Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу

Вийшла друком:

Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу // Станіслав Росовецький : In memoriam. Колективна монографія / наук. ред. О. В. Боронь, відп. ред. Ю. Б. Дядищева-Росовецька. – Київ : Інститут літератури НАН України; ФОП Саломатін Сергій Миколайович, 2023. – С. 321-334. – https://rosovetskyi.com/stanislav-rosovetskyi_in-memoriam

У запропонованій статті аналізується генеза уявлень про святого Миколая в українській фольклорній традиції. Зокрема, уявлення про коронацію святого та про володіння ним луком та стрілами для нищення сил зла. Встановлено індоєвропейську традицію про народження (в серпні-вересні) першопредка-царя-лучника, переможця в боротьбі з демонічними силами, і Хайк Агхегхнавор, Уац Ніккола Хорз, Миколай зі стрілою та луком, Накула Лучник, Оріон-«Мисливець» – це його інваріанти. З прийняттям християнства лікійсько-анатолійський його інваріант (Ніколаос, Миколай) значно історизувався (образ давнього героя витіснили пізніші носії його імені).

The proposed article analyzes the genesis of beliefs about St. Nicholas in the Ukrainian folklore tradition. In particular, the idea of the saint’s coronation and his possession of a bow and arrows to destroy the forces of evil. An Indo-European tradition has been established about the birth (in August-September) of the progenitor-king-archer, the winner in the fight against demonic forces, and Haik Agheghnavor, Wac Nikkola Хorz, Nicholas with the bow and arrow, Nakula the Archer, Orion the “Hunter” are his invariants. With the adoption of Christianity, its Lycian-Anatolian invariant (Nikolaos, Mykolay) was significantly historicized (the image of the ancient hero was supplanted by later bearers of his name).

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Філософ Олег Гуцуляк: Україна є «затокою» великої Східно-Середземноморської геокультури (інтерв’ю)

Філософ Олег Гуцуляк: Україна є «затокою» великої Східно-Середземноморської геокультури // Вісник – Αγγελιαφορος : щорічний українсько-грецький альманах. – 2023. – 11.12. – https://visnyk-aggeliaforos.ukrgrdumka.gr/2023/12/філософ-олег-гуцуляк-україна-є-заток

Олег Гуцуляк (1969 р. н.) – український культуролог, філософ, письменник. Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Автор університетських спецкурсів «Філософія культури», «Філософська антропологія», «Міфологія», «Філософія міфу», «Історіософія мистецтва». Шість монографій філософа видано окремими книжками (зокрема «Філософія української сутності», 2016). Член Асоціації українських письменників, Наукового товариства імені Шевченка, Соціологічної Асоціації України та ін. Живе й працює в Івано-Франківську.

Олеже, уявімо, що завтра закінчилась війна, зібралося на конференцію поважне товариство істориків, науковців, митців, військових героїв тощо і всі шукають відповіді на важливі запитання: національна ідентичність та духовні корені народу. Якби тобі довелося брати участь у такому зібранні, озвуч два найперші речення із власного виступу.

Природа-мати нас вчить, що для життя дерева все важливе: і корені, і стовбур, і розгалуження, і листки, і квіти, і плоди. Тож наше національне дерево, яке вистояло проти буревіїв лихоліть та ударів ворожих сокир, не має забувати, що воно перемогло і завдяки вкоріненню, і завдяки міці стовбура (армія, мова, віра), ми не маємо нехтувати квітами (красою мистецтва і мислення) і, тим більше, не породжувати плоди на поталу невігласам.

Національна ідентичність – це історичний чи філософський дискурс?

Це історіософський дискурс. Навіть, я б сказав, психоісторіософський. Хоча присутність слова «національна» неодмінно вимагає ще й слова «політичний», «етнічний», «релігійний», «культурний», «лінгвістичний»… Проте, гадаю, варто говорити про самоідентичність особистості стосовно цих усіх сфер (нація, мова, віра і т. п.). А ось осмислення свого місця (себе як особистості – і як члена національної спільноти) в культурно-цивілізаційному розвитку людства –  так, можна назвати історіософським.

А як щодо духовних коренів? Звідки це виросло і з чим його споживати?

У сучасному неокабалізмі корені Дерева Життя зображено вкоріненими вгорі, у духовній сфері, а ось стовбур і гілки ростуть вниз, у матеріальний світ. Мені подобається цей символізм. Ми дійсно закорінені у духовних традиціях (а духовність може бути як праведна, свята, так і бісівська, зла), а вже політика та історія – їхні матеріальні вираження. Тому дуже обережно треба говорити про плекання духовності і завжди її конкретизувати. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Ми Русь – по закону і правді

Ми Русь – по закону і правді.

Ми Україна – за природою і волею.

Ми Велика – за історією і трагедіями.

Ми Козацька – за звитягою і гідністю.

Ми Соборна – зі Святою Софією і під Покровом Богородиці.

Ми Слов’яни – виплекані Материнським Словом і Славою Хоробрих Предків.

Ми Європейці – під Синім Небом і в Золотій Житниці.

Ми – на своїй землі,

і жоден захланець, чи зі зброєю, чи улесливий, не матиме права панувати на ній.

Тільки ми – Пани Своєї Долі, Господарі Свого Дому, Лицарі Свого Серця.

Тільки Бог над нами,  Христос на чолі нас і Дух Святий у нас!

