Олег Гуцуляк: Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного.Через половину століття після Гюстава Ле Бона це ж постулює Мартин Гайдеггер.
Романські народи (італійці, португальці, французи, іспанці, аромуни, ромуни, молдавани, галісійці, каталонці тощо), на думку Ле Бона, заздрісні, честолюбиві, не прагнуть до свободи, можуть бути сильними, коли їх очолять великі люди (Цезар, Карл Великий, Ізабелла, Наполеон, Дракула). Тому вони “кохають сильну державу”. А для англосаксів ідеал полягає в тому, щоб “роль держави звести до мінімуму, а роль кожного громадянина звеличити до максимуму. Для африканців характерні “невиліковна лінь, тупість і … небезпечні худоб’ячі нахили”, котрі “роблять їх не гідними в цивілізованій країні (Г. Ле Бон).

Визначенню ХІХ ст. “дух раси” відповідає визначення ХХ ст. “ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТИП”, що є іманентним комплексом певних характеристик, своєрідним гештальтом, тобто стабільною конфігурацією ознак та характеристик. У кожному етносі є свої домінуючі “психологічні типи”. Хоча люди народжуються володіючими великим розмаїттям генетично та конституціонально зумовленими темпераментами та психорисами, більшість з них розвивається у відповідності з вимогами домінуючих у кожному конкретному суспільстві “психологічних типів”, що забезпечить появу “нормальних” особистостей.

Але певна частина індивідів за своїми характеристиками звичайно не відповідає цим вимогам. Причина в тому, що їх вроджений темперамент надто відхиляється від психологічних типів, домінуючих в етносі, або ж вони недостатньо обдаровані, щоб досягнути конформізму із суспільством. В результаті вони стають “ненормальними” або індивідами з “ухильною поведінкою”.

Отже, критеріями “нормальності” та “ненормальності” слугують тільки відповідні уявлення, що склалися в тій чи іншій культурі. Звісно, існують загальнолюдські критерії психічної норми та відхилень від неї. Американська антрополог Рут Бенедикт визначила психолоічні типи етносів і дала їм назви, запозичені із психіатрії. Так, плем’я добу та семітські народи характеризуються як “параноїдні”, а індіанське плем’я квакіютль та росіяни – як “параноїдно-мегаломаніакальні” тощо.

Джерело ухилів А. Кардінер вбачає у певних “інституційних джерелах”, що визначають структуру особистості. Таким “джерелом” для тубільців Маркізьких островів Тихого океану він вважає таку первинну інституцію, як нестача жінок. В легендах цих тубільців нерідко фігурує тема страху чоловіка перед жінкою (боязнь, наприклад, бути з”їдженим ними). Співставляючи цю тему з аналогічними мотивами європейської культури, Кардінер прийшов до висновку, що джерелом етноневрозу є статева незадоволеність тубільців, що перетворилася  на стабільну характеристику їх базової культури.

Відомий філософ Еріх Фромм у співпраці з М. МакКобі видав у 1970 р. книгу “Соціальний характер у мексиканському селі”. У висновках цієї праці говориться, що культивування цукрової тростини слугує ознакою “реципієнтного”, “непродуктивного”, “покірного”, “зорієнтованого на материнське начало селянського характеру.

Попередник Фромма  Д. Різман визначив, що для суспільства з “високим потенціалом росту” (високий рівень народжуваності поряд з теж високим рівнем смертності) типовим є характер, “зорієнтований на традиції”. У суспільстві з “перехідним періодом росту” (народжуваність висока, а смертність понижується) переважає “внутрішньозорієнтований тип”. У суспільстві “початкового занепаду зросту” (низька смертність, але й низька народжуваність) – це США – найбільше поширений тип характеру, “зорієнтований на інших”. Це означає, що в такому суспільстві вплив батьків та вчителів у школах стає не настільки суттєвим та у формуванні характеру особистості  на перший план висувається вплив “груп рівних” (за віком або статусом) та засобів масової інформації. Звідси виходить висновок, що боротьба класів та суспільств  – це боротьба різних способів характерологічної адаптації до ситуації, що постала внаслідок домінування одного певного способу забезпечення конформності.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print