Олег Гуцуляк: Князь Кий – лицар короля Артура

Брати_Щек_Кий_Хорив_і_їх_сестра_Лебідь1.

Деякі дослідники вказують на те, що легендарна чаша Грааль (Graal, Grail) символізує ті блага, котрі виникають від близького спілкування з «божественними істотами» і греки визначали цей контакт з божественними речами як «епоптей» («споглядання» – третя і вища ступінь в Елевсинських містеріях), а причетника (стража, свідка, яким, зокрема, за Піндаром, був Піфон) як «епопт» (букв. «смортрич»).
Власне, латинське слово «магістр» на означення причетного до певного знання або таємниці (містичної, ремісничої, в тому числі – військової) етимологізується як запозичене через етрусків (macstarna) старо-грецьке слово із первісним значенням «чашник»: magis (род. відм. magidis) «чаша, миска, блюдо» (у Плінія Старшого, І ст. та в “Digesta”, VI ст.). Надалі грецьке слово дало в латині продуктивний для творення понять корінь magis «більше, більшою мірою», від якого походить magnates «вожді, начальники, магнати». У римській традиції начальник молоді і ритуальний наступник царя, а в республіканський період помічник диктатора визначався як magistrer equitum «начальник кінноти-рицарства» (вариант: magister celerum «начальник швидких»), у пізньоримській та візантійській – magister militum «начальник армії», а серед рицарських звань в середньовічній Європі було «рицар-магістр» (вищий від «рицаря-бакалавра»).
В індоєвропейській традиції серед членів військової учти (бенкету) існувала особа, якій з причин досвіду і рівня посвячення (ініціації) належало на бенкеті першим випити з ініціальної чаші і передати її наступним причетникам. Вона ж й зберігала дану чашу до наступної нагоди. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Общеевразийский сюжет о даре инсигний Царственности в феврале

20091009-japoan orgin myth 10b1.

Говоря о происхождении царских скифов, Геродот рассказывает легенду о том, как их родоначальнику-царю Колаксаю упали с неба божественные дары: «… В их царствование на Скифскую землю с неба упали золотые предметы: плуг, ярмо, секира и чаша. Первым увидел эти вещи старший брат. Едва он подошел, чтобы поднять их, как золото запылало. Тогда он отступил, и приблизился второй брат, и опять золото было объято пламенем. Так жар пылающего золота отогнал обоих братьев, но, когда подошел третий, младший, брат, пламя погасло, и он отнес золото к себе в дом. Поэтому старшие братья согласились отдать царство младшему … Упомянутые священные золотые предметы скифские цари тщательно охраняли и с благоговением почитали их, принося ежегодно богатые жертвы … Так как земли у них было много, то Колаксаис разделил ее, по рассказам скифов, на три царства между своими тремя сыновьями. Самым большим он сделал то царство, где хранилось золото. В области, лежащей еще дальше к северу от земли скифов, как передают, нельзя ничего видеть и туда невозможно проникнуть из за летающих перьев. И действительно, земля и воздух там полны перьев, а это то и мешает зрению» (Геродот, “История”, ІV, 5, 7; Диодор Сицилийский, II, 43). Другая версия, приводимая Гердотом, рассказывает о том, как Геракл, странствуя по земле будущей Скифии, своим потомкам, прижитым от дочери Борисфена, оставил пояс, с которого свисала золотая чаша, лук и предрек, что тот, кто натянет его, – станет царем в этой земле. Натянуть лук удалось сыну Геракла Скифу (букв. “Стрелец”) (Геродот, История, IV, 5).

Славянский даритель аналогичных сакральных вещей известен как Сварог. Перефразируя «Хронограф» сирийца Иоанна Малалы (491-578 гг.) в древнерусскую редакцию, «Повесть временных лет» под 6622 (1114) г. сообщает: «… В царствование Прова, во время дождя из тучи великой пшеница, с водою многою смешанная, попадала, которую, собрав, засыпали в закрома большие. Так же при Аврелии серебряные крупинки упали (на землю), а в Африке три камня упали громадных». И после потопа и после разделения языков «… начал царствовать сначала Местром (Мицраим/Гермес), из рода Хама, после него Иеремия, затем Феоста (Гефеста)» (в оригинале: «meta de teleyten Hefeistu ebasileysen Aigyption ho hyios ayto Helios hemeres»), которого и Сварогом называли египтяне. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Жабье – священный тотем Карпат и балто-славянского единства

1.

