» – это превращенная в солевой столп библейская жена Лота, сына Арана, брата Авраама (Быт. 19:26), оглянувшаяся на пылающие Соддом (sedom «Пылающий») и Гоморру (amora «погружение, потопление»),  и столп этот находится на горе Содом возле пещеры Лота (восточный берег реки Иордан, напротив Хеврона).

Вероятно, к этому же контексту, через посредничество индоиранско-хурритского государства Митанни (XVI-XIII вв. до н. э.) на Ближнем Востоке (Сирия), следует отнести ведическое предание о жене, превращенной в камень.

Однажды риши Маричи, сын Брахмы, вернулся из леса усталым и захотел, чтобы жена Дхармаврата помассировала ему ноги. Когда она начала это делать, Маричи уснул. И тут появился Брахма. Дхармаврата оказалась в затруднительном положении — надо было оставаться при муже и в то же время принять с почестями Брахму, учителя её мужа. Она выбрала последнее. Когда Маричи проснулся и не увидел Дхармавраты, то проклял жену, чтобы она превратилась в камень. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Происхождение названия “Галич”

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus “скалы” (родственно с лат. celsus “возвышающийся, высокий” (имя Цельс), collis “холм” ” (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu “поднимать”, kalnas “гора” (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется “Скеля” (“Скала”), а местность возле неё – “Божий Ток”; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает “окраина, отделенная, освящённая (от остального) территория” [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul – «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes “воскресение, оживление” (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Данпарстад – готське місто на Дніпрі

У германській “Пісні про Аттілу” згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere – “славний”, kwid – “білий”). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього – священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv “могила”, латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo “схил”.

Одночасно ім’я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд – “жердина, кийок, коромисло” чеськ. chloud “палка”, польск. chled “палиця, посох”, литов. sklandos “кіл”, uzklanda “засув”, латис. skanda(s) “частокіл” (звідси – Скандинавія , тобто “земля частоколів” – “віків”), дв.-інд. khandas “кусень”. Порівняймо з літописною згадкою про те, що “сидіння на Галичиній могилі” рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді “Киї” слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім’я його зазнало в Індії народноетимологічного “випрямлення” вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він – син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім’ям Сканди є Кумара “Хлопчик“, що ми співставляємо з етнонімом “кіммерійці”, носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово “чемер” зі значенням “чуб, вихор, хохол”.

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній – це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Геракломвід якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча – це ніхто інший, як слов’янський Горинич. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про початки Галича

Тмутараканський князь Ростислав-Михайло Володимирович, внук Ярослава Мудрого і зять угорського короля Бели І, в 1065 р. втік на Прикарпаття разом із союзниками – етнічною групою західних хазар – халісіїв. Дещо раніше певна частина халісіїв разом з уграми переселилася у Паннонію і вихідцями з них були навіть деякі угорські королі, а отже, цілком можливо, що саме халісії свого часу закликали новгородського князя в Тмутаракань. Ростиславом халісіям було дано для поселення місцевість, де й засновано місто Галич.

Після смерті галицького князя Ігоря-Івана Ростиславича Галич переймає і робить в 1141 р. столицею його двоюрідний брат Володимирко Володарович, внук Ростислава, зять угорського короля Коломана. Вірогідно, що вигнав халісіїв князь Роман, батько Данила Галицького, бо його дії літописець порівнює з тим, як Володимир Мономах вигнав іноплемінників з Русі та з Дону аж у Абхазію, наводячи легенду про євшан-зілля. Власне після слів про жорстокість Романа у хроніках пробіл, аналогічний пробілу після обіцянки розповісти про заснування Галича. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Сарматы и гунны – дети амазонок

У древних был обряд т.н. “священной весны” (ver sacrum), который, например, греки посвящали богине Афродите Урании: из этноса выделялось юношество, которое на правах отдельного этноса (клана) двигалось на колонизацию новых земель.

Именно так, по Геродоту (“История”, IV,20, 117), скифы отделили (“у-краяли“) от себя молодых скифов, которые в плавнях Меотиды (Азовского моря) нашли племя амазонок и в браке с ними создали новый народ — сарматов, славой и происхождением от которых гордился в своих универсалах самодержец Руси, генеральный капитан христианской милиции Запорожья  Зеновий (Богдан) Хмельницкий. Сарматские всадники (аланы) дошли к крайнему Западу, переправились в Ирландию (“племена богини Дану”) и через Гибралтар, прошли  сквозь пески Мавритании. Они стали родоначальниками европейского рыцарства с его культом Грааля, которому прислуживают воинственные девы.

Но и это ещё не все! Иордан в своих “Деяниях готов” рассказывает » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Гуцулы – сарматского рода

Происхождение.
Название «гуцулы» происходит от осетинского (сарматского) «гыццыл» — «малый, младший», и зафиксировано письменными источниками как “гыццыл чизг/языг” — название части языгов – сарматского племени Прикарпатья и Галиции первых веков н. э., которые остались вместе с готами-грейтунгами (“малыми готами”, по Иордану) и гепидами в Галиции и не приняли участие в походе сармат-алан в Европу.

