Олег Гуцуляк: Князь Кий – лицар короля Артура

Брати_Щек_Кий_Хорив_і_їх_сестра_Лебідь1.

Деякі дослідники вказують на те, що легендарна чаша Грааль (Graal, Grail) символізує ті блага, котрі виникають від близького спілкування з «божественними істотами» і греки визначали цей контакт з божественними речами як «епоптей» («споглядання» – третя і вища ступінь в Елевсинських містеріях), а причетника (стража, свідка, яким, зокрема, за Піндаром, був Піфон) як «епопт» (букв. «смортрич»).
Власне, латинське слово «магістр» на означення причетного до певного знання або таємниці (містичної, ремісничої, в тому числі – військової) етимологізується як запозичене через етрусків (macstarna) старо-грецьке слово із первісним значенням «чашник»: magis (род. відм. magidis) «чаша, миска, блюдо» (у Плінія Старшого, І ст. та в “Digesta”, VI ст.). Надалі грецьке слово дало в латині продуктивний для творення понять корінь magis «більше, більшою мірою», від якого походить magnates «вожді, начальники, магнати». У римській традиції начальник молоді і ритуальний наступник царя, а в республіканський період помічник диктатора визначався як magistrer equitum «начальник кінноти-рицарства» (вариант: magister celerum «начальник швидких»), у пізньоримській та візантійській – magister militum «начальник армії», а серед рицарських звань в середньовічній Європі було «рицар-магістр» (вищий від «рицаря-бакалавра»).
В індоєвропейській традиції серед членів військової учти (бенкету) існувала особа, якій з причин досвіду і рівня посвячення (ініціації) належало на бенкеті першим випити з ініціальної чаші і передати її наступним причетникам. Вона ж й зберігала дану чашу до наступної нагоди. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Magnus Maximus Arthurus (383-388 A.D.)

До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що в  кельтській ієрархії належав до “Ведмедів”: Артур – кельт. “ведмідь” (~ баск. hartz “ведмідь”) як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri “верховний, високий король” (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній).

Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Праславяне – от “больших” до”свободных”

1.

Венетов считают представителями археологической культуры Эсте, которая эволюционировала из культуры полей погребений (ранний период — 950-750 гг. до н.э., средний — 750-575 гг. до н.э., поздний — 575-183 гг. до н.э.) [15]. По мнению В.В. Иванова,  обнаружившего связи славянских языков с древними анатолийскими и палеобалканскими языками, энеты/генеты, как и фракийцы/фригийцы, представляли собой этнос, родственный с  хетто-лувийской общностью и прототохарами [16], и, вероятно, даже были диалектно-этнической группой последних (к середине ІІІ тыс. до н.э. относятся отдельные изоглоссы, объединяющие праславянский диалект индоевропейского языка с северо- или восточно- анатолийским (хеттским), с одной стороны, и балто-славянский как группу диалектов с северо- или западно- анатолийским (лувийским), с другой стороны, и к последней относился и прототохарский диалект (хетты, палайцы и тохары принадлежали к группе языков centum, энеты и лувийцы — к группе языков satem). В свою очередь хетто-лувийская общность в Анатолии подверглась значительному влиянию со стороны представителей туземного населения (хаттов, как правило, соотносмых с протоабхазами), принадлежащими к северокавказской языковой семье.

Согласно легендам, после падения Трои вождь пафлагонцев-энетов Антенор (др.-греч. «власть оставшаяся») пересенился со своим народом из анатолийский Каппадокии (город Амсила/Энеты на правобережье реки Галис) во Фракию, а оттуда — в страну евганеев («благородных») на северо-востоке от реки По и северном берегу Адриатического моря. Здесь он основал города Патавий (современный — г. Падуя) и Атеста (современный — г. Эсте). Последнее и дало название культуре Эсте, с которой археологи соотносят венетов. Тит Ливий в своей «Истории» (І 1:1-3) детализирует это переселение, указывая, что Антенора с большим числом энетов изгнали мятежники, затем энеты объединились с троянцами и приняли имя венетов и основали Новую Трою (по мнению Р. Салинаса Прайса и А. Вучетича, ныне это с. Гебел в долине реки Неретвы, впадающей в Адриатику возле городов Дубровник и Сплит [17]). Другие утверждали, что энеты были одним из сильнейших пафлагонских племен (Полемон Периегет, «Фрагменты», 22), жившие по соседству с Каппадокией. Потеряв своего вождя во время Троянской войны, они перешли во Фракию и заселили сначала север Македонии (Herod, I, 196), а затем в Адриатическую Венетию » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Происхождение названия “Галич”

