Олег Гуцуляк: Геополитический этюд: Рим и Карфаген: битва продолжается

Олег Гуцуляк: Геополитический этюд: Рим и Карфаген: битва продолжается // Апокриф: Оккультно-религиоведческий журнал (Россия, Калининград). – 2014. – № 6 (75). – С.118-174. – ISSN 2308-2763.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новый год как традиция Сатурналий

Известен древнеримский «коммунистический» праздник Сатурналии, в честь бога Сатурна, с именем которого жители Лацио связывали введение земледелия и первые успехи культуры. По легенде, записаной Геродотом, основатели праздника этруски, поклоняющиеся богу Сатре,  пришли в Италию именно из малоазиатской Лидии, т.е. Центральной Анатолии, где, именно, и находиться Чатал-Гююк.

Праздник Сатурна приходился на последнюю половину декабря — время, когда приходили к концу земледельческие работы и все стремились к отдыху и веселью в связи с окончанием жатвы. Во время Сатурналий общественные дела приостанавливались, школьники освобождались от занятий, преступников возбранялось наказывать. Рабы получали в эти дни особые льготы: они освобождались от обычного труда, имели право носить pilleus (символ освобождения), получали разрешение есть за общим столом в одежде господ и даже принимали от них услуги. Общественное празднество начиналось жертвоприношением перед храмом Сатурна на Форуме; затем устраивалось религиозное пиршество, в котором принимали участие сенаторы и всадники, одетые в особые костюмы. В семьях день начинался с жертвоприношения (закалывали свинью) и проходил в веселье, причём друзья и родственники обменивались подарками. Улицы были запружены народными толпами; всюду раздавались восклицания Jo Saturnalia. Обрядовая сторона празднества имела исконно римский характер, хотя с 217 года были введены лектистернии и обычай стоять с непокрытой головой во время жертвоприношения. По мнению Марквардта, праздник рабов, которые в эти дни как бы уравнивались в правах с господами в воспоминание существовавшего при Сатурне всеобщего равенства. Рабы и их владельцы основательно менялись ролями, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Magnus Maximus Arthurus (383-388 A.D.)

До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що в  кельтській ієрархії належав до “Ведмедів”: Артур – кельт. “ведмідь” (~ баск. hartz “ведмідь”) як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri “верховний, високий король” (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній).

Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Білі угри та Угорські гори

Досі вважалося, що називалися Карпати на Русі “Угорськими горами“. Це дивно, адже угри лише в літописну епоху примандрували у європейську Паннонію (теперішня Угорщина), а Карпати були заселені ще праслов’янами. Якось тоді Карпати називалися ж?

Угорець Йожеф Перені у праці “Угри у “Повісті временних літ” (зб. “Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. – М., 1974. – С. 92 – 102) звернув увагу на те, що словом “угри” називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва “мадяри”) у літописах русичів називаються “угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ“, а той “інший” народ – “угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську(“Повесть временных лет: Ч.1. – М.-Л., 1950. – С.14).

Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов’янську мову, де і зустрів слово “угри”, яке перекладач залишив без перекладу – як власне грецьке “визначення” певного етносу.

Самі ж угорці себе “уграми” ніколи не називали. Лише московські джерела ХІІ – ХІV стт. говорять про прабатьківщину мадяр Угрію (Югру), де досі мешкають мовні родичі мадяр – вогули (ханти і мансі), але не про угрів, які тисячу літ до переселення в Центральну Європу називали себе “оногури” та входили у тісний союз із булгарами-тюрками. Йожеф Перені взагалі, на жаль, не торкається етимології етноніму “угри”, вважаючи, що це ім’я попередників угрів саме на Югрі (за аналогією як земля тюркомовних татар Сибір називається за іменем їх попередників – палеоазійських сабірів).

Німецький вчений Макс Фасмер ототожнив цих таємничих “білих угрів” з іїрками (hiyrkai) Геродота (ІУ, 22): кримсько-татарське, турецьке juruk “швидкий, кочовий”, комі jegra “мансі, вогул”, арабське jura “якийсь етнонім Х ст.”, українське “в’юркий” » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Болгарське Нестинарство та римські Палії

Цікавим феноменом є болгаро-грецьке “ходіння босоніж по розпеченому вугіллю” – нестинарство (грец. nestia “вогонь, вогнище”, nesteia “піст”) – вогняні ігрища під флейту і барабан 21 травня в день, коли церква шанує ромейського імператора Констянтина і царицю Єлену (тільки в Странджанському регіоні, на південному сході Фракії; в деяких селищах – на Атанасів день, Ільїн день, на місцеве храмове свято), учасники яких відчувають крайні душевні муки перед тим, як увійти у вогонь, а після ігрищ відчувають надзвичайне полегшення і спокій: “… Проходження через вогонь сприймається ними як оновлення і досягнення більш високого духовного статусу (див. виникаючий в ці моменти дар пророкування; пор. також російських старообрядців – самоспалювачів, котрі сприймають самоспалення не як колективне самовбивство, а як очищення та досягнення безгріховного стану)…” [1], відповідає семантемі вставання, воскресіння (anastasis) [2]. Обряд передається тільки в родинах нестинарів – від батька до сина або дочки. Спосіб розташування гарячого вугілля колом і проведення танцю у вигляді кружляння наводить на здогад, що обряд є пошануванням Сонця. Тримаючи ікону св. Констянтина та Єлени і в трансі кружляющи по розпеченому вугіллю, опівночі дійства найстарший нестинар починає пророкувати про наступний рік як для всієї спільноти, так і для окремих людей.

Схожий обряд влаштовувався римлянами під час святкування Нового року – Palilia (Parilia), що супроводжувалося непристойними веселощами (пор. зі слов. масляницею: [3]), співами , запалюваннями соломи і проганянням через вогонь худоби, приганням через три розташовані у ряд вогнища, здійснюючи цим обряд “люстрації” – очищення (lustratio) » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print