ЖАБЬЕ (ЖАБИЕ). Забытое к ХVІІІ ст. гуцульское божество огня.

Жабье (с 1962 г. – Верхови́на) — посёлок городского типа, административный центр Верховинского района Ивано-Франковской области (Украина). Находится на высоте 620 метров над уровнем моря на реке Чёрный Черемош, в 150 км от Ивано-Франковска и 31 км от железнодорожной станции Ворохта. Население — 5,9 тыс. жителей. Наиболее высокогорный проселок Жабье (Верховины) расположен на высоком перевале на высоте 1250 м. Благодаря этому считается одним из самых высоких горных населённых пунктов Украины.  Первое письменное упоминание о селе Жабье датируется 1424 годом, когда оно вместе с монастырем на реке Рыбница (нынешний город Косов) было передано литовским князем Свидригайлом в дар местному богачу Владу Драгосимовичу. Существует легенда, что первым поселенцем в долине Черного Черемоша был Жабка, от которого и получило название бывшее Жабье. По другой версии, здесь в заболоченной долине реки водилось много жаб, откуда и пошло название поселения. Возле Жабье находиться гора Замагора. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Полабские славяне и их божества

1.

Ругии – это часть западнославянского племени родариев (ротарей), которая вместе с хижанами, черепнянами и доленчанами образовывала  Велетское (Лютичское) государство в междуречье Лабы/Эльбы, Пэниты, Одры и на острове Руян (Ругия) (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», III, 42).

Другой частью родариев были укры (uchri, uckri, wucri, wkrzanie), населяющие нынешнее польское Поморье возле левобережья Одры, у реки Вкра (Укра). Территория, которую они населяли, в германских источниках называлась Uckermark  (Укра < праслов. Vъkra). Зная написания немцами самоназвания укров как ucker або ucher (ср. с написанием немцами того времени Киева как  Chue) , можно предположить, что этноним связан с праславянским словом (*ucher >) “ухарь” – “молодец, боевитый, удачный”.

В 954 г. укры-ротарии подняли восстание против германских захватчиков и приступом освободили город Волислав (Велелебен) в Старой Марке, между Вербеном и Аренбургом (Старгородом, столицей племени вагров из союза бодричей), и перебили большую часть немцев  (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», I, 36). Это выступление стало сигналом к освободительной борьбе полабов во главе с Нако и Стоигневом. К повстанцам присоединились саксонские рыцари Вихман и Экберт. Первый был провозглашен королем и под его руководством полабы осуществили вторжение в Саксонию и овладели замком Кокаресцемия. На помощь славянам двинулись венгерские войска, но возле Лехвельда (955 г.) они были разбиты немцами и предавшими общеславянское дело лехитами. Вскоре были разгромлены и полабы на реке Раксе, а их вождь Стоигнев и 700 пленных были казнены. Но восстания вспыхивали вновь в 958, 959, 960 гг. В 963 г. немцами были разгромлены и союзники полабов – лужицкие сербы (сорбы, венды).

Обеспокоенная такой ситуациейгеноцида славян, киевская великая княгиня Ольга (Елена) посылает к германскому императору Оттону І посольство с якобы просьбой прислать епископа для народа ругиев (т.е для части ротариев-укров, которые жили на острове Руян, который немцы называют Руген/Рюген). Удивляет, что Оттон именует Ольгу “королевой ругов”  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Праславяне – от “больших” до”свободных”

1.

