Гуцуляк О. Кто такие германцы?

Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 34. – С. 24-28.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 35. – С. 21-25.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 36. – С. 28-34.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 37. – С. 31-38.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 38. – С. 41-46.

Читатьhttps://www.academia.edu/55558408

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Тюркологические и исламоведческие публикации Олега Гуцуляка

30 декабря 2020 г. по случаю Дня солидарности азербайджанцев мира меня наградили Орденом “Чести” Национального Совета Тюрков Карапапаков Украины (см. подробнее – https://mesoeurasia.blogspot.com/2020/12/dashgin-gulmamedov.html).
Большое спасибо за оказанные мне честь и доверие!

ТЮРКОЛОГІЯ ТА ІСЛАМОЗНАВСТВО ГУЦУЛЯКА О.Б.

1. Гуцуляк О. Науковець і поет [про А. Кримського і підбірка його віршів] // Радянський педагог. – Івано-Франківськ, 1990. – №2, 16 січня. – С. 4.

2. Гуцуляк О. Раш Хазарі: Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.) // Четвер: Часопис текстів і візій. – Івано-Франківськ, 1993. – № 4. – С. 48-54.

3. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен : Роман знаків. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1997. – 180 с.

4. Гуцуляк О. “Мій предок був огуз чи печеніг…” [вірші : “А вчора здалося – то лілія…”; “І тополиний пух…”; “Мій предок був…] // Вперед. – Тисмениця, 1997. – 19 квіт., № 38-39. – С. 6.

5. Гуцуляк О. Коллегам-азербайджанцам [стихи : “Древняя степь Евразии…”; “Мій предок був огуз чи печеніг…”] // Голос Азербайджана. – Киев – Баку, 1999. – № 1 (9). – С. 7.

6. Гуцуляк О. Плач молодого суфія (На східний мотив) [вірш] // Світ молоді. – 2000. – № 49, 1 груд. – С.4.

7. Гуцуляк О. Императив вдохновения [про поета Юрія Султанова] // Прикарпатська правда. – 2000. – № 13, 25 берез. – С. 6.

8. Гуцуляк О. “Мне слышался крик безъязыкий…” [предисловие] // Султанов Ю.И. Алхимия виртуальных игр: Стихи и проза. – Київ: Вежа, 2001. – С. 5-7.
9. Юрій Ібрагімович Султанов (1948-2003) : Покажчик публікацій / [упоряд. І.В. Козлик, О.Б. Гуцуляк, Л.Ю. Султанова; відп.ред.серії М. Бігусяк]. – Ів.-Франківськ : Гостинець, 2004. – 57 с. – (Серія «Вчені Прикарпатського університету»).

10. Гуцуляк О. Пам’яті вчителя і людини [про Ю. Султанова] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2004. – 13 трв., №19. – С. 6.

11. Гуцуляк О.Б. Гер-огли – володар Чамбулі Мастон : до прояснення сутності епічного образу // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. – Київ, 2005. – №8, серпень. – С.32-37.

12. Гуцуляк О.Б. Пошуки заповітного царства: міф – текст – реальність: монографія / відп.ред. О.М. Пилип’юк ; післямова Г.О. Бердник. – Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2007. – 540 с. – (Серія “Золотий грифон”). – ISBN 966-95321-6-6

13. Гуцуляк О.Б. Кёроглы – Сын Могилы и правитель Чамбули Мастон // Апокриф : литературно-эзотерический журнал. – Калининград, 2010. – Вып. 32. – С.42-55. Также на Проза.ру – http://proza.ru/2014/06/12/163

14. Гуцуляк О.Б. Развитие мифологического образа Гер/Кер Кер-оглы – сына могилы и правителя страны Чамбули Мастон // Мировоззрение населения Южной Сибири и Центральной Азии в исторической ретроспективе : сб. стт. / под ред. П.К. Дашковского. – Барнаул : Алтайский гос. ун-т, 2010. – С.297-314.
15. Гуцуляк О. Сын Запада и Востока [об Ю.И. Султанове, 1948-2003] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2013. – 26 квіт., №17. – С.6.

16. Гуцуляк О. Кёр-Оглы – сын могилы и правитель Чамбули Мастон (сущность мифологического образа) // Адам ;лемі / Мир человека: Философский и общественно-гуманитарный журнал (Казахстан). – 2014. – № 1 (59). – С.82-99.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Конспирологические замыслы Кремля относительно Донбасса

Часть 1. Аналитическая

Империи всегда действуют в согласии с принципами «разделяй-и-властвуй» и «загребай жар чужими руками».

