Олег Гуцуляк: Конспирологические замыслы Кремля относительно Донбасса

Часть 1. Аналитическая

Империи всегда действуют в согласии с принципами «разделяй-и-властвуй» и «загребай жар чужими руками».

Эти же принципы Кремль пытался применить и в т.н. «Новороссии» – оккупированной Россией юго-восточной части Украины.

Естественно, Кремль не намеривался осуществлять никаких попыток вытягивать этот депрессивный (в условиях постиндустриального века) регион финансовыми вливаниями и реформированиями (кроме, естественно зон, необходимых под военные базы). Эта чрезмерная нагрузка подорвала бы общероссийский бюджет, который и так весь заточен на военно-промышленный комплекс.

Правильность понимания этого подтверждает хищническая политика Кремля относительно подконтрольных ему районов Донбасса (т.н. ДНР/ЛНР»): произведен вывоз в Россию всего ценного оборудования с заводов и фабрик (см. в конце статьи “Список Украденого Окупантами С Донбасса”), интенсифицируется регресс (с приведением к банкротству и закрытию; уже остановили работу 69 из 93 угольных шахт, семь металлургических заводов) предприятий и шахт угольно-металлургического комплекса (поскольку они прямые конкуренты собственно шахтам основных российских угольных бассейнов, уменьшение прибыли которых вызовет крайнюю социальную напряженность в самих российских регионах), разрушаются гражданская инфраструктура и системы жизнеобеспечения населённых пунктов, осуществляется снижение жизненного уровня населения, содействующее огромному потоку беженцев из региона, перемалывание оставшегося взрослого населения в горячей фазе противостояния «гибридной войны», сами оккупированные территории отданы на «кормление» российским спецслужбам…

Естественно, вся эта «зачистка территории» делается Кремлем с определенным умыслом. Она будет заселена иноэтническим населением, которое в условиях многовекового экстремального противостояния с соседями приобрело чрезвычайные навыки выживания. И, опять же, Кремлем, отнюдь, не с целью какого-то милосердия это делается (хотя Кремлю приходится решать проблему нависшего над этим этносом геноцида в местах нынешнего обитания). По мнению Кремля, эти иноэтнические переселенцы сумеют таки превратить регион в «цветущий сад», в отличие от исконной безалаберности русских, которым для выхода из кризиса нужны только сверхстимулирование со стороны власти (а нынешний Кремль к такому не способен).

Часть 2. Конспирологическая

Можно подумать, что речь идет об армянах и создании “Новой Армении” как некоего пояса безопасности для России от все более фундаментализирующегося Кавказа. И, вероятно, какая-то доля правды в этом есть, и некоторая часть “зачищенной земли” планируется Кремлем отдать под новоармянскую государственность (во главе, например, с Маргаритой Симонян, как предлагают младоевразийцы движения “Новые Скифы” во главе с Павлом Зарифуллиным).).

Также рядом геополитиков земли т.н. “Новороссии” рассматриваются как будущий “Северный Израиль” (“Новая Хазария”) – запасной вариант для переселения граждан Израиля в условиях все нарастающей конфронтации с арабо-исламским миром. И, возможно, действительно, некоторая доля правды в этом имеется (т.е. такой вариант реально планируется к реализации). Подробнее см. видео именно самих авторов проекта “Новой Хазарии” – “Проект Небесный Иерусалим вы что серьезно” http://sendvid.com/atc498io и тут “ГАРРИ БЕР КУТ УКРАИНА 40 ЛЕТ ПО ПУСТЫНЕ 02 02 2019 #РАССВЕТ” http://sendvid.com/7zt1uysd.

Но, подозреваем, в отношении “зачищенной территории” “Новороссии” планируется более глобальный проект! И замыслен он не Кремлем, который есть лишь слепое орудие-“голем” в руках тайных властителей мира.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про продаж землі в Україні

В принципі, якщо дозволять ПРОДАЖ ЗЕМЛІ, то її, звісно, СКУПЛЯТЬ ІНОЗЕМЦІ (латифундисти, корпорації). Але через те, що це вже буде їх ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, то її необхідно буде ЗАХИЩАТИ. В першу чергу ВІД МОСКВИ (зразок її поведінки з чужою приватною власністю в Криму – наочний). Тому Україну швиденько ПРИЙМУТЬ в НАТО (і може, навіть, в ЄС), розмістять АМЕРИКАНСЬКІ БАЗИ, наберуть із ветеранів АТО “приватні армії”, зародиться з них справжнє нове козацтво… Чи ризикнуть з-за поребрика рвонути. щоб всього цього не допустити?.. Факт, що ОПЗЖ проти продажу землі явно свідчить про те, що вони намагаються відтермінувати цей варіант, щоб Росія “більше набралася сил” для реалізації аншлюзу України…