Венетов считают представителями археологической культуры Эсте, которая эволюционировала из культуры полей погребений (ранний период — 950-750 гг. до н.э., средний — 750-575 гг. до н.э., поздний — 575-183 гг. до н.э.) [15]. По мнению В.В. Иванова,  обнаружившего связи славянских языков с древними анатолийскими и палеобалканскими языками, энеты/генеты, как и фракийцы/фригийцы, представляли собой этнос, родственный с  хетто-лувийской общностью и прототохарами [16], и, вероятно, даже были диалектно-этнической группой последних (к середине ІІІ тыс. до н.э. относятся отдельные изоглоссы, объединяющие праславянский диалект индоевропейского языка с северо- или восточно- анатолийским (хеттским), с одной стороны, и балто-славянский как группу диалектов с северо- или западно- анатолийским (лувийским), с другой стороны, и к последней относился и прототохарский диалект (хетты, палайцы и тохары принадлежали к группе языков centum, энеты и лувийцы — к группе языков satem). В свою очередь хетто-лувийская общность в Анатолии подверглась значительному влиянию со стороны представителей туземного населения (хаттов, как правило, соотносмых с протоабхазами), принадлежащими к северокавказской языковой семье.

Согласно легендам, после падения Трои вождь пафлагонцев-энетов Антенор (др.-греч. «власть оставшаяся») пересенился со своим народом из анатолийский Каппадокии (город Амсила/Энеты на правобережье реки Галис) во Фракию, а оттуда — в страну евганеев («благородных») на северо-востоке от реки По и северном берегу Адриатического моря. Здесь он основал города Патавий (современный — г. Падуя) и Атеста (современный — г. Эсте). Последнее и дало название культуре Эсте, с которой археологи соотносят венетов. Тит Ливий в своей «Истории» (І 1:1-3) детализирует это переселение, указывая, что Антенора с большим числом энетов изгнали мятежники, затем энеты объединились с троянцами и приняли имя венетов и основали Новую Трою (по мнению Р. Салинаса Прайса и А. Вучетича, ныне это с. Гебел в долине реки Неретвы, впадающей в Адриатику возле городов Дубровник и Сплит [17]). Другие утверждали, что энеты были одним из сильнейших пафлагонских племен (Полемон Периегет, «Фрагменты», 22), жившие по соседству с Каппадокией. Потеряв своего вождя во время Троянской войны, они перешли во Фракию и заселили сначала север Македонии (Herod, I, 196), а затем в Адриатическую Венетию » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: “Заветное царство”: изначальный архетип славян и его трансформации


Анжеліка Рудницька. Сад чеснот

Понятие “ПРАВОСЛАВИЕ” (греч. “ОРТОДОКСИЯ“) генетически связано с ведическим РТА-ДАКША, авестийским АРТХА-ДАСЕНА (эквивалент др.-рус. РЯД-ДЕСНИЦА), то есть направлением “вправо” (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад (“посолонь”; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия “осолонь” вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории УКРАИНА, славянские корни названия которой (УК- и РАЙ-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии БХАРАТА — “воспитанная”, “культурная”, “традиция”. Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала “по Солнцу”, впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, “испорченность”, “железный век”, “кали-юга”) воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть “ностальгию за идеалом”, за Эдемом, “золотым веком”.

Интересен взгляд, согласно которому доминантен  общеславянский архетип “Рай-Сад-Царство“, этакого солнечного “Заветного царства” примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, “яйцо-райцо” есть символом, иконой этого “потеряного райского царства” славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность “мандалы”, которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Золото Галиции

Византийский историк Феофилакт Симокатта рассказывает, что у варваров над Днестром есть гора, которая называется «золотой» (hrysos horos),  потому что на ней очень плодоносны растения. она богата дикими зверями и скотом, и что у тюрок (т.е. авар) в обычае было предоставлять эту «золотую гору»в распоряжение главного кагана [Феофилакт Симокатта. История. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – С.161].