Эти же принципы Кремль пытался применить и в т.н. «Новороссии» – оккупированной Россией юго-восточной части Украины.

Естественно, Кремль не намеривался осуществлять никаких попыток вытягивать этот депрессивный (в условиях постиндустриального века) регион финансовыми вливаниями и реформированиями (кроме, естественно зон, необходимых под военные базы). Эта чрезмерная нагрузка подорвала бы общероссийский бюджет, который и так весь заточен на военно-промышленный комплекс.

Правильность понимания этого подтверждает хищническая политика Кремля относительно подконтрольных ему районов Донбасса (т.н. ДНР/ЛНР»): произведен вывоз в Россию всего ценного оборудования с заводов и фабрик (см. в конце статьи “Список Украденого Окупантами С Донбасса”), интенсифицируется регресс (с приведением к банкротству и закрытию; уже остановили работу 69 из 93 угольных шахт, семь металлургических заводов) предприятий и шахт угольно-металлургического комплекса (поскольку они прямые конкуренты собственно шахтам основных российских угольных бассейнов, уменьшение прибыли которых вызовет крайнюю социальную напряженность в самих российских регионах), разрушаются гражданская инфраструктура и системы жизнеобеспечения населённых пунктов, осуществляется снижение жизненного уровня населения, содействующее огромному потоку беженцев из региона, перемалывание оставшегося взрослого населения в горячей фазе противостояния «гибридной войны», сами оккупированные территории отданы на «кормление» российским спецслужбам…

Естественно, вся эта «зачистка территории» делается Кремлем с определенным умыслом. Она будет заселена иноэтническим населением, которое в условиях многовекового экстремального противостояния с соседями приобрело чрезвычайные навыки выживания. И, опять же, Кремлем, отнюдь, не с целью какого-то милосердия это делается (хотя Кремлю приходится решать проблему нависшего над этим этносом геноцида в местах нынешнего обитания). По мнению Кремля, эти иноэтнические переселенцы сумеют таки превратить регион в «цветущий сад», в отличие от исконной безалаберности русских, которым для выхода из кризиса нужны только сверхстимулирование со стороны власти (а нынешний Кремль к такому не способен).

Часть 2. Конспирологическая

Можно подумать, что речь идет об армянах и создании “Новой Армении” как некоего пояса безопасности для России от все более фундаментализирующегося Кавказа. И, вероятно, какая-то доля правды в этом есть, и некоторая часть “зачищенной земли” планируется Кремлем отдать под новоармянскую государственность (во главе, например, с Маргаритой Симонян, как предлагают младоевразийцы движения “Новые Скифы” во главе с Павлом Зарифуллиным).).

Также рядом геополитиков земли т.н. “Новороссии” рассматриваются как будущий “Северный Израиль” (“Новая Хазария”) – запасной вариант для переселения граждан Израиля в условиях все нарастающей конфронтации с арабо-исламским миром. И, возможно, действительно, некоторая доля правды в этом имеется (т.е. такой вариант реально планируется к реализации). Подробнее см. видео именно самих авторов проекта “Новой Хазарии” – “Проект Небесный Иерусалим вы что серьезно” http://sendvid.com/atc498io и тут “ГАРРИ БЕР КУТ УКРАИНА 40 ЛЕТ ПО ПУСТЫНЕ 02 02 2019 #РАССВЕТ” http://sendvid.com/7zt1uysd.

Но, подозреваем, в отношении “зачищенной территории” “Новороссии” планируется более глобальный проект! И замыслен он не Кремлем, который есть лишь слепое орудие-“голем” в руках тайных властителей мира.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Передмова до книги есеїв Романа Бончука

Бончук, Роман. Цитадель цитат / передм. О. Гуцуляка. – Івано-Франківськ : Отто-Ганс, 2020. – 255 с.

Перед тобою, читачу, книжка постмодерністська. А може, й пост-пост-пост- … модерністська. Так тобі скажуть критики або бібліотекарі. А вони ж бо знають у книжках сенс. Бо мають з них «хосен».