—————-

В принципе, если позволят ПРОДАЖУ ЗЕМЛИ, то ее, конечно, скупят иностранцы (латифундисты, корпорации). Но потому, что это уже будет их ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ, то ее необходимо будет ЗАЩИЩАТЬ. В первую очередь ОТ МОСКВЫ (образец её поведения с чужой частной собственностью в Крыму – наглядный). Поэтому Украину быстренько примут в НАТО (а может даже в ЕС), разместят АМЕРИКАНСКИЕ БАЗЫ, наберут из ветеранов АТО “частные армии”, зародится из них настоящее новое казачество… Или рискнут из-за поребрика рвануть. чтобы всего этого не допустить? .. Тот факт, что ОПЗЖ против продажи земли явно свидетельствует о том, что они пытаются отсрочить этот вариант, чтобы Россия “больше набралась сил” для реализации аншлюсса Украины …

—————

In principle, if the SALE OF LAND is allowed, then it will, of course, be bought by foreigners (latifundists, corporations). But because it will already be their PRIVATE PROPERTY, it will need to be protected. First of all FROM MOSCOW (an example of its behavior with other people’s private property in Crimea – visual). Therefore, Ukraine will soon be admitted to NATO (and maybe even in the EU), will be deployed US bases, will recruit from the ATO veterans “private armies”, they will be born a real New Cossacks … Will risk from the edge to plunge. to prevent all of this? .. The fact that the OPZZh against the sale of land clearly indicates that they are trying to delay this option so that Russia “gathers more forces” to realize the sell-off of Ukraine …

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Статті Олега Гуцуляка на сайті “Спадщина предків”


Аркан – гуцульський танець ініціації
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/arkan-svyaschennyy-cholovichyy-orden-gutsulskyy-tanets-initsiatsiyiГуцули – нащадки етрусків?
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsuly-naschadky-etruskiv

Жаб’є – священний тотем Карпат і балто-слов’янської єдності
http://spadok.org.ua/davni-viruvannya/zhab-ye-svyashchennyy-totem-karpat-i-balto-slov-yanskoyi-yednosti

Кельтський слід в історії слов’ян
http://spadok.org.ua/galshtat/keltskyy-lingvosotsiokulturnyy-slid-v-istori-slov-yan

Солярно-космічне неоязичництво
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/solyarno-kosmichne-neoyazychnytstvo

Сонячна онтофанічна сакральність українського народу
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/sonyachna-ontofanichna-sakralnist-ukrayinskogo-narodu

Україна священних могил
http://spadok.org.ua/skifiya/ukrayina-svyaschennych-mogyl

Червона Русь і Біла Хорватія
http://spadok.org.ua/bila-chorvatiya/chervona-rus-i-bila-chorvatiya

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття

Опубліковано: Гуцуляк О. Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття // Олег Лишега. Відлуння : матеріали Перших Лишегівських читань, присвячених сімдесятиріччю від дня народження / упоряд. Є.М. Баран, М.В. Бігусяк, Х.М. Нагорняк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ,  2019. – С. 25-39. 

«… сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеггер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму – як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний – на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками  на Матіївку…»
(Костянтин Москалець, 
«Келія чайної троянди»)

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів-маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національний стиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати «берегинізація» [1], або «обережительство»: «… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані» [2].
Як зазначає культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін «традиціоналізм», тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією [3]. Але для світової науки цей термін несе навантаження войовничості та насильницького спротиву, в той час як культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати «берегинізація», полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену «обережительства» поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, для якої селянин як носій національної самоідентичності та звитяжного духу не є істотою нижчою від представника партійно-державної номенклатури чи зденаціоналізованого «трудящого». Український інтелігент, після розчарування у радянській дійсності,  знайшов для себе, як для інтелектуала, ідеальну нішу «всевидющого ока» і носія месіанської ролі «обережителя» духовності. Звідси постала потреба у своїх авторитетах, у своїх «священних текстах». Такими ідеологами постали Олесь Гончар, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Василь Земляк, Василь Стус, Ліна Костенко, Володимир Дрозд, Борис Харчук, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Степан Пушик та сотні інших представників «(за-) битого покоління» (шістдесятників / семидесятників). Їхні твори набули статусу «сакральних», а отже – активізуючих власний духовний світ читача в умовах , коли священні тексти релігійних конфесій були недоступні. Назви цих творів – «Собор», «Диво», «Дім на горі», «Майдан», «Берег чекань», «Батьківські пороги», «Покуть», «Галицька брама», «Великий міст» – це опредмечені варіанти символу обмеженого, кінечного простору, світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Якщо частина мистців та  філософів обрала для себе долю правозахисників та політиків (домагання не тільки прав особи, але й українських національних, етнополітичних та релігійних прав), то більша частина членів творчих спілок та науковців зосередилася на донесенні до реципієнтів своїх творів певних ідей «берегинізації» всупереч ідеологічним шорам (чи то колишні радянським, чи теперішнім ліберастичним) [4]. Спершу заінтригований, а потім привчений до «читання між рядками», до уяснення, що у вимовленому міститься більше, ніж це безпосередньо виражено, реципієнт намагався вичитати у творах і те, що автор прямо не сказав, але що там, навіть незалежно від волі самого автора, міститься, тобто здійснював спроби виявити онтологічні ідеї автора, цим актуалізуючи свій соціально-культурний досвід. Наприклад, дане явище проаналізоване як автором цих рядків [5], так і іншими дослідниками [6]. Зрештою, не дивно, що з переходом у пострадянську епоху у культурі та сфері гуманітарних наук постала т.з. «туга за герменевтикою» [7], за філософською інтерпретацією, за філософським «… прочитанням прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими» [8]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк. Анти-Дугин: геополитика священного и святого