Это свидетельство можно сопоставить как сприкарпатскими сказками о «золотой горе»(к которой в некоторых версиях добавляются «серебрянная» и «железная» горы), где живет Змей, которого побеждает герой, так и с легендой о том, что в приднестровском Галиче на Крылосской горе, возле Успенского собора, находился «Золотой Ток» – символ харизмы галицкого князя (ср.:  др.-инд. tagas «золото», teigasa «металл», др.-ирл. tigh, teach «дом»). Якобы, когда монголо-татары напали на Русь, этот «Золотой Ток», как и соседний «Монастырь» (возле с. Межигирцы), спрятался под землю, но явиться на поверхности одновременно с появлением лучезарного всадника-витязя на белом коне » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Происхождение названия “Галич”

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus “скалы” (родственно с лат. celsus “возвышающийся, высокий” (имя Цельс), collis “холм” ” (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu “поднимать”, kalnas “гора” (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется “Скеля” (“Скала”), а местность возле неё – “Божий Ток”; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает “окраина, отделенная, освящённая (от остального) территория” [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul – «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes “воскресение, оживление” (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Данпарстад – готське місто на Дніпрі

У германській “Пісні про Аттілу” згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere – “славний”, kwid – “білий”). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього – священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv “могила”, латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo “схил”.

Одночасно ім’я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд – “жердина, кийок, коромисло” чеськ. chloud “палка”, польск. chled “палиця, посох”, литов. sklandos “кіл”, uzklanda “засув”, латис. skanda(s) “частокіл” (звідси – Скандинавія , тобто “земля частоколів” – “віків”), дв.-інд. khandas “кусень”. Порівняймо з літописною згадкою про те, що “сидіння на Галичиній могилі” рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді “Киї” слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім’я його зазнало в Індії народноетимологічного “випрямлення” вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він – син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім’ям Сканди є Кумара “Хлопчик“, що ми співставляємо з етнонімом “кіммерійці”, носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово “чемер” зі значенням “чуб, вихор, хохол”.

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній – це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Геракломвід якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча – це ніхто інший, як слов’янський Горинич. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Дві історіософські концепції на Русі: Літопис і Слово

Виламавшись з Хазаро-Іудейського каганатутрайб полян під проводом свого харизматичного вождя князя київського Святослава Ігоревича змушений був або відтворити імперську структуру на власному рівні, або знайти собі нового “господаря”, не говорячи про реальну можливість деградації, що легко досягається зустрічними зусиллями трайбалістських радикалів та імперських консерваторів. Шлях “нового господаря” поляни вже пройшли, коли до 826 р. були васалами Деревлянської держави та, рятуючись від неї, знайшли собі іншого покровителя в особі хазаро-іудейського кагана. За часів Аскольда та Діра поляни вступили на стезю творення власної імперії, яка, утверджуючись власне як імперія, несе у собі різноманітність трайбів з їх цінностями, проголошуючи вищою, власне імперською цінністю, дотримання членамицих трайбів одних і тих же норм – уставів та уроків ( з часу Ярославичів – “Руської правди” та православ’я).

Русь – імперія виступає як “космос”, що є досконалим сам по собі. Він може вмістити всередині себе певні хаотичні залишки. Він цей “свій хаос” гармонізує та, відштовхуючись від нього, спрямовується до утвердження ще досконалішого ладу, ніж теперішній. “Своїм хаосом”, за “Словом о полку Ігоревім”, виступає для Русі “усобиця“, яка породжує жах, страх, розпач, тобто емоції, що породжуються також і пітьмою, і відчуттям відсутності надійних меж між людиною та хаосом (у суспільно-історичній проекції – постійна загроза набігів). Тільки у цій ситуації фаховий “сторонній” оборонець (старо-єврейське “хакан” – “оборона”) – Господь та його соціальне відображення – імператор (хакан, каган, великий князь) – виступає розраджувачем “землі Руської”. Тому “Слово о полку Ігоревім” протистоїть ветхозавітній традиції літописів, що виражали інтерес церкви до політики, її прагнення зайняти главенство у мирському житті. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Феноменология принятия славянами христианства