————–

Мы Русь – по закону и правде.

Мы Украина – по природе и воле.

Мы Великая – по истории и трагедиям.

Мы Казацкая – по победе и достоинству.

Мы Соборная – со Святой Софией и под Покровом Богородицы.

Мы Славяне – взлелеяны Материнским Словом и Славой Храбрых Предков.

Мы Европейцы – под Синим Небом и в Золотой Житнице.

Мы – на своей земле,

и ни один захланец, или с оружием, или льстивый, не имеет права властвовать на ней.

Только мы – Господа Своей Судьбы, Хозяева Своего Дома, Рыцари Своего Сердца.

Только Бог над нами, Христос во главе нас и Дух Святой у нас!

————-

Wir sind Rus – nach dem Gesetz und der Wahrheit.

Wir sind die Ukraine – von Natur aus und aus Willen.

Wir sind großartig – durch Geschichte und Tragödien.

Wir sind Kosaken – für Sieg und Würde.

Wir sind die Kathedrale – mit der Heiligen Sophia und unter dem Schutz der Muttergottes.

Wir Slawen werden vom Wort der Mutter und der Herrlichkeit tapferer Vorfahren genährt.

Wir Europäer – unter dem blauen Himmel und im goldenen Kornspeicher.

Wir sind auf unserem Land

und kein Usurpator, ob bewaffnet oder geschmeichelt, soll das Recht haben, darüber zu herrschen.

Nur wir sind die Herren unseres Schicksals, Herren unseres Hauses, Ritter unseres Herzens.

Nur Gott steht über uns, Christus steht an unserer Spitze und der Heilige Geist ist mit uns!

——————-

Noi siamo la Rus, secondo la legge e la verità.

Siamo l’Ucraina, per natura e volontà.

Siamo grandi – per storia e tragedie.

Siamo cosacchi: per la vittoria e la dignità.

Siamo la Cattedrale – con Santa Sofia e sotto la protezione della Madre di Dio.

Noi slavi siamo nutriti dalla Parola della Madre e dalla gloria dei coraggiosi antenati.

Noi europei – sotto il cielo azzurro e nel granaio d’oro.

Siamo sulla nostra terra

e nessun usurpatore, armato o adulato, avrà il diritto di governarlo.

Solo noi siamo padroni del nostro destino, padroni della nostra casa, cavalieri dei nostri cuori.

Solo Dio è sopra di noi, Cristo è al nostro capo e lo Spirito Santo è con noi!

——————-

Somos Rus, según la ley y la verdad.

Somos Ucrania, por naturaleza y por voluntad.

Somos grandes, por la historia y las tragedias.

Somos cosacos, por la victoria y la dignidad.

Somos la Catedral – con Santa Sofía y bajo la Protección de la Madre de Dios.

Nosotros, los eslavos, nos nutrimos de la Palabra de la Madre y de la Gloria de los Valientes Ancestros.

Nosotros, los europeos, bajo el cielo azul y en el granero dorado.

Estamos en nuestra tierra

y ningún usurpador, armado o adulado, tendrá derecho a gobernarlo.

Sólo nosotros somos dueños de nuestro destino, dueños de nuestra casa, caballeros de nuestro corazón.

¡Solo Dios está por encima de nosotros, Cristo está a nuestra cabeza y el Espíritu Santo está con nosotros!

——————-

Nous sommes la Rus – selon la loi et la vérité.

Nous sommes l’Ukraine – par nature et par volonté.

Nous sommes grands – par l’histoire et les tragédies.

Nous sommes cosaques – pour la victoire et la dignité.

Nous sommes la Cathédrale – avec Sainte-Sophie et sous la protection de la Mère de Dieu.

Nous, les Slaves, sommes nourris par la Parole de la Mère et la gloire des courageux ancêtres.

Nous, Européens, sous le ciel bleu et dans le grenier doré.

Nous sommes sur nos terres

et aucun usurpateur, qu’il soit armé ou flatté, n’aura le droit d’y régner.

Nous seuls sommes maîtres de notre destin, maîtres de notre maison, chevaliers de nos cœurs.

Seul Dieu est au-dessus de nous, le Christ est à notre tête et le Saint-Esprit est avec nous !

————————

We are Rus – according to the law and the truth.

We are Ukraine – by nature and by will.

We are Great – by history and tragedies.

We are Cossacks – for victory and dignity.

We are the Cathedral – with Saint Sophia and under the Protection of the Mother of God.

We Slavs are nurtured by the Mother’s Word and the Glory of Brave Ancestors.

We Europeans – under the Blue Sky and in the Golden Granary.

We are on our land

and no usurper, whether armed or flattered, shall have the right to rule over it.

Only we are the masters of our destiny, Lords of our house, knights of our hearts.

Only God is above us, Christ is at our head and the Holy Spirit is with us!

———————-

Jesteśmy Rus – zgodnie z prawem i prawdą.

Jesteśmy Ukrainą – z natury i z woli.

Jesteśmy Wielcy – przez historię i tragedie.

Jesteśmy Kozakami – o zwycięstwo i godność.

Jesteśmy Katedrą – ze św. Zofią i pod Opieką Matki Bożej.

My, Słowianie, jesteśmy wychowywani przez Słowo Matki i Chwałę Dzielnych Przodków.