В VI—VIII вв. языго-готы вошли в раннеславянское государственное образование, известное как “белые хорваты”, но после отхода большинства славян этого союза на юг, на Балканы, языго-готы вошли в симбиоз с соседними пастушескими валашскими племенами, противостоя аварской и венгерской экспансиям.

В Х—XI вв. гуцулы значительно ассимилировали кочевое племя печенегов, которые были изгнаны сюда со Степи половцами (куманами), и центром которых был ныне гуцульский город Печенижин.

В 1919 г. существовала независимая Гуцульская республика. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Червона Русь і Біла Хорватія

Щодо поняття Галичини як “Червона Русь”, то вважаємо, що це визначення західних територій, заселених русичами, виникло на основі переосмислення в книжній культурі Русі назви “земля Червенських городів”, оскільки, начебто, центром її було місто Червен, проте його локалізація досі невідома (Я. Пастернак ототожнив його з с. Чермном на Грубешівщині, а Л. Леже – з с. Червоногородом Заліщицького р-ну Тернопільщини[i]). Відбулося, можливо, це за аналогією з осмисленням дубровницько-чорногорської Хорватії як Crvena Hrvatska (Croatia Rubea), перша згадка якої датується ХІІ ст.[ii], в той час як визначення „Червона Русь” (Russia Rubra > Rus Czerwona) фіксується вперше польськими джерелами в XV ст. З причини, що у просторовому коді червоному кольору відповідає поріг будинку, ворота, берег ріки, гора, камінь » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Бурштиновий шлях: Гласісвеллюм в історії Східної Європи раннього Середньовіччя

Бурштиновий шлях: Гласісвеллюм в історії Східної Європи раннього Середньовіччя

В четверій чверті VІ ст. над теперішнім польським Примор’ям Балтики — “Бурштиновим полем” (Гласісвеллюм) — втратили контроль готи, що об’єдналися довкола Хрольва Кракі (“Жердинка”) з роду Хельгі Скйольдунга, і їх замінили інші скандінавські племена — носії системи торговельних факторій (emporia), що називалися “віками” (наприклад, відомою емпорією на шведському березі була Бірка, а на Курземському побережжі Прибалтики — шведсько-готландська колонія Гробіні, 650-800 рр.), а приналежні до цієї системи – “вікінгами”. Об’єднав вікінгів– гадбардів (дв.-англ. heado-beardan) Інгельд з Бардовіку[1]. Але в 568 р. прихід авар у Паннонію перекрив “шлях бурштину” до Аквілеї в Адріатиці по Віслі (Вістулі)[2]. Також союзниками авар виступили, на думку Л. Гумільова,   серби – ободрити, які із гір сучасної Саксонії переселилися в Іллірію і завоювали її північну частину, залишивши іллірійцям тільки недоступні гори сучасної Албанії » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Кельтський слід в історії слов’ян

Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов’ян (попередні зауваги)

В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців.

Ключові слова: кельти, прасловяни, галли, білінгвізм, ономастика, топонімія, Галичина, костобоки, котіни, дуліби, фракійці, віктогали, сігіни, чоловічі союзи, культ карго.

1.

Дослідники нещодавно в повний голос почали говорити про різноетнічні субстратні, адстратні та суперстратні елементи в мові та духовній культурі слов’ян. Значна частина слов’янської лексики добре етимологізується на грунті германських і кельтських мов, в той час як у праслов’янській вона стоїть ізольовано. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк та ін.: Королівство священних вершин

О.Б. Гуцуляк, П.П. Дрогомирецький, Б.П. Томенчук

Королівство священних вершин (Scando-Slavica у Верхньому Подністров’ї)

У  цій статті розглядається етнічний, археологічний та лінгвістичний аспекти  історії Галичини, аналізується міфологічна компонента щодо літописного переказу про Галичину могилу, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо раннього середньовіччя України.

Ключові слова: Галичина, Галичина могила, інтронізація, готи,  кельти, іллірійці,  фракійці, Карпати, кавари, слов’яни, варяги, ономастика.

1.

Невже забув літописець свою обіцянку розповісти про Галичину могилу  (одинокий курган на південному майданчику Крилоського городища в урочищі Качків [*]) та заснування Галича? Чи ми просто не зрозуміли його, а сама відповідь проступає між рядками? » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна священних могил

Україна священних могил і Золоте царство богів та героїв: порівняльно-міфологічний аналіз

1.