Древние славяне избирают в IX-Х в. христианство потому, что в красоте обряда приобретали то, чего не имела до-христианская славяно-германская “метафизика света”, а именно — эстетического плана, то есть представления о свете как о сущности прекрасного (1), хотя и имели иные два плана — онтологический (свет как субстанция всего сущего) и гносеологический (свет как принцип познания) (2). Только в стихии света возможно единение (“срастворение”) трансцендентного и имманентного, в то время как “манихейско-богомильская” подоснова древних славян (по М. Драгоманову) различала оба мира как непримиримые враждебные силы (Белобог – Чернобог). Приход именно светоносного христианства — это была спасительная возможности Руси стать на сторону добра и Света, не предавая дуалистическую веру предков, а только коректируя её. Иными словами, если языческая вера славян базируется на восприятии чувственного как живого, то на новом этапе, христианстве, славянам (и германцам) уже открылась религиозная вера — восприятие сверхчувственного как реального.

Сын Божий как представитель Отца Небесного был понятен древним славянам, у которых место Солнца-Царя (Дажьбога) ночью заменял Месяц-Князь (Ксьонжец), а на земле — князья (ксендзы): » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Богатырь Дунай, Настасья-поляница и их Сияющий Светом сын: евразийские параллели

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Да, балты мы!

Наиболее интересную трактовку  происхождения славян высказал покойный российский академик, профессор В.Н. Топоров. Он предложил подразделять балтийские народы (и их языки) не на восточные и западные, как это принято сегодня, а на центральные и периферийные. Ныне существующие литовский, латышский и латгальский языки – типичные примеры центральных (равно как и большинство вымерших балтийских языков). Но были и периферийные этносы со своими наречиями, например, голядь – к западу от нынешней Москвы (а, может быть и к югу – кто-то ведь назвал речку, на которой стоит город Чехов, «Лопасней», т.е. «лисьей»).

Так вот, согласно гипотезе проф. Топорова, на основе каких-то древних периферийных балтийских диалектов и сформировался праславянский язык. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Правда про Мамаїв Шамоту, його сина Михайла та їх далеких нащадків з роду Кият

Згідно з тюркськими легендами, саме  у Київському печерному скиті-ханака (ханасах) у самотній келії (“саума’а”; [1]) з однодумцями (“мурідан”) на певний час замешкав великий булгарський містик-дервіш, імам (“мамай”) рахіб Шамс (840 р.) [2], який у 820 р. навернув чорних булгар Лівобережжя України в іслам.

Походив Шамс з роду індійського купця Синджа-дяу (Синджа-Диу, Тиньтяу), який осів у Хорезмі.  Через це всіх його нащадків прозивали “сіндійцями”. Пізніше його нащадки замешкали у Хазарському каганаті, де батько Шамса мулла Габдулла був суддею (каді) мусульман Семендера та вождем антихазарського повстання в 810 р. Сам Шамс певний час був секретарем хана чорних (“північних”) булгар у Балтаварі (тепер — Полтава), а опісля передав цю посаду своєму синові, народженому у Києві, — муллі Микаїлю  Башту Ібн-Шамс Тебіру, літературним псевдонімом якого було Шамсі Башту, а величним його твором, який дійшов до нас, є “Легенда про доньку Шана” (“Шанкизи дастани”) » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Історіософія кенозису України Русі: від Малоросії до України

Господь карає не лише грішників, але й землі, які вони населяють – «б’є по площині»: «Земли же согрешивши котории любо, казнить Богъ смертью, ли градомъ, ли наведеньемъ поганых, ли ведромъ, ли гусеницею, ли иными казньми…». Карає як Отець відступаючих від нього, щоб врятувати їх, привести до істини: «…Себто есть батогъ Его, да негли встятувшеся вспомянемъся от злого пути своего…».

