Категорія: Эллины

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].

І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо.

І  арії-скіфи – «земноводні», рептолоїди, за Геродотом, діти дніпровської напівдіви-напівзмії, яка народила їх від Геракла, або, за осетинським епосом про нартів, – від змієподібних водяних Донбеттирів.

І за українською казкою про «Яйце-райце», ми – від Оленки-зміївни, дочки старої Зміїхи з-за моря, яка наказала синові першої людини розпочати не тільки рільництво, але й судоплавну торгівлю. Син першого чоловіка одружився на дочці Зміїхи і успадкував її володіння.

Ми – торгівельна талласократія нащадків мудрої відьми-рептилії. Інколи кораблі-лодії та козацькі чайки змінювали на «кораблі степів» – чумацькі упряжі з волами, але суть – не змінювали. » Read more

Известен древнеримский «коммунистический» праздник Сатурналии, в честь бога Сатурна, с именем которого жители Лацио связывали введение земледелия и первые успехи культуры. По легенде, записаной Геродотом, основатели праздника этруски, поклоняющиеся богу Сатре,  пришли в Италию именно из малоазиатской Лидии, т.е. Центральной Анатолии, где, именно, и находиться Чатал-Гююк.

Праздник Сатурна приходился на последнюю половину декабря — время, когда приходили к концу земледельческие работы и все стремились к отдыху и веселью в связи с окончанием жатвы. Во время Сатурналий общественные дела приостанавливались, школьники освобождались от занятий, преступников возбранялось наказывать. Рабы получали в эти дни особые льготы: они освобождались от обычного труда, имели право носить pilleus (символ освобождения), получали разрешение есть за общим столом в одежде господ и даже принимали от них услуги. Общественное празднество начиналось жертвоприношением перед храмом Сатурна на Форуме; затем устраивалось религиозное пиршество, в котором принимали участие сенаторы и всадники, одетые в особые костюмы. В семьях день начинался с жертвоприношения (закалывали свинью) и проходил в веселье, причём друзья и родственники обменивались подарками. Улицы были запружены народными толпами; всюду раздавались восклицания Jo Saturnalia. Обрядовая сторона празднества имела исконно римский характер, хотя с 217 года были введены лектистернии и обычай стоять с непокрытой головой во время жертвоприношения. По мнению Марквардта, праздник рабов, которые в эти дни как бы уравнивались в правах с господами в воспоминание существовавшего при Сатурне всеобщего равенства. Рабы и их владельцы основательно менялись ролями, » Read more

Гибель Чатал-Гююка хронологически соотноситься с началом распространиения в Европу (от Адриатики до Апеннин, Пиренеев и Сев. Марокко) неолитической культуры Импрессо (культура кардиальной/кардиумной керамики, ККК; название происходит от обычая отпечатывать на керамике раковины моллюска сердцевидки, Cardium edulis; некоторые археологи используют альтернативное название — «тиснёная (кардиальная) керамика», Printed-Cardium Pottery, Impressed Ware, поскольку среди отпечатков встречается не только Cardium; носители культуры относились к средиземноморской расе, что резко выделяло их среди местных мезолитических кроманьонцев). Наиболее заметной характеристикой данной культуры являются их развитые навыки навигации, что доказывают находки видов морепродуктов, которые можно добыть только в открытом море. Эта способность позволила им колонизировать обширные регионы вдоль средиземноморского побережья. При этом культура кардиальной керамики никак не связана с Критом, где в минойский периодтакже были развиты мореходные традиции (исследователи XIX века предполагали такую связь через посредство Бутмирской культуры в Боснии). Плацдармом колонизации ККК в Европе стала Фессалия (пре-Сескло со штампованой керамикой). В поселении Сескло жило около 3 тыс. человек, что позволяет сопоставить его с неолитическими городами Ближнего Востока (Чатал-Гююк; интересно, что крупный рогатый скот был одомашнен в Фессалии, где появился на несколько столетий раньше, чем в Чатал-Гуюке. ) и считать первым известным городом Европы: » Read more

Саме після спільного конгресу масонів, ілюмінатів та розенкрейцерами масонським рухом було остаточно прийнято в якості своєї символіки циркуль вверху, кутник-лінійка внизу і букву G посередині, символізуючі Бога як Великого Архітектора. Самі ж ілюмінати вкладали в цей символ інший зміст. В своєму колі вони пояснювали, що буква G символізує тирановбивцю Гармодія, якого з побратимом Арістогітоном прославили в 447 р. до н.е. скульптори Несіот і Крітій. Обидві скульптури сміливо спрямовані вперед, а широко розставлені ноги, мовби у досконалому “кроці” циркуля; рука одного з них витягнена вперед, а рука другого занесена над головою, мов би для удару. Рух обох фігур розраховано точно, мовби перед ними ричажний механізм: кожен жест – це не динамічний вираз почуттів гніву або злості, а логічний наслідок складення діючих cил. Мязи, суглоби, здуті вени є лише провідниками цих сил. Обидва героя вбивають тирана з однаковою точністю і розрахованістю жесту так само, як атлет на стадіоні кидає спис або диск.

Гармодий и Аристогитон. Скульпторы Критий и Несиот. » Read more