My Europejczycy – pod Błękitnym Niebem i w Złotym Spichlerzu.

Jesteśmy na naszej ziemi

i żaden uzurpator, uzbrojony czy pochlebny, nie będzie miał prawa nad nim panować.

Tylko my jesteśmy panami naszego losu, panami naszego domu, rycerzami naszych serc.

Tylko Bóg jest nad nami, Chrystus jest na naszej głowie, a Duch Święty jest z nami!

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Хто він, Борисфен?: кельто-слов’янський слід

Мати Таргітая, першопредка скіфів, агафірсів та гелонів, – безіменна дочка бога ріки Борисфен (Βορυσθένης, Borysthenes: «Βορυσθένεος τοῦ ποταμοῦ θυγατέρα» (Геродот, «Історія», IV, 5, 1). 

На монетах Ольвії Борисфена зображали бородатим чоловіком, а на звороті монети часто були присутні сокира і горит. У грецькій міфології Борисфен і наяда Миріна (Myrina), дочка Крефея (Cretheus), вважалися батьками Фоанта (Тоанта;  Θόας, Thoas «стрімкий, швидкий»), царя кримських таврів, який хотів принести у жертву Ореста і Пілада і був убитий Орестом (Аполлодор, «Міфологічна бібліотека», VI, 27; Гігін, «Міфи», 261). Також існував тезка Фоанта (Тоанта), син Діоніса і Аріадни і цар Лемноса, а його дочка Гіпсіла від Ясона народила героїв Евнея та Фоанта і певний час переховувала у дерев’яній скрині свого батька від розлючених жінок Лемносу.

Традиційно теонім Борисфен (Borysthenes) етимологізують з праіран. varustāna- «широкий край, широке місце, широка місцевість» < індоіран. *wrouu – «широкий», пор. санскр. urú- и авест. vouru- «широкий», або індоар. *bhra-sthana – «високе місце», або varauš-θana «заплава (ріки) Вару», або bauru-stana «місце бобра»).

Але, на нашу думку, можливий також варіант етимології  як «місце бурління, вирування» (з огляду на Дніпрові пороги): від пра-і.-є. * bʰreue- «булькати, кипіти, вирувати, бурлити» (пор. з санскр. bʰurnih «жорстокий, пристрасний»; арх. грец. pʰrear «колодязь, джерело»; лат. fervere, fervo «кипіти, пінитися»; фрак. brytos «ферментований лікер з ячменю»; ст.-англ. beorma «дріжджі», англ. brew «варити», валл. berw «кипіння», гойдел. bruich кипіти; кухар» < пра-кельт. *beru- «кипіти»), який наявний у кельтському теонімі Borus (Borvo, Bormo, Bormanus) божества-лікувальника, пов’язаного з цілющою (мінеральною) водою та мінералами і дуже шанованого континентальними кельтами (галлами). Його дружиною вважалася богиня-цілителька Бормана (Bormana) чи Дамона (Damona), а їх сини і дочки складали свиту їх помічників-лікарів.

У ірландській міфології великий бог-цілитель з Туата Де Дананн Діан Кехт (Dían Cécht, де dían / dean «швидкий, стрімкий, швидкоплинний» + cecht «сила / плуг») змусив «кипіти, вирувати» ріку (вкинув в неї попіл зі спалених трьох змій, що виросли в серці жахливого новонародженого сина Дагди і богині-войовниці Морріган-«Великої королеви», якого Діан Кехт змушений був перед цим убити), яка через це отримала назву Берба (дв.-ірл. Berba, ірл. Bearú, англ. Barrow) як «вируюча, булькаюча» (пор. з водами Борисфену-Дніпра на порогах та мотивом зміїності дочки Борисфену). Також відоме того ж кореня ірландське слово borbhan «гуркочучий звук» і від нього виводять французьке Bourbon «Бурбон», а саме богу-цілитлю Борусу (Борво) особливо поклонялися в Бурбонн-ле-Бен, на території племені лінгонів, де зафіксовано десятки вотивних написів з проханнями про зцілення.

Ірландське божество Діан Кехт вважався сином бога Дагди. Він лікував людей, занурюючи їх у цілющий колодязь (Tipra Sláíne), що на «Полі Яблуні» (Achad Abla; у бритів – Авалон, Avalon,  лат. Insula Avallonis, Avallus «Яблунева країна») на північний захід від Маг Туіред (Мойтура; Magh Tuireadh, Moytura). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Цар в архаїчному суспільстві і його жертва

Свого часу антична Греція  відмовилася від статусу «царя» – «(в)анакса» ((ϝ)άναξ, (w)anax, букв. «господар» < пра-і.-є. *wen-aǵ- «той, що приносить здобич»; 

у індоаріїв цей індоєвропейський корінь дав слово «ванідж», vanij «торговець», але у «Рігведі» воно застосовується як епітет царя богів Індри;

пор.: англ. lord «господар, Господь» < ст.-англ. *hlāfweard «той, хто дає (охороняє) хліб»;

латин. rex «цар» < regere «визначати міру (зерна); управляти, направляти» (оскільки зерно зберігалося саме у храмі, то з цього виходила й священна функція царя вділяти належну міру урожаю кожному роду племені);

у двомовному написі 600-х рр. до н. е. перекладено фінікійською як «адон(-ай)», ádon «господар, господь»). 