Книжка есеїв. Книжка образів. Книжка натяків. Книжка розмов автора зі світом та із самим собою…

Так вже сталося, що популярним на багато віків залишається жанр «сповіді» – зазирнути у душу автора щоденників або листів, підслухати покаяння чи взнати велику істину, яка сколихне або вщент спалить світ…  Напевно, це йде ще з часів сивої давнини з причини природної цікавості первісної людини: «А що там ховається в густих хащах заросляка? Здобич чи небезпека?». Для цього їй треба було володіти гострим зором, аналітичним розумом та вміти за частинами плям  у грі світлотіні реконструювати ціле… Наші предки, отже, не були вже такими неосвіченими – вміли читати Книгу Природи. Її сторінки приносили до сховку, в далеку печеру і там, де посередині палало Вогнище Роду-Пемені, прочитували-звітували-сповідались … Якщо у відповідь чувся схвальний гул, то «дошивали» її як чергову сторінку у Книгу Роду. Якщо ж ні, то кидали її на поживу Вогнищу Смислів і рушали наступного ранку на пошуки нових Плетив-Текстів… Та, одночасно, кожен з них писав Книгу власного Буття, і ховав її у найтаємніших закутках печери: вони могли мати вигляд наскельного малюнку або вирізаної чуринги, але, найчастіше, комбінації невидимих звуків, сказаних пошепки у вириту ямку і в ній же захованих. «Але нема нічого таємного, щоб не стало явним!». З ямки потім виріс очерет, з якого хлопчик зробив сопілку і вона повідала світові таємницю («У царя Мідаса ослячі вуха!», «Мене вбила зла свекруха!»). Тому потім великі таємниці (і коханих) ховали у камяних «баштах Мовчання» або «цитаделях Смутку», сподіваючись, що «камінь все стерпить», все заховає. Принаймні, до того часу, коли розкриття таємниці не буде загрожувати її авторові…

Тепер такою Цитаделлю – Сховком-для-Вогнища-Смислів – стала сама матеріалізована Книга. Книга Романа Бончука «ЦЦ». Цитадель цитат. Її прочитання вимагає мистецтва асоціації – вміння впізнавати, мов у «плямах Роршаха», певні слова, образи чи ідеї. Або цитати…

Чомусь саме вони так лякають найбільше сучасного обивателя, що він таки сподвигнувся піднятися у черговий «хрестовий» похід, «холлівар», за «академічну доброчесність» та «інтелектуальне право»… Цитати дійсно лякають… Був період, коли не лише «гралися цитатами» (переважно, репліками персонажів кінофільмів), але ними «розмовляли»… Особливо це було на переламах епох: протестантської Реформації або горбачовської «перестройки», а найбільш вдатний в цьому мав такий ореол, який тепер отримує переможець «реп-батлу»…

Цитата свідчить, що її застосуванець небезпечний для усталеного стану речей, бо сприймає світ інакше. Не по-обивательськи, не по-простацьки. Герметично, містеріально. Його розум веде крізь світ текстів бог Гермес, мов крізь трансцендентні світи Вергілій веде пристрасного Данте. І той, і другий відкривають прочанинові приховане, роз’яснюють, попереджають… Але провівши до порогу раю, Вергілій поступається місцем Беатріче. Суть цієї алегорії така: людину від пристрастей рятує розум, а божественна благодать-«беатріче» веде до вічного блаженства…

Роман Бончук зводить свою Цитадель Цитат. Може, це нова Вавілонська Вежа, новий замок Монсегюр, чи нова Башта зі Слонової Кістки? Але, на відміну від них, він не прагне «створити собі ім’я», «зберегти Грааль» чи «усамітнися перед каміном»… Цитадель Цитат відкрита для всіх охочих. Для всіх, хто відчув своє «спільнототатство» у цьому нестабільному світі, часопросторі хитань між Смислами та Парадигмами, і хоче… Зокрема, хоче власного вибору. Хай навіть неправильного, помножуючого страждання, але свого… Того, що веде від екзистенції до онтології, від банального (про-)існування «тут-і-зараз» у Фатумі Сьогочасся до звитяжного (за-)буття «зачудовано-і-захоплено» перед Таємницею Прийдешнього.

