Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Возможна ли политика как диалог?

Либералы и зеленцы убеждены, что идеальная  политика – это форма совместного бытия (“нет разницы, кто какой”), где нет правителей и подчиненных. “Здесь люди убеждают друг друга” (Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. – СПб. : Наука, 2012. – С. 231). То есть это не насилие одной воли над другой, не ситуация господина и подчиненного, не правление и не институты, а диалог с целью убеждения. И это такой диалог, который не конкретен и не сиюминутен. Диалог, длящийся в большом временном отрезке, откладывающийся в памяти, передающийся из поколения в поколение, уточняющийся, который служит задаче взаимного обучения.

Как видим, это возможно для многих стран, которые мононациональны или созданы исключительно выходцами из других мононациональных стран (“все мы разные, но равные и поэтому способные к диалогу”, как вот США, Канада, Швейцария или Сингапур).

Но возможны ли отношения диалогические в таких странах, как Украина, где есть туземцы/автохтоны и колонизаторы/креолы? Где позиция одних и других давно уже четко известна и определена?

Колонизаторы/креолы  хотят перетянуть оппонента на свою сторону, автохтоны/туземцы, наоборот, отстаивают “свою правду и свою волю”. Первые хотят остаться в той же ситуации “доминанта/господина”, вторые – отказываются и далее играть роль “подчиненного/раба”…

О том, что такая форма совместного бытия невозможна в полинациональных странах, доказали примеры распада Индийского доминиона, Югославии, Чехословакии (и трещат по швах Испания, Бельгия и Румыния)…

Латинская Америка в аналогичной ситуации отбросила возможность диалога, создав свои государства для потомков колонизаторов/креолов. Попытки автохтонов/туземцев “порулить”, как видим на примере Боливии и Эквадора, насильственно пресекаются второй стороной…

Якобы пример стран Балтии, где автохтоны/туземцы отказались от диалога с колонизаторами/креолами показал возможность успешной реализации и такого проекта (даже при наличии сильной традиции коллаборационизма значительной части автохтонов/туземцев, как вот “латышские стрелки”, местные коммунисты и проч.).

Но в Украине вряд ли такая реализация возможна: мы имеем в разы очень значительный процент наличия потомков колонизаторов/креолов и их коллаборантов… И сама значительная часть автохтонов/туземцев, находящаяся в тухлой оцепенелости (т.н. “болото”), пока еще толерантна к колонизаторам/креолам и не осознала тот факт, с какой стороны их “унизили и оскорбили”… “И душа есть, и совесть есть, да языка в нем нет(Ю. Трифонов, “Нетерпение”).
» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Націоналізм – це вища форма патріотизму

Патріотизм передбачає лише захист свого (отриманого від предків; формула: «Спирайся на досвід попередників і ти переможеш. Або, принаймні, не програєш»; «так треба» або «так батьки жили»).

Націоналізм – це переведення спадку предків в нову, більшу якість (бо досвід попередників, що пов’язаний з тисячолітнім рабством, з покірною вдачею «маленьких людей», в нових умовах себе не виправдовує, а тому молодим, “новим людям” не потрібний).

Це як в притчі про талант (Мф. 25:14-30): патріотизм зариває їх у землю для зберігання, а націоналізм – примножує, пускаючи їх у діло.

Так, першою націоналісткою й стала Жанна д’Арк, бо проголосила гасло не “За короля!” (тобто представника певної династії, що йде від предків), а “За милу Францію!” (бо таку Велику Пораду дав їй Ангел). Так, першими націоналістами стали митці італійського Відродження, які почали зображати людське тіло не з канонами Романської епохи, а так, як воно є у природі (бо так до них зашепотіли фрески Великої Античності). Так, націоналістами стали діячі німецької Реформації, які відмовилися від нав’язаного традицією предків посередника між людиною і Богом і вийшли на прямий контакт, бо так все гучніше волали до них Великі Спокусники з трансцендентних світів…

Так, “нових людей”, націоналістів може й “занести не туди”, так, іноді можна втратити навіть те, що отримав як “стартовий капітал” (“заповіт предків”), піддавшись намовам Великого Друга (Порадника, Спокусника).

Але, як відомо, no risk, no success. Так розвивається людська цивілізація.

—————-

Национализм – это высшая форма патриотизма

Патриотизм предполагает лишь защиту своего (полученного от предков; формула: «Опирайся опыт предшественников и ты победишь. Или по крайней мере не проиграешь», «так надо» или «так родители жили»).


Национализм – это перевод наследства предков в новое, большее качество
(ибо опыт предшественников, связанный с тысячелетним рабством, с покорной нравом «маленьких людей», в новых условиях себя не оправдывает, а потому молодым, “новым людям” не нужен).

Это как в притче о таланте (Мф. 25: 14-30): патриотизм зарывает их в землю для хранения, а национализм – умножает, пуская их в дело.

