УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)
Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».
Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?
Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…
Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more