Гуцуляк О.Б. Анти-Дугин : геополитика священного и святого [Текст] / Олег Гуцуляк. –  LAP Lambert Academic Publishing, 2018. – 173 с. : ил. – ISBN: 978-3-659-36307-8

В своей новой монографии автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического метода анализирует геополитическую и геокультурную концепцию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, поставленную в основание импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира».
Для ученых, преподавателей вузов, студентов, учителей, а также для всех, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. Изначальная рапсодия геополитического – 5
Глава 2. Культура Жизни против культуры Смерти – 25
Глава 3. Геополитика Эманаций – 49
Глава 4. Проект «Элизиум» и крах транзитного – 90
Глава 5. Царство дрожащих тварей – 155

http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/anti-dugin.pdf  (2,5 Mb)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Метафизика Окраины

Областью, где «рождается новое», есть «пустыня», «граница», «крайность» (да и М. Бахтин говорил, что культура рождается у границы, особенно тех или иных смыслов, мобилизируя их взаимные напряжения и притяжения).

Быть у черты – судьба воина-рыцаря, берсеркра-варяга, вольного казака.
Именно так начинается любая Традиция. Оттуда, «из Ниоткуда», приходит Царевич-Пророк и получает власть, и получает Всё.

И приходит он всегда из какой-нибудь Галилеи или Эфиопии.

Из «крайней» для всех иудеев Галилеи пришел Сын Божий («Disciti moniti!» – «Помните, предупрежденные!»).

От Александрии Эсхаты-«Крайней» (нынешнего Самарканда) начал свой победоносный поход Железный Эмир.

Из «окраины земли Македонии» (по-араб. «Джасулийа Макадунийя», по Аль-Идриси), и начал свой имперский поход Зу-л-Карнайн-«Двурогий» Александр, сын Амона и Филиппа.

Из крайней для Византийской и Иранской империй Аравийской пустыни явилась в VII в. конница Пророка Мухаммада (ДАБР).

Так и Украина – это крайняя (греч. eshata) земля, У КРАЯ БЫТИЯ. И из неё приходит Вольница – Свобода и Правда.

Если в одно и то же время на крайнем западе Европы Дон Кихот воплощал независимое существование на «окраине» общества и освобождал каторжников, то на крайнем востоке Европы украинский казак осуществлял то же самое – жил на «окраине», освобождал каторжников с галер… Но если Алонсо Кихано – герой-меланхолик, атаковавший ветряные мельницы, то Сагайдачный – герой-холерик, овладевший и стенами Хотына и Москвы, и променявший свою Дульсинею на табак и трубку… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Почему Украина выбрала Европу, а не Россию

В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]). В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]).