Греція віддала перевагу більш нижчому за рівнем «управителю» – «басилевсу» (βᾰσῐλεύς, βᾰσῐλέως; basileus, basileos < арх.-грец. *gʷasileus «начальник професійної гільдії»;

пор. з латин. imperator «управитель гільдії тих, хто приносить здобич або товар (військових і торговців)» < im-pero- “управляю”)

і залишила титул «(в)анакса» виключно за Зевсом, Аполлоном, Діоскурами (їх храм «Анакейон» і свято «Анакейя» в Афінах) та міфічними героями давнини (Мідасом, Агамемноном, Пріамом), хоча слово зберігається у особистих іменах (Анаксагор, Анаксимандр, Гіппонакт, Астіанакт, Анакторія, Іфіанасса).

Потрапило воно й у  «Біблію», де родоначальником післяпотопних велетнів «емімів» («страшні, жахливі») був Анак (Енак), тому її ще називали «Анакім» (Числа 13:33; Втор. 1:28; 2:10-11) і «синами Енаковими», мешкаючими в Землі Обітованій, лякали співплемінників розвідники, післані Мойсеєм (Числа, 13:33).

Чому так сталося? » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Кто такие германцы?

Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 34. – С. 24-28.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 35. – С. 21-25.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 36. – С. 28-34.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 37. – С. 31-38.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 38. – С. 41-46.

Читатьhttps://www.academia.edu/55558408

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Тюркологические и исламоведческие публикации Олега Гуцуляка

30 декабря 2020 г. по случаю Дня солидарности азербайджанцев мира меня наградили Орденом “Чести” Национального Совета Тюрков Карапапаков Украины (см. подробнее – https://mesoeurasia.blogspot.com/2020/12/dashgin-gulmamedov.html).
Большое спасибо за оказанные мне честь и доверие!

ТЮРКОЛОГІЯ ТА ІСЛАМОЗНАВСТВО ГУЦУЛЯКА О.Б.

1. Гуцуляк О. Науковець і поет [про А. Кримського і підбірка його віршів] // Радянський педагог. – Івано-Франківськ, 1990. – №2, 16 січня. – С. 4.

2. Гуцуляк О. Раш Хазарі: Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.) // Четвер: Часопис текстів і візій. – Івано-Франківськ, 1993. – № 4. – С. 48-54.

3. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен : Роман знаків. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1997. – 180 с.

4. Гуцуляк О. “Мій предок був огуз чи печеніг…” [вірші : “А вчора здалося – то лілія…”; “І тополиний пух…”; “Мій предок був…] // Вперед. – Тисмениця, 1997. – 19 квіт., № 38-39. – С. 6.

5. Гуцуляк О. Коллегам-азербайджанцам [стихи : “Древняя степь Евразии…”; “Мій предок був огуз чи печеніг…”] // Голос Азербайджана. – Киев – Баку, 1999. – № 1 (9). – С. 7.

6. Гуцуляк О. Плач молодого суфія (На східний мотив) [вірш] // Світ молоді. – 2000. – № 49, 1 груд. – С.4.

7. Гуцуляк О. Императив вдохновения [про поета Юрія Султанова] // Прикарпатська правда. – 2000. – № 13, 25 берез. – С. 6.

8. Гуцуляк О. “Мне слышался крик безъязыкий…” [предисловие] // Султанов Ю.И. Алхимия виртуальных игр: Стихи и проза. – Київ: Вежа, 2001. – С. 5-7.
9. Юрій Ібрагімович Султанов (1948-2003) : Покажчик публікацій / [упоряд. І.В. Козлик, О.Б. Гуцуляк, Л.Ю. Султанова; відп.ред.серії М. Бігусяк]. – Ів.-Франківськ : Гостинець, 2004. – 57 с. – (Серія «Вчені Прикарпатського університету»).

10. Гуцуляк О. Пам’яті вчителя і людини [про Ю. Султанова] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2004. – 13 трв., №19. – С. 6.

11. Гуцуляк О.Б. Гер-огли – володар Чамбулі Мастон : до прояснення сутності епічного образу // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. – Київ, 2005. – №8, серпень. – С.32-37.

12. Гуцуляк О.Б. Пошуки заповітного царства: міф – текст – реальність: монографія / відп.ред. О.М. Пилип’юк ; післямова Г.О. Бердник. – Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2007. – 540 с. – (Серія “Золотий грифон”). – ISBN 966-95321-6-6

13. Гуцуляк О.Б. Кёроглы – Сын Могилы и правитель Чамбули Мастон // Апокриф : литературно-эзотерический журнал. – Калининград, 2010. – Вып. 32. – С.42-55. Также на Проза.ру – http://proza.ru/2014/06/12/163

14. Гуцуляк О.Б. Развитие мифологического образа Гер/Кер Кер-оглы – сына могилы и правителя страны Чамбули Мастон // Мировоззрение населения Южной Сибири и Центральной Азии в исторической ретроспективе : сб. стт. / под ред. П.К. Дашковского. – Барнаул : Алтайский гос. ун-т, 2010. – С.297-314.
15. Гуцуляк О. Сын Запада и Востока [об Ю.И. Султанове, 1948-2003] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2013. – 26 квіт., №17. – С.6.