Олег Гуцуляк,
кандидат філософських наук, доцент,
член Асоціації українських письменників (АУП)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про продаж землі в Україні

В принципі, якщо дозволять ПРОДАЖ ЗЕМЛІ, то її, звісно, СКУПЛЯТЬ ІНОЗЕМЦІ (латифундисти, корпорації). Але через те, що це вже буде їх ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, то її необхідно буде ЗАХИЩАТИ. В першу чергу ВІД МОСКВИ (зразок її поведінки з чужою приватною власністю в Криму – наочний). Тому Україну швиденько ПРИЙМУТЬ в НАТО (і може, навіть, в ЄС), розмістять АМЕРИКАНСЬКІ БАЗИ, наберуть із ветеранів АТО “приватні армії”, зародиться з них справжнє нове козацтво… Чи ризикнуть з-за поребрика рвонути. щоб всього цього не допустити?.. Факт, що ОПЗЖ проти продажу землі явно свідчить про те, що вони намагаються відтермінувати цей варіант, щоб Росія “більше набралася сил” для реалізації аншлюзу України…

—————-

В принципе, если позволят ПРОДАЖУ ЗЕМЛИ, то ее, конечно, скупят иностранцы (латифундисты, корпорации). Но потому, что это уже будет их ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ, то ее необходимо будет ЗАЩИЩАТЬ. В первую очередь ОТ МОСКВЫ (образец её поведения с чужой частной собственностью в Крыму – наглядный). Поэтому Украину быстренько примут в НАТО (а может даже в ЕС), разместят АМЕРИКАНСКИЕ БАЗЫ, наберут из ветеранов АТО “частные армии”, зародится из них настоящее новое казачество… Или рискнут из-за поребрика рвануть. чтобы всего этого не допустить? .. Тот факт, что ОПЗЖ против продажи земли явно свидетельствует о том, что они пытаются отсрочить этот вариант, чтобы Россия “больше набралась сил” для реализации аншлюсса Украины …

—————

In principle, if the SALE OF LAND is allowed, then it will, of course, be bought by foreigners (latifundists, corporations). But because it will already be their PRIVATE PROPERTY, it will need to be protected. First of all FROM MOSCOW (an example of its behavior with other people’s private property in Crimea – visual). Therefore, Ukraine will soon be admitted to NATO (and maybe even in the EU), will be deployed US bases, will recruit from the ATO veterans “private armies”, they will be born a real New Cossacks … Will risk from the edge to plunge. to prevent all of this? .. The fact that the OPZZh against the sale of land clearly indicates that they are trying to delay this option so that Russia “gathers more forces” to realize the sell-off of Ukraine …

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Статті Олега Гуцуляка на сайті “Спадщина предків”


Аркан – гуцульський танець ініціації
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/arkan-svyaschennyy-cholovichyy-orden-gutsulskyy-tanets-initsiatsiyiГуцули – нащадки етрусків?
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsuly-naschadky-etruskiv

Жаб’є – священний тотем Карпат і балто-слов’янської єдності
http://spadok.org.ua/davni-viruvannya/zhab-ye-svyashchennyy-totem-karpat-i-balto-slov-yanskoyi-yednosti

Кельтський слід в історії слов’ян
http://spadok.org.ua/galshtat/keltskyy-lingvosotsiokulturnyy-slid-v-istori-slov-yan

Солярно-космічне неоязичництво
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/solyarno-kosmichne-neoyazychnytstvo

Сонячна онтофанічна сакральність українського народу
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/sonyachna-ontofanichna-sakralnist-ukrayinskogo-narodu

Україна священних могил
http://spadok.org.ua/skifiya/ukrayina-svyaschennych-mogyl

Червона Русь і Біла Хорватія
http://spadok.org.ua/bila-chorvatiya/chervona-rus-i-bila-chorvatiya

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття

Опубліковано: Гуцуляк О. Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття // Олег Лишега. Відлуння : матеріали Перших Лишегівських читань, присвячених сімдесятиріччю від дня народження / упоряд. Є.М. Баран, М.В. Бігусяк, Х.М. Нагорняк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ,  2019. – С. 25-39. 

«… сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеггер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму – як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний – на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками  на Матіївку…»
(Костянтин Москалець, 
«Келія чайної троянди»)