Но, в действительности, этим Украина представляет еще одно проявление сакрального достоинства – роль  «мастерицы любви», «кудесницы» (от семит. «кудесах» – «гетера, храмовая служница»). Она реализует древнеарийский архетип «Тилоттамы» – апсары, небесной нимфы, которую божественный зодчий Вишвакарман сотворил из лучших частей всего сущего, что отражено в самом её имени (Тилоттама – «лучшая часть»). Считается, что в результате она была сотворена совершенно идеальной – лицо, пропорции тела, голос и т.д. Превосходящая своей рукотворной красотой всех женщин, она стала объектом любви, практически всех божеств и демонов. Жертвой этой красоты стали братья-асуры Сунда и Упасунда – до того момента неразлучные и делившие и кров, и пищу и постель. Поскольку ни один из них не захотел уступить красавицу другому, они схватились за свои боевые палицы и убили друг друга. Согласно истории, изложенной в «Махабхарате», Шива, сраженный красотой Тилоттамы, не мог оторвать от неё глаз, когда она с почтением совершала прадакшину вокруг него – поэтому он последовательно манифестировал свои пять ликов – четыре по сторонам света, и один верхний – из которых и изошли шесть амнай Каула Дхармы. Присутствовавшая там же Парвати, супруга Шивы, приревновала его к Тилоттаме, и обхватила его руками, закрыв глаза. В следующий миг мир погрузился во тьму, т.к. весь мир существует только в сознании Шивы, освещаемый его взором. Поэтому Шиве пришлось манифестировать третий глаз во лбу, чтобы Вселенную снова осветил свет его взгляда. Согласно «Падма пуране», в предыдущем рождении Тилоттама была уродливой вдовой по имени Кубджа («горбатая, скрюченная»). В течении восьми лет она выполняла надлежащие ритуалы и завершила их обрядом Магха пуджи на пятнадцатый день третьего лунного месяца. Это обеспечило ей перерождение в облике Тилоттамы, превосходящей своей красотой всех живущих.

Не удивительно, что комплекс самой украинской нации можно определить именно как «комплекс иерогамии» — «желание священного брака», жажда «у-Закониться», «у-краятся» в Традиции . Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Малорос як тип втікача від свободи (Малоросія як культ некрофілії)

Колізії сучасної української суспільної реальності не знімають відповідальності за перипетії в історії з самого українського етносу та не дозволяють тільки обмежуватися нижченаведеним просвітянським компендіумом причин українських нещасть (укладений Г. Лозко): 1) антиукраїнська політика Москви; 2) обмеження і переслідування національної культури своїми ж «запроданцями»; 3) притлумлення національної свідомості та  переорієнтація її  на класові або професійні інтереси; 4) зростання міського населення за рахунок селянства та нівеляція його національних рис («своя психіка втрачена, а своя не набута») [1].

Якщо такі українські мислителі як Дм.Донцов, Є. Маланюк, Ю. Липа стояли на ірраціоналістичних позиціях, намагаючись пояснити причини поразок національно-визвольної боротьби через те, що в нації задомінував «Дух Черні» [2], то, на думку таких мислителів та дослідників як І. Нечуй-Левицький, В. Шаян, Л. Силенко, Г. Лозко, В. Довгич, М. Кірюшко, М. Бойко [3], причиною «духовного зламу», переходу зі «світлої апокаліптичності» до нігілізму, була примусова відмова від традиційної культурної матриці українського етносу.

«… Я не українець, а малорос, і цим пишаюсь, бо належу до Великої Русі», – заявляють деякі представники української управлінської, фінансової та майнової еліти [4].

Скрупульозний, хоча й неоднозначний, аналіз «малоросійства» дав Є. Маланюк: «… Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – внаслідок, часом – і расово… Брюховецький – з одного боку, Тетеря – з другого: ось два обличчя малоросійства за Руїни. Але ще Мартин Пушкар… Бо …, всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще яке небудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це – національне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою ХУІІ століття, – шатость черкасская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це – самоотверженность малороссийская. Отже, є то логічне степенування: хитливість, зрадливість, зрада і агентурність» [5].

В інших народів теж було своє «малоросійство»: у поляків – це ідеолог і політик Роман Дмовський, у ірландців – лідер англоірладців Де Валєра, у білорусів – президент Александр Лукашенка.

Адекватним еквівалентом слова «малорос» киргизькою мовою є «манкурт»: «…Звинувачувати манкуртів не варто, – вважає В. Карпенко, автор книги «Як повернути пам’ять», – їм треба співчувати як людям обділеним і нещасним. Відібрану … пам’ять у безвольних, національно нестійких індивідумів не повернути відразу: потрібен час, відповідна державна ідеологія і наполеглива праця нас усіх, щоб поступово, але неухильно ставити все з голови на ноги» (Цит. за: [6]). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Новая книга: Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси

Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси : миф – история – интерпретация / О.Б. Гуцуляк. – Saarbrucken : YAM Young Authors’ Masterpieces Publishing / OmniScriptum Publishing Group, 2017. – 291 с. – ISBN 978-3-330-86009-4

https://drive.google.com/file/d/0Bw6NpM_qkC1cY2dwS3VJcWdNSWc/view?usp=sharing

В своей новой монографии автор предлагает читателям темы из мифоистории древних славян, Киевской Руси, Галицко-Волынской державы и Казацкой Украины с позиций перепрочтения источников, критического переосмысления историографии и создания новых историософских концептов.