16. Гуцуляк О. Кёр-Оглы – сын могилы и правитель Чамбули Мастон (сущность мифологического образа) // Адам ;лемі / Мир человека: Философский и общественно-гуманитарный журнал (Казахстан). – 2014. – № 1 (59). – С.82-99.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Конспирологические замыслы Кремля относительно Донбасса

Часть 1. Аналитическая

Империи всегда действуют в согласии с принципами «разделяй-и-властвуй» и «загребай жар чужими руками».

Эти же принципы Кремль пытался применить и в т.н. «Новороссии» – оккупированной Россией юго-восточной части Украины.

Естественно, Кремль не намеривался осуществлять никаких попыток вытягивать этот депрессивный (в условиях постиндустриального века) регион финансовыми вливаниями и реформированиями (кроме, естественно зон, необходимых под военные базы). Эта чрезмерная нагрузка подорвала бы общероссийский бюджет, который и так весь заточен на военно-промышленный комплекс.

Правильность понимания этого подтверждает хищническая политика Кремля относительно подконтрольных ему районов Донбасса (т.н. ДНР/ЛНР»): произведен вывоз в Россию всего ценного оборудования с заводов и фабрик (см. в конце статьи “Список Украденого Окупантами С Донбасса”), интенсифицируется регресс (с приведением к банкротству и закрытию; уже остановили работу 69 из 93 угольных шахт, семь металлургических заводов) предприятий и шахт угольно-металлургического комплекса (поскольку они прямые конкуренты собственно шахтам основных российских угольных бассейнов, уменьшение прибыли которых вызовет крайнюю социальную напряженность в самих российских регионах), разрушаются гражданская инфраструктура и системы жизнеобеспечения населённых пунктов, осуществляется снижение жизненного уровня населения, содействующее огромному потоку беженцев из региона, перемалывание оставшегося взрослого населения в горячей фазе противостояния «гибридной войны», сами оккупированные территории отданы на «кормление» российским спецслужбам…

Естественно, вся эта «зачистка территории» делается Кремлем с определенным умыслом. Она будет заселена иноэтническим населением, которое в условиях многовекового экстремального противостояния с соседями приобрело чрезвычайные навыки выживания. И, опять же, Кремлем, отнюдь, не с целью какого-то милосердия это делается (хотя Кремлю приходится решать проблему нависшего над этим этносом геноцида в местах нынешнего обитания). По мнению Кремля, эти иноэтнические переселенцы сумеют таки превратить регион в «цветущий сад», в отличие от исконной безалаберности русских, которым для выхода из кризиса нужны только сверхстимулирование со стороны власти (а нынешний Кремль к такому не способен).

Часть 2. Конспирологическая

Можно подумать, что речь идет об армянах и создании “Новой Армении” как некоего пояса безопасности для России от все более фундаментализирующегося Кавказа. И, вероятно, какая-то доля правды в этом есть, и некоторая часть “зачищенной земли” планируется Кремлем отдать под новоармянскую государственность (во главе, например, с Маргаритой Симонян, как предлагают младоевразийцы движения “Новые Скифы” во главе с Павлом Зарифуллиным).).

Также рядом геополитиков земли т.н. “Новороссии” рассматриваются как будущий “Северный Израиль” (“Новая Хазария”) – запасной вариант для переселения граждан Израиля в условиях все нарастающей конфронтации с арабо-исламским миром. И, возможно, действительно, некоторая доля правды в этом имеется (т.е. такой вариант реально планируется к реализации). Подробнее см. видео именно самих авторов проекта “Новой Хазарии” – “Проект Небесный Иерусалим вы что серьезно” http://sendvid.com/atc498io и тут “ГАРРИ БЕР КУТ УКРАИНА 40 ЛЕТ ПО ПУСТЫНЕ 02 02 2019 #РАССВЕТ” http://sendvid.com/7zt1uysd.

Но, подозреваем, в отношении “зачищенной территории” “Новороссии” планируется более глобальный проект! И замыслен он не Кремлем, который есть лишь слепое орудие-“голем” в руках тайных властителей мира.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Передмова до книги есеїв Романа Бончука

Бончук, Роман. Цитадель цитат / передм. О. Гуцуляка. – Івано-Франківськ : Отто-Ганс, 2020. – 255 с.

Перед тобою, читачу, книжка постмодерністська. А може, й пост-пост-пост- … модерністська. Так тобі скажуть критики або бібліотекарі. А вони ж бо знають у книжках сенс. Бо мають з них «хосен».

Книжка есеїв. Книжка образів. Книжка натяків. Книжка розмов автора зі світом та із самим собою…

Так вже сталося, що популярним на багато віків залишається жанр «сповіді» – зазирнути у душу автора щоденників або листів, підслухати покаяння чи взнати велику істину, яка сколихне або вщент спалить світ…  Напевно, це йде ще з часів сивої давнини з причини природної цікавості первісної людини: «А що там ховається в густих хащах заросляка? Здобич чи небезпека?». Для цього їй треба було володіти гострим зором, аналітичним розумом та вміти за частинами плям  у грі світлотіні реконструювати ціле… Наші предки, отже, не були вже такими неосвіченими – вміли читати Книгу Природи. Її сторінки приносили до сховку, в далеку печеру і там, де посередині палало Вогнище Роду-Пемені, прочитували-звітували-сповідались … Якщо у відповідь чувся схвальний гул, то «дошивали» її як чергову сторінку у Книгу Роду. Якщо ж ні, то кидали її на поживу Вогнищу Смислів і рушали наступного ранку на пошуки нових Плетив-Текстів… Та, одночасно, кожен з них писав Книгу власного Буття, і ховав її у найтаємніших закутках печери: вони могли мати вигляд наскельного малюнку або вирізаної чуринги, але, найчастіше, комбінації невидимих звуків, сказаних пошепки у вириту ямку і в ній же захованих. «Але нема нічого таємного, щоб не стало явним!». З ямки потім виріс очерет, з якого хлопчик зробив сопілку і вона повідала світові таємницю («У царя Мідаса ослячі вуха!», «Мене вбила зла свекруха!»). Тому потім великі таємниці (і коханих) ховали у камяних «баштах Мовчання» або «цитаделях Смутку», сподіваючись, що «камінь все стерпить», все заховає. Принаймні, до того часу, коли розкриття таємниці не буде загрожувати її авторові…