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів-маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національний стиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати «берегинізація» [1], або «обережительство»: «… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані» [2].
Як зазначає культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін «традиціоналізм», тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією [3]. Але для світової науки цей термін несе навантаження войовничості та насильницького спротиву, в той час як культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати «берегинізація», полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену «обережительства» поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, для якої селянин як носій національної самоідентичності та звитяжного духу не є істотою нижчою від представника партійно-державної номенклатури чи зденаціоналізованого «трудящого». Український інтелігент, після розчарування у радянській дійсності,  знайшов для себе, як для інтелектуала, ідеальну нішу «всевидющого ока» і носія месіанської ролі «обережителя» духовності. Звідси постала потреба у своїх авторитетах, у своїх «священних текстах». Такими ідеологами постали Олесь Гончар, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Василь Земляк, Василь Стус, Ліна Костенко, Володимир Дрозд, Борис Харчук, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Степан Пушик та сотні інших представників «(за-) битого покоління» (шістдесятників / семидесятників). Їхні твори набули статусу «сакральних», а отже – активізуючих власний духовний світ читача в умовах , коли священні тексти релігійних конфесій були недоступні. Назви цих творів – «Собор», «Диво», «Дім на горі», «Майдан», «Берег чекань», «Батьківські пороги», «Покуть», «Галицька брама», «Великий міст» – це опредмечені варіанти символу обмеженого, кінечного простору, світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Якщо частина мистців та  філософів обрала для себе долю правозахисників та політиків (домагання не тільки прав особи, але й українських національних, етнополітичних та релігійних прав), то більша частина членів творчих спілок та науковців зосередилася на донесенні до реципієнтів своїх творів певних ідей «берегинізації» всупереч ідеологічним шорам (чи то колишні радянським, чи теперішнім ліберастичним) [4]. Спершу заінтригований, а потім привчений до «читання між рядками», до уяснення, що у вимовленому міститься більше, ніж це безпосередньо виражено, реципієнт намагався вичитати у творах і те, що автор прямо не сказав, але що там, навіть незалежно від волі самого автора, міститься, тобто здійснював спроби виявити онтологічні ідеї автора, цим актуалізуючи свій соціально-культурний досвід. Наприклад, дане явище проаналізоване як автором цих рядків [5], так і іншими дослідниками [6]. Зрештою, не дивно, що з переходом у пострадянську епоху у культурі та сфері гуманітарних наук постала т.з. «туга за герменевтикою» [7], за філософською інтерпретацією, за філософським «… прочитанням прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими» [8]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Ч. 1. Примордиальное Начало – https://www.proza.ru/2014/07/19/237
Ч. 2. Эпоха Первой Луны и её падение – https://www.proza.ru/2014/07/19/240
Ч. 3. Эпоха Второй Луны. Жрецы Агарттхи – https://www.proza.ru/2014/07/19/241
Ч. 4. Первая раса Реноватов – Нордики, Гипербореи – https://www.proza.ru/2014/07/19/243
Ч. 5. Вторая раса Реноватов – Герметики – https://www.proza.ru/2014/07/19/245
Ч. 6. Конфликт между Восточной и Западной расами – https://www.proza.ru/2014/07/19/247
Ч. 7. Чёрный Орден – Мегацитлы – https://www.proza.ru/2014/07/19/249
Ч. 8. Синархическая Империя Реноватов – https://www.proza.ru/2014/07/19/250
Ч. 9. Эпоха Третьей Луны. Атавизация – https://www.proza.ru/2014/07/19/253
Ч. 10. Великий Обман – https://www.proza.ru/2014/07/19/257
Ч. 11. Миссия Вральда – https://www.proza.ru/2014/07/19/259
Ч. 12. Эпоха Четвертой Луны. Хальгед – https://www.proza.ru/2014/07/19/260
Ч. 13. Wolfsschanze – https://www.proza.ru/2014/07/19/269
Приложение 1. Хельги Аватара и розоперсая Дева – https://www.proza.ru/2014/07/07/1350

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: «Сатир» – жрец солнца бронзового века

Ослиные уши сатиров

Одна из версий утверждает, что основатель бон-по Шенраб родился с ослиными ушами и принадлежал к роду Шен. Его украли злые духи, с которыми он жил 12 или 13 лет, путешествуя Тибетом. В 24-летнем возрасте он вернулся к людям и стал оберегать их от злых духов[i]. Это якобы объясняет, почему бонцы ​​носят особую голубую шапку, которая напоминает трехконечную митру. Аналогично обвиняли буддисты восстановителя бон-по царя Лангдарму в том, что у него на голове демонические рога, которые он вынужден прятать под нетрадиционной для тибетцев прической (волосы, собранные в пучок), в то время как тибетцы заплетали волосы в косы.