Содержание
Северорусская генеалогическая легенда
«Поход на остров» как сквозной мотив
генеалогических саг Севера
Грендель – предок чёрных Рюриковичей
«О Руская земле! Уже за Шеломянемъ еси!»
«Червона Русь», Белая Хорватия и «Галичская земля»
О Дюке Степановиче замолвим слово
Королевские династии Руси
Близкая Thule и династия Dealu-Basaraba
Milites Christi: казаки-черкасы
Генерал-капитанство Украина
Москали как несостоявшееся сословие

Приложение.
Русь как удел Пресвятой Богородицы

Купить:

https://www.amazon.com/Тайные-короли-Святой-Руси-Интерпретация/dp/333086009X/ref=sr_1_1?ie=UTF8&qid=1504000540&sr=8-1&keywords=Гуцуляк

https://www.yam-publishing.ru/catalog/details//store/ru/book/978-3-330-86009-4/Тайные-короли-Святой-Руси

https://www.morebooks.de/store/ru/book/Тайные-короли-Святой-Руси/isbn/978-3-330-86009-4

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинское Подолье как Рай предков славян и царство Патала арийских богов-асур

imagesУкраинская писанка, «яйцо-райцо», известная ещё со времен палеолита [1],  есть символом, иконой «потеряного райского царства» предков славян [2], «сконденсированого пространства и сконденсированого богатства» [3], разновидность «мандалы» (санскр. mandala «круг»), геометрического символа сложной структуры (внешний круг, вписанный в него квадрат, в который вписан внутренний круг, который часто сегментирован или имеет форму лотоса), который интерпретируется как модель вселенной, «карта космоса» с центральным образом, Луной и Солнцем.

В преданиях восточных славян сохранилось представление о далёкой южной стране, куда на зиму улетают птицы, где царит вечное лето, часто отождествляемой с раем, называемой Ирьем, Ирием или Вырием. Ирей упомянут в «Поучении Владимира Мономаха»: «И семоу подивуемы како птицы небесныя из ирья идуть». Наиболее убедительной представляется этимология слова «ирей», производящая его от древнеиранского *аirуā- (dahyu-) «арийская страна». Сходная параллель наблюдается и в саамском языке: саам. årjel «южный», år’jān «далеко на юге или юго-западе», oar’je- «юго-западный», oarji «юго-запад», (прасаам. *orja «юг»), что представляет собой заимствование из раннеиранского, ср. авест. airyō, airya- «арийский», др.-перс. ariya- «арийский».

У  украинского поэта Богдана Кравціва есть интересный сонет «Вирій»:

Іран, чи Індія, чи Україна?
Зринають назви, як блудні вогні.pysanky-in-ukraine004_2-204x300

Але ж була колись така країна,
Звідкіль ми вийшли. В сизій давнині

Цвіла вона далека, тепла й пишна
За обрієм казкових семи гір –
І боєм рвалася в той світлий мир
Племен довкільних молодість навтишна.

І досі іриця, столітня діва,
Пісень співає про далінь незриму.
Про Райгород багатий, вирій, рай,

Що в тьмі віків нам сниться повен дива…
Туди злітають ластівки над зиму
І серце, тугою налите вкрай.

Некоторые ученые считают, что «рай человечества эпохи палеолита» был именно на территории Украины: «… рай Шелльского периода (ранний палеолит, 3 млн. – 150 тыс. лет назад, – О.Г.) мог быть не в Египте или в болотистой Месопотамии, а на землях Украины, где была ровная и плодородная степь, чистые рыбные воды рек, массы диких зверей и чудесное подсолнечье (стоянки первобытных людей этого времени в Украине – Королёво и Косово в Закарпать, Лука-Врублевецкая в Поднестровье, Лабушино в Одещине, Амвросиевка на Донбассе, 15-ть стоянок в Крыму, – О.Г.). Это была, с наибольшей вероятностью, колыбель человечества и культуры» [4].

Как бы иронично не относиться к этим взглядам, не следует забывать того факта, что Украина была передледниковой зоной: живя у ледников, наши предки не могли не обратить внимание на бурный расцвет жизни у кромки тающего льда, буйную растительность альпийских лугов, чрезвычайную медоносность северных трав, целебные свойства воды горных ручьев, поскольку структура талой воды значительно «качественнее» обычной. Как писал этнолог Л. Гумилев, с тающего ледника стекали струйки чистой воды, которые орошали степи, подступали к леднику, наполняли впадины, превращая их в озера, и создавали тот благодатный климат, в котором развивались культуры  палеолита [5]. Известно, что если и ледник, и окружающая его вода имеют громадные размеры, сравнимые с размером островов, гор, тогда вода может растапливаться и течь поверх ледников, либо же копиться за ледяными стенами и дамбами, потом прорываясь разрушительными наводнениями, как это происходило на северо-западе нынешних США, гда ледниковые озёра Миссула и Колумбия с периодичностью в 40-80 лет затапливали добрую половину сегодняшнего штата Вашингтон.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Князь Кий – лицар короля Артура

Брати_Щек_Кий_Хорив_і_їх_сестра_Лебідь1.