Тепер такою Цитаделлю – Сховком-для-Вогнища-Смислів – стала сама матеріалізована Книга. Книга Романа Бончука «ЦЦ». Цитадель цитат. Її прочитання вимагає мистецтва асоціації – вміння впізнавати, мов у «плямах Роршаха», певні слова, образи чи ідеї. Або цитати…

Чомусь саме вони так лякають найбільше сучасного обивателя, що він таки сподвигнувся піднятися у черговий «хрестовий» похід, «холлівар», за «академічну доброчесність» та «інтелектуальне право»… Цитати дійсно лякають… Був період, коли не лише «гралися цитатами» (переважно, репліками персонажів кінофільмів), але ними «розмовляли»… Особливо це було на переламах епох: протестантської Реформації або горбачовської «перестройки», а найбільш вдатний в цьому мав такий ореол, який тепер отримує переможець «реп-батлу»…

Цитата свідчить, що її застосуванець небезпечний для усталеного стану речей, бо сприймає світ інакше. Не по-обивательськи, не по-простацьки. Герметично, містеріально. Його розум веде крізь світ текстів бог Гермес, мов крізь трансцендентні світи Вергілій веде пристрасного Данте. І той, і другий відкривають прочанинові приховане, роз’яснюють, попереджають… Але провівши до порогу раю, Вергілій поступається місцем Беатріче. Суть цієї алегорії така: людину від пристрастей рятує розум, а божественна благодать-«беатріче» веде до вічного блаженства…

Роман Бончук зводить свою Цитадель Цитат. Може, це нова Вавілонська Вежа, новий замок Монсегюр, чи нова Башта зі Слонової Кістки? Але, на відміну від них, він не прагне «створити собі ім’я», «зберегти Грааль» чи «усамітнися перед каміном»… Цитадель Цитат відкрита для всіх охочих. Для всіх, хто відчув своє «спільнототатство» у цьому нестабільному світі, часопросторі хитань між Смислами та Парадигмами, і хоче… Зокрема, хоче власного вибору. Хай навіть неправильного, помножуючого страждання, але свого… Того, що веде від екзистенції до онтології, від банального (про-)існування «тут-і-зараз» у Фатумі Сьогочасся до звитяжного (за-)буття «зачудовано-і-захоплено» перед Таємницею Прийдешнього.

Олег Гуцуляк,
кандидат філософських наук, доцент,
член Асоціації українських письменників (АУП)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про продаж землі в Україні

В принципі, якщо дозволять ПРОДАЖ ЗЕМЛІ, то її, звісно, СКУПЛЯТЬ ІНОЗЕМЦІ (латифундисти, корпорації). Але через те, що це вже буде їх ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, то її необхідно буде ЗАХИЩАТИ. В першу чергу ВІД МОСКВИ (зразок її поведінки з чужою приватною власністю в Криму – наочний). Тому Україну швиденько ПРИЙМУТЬ в НАТО (і може, навіть, в ЄС), розмістять АМЕРИКАНСЬКІ БАЗИ, наберуть із ветеранів АТО “приватні армії”, зародиться з них справжнє нове козацтво… Чи ризикнуть з-за поребрика рвонути. щоб всього цього не допустити?.. Факт, що ОПЗЖ проти продажу землі явно свідчить про те, що вони намагаються відтермінувати цей варіант, щоб Росія “більше набралася сил” для реалізації аншлюзу України…

—————-

В принципе, если позволят ПРОДАЖУ ЗЕМЛИ, то ее, конечно, скупят иностранцы (латифундисты, корпорации). Но потому, что это уже будет их ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ, то ее необходимо будет ЗАЩИЩАТЬ. В первую очередь ОТ МОСКВЫ (образец её поведения с чужой частной собственностью в Крыму – наглядный). Поэтому Украину быстренько примут в НАТО (а может даже в ЕС), разместят АМЕРИКАНСКИЕ БАЗЫ, наберут из ветеранов АТО “частные армии”, зародится из них настоящее новое казачество… Или рискнут из-за поребрика рвануть. чтобы всего этого не допустить? .. Тот факт, что ОПЗЖ против продажи земли явно свидетельствует о том, что они пытаются отсрочить этот вариант, чтобы Россия “больше набралась сил” для реализации аншлюсса Украины …