В архаїчних цивілізаціях люди уявляли землю у формі кола (orbis terrarum, heimskringla, niwf), а в його центрі вони розташовували себе, свій рід (плем’я), свою територію, країну, огороджену з усіх боків водами, лісами та горами. Коло було символом, ідеограмою самообмеження себе у своїй обмеженості та поодинокості. Воно було світлим і приємним, що протиставлялося чужому та сумнівному оточенню. Етнологія цей феномен визначає як “коло трайбаліста” (від англ. tribe “племя”, “клан”, “компанія”; пор. з церковно-слов. “требище” – “приятельство”). Коло обмежує внутрішній кінечний простір, але коловий рух, який утворює цей простір, потенційно безкінечний. Більш повне втілення ідея кола знаходить у часовому плані (хронотопі) – циклічній концепції часу. Добовий та річний колообіг сонця поєднав циклічність часу з циклічністю простору » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький: Германський субстрат в Галичині

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький

До етимологічних інтерпретацій топонімікону Давнього Галича: германський субстрат

Енергетика таїни етимологічної топонімії з однаковою силою, як знаджує  можливістю довести і пояснити загадкову назву досліджуваного об’єкту, так і безжально відштовхує «незговірливістю» відслонити, відкрити і добутися до глибинних джерел їх походження. Ми намагаємося розглянути ряд географічних назв германського, кельтського та іллірійсько-фракійського походження, що є давніми топонімічними субстратами Галичини (див.: [5; 6; 7; 8]). В даній статті піддаються дослідженню дискусійні моменти етимологізації топонімічних реліктів (германський субстрат), пропонуються і обґрунтовуються версії їх інтерпретації на історико-лінгвістичному тлі.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Біла і Чорна Русі

Давньоруські літописи засвідчили певні терміни на означення частин Русі – “Біла Русь” і “Чорна Русь”.

На наш погляд, їх значення може прояснитися тільки на основі т.зв. “норманської теорії”, згідно з якою правлячу династію Русі утворили представники іншоетнічного походження, а власне – варязького. На думку О. Пріцака, назва “русь” виникла у VІІІ – ІХ ст. на означення княжої дружини, тобто є суто соціальним терміном. Починаючи з Х ст. “русь” стає осілою, а не перебуваючою у “відрядженнях” на театрах бойових дій. Власне відтоді захоплені варягами території, спочатку Київ, Чернігів та Переяслав, стали називатися “Руссю” [i].

У Європі варягів чітко розрізняли на “світлих” (по-ірланд. “фіннгалл”) та “темних” (“дубгалл”) відповідно за походженням – норвезькі та датські[ii], хоча у них була одна мова – датська, у якій говірки (датська та скандинавська) ледь розрізнялися[iii].

На цій основі можна запропонувати гіпотезу, згідно з якою спершу у Києві, Смоленську, Турові, Пінську, Мозирі, Клецьку, Бересті правили династії норвезького (“світлого”) походження та їхня “русь” узагальнено називалася “біла”. А династії датчан (“темних”) замешкали у Новгороді, Полоцьку, Ростові, Білоозері, Ладозі, Чернігові і їхня “русь” стала називатися “чорна”. Дана гіпотеза дає змогу змінити ракурс погляду на міжусобні війни на початку історії Русі. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Готи-грейтунги – “галичани”

Якщо кельтський епос, записаний Гальфрідом Монмутським у „Історії бритів”, тільки згадує рутенського короля Холдіна, то видається за можливе пояснити його на основі спорідненої їй північноєвропейській традиції (які між собою перехрещувалися складі варягів був присутній значний як кельтський , так і вепський (угро-фінський) елемент) — давньогерманської (готи–германці свого часу заселяли величезні простори — як Волинь, Поділля та Прикарпаття, так і землі наступних халісіїв–хорезмійців — Північне Приазов’я). По-германськи „гальдр” означає „закляття, замовляння”, і відповідно до фонетичних законів, що діють у межах індо-європейської мовної сім’ї, може розглядатися тотожним слов’янському „галич” (як переосмослення іншомовного слова за аналогією з автентичною ономастичною лексикою, тобто чуже слово сприйнялося патронімним похідним від слов’янського імені Галик „малий Гал(-имир)” ).

А творцем чародійних заклять, володарем магічних письмен–рун був бог Одін, син Бора (епоніма вихідців з балтійського острова Борнхольм бургундів, повіслянська частина яких була слов’янізована і відома у джерелах як „борани”). Він, як свідчить еддична пісня „Промови Високого”, — божественний тлумач – „тул”, він провіщує з „престолу тула”, який називається Глідскьяльв. У назві престолу присутнє германське слово „glid”/ім’я Хльод – „могила” » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Венеди і Аси: міфологічний аспект

Слов’янське плем’я в’ятичів у хазарських та арабських джерелах засвідчене як “вантіт”. Дослідник В. щербаков пише: “… у ХІ столітті … відбулися походи Володимира Мономаха … на Ходоту, володаря землі Вантіт, і на сина його. Головним містом “вантіт” – ванів був тоді Хордаб (Корьдно у руських джерелах, можливо, Корьден [пор.: Гордієни – місто Ванського царства, у якому цар Руса І встановив пам’ятну стелу на честь перемог над Ассирією, – О.Г.]). Держава  Вантіт була приєднана до Русі. Вона  розташовувалася у ті часи на берегах Оки і у верхів’ях Дону … ванів потіснили на північ в епоху великого переселення народів… Адже власне в’ятичі “сиділи” на Оці і верхньому Доні … Вани – це “вентичі”, венети, венеди і, зрештою, в’ятичі – так це ім’я змінювалося за віки” [1].

З вищесказаного дослідник зробив досить дивний висновок, що “… Київська Русь виникла із союзу ванів – венедів із русами – вихідцями з Фракії» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print