Мотив с «ослиными ушами» напоминает античный миф о фригийском царе Мидасе, который вынужден был прятать свои ослиные уши под шапкой.  В поэме Овидия «Метаморфозы» рассказывается о музыкальном состязании бога Аполлона и сатира Марсия на склонах горы Тмола. Судьей был бог этой горы. Простые, бесхитростные звуки свирели Пана не могли сравниться с величественной мелодией Аполлона. Торжественно гремели золотые струны кифары, вся природа погрузилась в глубокое молчание. Бог горы Тмола присудил Аполлону победу. Все славили великого бога-кифареда. Только один Мидас, царь Фригии, не восторгался игрой Аполлона, а хвалил Марсия. Разгневался Аполлон, схватил Мидаса за уши и вытянул их. С тех пор царь Мидас стал обладателем ослиных ушей, которые он старательно прятал под большой шапкой, пытаясь сохранить свое уродство втайне. Но ему это не удалось: болтливый брадобрей, узнавший тайну Мидаса, не в силах хранить молчание, выкопал ямку и прошептал свой секрет. Из ямки вырос тростник, из тростника вырезали дудочку, и песня дудочки ославила незадачливого царя на весь свет. При этом существует версия об ослиных ушах Мидаса на языке памирских бурушаски[ii].

Затем Аполлон содрал с сатира Марсия шкуру, а из крови силена или слез нимф, оплакавших гибель своего любимца, образовалась река, носившая его имя. А опечаленные сатиры удалились глубже в чащу лесов; часто раздаются там полные грусти, нежные звуки его свирели, и с любовью внимают им юные нимфы. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Антарктида как изначальная родина богов

Часть І.
ЗАГАДКА ЮЖНОГО КОНТИНЕНТА

Глава 1. Антарктида как южный континет
Глава 2. Южный континент на старых картах
Глава 3. Сдвиг полюсов?
Глава 4. Миф о пахтании океана и параллели к нему

Часть ІІ.
ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТИДЫ

Глава 5. Следами бога Виракочи
Глава 6. Проклатие мудреца Дурваса
Глава 7. Джамбудвипа – цивилизация Антарктиды
Глава 8. Тамилилам, Тапробана и Панхайя
Глава 9. Дильмун – родина богов
Глава 10. Боги на «крылатых колесницах»

ЧАСТЬ ІІІ.
АРТЕФАКТЫ ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТОВ

Глава 11. Антарктические города
Глава 12. Пирамиды и аномалии Антактиды
Глава 13. Что нашли на острове Кергелен

ЧАСТЬ IV.
ТАЙНА ЗЕМЛИ ДЕ ГОННЕВИЛЯ

Глава 14. Куда плавал де Гонневиль?
Глава 15. И опять тамплиеры и их флот
Глава 16. «Неудачное» плавание де Буве
Глава 17. Земля Йод Козьмы Индикоплова
Глава 18. Пацифида как колония антарктов

Скачать с сайта (pdf)  или на Academia.edu

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк. Анти-Дугин: геополитика священного и святого

Гуцуляк О.Б. Анти-Дугин : геополитика священного и святого [Текст] / Олег Гуцуляк. –  LAP Lambert Academic Publishing, 2018. – 173 с. : ил. – ISBN: 978-3-659-36307-8

В своей новой монографии автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического метода анализирует геополитическую и геокультурную концепцию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, поставленную в основание импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира».
Для ученых, преподавателей вузов, студентов, учителей, а также для всех, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. Изначальная рапсодия геополитического – 5
Глава 2. Культура Жизни против культуры Смерти – 25
Глава 3. Геополитика Эманаций – 49
Глава 4. Проект «Элизиум» и крах транзитного – 90
Глава 5. Царство дрожащих тварей – 155

http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/anti-dugin.pdf  (2,5 Mb)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Паниония как прототип платоновой Атлантиды

Сохранилась легенда о том, как статуя (bretas) Мелькарта (Геракла) приплыла на плоту из Тира в Эрифры (Эритры, Erythrae, Erythrai) (Павсаний, «Описание Эллады» VII 5, 5-7), город на побережье Малой Азии (современнная турецкая деревня Илдири) – в 22 км к северо-востоку от порта Кисс (современное название Чешме), на небольшом полуострове на равном расстоянии от гор Мимант и Корик, прямо напротив острова Хиос. Неоднократно город разрушался мощными землетрясениями, оползнями и бурными ливнями.