Безумовно, гріхом, за яким Русь зазнала такої страшної кари як навалу степових орд «агарян» (монголотатар), був відхід руських церковних ієрархів від великокнязівської влади, зумовлений прагненням «славитися» – здобути владу, аналогічну до тієї, яку мають на Заході римо-католицькі єпископи. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Червона Русь і Біла Хорватія

Щодо поняття Галичини як “Червона Русь”, то вважаємо, що це визначення західних територій, заселених русичами, виникло на основі переосмислення в книжній культурі Русі назви “земля Червенських городів”, оскільки, начебто, центром її було місто Червен, проте його локалізація досі невідома (Я. Пастернак ототожнив його з с. Чермном на Грубешівщині, а Л. Леже – з с. Червоногородом Заліщицького р-ну Тернопільщини[i]). Відбулося, можливо, це за аналогією з осмисленням дубровницько-чорногорської Хорватії як Crvena Hrvatska (Croatia Rubea), перша згадка якої датується ХІІ ст.[ii], в той час як визначення „Червона Русь” (Russia Rubra > Rus Czerwona) фіксується вперше польськими джерелами в XV ст. З причини, що у просторовому коді червоному кольору відповідає поріг будинку, ворота, берег ріки, гора, камінь » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Бурштиновий шлях: Гласісвеллюм в історії Східної Європи раннього Середньовіччя

Бурштиновий шлях: Гласісвеллюм в історії Східної Європи раннього Середньовіччя

В четверій чверті VІ ст. над теперішнім польським Примор’ям Балтики — “Бурштиновим полем” (Гласісвеллюм) — втратили контроль готи, що об’єдналися довкола Хрольва Кракі (“Жердинка”) з роду Хельгі Скйольдунга, і їх замінили інші скандінавські племена — носії системи торговельних факторій (emporia), що називалися “віками” (наприклад, відомою емпорією на шведському березі була Бірка, а на Курземському побережжі Прибалтики — шведсько-готландська колонія Гробіні, 650-800 рр.), а приналежні до цієї системи – “вікінгами”. Об’єднав вікінгів– гадбардів (дв.-англ. heado-beardan) Інгельд з Бардовіку[1]. Але в 568 р. прихід авар у Паннонію перекрив “шлях бурштину” до Аквілеї в Адріатиці по Віслі (Вістулі)[2]. Також союзниками авар виступили, на думку Л. Гумільова,   серби – ободрити, які із гір сучасної Саксонії переселилися в Іллірію і завоювали її північну частину, залишивши іллірійцям тільки недоступні гори сучасної Албанії » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Прийняття християнства князями Аскольдом і Діром

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім’я при хрещенні обирає Миколай, в пам’ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов’янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Таємниця святого Войцеха (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

Таємниця святого Войцеха  (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

У міфогенетичній легенді балтійських пруссів розповідається про двох братів–близнюків — Відевута (Вейдевута) і Брутена. Перший був у балто-пруському культовому центрі Ромове обраний королем (потім він поділив своє королівство між дванадцятьма синами, а нащадок його четвертого сина Недрона — володар Судовії, Самогітії, Литви та інших земель — Гланда Камбіла Дівонович, будучи переможений німецькими мечоносцями, виїхав зі своєю ріднею та підданими під покровительство Олександра Невського та охрещений як Іоанн[1]), а Брутен (Прутено) встановив у 305 р. ідоли двох богів–близнюків Патолса і Потрімпса (Трімпса) та бога грому Перкунаса, і під іменем Кріве–Крівайтіса став першим верховним жерцем. Литовське передання називає Кріве-Крівайтіса батьком Ліздейки, якого підкидають в орлине гніздо, де його знаходить литовський князь Гедемінас. Ліздейкас також приймає ім’я Кріве–Крівайтіс, стає тлумачем снів та родоначальником роду Радзивілів.

Вважається, що мотив “підкидання хлопчика в орлине гніздо” та “дар передбачення” є стійкою ознакою міфів про виховання шаманів[2]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Кельтський слід в історії слов’ян

Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов’ян (попередні зауваги)

В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців.

Ключові слова: кельти, прасловяни, галли, білінгвізм, ономастика, топонімія, Галичина, костобоки, котіни, дуліби, фракійці, віктогали, сігіни, чоловічі союзи, культ карго.

1.

Дослідники нещодавно в повний голос почали говорити про різноетнічні субстратні, адстратні та суперстратні елементи в мові та духовній культурі слов’ян. Значна частина слов’янської лексики добре етимологізується на грунті германських і кельтських мов, в той час як у праслов’янській вона стоїть ізольовано. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2