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus “скалы” (родственно с лат. celsus “возвышающийся, высокий” (имя Цельс), collis “холм” ” (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu “поднимать”, kalnas “гора” (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется “Скеля” (“Скала”), а местность возле неё – “Божий Ток”; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает “окраина, отделенная, освящённая (от остального) территория” [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul – «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes “воскресение, оживление” (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Данпарстад – готське місто на Дніпрі

У германській “Пісні про Аттілу” згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere – “славний”, kwid – “білий”). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього – священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv “могила”, латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo “схил”.

Одночасно ім’я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд – “жердина, кийок, коромисло” чеськ. chloud “палка”, польск. chled “палиця, посох”, литов. sklandos “кіл”, uzklanda “засув”, латис. skanda(s) “частокіл” (звідси – Скандинавія , тобто “земля частоколів” – “віків”), дв.-інд. khandas “кусень”. Порівняймо з літописною згадкою про те, що “сидіння на Галичиній могилі” рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді “Киї” слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім’я його зазнало в Індії народноетимологічного “випрямлення” вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він – син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім’ям Сканди є Кумара “Хлопчик“, що ми співставляємо з етнонімом “кіммерійці”, носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово “чемер” зі значенням “чуб, вихор, хохол”.

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній – це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Геракломвід якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча – це ніхто інший, як слов’янський Горинич. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про початки Галича

Тмутараканський князь Ростислав-Михайло Володимирович, внук Ярослава Мудрого і зять угорського короля Бели І, в 1065 р. втік на Прикарпаття разом із союзниками – етнічною групою західних хазар – халісіїв. Дещо раніше певна частина халісіїв разом з уграми переселилася у Паннонію і вихідцями з них були навіть деякі угорські королі, а отже, цілком можливо, що саме халісії свого часу закликали новгородського князя в Тмутаракань. Ростиславом халісіям було дано для поселення місцевість, де й засновано місто Галич.

Після смерті галицького князя Ігоря-Івана Ростиславича Галич переймає і робить в 1141 р. столицею його двоюрідний брат Володимирко Володарович, внук Ростислава, зять угорського короля Коломана. Вірогідно, що вигнав халісіїв князь Роман, батько Данила Галицького, бо його дії літописець порівнює з тим, як Володимир Мономах вигнав іноплемінників з Русі та з Дону аж у Абхазію, наводячи легенду про євшан-зілля. Власне після слів про жорстокість Романа у хроніках пробіл, аналогічний пробілу після обіцянки розповісти про заснування Галича. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Албанцы жили в Карпатах

Возможно, что название “Галич” происходит от албан. gjalliqes “воскресение”, а название гор “Карпаты” – от албан. karpe “скала”?

Вот карпатский горный масив “Кодры” (< алб. kodёr „холм”), река Уж (< алб. ujё „вода”), река Лимниця (< алб. lumё „река”) , город Kуты (< алб. kuti «вместилище»); Крак (эпоним городаКраков) (< алб. krah „плече; рука”), слав. “лес” ( алб. lis „дуб”),слав. “мур” (забор) (< алб. mur „стена”), зап.-укр. „неня” (< алб. nёnё „мать”), др.-укр. „бояры” (< албан. bujar “благородний, щедрый”, bujari “благородство, щедрость”, burrё „муж” ~ кельт. boaire „собственники скота”).

Это не может объясняться индо-европейским родством, так как славянские слова с аналогичным корнем были бы другими. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: О пиктах-агатирсах

Ты слышишь бой барабанов в темном лесу? Ты видишь разрисованные лица, передвигающиеся по джунглям? Ты слышишь военные выкрики и чувствуешь отравленные стрелы?

Это Пикты (Picts) на марше, они крадутся вдоль гробниц и сторожевых застав цивилизации. Они поклоняются демонам во время ужасных церемоний и их барабаны звучат как гибель для тех несчастных, кто оказался поблизости от их земель.