Деякі дослідники вказують на те, що легендарна чаша Грааль (Graal, Grail) символізує ті блага, котрі виникають від близького спілкування з «божественними істотами» і греки визначали цей контакт з божественними речами як «епоптей» («споглядання» – третя і вища ступінь в Елевсинських містеріях), а причетника (стража, свідка, яким, зокрема, за Піндаром, був Піфон) як «епопт» (букв. «смортрич»).
Власне, латинське слово «магістр» на означення причетного до певного знання або таємниці (містичної, ремісничої, в тому числі – військової) етимологізується як запозичене через етрусків (macstarna) старо-грецьке слово із первісним значенням «чашник»: magis (род. відм. magidis) «чаша, миска, блюдо» (у Плінія Старшого, І ст. та в “Digesta”, VI ст.). Надалі грецьке слово дало в латині продуктивний для творення понять корінь magis «більше, більшою мірою», від якого походить magnates «вожді, начальники, магнати». У римській традиції начальник молоді і ритуальний наступник царя, а в республіканський період помічник диктатора визначався як magistrer equitum «начальник кінноти-рицарства» (вариант: magister celerum «начальник швидких»), у пізньоримській та візантійській – magister militum «начальник армії», а серед рицарських звань в середньовічній Європі було «рицар-магістр» (вищий від «рицаря-бакалавра»).
В індоєвропейській традиції серед членів військової учти (бенкету) існувала особа, якій з причин досвіду і рівня посвячення (ініціації) належало на бенкеті першим випити з ініціальної чаші і передати її наступним причетникам. Вона ж й зберігала дану чашу до наступної нагоди. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Беседа с интертрадиционалистом: Интервью Олега Гуцуляка журналу “Новая Спарта” (2016, № 2, с. 6-20)

Screenshot_23Олег Гуцуляк – кандидат философских наук, доцент кафедры философии и социологии Прикарпатского национального университета им. В. Стефаника (Ивано-Франковск, Украина), директор интернет-портала «Огонь Прометея» (http:// www/mesoeurasia.org), автор книг «Адепт», «Поиски сокровенного царства», «Рим и Карфаген: битва продолжается», «Философия украинской сущности» и др., активист на поприще интертрадиционализма и правоконсервативной социокультурологии.

Н.С.: Здравствуйте. Хочу поблагодарить вас, за то что согласились ответить на некоторые вопросы, которые интересны нашим читателям и конечно же нам, редакторам молодого инфо-проекта «Новая Спарта». В начале, хочу затронуть тему, про которую сейчас не говорит только ленивый, а именно тему массового цветного нашествия в Европу. Я не являюсь сторонником всяческих теорий заговора, но наблюдая за происходящим, невольно складывается впечатление, что весь этот разрушительный для европейских народов процесс, кем-то регулируется. Сложно поверить, что миллионы людей, в одно и тоже время, вот так просто оставили свои дома и поехали за сытой жизнью на европейский континент. Не менее сложно поверить и в то, что всевозможные правозащитные фонды, прямо или косвенно лоббирующие интересы т.н. беженцев, действуют без какой-либо координации и помощи извне, а их деятельность основана на чистом альтруизме.
Теперь собственно вопрос. Как вы думаете, европейский миграционный кризис, начало острой фазы которого пришлось на 2015 год, является хаотичным явлением спровоцированным боевыми действиями, голодом и нищетой, либо же за этим кризисом стоят определённые структуры. Если на ваш взгляд, потоки беженцев, деятельность правозащитных фондов и различных леволиберальных групп координируется, то кто стоит за всем этим и какой интерес/интересы преследует?