—————

In principle, if the SALE OF LAND is allowed, then it will, of course, be bought by foreigners (latifundists, corporations). But because it will already be their PRIVATE PROPERTY, it will need to be protected. First of all FROM MOSCOW (an example of its behavior with other people’s private property in Crimea – visual). Therefore, Ukraine will soon be admitted to NATO (and maybe even in the EU), will be deployed US bases, will recruit from the ATO veterans “private armies”, they will be born a real New Cossacks … Will risk from the edge to plunge. to prevent all of this? .. The fact that the OPZZh against the sale of land clearly indicates that they are trying to delay this option so that Russia “gathers more forces” to realize the sell-off of Ukraine …

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Статті Олега Гуцуляка на сайті “Спадщина предків”


Аркан – гуцульський танець ініціації
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/arkan-svyaschennyy-cholovichyy-orden-gutsulskyy-tanets-initsiatsiyiГуцули – нащадки етрусків?
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsuly-naschadky-etruskiv

Жаб’є – священний тотем Карпат і балто-слов’янської єдності
http://spadok.org.ua/davni-viruvannya/zhab-ye-svyashchennyy-totem-karpat-i-balto-slov-yanskoyi-yednosti

Кельтський слід в історії слов’ян
http://spadok.org.ua/galshtat/keltskyy-lingvosotsiokulturnyy-slid-v-istori-slov-yan

Солярно-космічне неоязичництво
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/solyarno-kosmichne-neoyazychnytstvo

Сонячна онтофанічна сакральність українського народу
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/sonyachna-ontofanichna-sakralnist-ukrayinskogo-narodu

Україна священних могил
http://spadok.org.ua/skifiya/ukrayina-svyaschennych-mogyl

Червона Русь і Біла Хорватія
http://spadok.org.ua/bila-chorvatiya/chervona-rus-i-bila-chorvatiya

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття

Опубліковано: Гуцуляк О. Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття // Олег Лишега. Відлуння : матеріали Перших Лишегівських читань, присвячених сімдесятиріччю від дня народження / упоряд. Є.М. Баран, М.В. Бігусяк, Х.М. Нагорняк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ,  2019. – С. 25-39. 

«… сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеггер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму – як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний – на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками  на Матіївку…»
(Костянтин Москалець, 
«Келія чайної троянди»)

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів-маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національний стиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати «берегинізація» [1], або «обережительство»: «… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані» [2].
Як зазначає культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін «традиціоналізм», тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією [3]. Але для світової науки цей термін несе навантаження войовничості та насильницького спротиву, в той час як культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати «берегинізація», полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену «обережительства» поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, для якої селянин як носій національної самоідентичності та звитяжного духу не є істотою нижчою від представника партійно-державної номенклатури чи зденаціоналізованого «трудящого». Український інтелігент, після розчарування у радянській дійсності,  знайшов для себе, як для інтелектуала, ідеальну нішу «всевидющого ока» і носія месіанської ролі «обережителя» духовності. Звідси постала потреба у своїх авторитетах, у своїх «священних текстах». Такими ідеологами постали Олесь Гончар, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Василь Земляк, Василь Стус, Ліна Костенко, Володимир Дрозд, Борис Харчук, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Степан Пушик та сотні інших представників «(за-) битого покоління» (шістдесятників / семидесятників). Їхні твори набули статусу «сакральних», а отже – активізуючих власний духовний світ читача в умовах , коли священні тексти релігійних конфесій були недоступні. Назви цих творів – «Собор», «Диво», «Дім на горі», «Майдан», «Берег чекань», «Батьківські пороги», «Покуть», «Галицька брама», «Великий міст» – це опредмечені варіанти символу обмеженого, кінечного простору, світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Якщо частина мистців та  філософів обрала для себе долю правозахисників та політиків (домагання не тільки прав особи, але й українських національних, етнополітичних та релігійних прав), то більша частина членів творчих спілок та науковців зосередилася на донесенні до реципієнтів своїх творів певних ідей «берегинізації» всупереч ідеологічним шорам (чи то колишні радянським, чи теперішнім ліберастичним) [4]. Спершу заінтригований, а потім привчений до «читання між рядками», до уяснення, що у вимовленому міститься більше, ніж це безпосередньо виражено, реципієнт намагався вичитати у творах і те, що автор прямо не сказав, але що там, навіть незалежно від волі самого автора, міститься, тобто здійснював спроби виявити онтологічні ідеї автора, цим актуалізуючи свій соціально-культурний досвід. Наприклад, дане явище проаналізоване як автором цих рядків [5], так і іншими дослідниками [6]. Зрештою, не дивно, що з переходом у пострадянську епоху у культурі та сфері гуманітарних наук постала т.з. «туга за герменевтикою» [7], за філософською інтерпретацією, за філософським «… прочитанням прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими» [8]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Ч. 1. Примордиальное Начало – https://www.proza.ru/2014/07/19/237
Ч. 2. Эпоха Первой Луны и её падение – https://www.proza.ru/2014/07/19/240
Ч. 3. Эпоха Второй Луны. Жрецы Агарттхи – https://www.proza.ru/2014/07/19/241
Ч. 4. Первая раса Реноватов – Нордики, Гипербореи – https://www.proza.ru/2014/07/19/243
Ч. 5. Вторая раса Реноватов – Герметики – https://www.proza.ru/2014/07/19/245
Ч. 6. Конфликт между Восточной и Западной расами – https://www.proza.ru/2014/07/19/247
Ч. 7. Чёрный Орден – Мегацитлы – https://www.proza.ru/2014/07/19/249
Ч. 8. Синархическая Империя Реноватов – https://www.proza.ru/2014/07/19/250
Ч. 9. Эпоха Третьей Луны. Атавизация – https://www.proza.ru/2014/07/19/253
Ч. 10. Великий Обман – https://www.proza.ru/2014/07/19/257
Ч. 11. Миссия Вральда – https://www.proza.ru/2014/07/19/259
Ч. 12. Эпоха Четвертой Луны. Хальгед – https://www.proza.ru/2014/07/19/260
Ч. 13. Wolfsschanze – https://www.proza.ru/2014/07/19/269
Приложение 1. Хельги Аватара и розоперсая Дева – https://www.proza.ru/2014/07/07/1350