Один опытный воин, вооруженный мечом, довольно легко справиться с одним или двумя Пиктами. Как правило, они передвигаются вооруженными отрядами. Полчище Пиктов – ужасное зрелище. Сотни и тысячи воинов покрывают землю как саранча, нападающий варварский отряд, ревущий у ворот цивилизации.

«Цивилизация неестественна. Это просто стечение обстоятельств. В конечном счете, варварство должно победить». » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Гуцулы – сарматского рода

Происхождение.
Название «гуцулы» происходит от осетинского (сарматского) «гыццыл» — «малый, младший», и зафиксировано письменными источниками как “гыццыл чизг/языг” — название части языгов – сарматского племени Прикарпатья и Галиции первых веков н. э., которые остались вместе с готами-грейтунгами (“малыми готами”, по Иордану) и гепидами в Галиции и не приняли участие в походе сармат-алан в Европу.

В VI—VIII вв. языго-готы вошли в раннеславянское государственное образование, известное как “белые хорваты”, но после отхода большинства славян этого союза на юг, на Балканы, языго-готы вошли в симбиоз с соседними пастушескими валашскими племенами, противостоя аварской и венгерской экспансиям.

В Х—XI вв. гуцулы значительно ассимилировали кочевое племя печенегов, которые были изгнаны сюда со Степи половцами (куманами), и центром которых был ныне гуцульский город Печенижин.

В 1919 г. существовала независимая Гуцульская республика. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Прийняття християнства князями Аскольдом і Діром

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім’я при хрещенні обирає Миколай, в пам’ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов’янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Кельтський слід в історії слов’ян

Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов’ян (попередні зауваги)

В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців.

Ключові слова: кельти, прасловяни, галли, білінгвізм, ономастика, топонімія, Галичина, костобоки, котіни, дуліби, фракійці, віктогали, сігіни, чоловічі союзи, культ карго.

1.

Дослідники нещодавно в повний голос почали говорити про різноетнічні субстратні, адстратні та суперстратні елементи в мові та духовній культурі слов’ян. Значна частина слов’янської лексики добре етимологізується на грунті германських і кельтських мов, в той час як у праслов’янській вона стоїть ізольовано. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк та ін.: Королівство священних вершин

О.Б. Гуцуляк, П.П. Дрогомирецький, Б.П. Томенчук

Королівство священних вершин (Scando-Slavica у Верхньому Подністров’ї)

У  цій статті розглядається етнічний, археологічний та лінгвістичний аспекти  історії Галичини, аналізується міфологічна компонента щодо літописного переказу про Галичину могилу, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо раннього середньовіччя України.

Ключові слова: Галичина, Галичина могила, інтронізація, готи,  кельти, іллірійці,  фракійці, Карпати, кавари, слов’яни, варяги, ономастика.

1.

Невже забув літописець свою обіцянку розповісти про Галичину могилу  (одинокий курган на південному майданчику Крилоського городища в урочищі Качків [*]) та заснування Галича? Чи ми просто не зрозуміли його, а сама відповідь проступає між рядками? » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Сарматы в кельтской традиции

Сарматы от начала появления на европейской арене славились как умелые воины. Овидий, который наблюдал сарматов непосредственно в дельте Дуная, говорил о том, что между ними нет ни одного, кто бы не носил бы лук и синих от змеиного яда стрел [Овидий, V, 7, 12-20]. О “бросающем огромное копье сармате” пишет Валерий Флакк [Флакк, “Аргонавтика”, VI, 162], об их воинственности — Либаний: “народ кровожадный и посвященный Арею, который считает спокойствие за несчастье”. “Сарматы не живут в городах и даже не имеют постоянных мест проживания, они вечно живут лагерем, перевозя свое имущество и богатство туда, куда привлекают их лучшие пастбища или заставляют … враги; племя воинственное, свободное, непокорное и к том у же жестокое и безжалостное, что даже женщины воюют наравне с мужчинами” [Помпоний Мела, III, 33] [см.: Ковалевская В. Б. Кавказ и аланы: Века и народы. — М.: Наука, Гл.ред.восточ.лит-ры, 1984. — С. 78-79]. Кроме того, как замечает Иордан, у сарматов был обычай носить именно германские имена [“Getica”, 58], а сарматки славились своей воинственностью и ездой верхом рядом с мужчинами » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print