Эрифры, известные своим вином, козами, древесиной и жерновами, а также пророчествами, были колонией критян, карийцев и пафлагонцев, выведеных с Крита (Павсаний, «Описание Эллады» VII 3, 7) под руководством Эрифра (Эритра; «Красного») Архагета, сына Радаманта, брата Миноса. В более поздний период в город пришел иониец Кноп (Клеоп), сын афинского царя Кодра, из-за чего город иногда называют Кнопополь (Страбон, «География», 14, 633). Известен Гиппий Эритрейский – греческий историк, автор утерянной «Истории Эритр», единственный фрагмент из которой сохранился в «Пире мудрецов» Афинея. Эрифры считаются родиной двух пророчиц, одна из которых Сибилла, другая, Афинаида, жила во времена Александра Македонского. Когда Александр вернулся в Мемфис в апреле 331 г. до н.э., посланники из Греции ждали его, сказав, что оракулы в Эрифрах, которые молчали в течение длительного времени, вдруг заговорили и подтвердили, что Александр был сыном Зевса. Одна из сибилл по имени Иерофила была родом из Халдеи (южной Вавилонии) и являлась дочерью небезызвестного жреца Беросса, автора «Халдейской истории». Аполлодор Эритрейский упоминает о Сибилле, которая пророчествовала о грядущей троянской войне и падении Трои. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Все это оголяет факт принадлежности Москвы к «Оси Смерти»

Когда я писал, что нынешние евразисты-путинисты являются наследниками Карфагена с его жертвоприношениями детей, то я надеялся, что, всё же, это не буквально. Гибель детей-заложников в московском «Норд-Осте» и Беслане все же были эксцессами на войне с глобальным терроризмом.

Но 28 декабря 2012 г. президент России В.В. Путин подписал закон о запрете на усыновление сирот иностранцами. Закон этот внезапно и решительно уничтожил надежды больных сирот обрести семью и высококачественное лечение в США. Дети, уже почти усыновлённые, вместо того чтобы попасть в семью, остаются в руках чиновников – «в сфере реализации государственной политики». «… Закон, приносящий детей в жертву политике (как бы он ни назывался), и особенно сейчас, в Рождественские дни, невольно напоминает об Ироде, который приказал убить детей ради своей власти. Две тысячи лет прошло, забыты гораздо большие злодейства, а это почему-то осталось. И выходящий из Кремля царь Борис натыкается на дурака-юродивого и даже хочет сделать ему что-то хорошее, а юродивый ему кричит: «Нельзя молиться за царя Ирода! Богородица не велит!» [Минкин А. Путинский маразм крепчает // http://falangeoriental.blogspot.com/…/12/blog-post_3749.html].

В тот же день, когда был подписан закон о запрете усыновления больных детей, патриарх Московский и всея Руси Кирилл рассказал на епархиальном собрании о том, что добился у правительства столицы выделения земельного участка для христианского погребения российских сирот. Место для последнего упокоения отвели на одном из новых кладбищ – Алабушевском. Площадь участка составила приблизительно полгектара. Несколькими днями ранее глава синодального Отдела по взаимоотношениям Церкви и общества РПЦ протоиерей Всеволод Чаплин заявил, что усыновление русских детей зарубежными парами закрывает сиротам «путь в Царство Небесное».

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Метафизика Окраины

Областью, где «рождается новое», есть «пустыня», «граница», «крайность» (да и М. Бахтин говорил, что культура рождается у границы, особенно тех или иных смыслов, мобилизируя их взаимные напряжения и притяжения).

Быть у черты – судьба воина-рыцаря, берсеркра-варяга, вольного казака.
Именно так начинается любая Традиция. Оттуда, «из Ниоткуда», приходит Царевич-Пророк и получает власть, и получает Всё.

И приходит он всегда из какой-нибудь Галилеи или Эфиопии.

Из «крайней» для всех иудеев Галилеи пришел Сын Божий («Disciti moniti!» – «Помните, предупрежденные!»).

От Александрии Эсхаты-«Крайней» (нынешнего Самарканда) начал свой победоносный поход Железный Эмир.

Из «окраины земли Македонии» (по-араб. «Джасулийа Макадунийя», по Аль-Идриси), и начал свой имперский поход Зу-л-Карнайн-«Двурогий» Александр, сын Амона и Филиппа.

Из крайней для Византийской и Иранской империй Аравийской пустыни явилась в VII в. конница Пророка Мухаммада (ДАБР).

Так и Украина – это крайняя (греч. eshata) земля, У КРАЯ БЫТИЯ. И из неё приходит Вольница – Свобода и Правда.

Если в одно и то же время на крайнем западе Европы Дон Кихот воплощал независимое существование на «окраине» общества и освобождал каторжников, то на крайнем востоке Европы украинский казак осуществлял то же самое – жил на «окраине», освобождал каторжников с галер… Но если Алонсо Кихано – герой-меланхолик, атаковавший ветряные мельницы, то Сагайдачный – герой-холерик, овладевший и стенами Хотына и Москвы, и променявший свою Дульсинею на табак и трубку… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Почему Украина выбрала Европу, а не Россию

В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]). В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]).