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: «Сатир» – жрец солнца бронзового века

Ослиные уши сатиров

Одна из версий утверждает, что основатель бон-по Шенраб родился с ослиными ушами и принадлежал к роду Шен. Его украли злые духи, с которыми он жил 12 или 13 лет, путешествуя Тибетом. В 24-летнем возрасте он вернулся к людям и стал оберегать их от злых духов[i]. Это якобы объясняет, почему бонцы ​​носят особую голубую шапку, которая напоминает трехконечную митру. Аналогично обвиняли буддисты восстановителя бон-по царя Лангдарму в том, что у него на голове демонические рога, которые он вынужден прятать под нетрадиционной для тибетцев прической (волосы, собранные в пучок), в то время как тибетцы заплетали волосы в косы.

Мотив с «ослиными ушами» напоминает античный миф о фригийском царе Мидасе, который вынужден был прятать свои ослиные уши под шапкой.  В поэме Овидия «Метаморфозы» рассказывается о музыкальном состязании бога Аполлона и сатира Марсия на склонах горы Тмола. Судьей был бог этой горы. Простые, бесхитростные звуки свирели Пана не могли сравниться с величественной мелодией Аполлона. Торжественно гремели золотые струны кифары, вся природа погрузилась в глубокое молчание. Бог горы Тмола присудил Аполлону победу. Все славили великого бога-кифареда. Только один Мидас, царь Фригии, не восторгался игрой Аполлона, а хвалил Марсия. Разгневался Аполлон, схватил Мидаса за уши и вытянул их. С тех пор царь Мидас стал обладателем ослиных ушей, которые он старательно прятал под большой шапкой, пытаясь сохранить свое уродство втайне. Но ему это не удалось: болтливый брадобрей, узнавший тайну Мидаса, не в силах хранить молчание, выкопал ямку и прошептал свой секрет. Из ямки вырос тростник, из тростника вырезали дудочку, и песня дудочки ославила незадачливого царя на весь свет. При этом существует версия об ослиных ушах Мидаса на языке памирских бурушаски[ii].

Затем Аполлон содрал с сатира Марсия шкуру, а из крови силена или слез нимф, оплакавших гибель своего любимца, образовалась река, носившая его имя. А опечаленные сатиры удалились глубже в чащу лесов; часто раздаются там полные грусти, нежные звуки его свирели, и с любовью внимают им юные нимфы. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Антарктида как изначальная родина богов

Часть І.
ЗАГАДКА ЮЖНОГО КОНТИНЕНТА

Глава 1. Антарктида как южный континет
Глава 2. Южный континент на старых картах
Глава 3. Сдвиг полюсов?
Глава 4. Миф о пахтании океана и параллели к нему

Часть ІІ.
ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТИДЫ

Глава 5. Следами бога Виракочи
Глава 6. Проклатие мудреца Дурваса
Глава 7. Джамбудвипа – цивилизация Антарктиды
Глава 8. Тамилилам, Тапробана и Панхайя
Глава 9. Дильмун – родина богов
Глава 10. Боги на «крылатых колесницах»

ЧАСТЬ ІІІ.
АРТЕФАКТЫ ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТОВ

Глава 11. Антарктические города
Глава 12. Пирамиды и аномалии Антактиды
Глава 13. Что нашли на острове Кергелен

ЧАСТЬ IV.
ТАЙНА ЗЕМЛИ ДЕ ГОННЕВИЛЯ

Глава 14. Куда плавал де Гонневиль?
Глава 15. И опять тамплиеры и их флот
Глава 16. «Неудачное» плавание де Буве
Глава 17. Земля Йод Козьмы Индикоплова
Глава 18. Пацифида как колония антарктов

Скачать с сайта (pdf)  или на Academia.edu

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк. Анти-Дугин: геополитика священного и святого

Гуцуляк О.Б. Анти-Дугин : геополитика священного и святого [Текст] / Олег Гуцуляк. –  LAP Lambert Academic Publishing, 2018. – 173 с. : ил. – ISBN: 978-3-659-36307-8

В своей новой монографии автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического метода анализирует геополитическую и геокультурную концепцию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, поставленную в основание импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира».
Для ученых, преподавателей вузов, студентов, учителей, а также для всех, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. Изначальная рапсодия геополитического – 5
Глава 2. Культура Жизни против культуры Смерти – 25
Глава 3. Геополитика Эманаций – 49
Глава 4. Проект «Элизиум» и крах транзитного – 90
Глава 5. Царство дрожащих тварей – 155

http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/anti-dugin.pdf  (2,5 Mb)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3 12