Screenshot_27– В определенном смысле – да, за многими событиями нашей реальности стоят определенные структуры. Хотя они сами и «не выходят на улицу», однако манипулируют массами и массовым сознанием как напрямую, так и косвенно. Что я имею ввиду? Естественно, кто-то видит во всем происки латентных структур («Кварты» и «Квинты», регулярных и нерегулярных масонов, «малых народов» внутри «больших народов» и др.)… В чем-то они даже будут правы.
Но, думаю, сегодня на первый план истории выходит тотальная борьба за власть между, с одной стороны, представляющим еще индустриальный уровень развития производительных сил, государственно-монополистическим капитализмом в форме «Государства» и, с другой стороны, находящимся уже на постиндустриальном, нанотехнологическом и информационном уровне, финансово-корпоратократическим капитализмом в форме «Корпорации». Глобальным корпорациям не выгоден именно государственно-бюрократический вариант управления экономикой, им не нужны государства, границы, ограничения вообще, им не нужны религиозные или социальные обязательства (особенно, когда в связи с «деиндустриализацией» Запада и перенесения производства с страны «третьего мира» появляется часть населения – масса работников, включая и средний класс, – которую «нет смысла эксплуатировать»), соответсенно – не нужно и само «общество» (и в первую очередь – «гражданское общество»). Первым, кто открыто это выразил, была «железная леди» наступающего глобализма: «Такой вещи, как общество, не существует. Есть отдельные мужчины, отдельные женщины, и есть семьи»… Глобальный Конгресс Корпораций избрал англосаксонскую неолиберальную программу свертывания проекта «государство социальной ответственности», демонтаж государств вообще, стопроцентную приватизацию силовиков, ликвидацию «гражданского общества», демографическое уменьшение численности население путем перманентных «геноцидных войн местного значения». Но при этом глобалисты осознают, что преградой на пути к «новому лучшему миру» является не только и не столько бюрократическое государство (национальное или интернациональное), которое не хочет отдавать власть, а набор ценностей жизни и права личности, к защите которых, на словах, апеллирует бюрократическое «демократическое» государство. Именно они должны будут быть принесены в жертву во имя ценности права решать дела напрямую, без посредника в лице бюрократического государства. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Щойно вийшла з друку нова книга Олега Гуцуляка!

Screenshot_1

О.Б. Гуцуляк. Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття. – К. : АртЕкономі, 2016. – 256 с. – ISBN 978-617-7289-20-2- На украинском языке. http://www.knygar.com.ua/site-products-do_druku-gutsuliak/

У своїй новій монографії автор пропонує розглянути теми міфополітики, філософії культури та соціальної етнології з позицій україноцентризму, порівняльно-історичного методу та образно-чуттєвого потенціалу. Для науковців, викладачів вишів, студентів, учителів, фахівців гуманітарної сфери, а також тих, хто цікавиться проблемами минулого, сучасного та майбутнього України.

Замовити можна у видавництві за адресою – http://www.knygar.com.ua/feedback/?ftext=Замовити%20книжку:%20Гуцуляк%20Олег%20Філософія%20української%20сутності

Відгук на книгу професора, доктора історичних наук Олега Жерноклеєва – http://irs.primordial.org.ua/archives/244

Зміст

Epistema denudata: апологія пілігримства

МЕТАФІЗИЧНА УКРАЇНА
Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)
Автономна Нація як Велика Пригода та її Радикальний Ворог
Україна: культура вини і культура сорому
Українська писанка як феномен сили
Україна священних могил і Золоте царство богів та героїв
Історіософія кенозису Русі: від Малоросії до України
Українці в небезпеці стати жертвами помсти творчого дару
Київська спокуса московського євразійства
Малорос як тип втікача від свободи
Україна як проблема мобілізації принципів національної культури
Українська ідея в контексті Книг національного буття
Метафізична Україна у ментальному хронотопі
Діалектика інтровертного та екстравертного начал буття українського етносу
Український солярний космізм
«Аркан»: гуцульський танець ініціації
Україна наша езотерична:
на шляху шевченківського ініціанта у «Воїна Буття»

НАРАТИВНА УКРАЇНА
Іван Франко – таки Каменяр: модернізм – неомодернізм – сучасність
Пророк у поемі «Мойсей» Івана Франка
Чому вірші? Щодо поетичності української нації
Лицарі святого Бьолля, або «Мандрований град» в сучасному українському літературному процесі
Арійська зоря Ярослава Ороса

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Юрий Андрухович – шейх украинской литературы

imagesЮрий Андрухович, любимым автором которого является босняк-мусульманин Меша Селимович (автор исторического романа “Дервиш и смерть” и публицистики “За и против Вука Караджича”) и который в предисловии к сборнику “Новая дегенарация” горько вздыхает об отсутствии в Украине своей мусульманской культурной версии нации, выступает апологетом национальной героико-пророческой мифологии-“джихада”:

  • осознает свое место во времени и пространстве («Город и площади», «Середмістя», «Дезориентация на местности», «Лексикон интимных мест»),
  • странствует с караванами («Моя Европа, «Потяг 76», переводы поэтов-битников, Шекспира, Рильке, Пастернака, Мандельштама),
  • общается с потусторонними посланниками («Экзотические птицы и растения»),
  • осуществляет развенчание идолов (повести и романы “Слева, где сердце”, “Рекреации”, “Московиада”, “Перверзия”),
  • отправляет жертвоприношение-“рамадан” (роман “Двенадцать обручей”),
  • провозглашает “хадисы” (книги “Послания в Украину”, «Лексикон интимных мест», “Дьявол прячется в сыре”, “Тайна” и др.),
  • отправляет войска на покорение стойбищ неверных («Мариуполь»), осуществляет «исру» – «в середине ночи путешествие в Иерусалим» (книга интеллектуальных странствий «Здесь погребен Фантомас»).
  • Надеемся, в будущем нас ожидает и «мирадж» – «вознесение к седьмому небу» с «рассеканием груди и омыванием сердца»…

А за ним подвизаются верные подвижники – «сахабы» («псы святого Юра» и и их журналы “Четвер”, “Потяг 76”, “Ї” и “Киевская Русь”). Они уже создали образ этакой среднеевропейской Земли Франца-Иосифа III: “… Нам … не нужна Европа реальная, она нужна бизнесменам, людям вещевой культуры. Мы здемиургировали свою Европу… Так когда-то Аксёнов написал “Остров Крым”, где Крым не был захвачен большевиками, а остался независим. Так мы ориентированы на остров Европа …, где всё еще существует Австро-Венгрия, где правит какой-нибудь Франц-Иосиф III... Демиургическое делание предлагает читателю свой текст вне общественных текстовых конвенций. Виртуальное разнообразие возможных миров предлагает доверится не конвенции (правилам игры), а собственному своеволию. Здесь открываются горизонты ницшеанского бога собственного мира, демиурга замкнутых на персональную, не опосредованную социумом, волю текстовых практик” [Єшкілєв В. Наша Європа // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/europa.htm]. И в этой “островной Европе” отдается предпочтение литературному мифу об Украине как стране хаоса, свободы, родине барокко и органичного постмодернизма.

Последующая судьба украинской культуры – это непримиримый «шариат» относительно всех не-европейских поползновений, но это и «имамат» как законное «Да!» на наследство от Руси-Украины и как «Великое Нет!» истории, которая идет дорогой невежества не в Киев-«Новый Иерусалим», а в Третий Рим! Но самая главная миссия Руси-Украины – это «Ашура», память о героях-мучениках Небесной Сотни и АТО, которая укажет и как верный путь и даст ответ на извечный вопрос: «Что делать?», так и поможет понять, что на повестке дня находится борьба с любыми попытками идти на компромисс с собственной совестью.

(с) Олег Гуцуляк

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Геополитический этюд: Рим и Карфаген: битва продолжается

Олег Гуцуляк: Геополитический этюд: Рим и Карфаген: битва продолжается // Апокриф: Оккультно-религиоведческий журнал (Россия, Калининград). – 2014. – № 6 (75). – С.118-174. – ISSN 2308-2763.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Об этнополитических кристаллах в современной Украине

598x398Президентские выборы в 2010 г. в Украине якобы чётко подтвердили аличие данного онтологического размежевания и мнение украинского писателя Павла Загребельного, что Украина является “цивилизационным субконтинентом” (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации (“этнократоны”) – «украЙИнци» («щыри», «свидоми») и «укрАинцы» («малороссы», «новороссы»).

Украинский публицист Михаил Дубинянский в своей статье «Страна развитого трайбализма. Украинский вариант» утверждал, что на сегодняшний день украинцев как единой общности от Тернополя до Симферополя не существует. По его мнению, на Украине «проживают два многочисленных «племени» («трайбы») с разной культурой, историей и пантеоном священных идолов. Социологические исследования подтверждают раскол украинского общества. Весной 2009 г. группой исследователей под руководством доктора наук государственного управления А. В. Радченко было проведено экспертно-социологическое исследование общественно-политических ценностей на Западе, Юге, Востоке и в Центре государственных служащих Украины. Исследователи выяснили, что большая часть опрошенных чиновников не разделяла ценностей действовавшего в то время Президента В. Ющенко (русофобия, голодомор, пропаганда деятельности ОУН-УПА и так далее). При этом отмечены явные региональные отличия в оценках респондентов относительно деятельности в украинской истории личностей Бандеры и Шухевича, отношений с Россией, статуса русского языка [russian.kiev.ua. Украина страна развитой трайбализации? Мнения экспертов // http://ethnoconflict.ru/ethnography/023-ukraine.htm].

Но что это говорит? Общим счетом – ничего. То же самое говорят о себе итальянцы – и совсем не комплексируют. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3 6