Но, в действительности, этим Украина представляет еще одно проявление сакрального достоинства – роль  «мастерицы любви», «кудесницы» (от семит. «кудесах» – «гетера, храмовая служница»). Она реализует древнеарийский архетип «Тилоттамы» – апсары, небесной нимфы, которую божественный зодчий Вишвакарман сотворил из лучших частей всего сущего, что отражено в самом её имени (Тилоттама – «лучшая часть»). Считается, что в результате она была сотворена совершенно идеальной – лицо, пропорции тела, голос и т.д. Превосходящая своей рукотворной красотой всех женщин, она стала объектом любви, практически всех божеств и демонов. Жертвой этой красоты стали братья-асуры Сунда и Упасунда – до того момента неразлучные и делившие и кров, и пищу и постель. Поскольку ни один из них не захотел уступить красавицу другому, они схватились за свои боевые палицы и убили друг друга. Согласно истории, изложенной в «Махабхарате», Шива, сраженный красотой Тилоттамы, не мог оторвать от неё глаз, когда она с почтением совершала прадакшину вокруг него – поэтому он последовательно манифестировал свои пять ликов – четыре по сторонам света, и один верхний – из которых и изошли шесть амнай Каула Дхармы. Присутствовавшая там же Парвати, супруга Шивы, приревновала его к Тилоттаме, и обхватила его руками, закрыв глаза. В следующий миг мир погрузился во тьму, т.к. весь мир существует только в сознании Шивы, освещаемый его взором. Поэтому Шиве пришлось манифестировать третий глаз во лбу, чтобы Вселенную снова осветил свет его взгляда. Согласно «Падма пуране», в предыдущем рождении Тилоттама была уродливой вдовой по имени Кубджа («горбатая, скрюченная»). В течении восьми лет она выполняла надлежащие ритуалы и завершила их обрядом Магха пуджи на пятнадцатый день третьего лунного месяца. Это обеспечило ей перерождение в облике Тилоттамы, превосходящей своей красотой всех живущих.

Не удивительно, что комплекс самой украинской нации можно определить именно как «комплекс иерогамии» — «желание священного брака», жажда «у-Закониться», «у-краятся» в Традиции . Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Гамлет и Будда: параллели

До поры до времени существование Гамлета было безмятежным. До тридцати лет (!) он жил в семье, озаренной взаимной любовью родителей и сам полюбил и испытывал взаимность от прелестной девушки. У принца-студента Гамлета были верные друзья. Герой увлеченно занимался науками, любил театр, писал стихи. Впереди его ждало великое будущее – стать государем и править своим народом. В. Белинский метко определил состояние, в каком находился Гамлет. То была «младенческая, бессознательная гармония», гармония, основанная на неведении жизни.

Но вдруг все стало рушиться. Волшебный мир приятных мечтаний и сюрпризов окончился — перед Гамлетом появилась настоящая жизнь во всей своей неприкрытой черноте. В расцвете лет умирает отец Гамлета. Не успел герой пережить это горе, как его постиг второй удар: мать меньше, чем через два месяца, вышла замуж за дядю Гамлета. Больше того, она разделила с ним трон. И вот наступает время третьего удара: Гамлет узнает, что его отца убил собственный брат, чтобы завладеть его короной и женой. На его глазах рухнуло все, что делало его жизнь ценной. Только столкнувшись с реальностью, как она есть, человек оказывается перед возможностью познать жизнь.

Аналогично будущий Будда принц Сиддхартха Гаутама Шакьямуни был всячески огражден от религиозных учений или знаний о человеческих страданиях. Для мальчика было специально построено три дворца.. В своём развитии он обгонял всех своих сверстников в науках и спорте, но проявлял и склонность к размышлениям. Но однажды, на тридцатом году своей жизни, Сиддхартха в сопровождении колесничего Чанны выбрался за пределы дворца. Там он впервые увидел «четыре зрелища», изменившие всю его последующую жизнь: нищего старика, больного человека, разлагающийся труп и отшельника. Гаутама тогда осознал суровую реальность жизни — что болезни, мучения, старение и смерть неизбежны и ни богатства, ни знатность не могут защитить от них, и что путь самопознания — единственный путь для постижения причин страданий. Это подвигло Гаутаму на тридцатом году жизни (!) оставить свой дом, семью и имущество и отправиться на поиски пути для избавления от страданий. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3 12