Так, первой националисткой и стала Жанна д’Арк, потому провозгласила лозунг не «За короля!” (то есть представителя определенной династии, идущей от предков), а “За милую Францию!” (Ибо такой ​​Большой Совет дал ей Ангел). Так, первыми националистами стали художники итальянского Возрождения, которые начали изображать человеческое тело не по канонам Романской эпохи, а так, как оно есть в природе (ибо так к ним зашептали фрески Великой Античности). Так, националистами стали деятели немецкой Реформации, которые отказались от навязанного традицией предков посредника между человеком и Богом и вышли на прямой контакт, потому что так все громче кричали к ним Великие Соблазнители с трансцендентных миров …

Да, “новых людей”, националистов может и “занести не туда”, так, иногда можно потерять даже то, что получил как “стартовый капитал” (“завещание предков”), поддавшись уговорам Великого Друга (Советника, Искусителя).

Но, как известно, no risk, no success. Так развивается человеческая цивилизация.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Малорос як тип втікача від свободи (Малоросія як культ некрофілії)

Колізії сучасної української суспільної реальності не знімають відповідальності за перипетії в історії з самого українського етносу та не дозволяють тільки обмежуватися нижченаведеним просвітянським компендіумом причин українських нещасть (укладений Г. Лозко): 1) антиукраїнська політика Москви; 2) обмеження і переслідування національної культури своїми ж «запроданцями»; 3) притлумлення національної свідомості та  переорієнтація її  на класові або професійні інтереси; 4) зростання міського населення за рахунок селянства та нівеляція його національних рис («своя психіка втрачена, а своя не набута») [1].

Якщо такі українські мислителі як Дм.Донцов, Є. Маланюк, Ю. Липа стояли на ірраціоналістичних позиціях, намагаючись пояснити причини поразок національно-визвольної боротьби через те, що в нації задомінував «Дух Черні» [2], то, на думку таких мислителів та дослідників як І. Нечуй-Левицький, В. Шаян, Л. Силенко, Г. Лозко, В. Довгич, М. Кірюшко, М. Бойко [3], причиною «духовного зламу», переходу зі «світлої апокаліптичності» до нігілізму, була примусова відмова від традиційної культурної матриці українського етносу.

«… Я не українець, а малорос, і цим пишаюсь, бо належу до Великої Русі», – заявляють деякі представники української управлінської, фінансової та майнової еліти [4].

Скрупульозний, хоча й неоднозначний, аналіз «малоросійства» дав Є. Маланюк: «… Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – внаслідок, часом – і расово… Брюховецький – з одного боку, Тетеря – з другого: ось два обличчя малоросійства за Руїни. Але ще Мартин Пушкар… Бо …, всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще яке небудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це – національне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою ХУІІ століття, – шатость черкасская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це – самоотверженность малороссийская. Отже, є то логічне степенування: хитливість, зрадливість, зрада і агентурність» [5].

В інших народів теж було своє «малоросійство»: у поляків – це ідеолог і політик Роман Дмовський, у ірландців – лідер англоірладців Де Валєра, у білорусів – президент Александр Лукашенка.

Адекватним еквівалентом слова «малорос» киргизькою мовою є «манкурт»: «…Звинувачувати манкуртів не варто, – вважає В. Карпенко, автор книги «Як повернути пам’ять», – їм треба співчувати як людям обділеним і нещасним. Відібрану … пам’ять у безвольних, національно нестійких індивідумів не повернути відразу: потрібен час, відповідна державна ідеологія і наполеглива праця нас усіх, щоб поступово, але неухильно ставити все з голови на ноги» (Цит. за: [6]). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Беседа с интертрадиционалистом: Интервью Олега Гуцуляка журналу “Новая Спарта” (2016, № 2, с. 6-20)

Screenshot_23Олег Гуцуляк – кандидат философских наук, доцент кафедры философии и социологии Прикарпатского национального университета им. В. Стефаника (Ивано-Франковск, Украина), директор интернет-портала «Огонь Прометея» (http:// www/mesoeurasia.org), автор книг «Адепт», «Поиски сокровенного царства», «Рим и Карфаген: битва продолжается», «Философия украинской сущности» и др., активист на поприще интертрадиционализма и правоконсервативной социокультурологии.

Н.С.: Здравствуйте. Хочу поблагодарить вас, за то что согласились ответить на некоторые вопросы, которые интересны нашим читателям и конечно же нам, редакторам молодого инфо-проекта «Новая Спарта». В начале, хочу затронуть тему, про которую сейчас не говорит только ленивый, а именно тему массового цветного нашествия в Европу. Я не являюсь сторонником всяческих теорий заговора, но наблюдая за происходящим, невольно складывается впечатление, что весь этот разрушительный для европейских народов процесс, кем-то регулируется. Сложно поверить, что миллионы людей, в одно и тоже время, вот так просто оставили свои дома и поехали за сытой жизнью на европейский континент. Не менее сложно поверить и в то, что всевозможные правозащитные фонды, прямо или косвенно лоббирующие интересы т.н. беженцев, действуют без какой-либо координации и помощи извне, а их деятельность основана на чистом альтруизме.
Теперь собственно вопрос. Как вы думаете, европейский миграционный кризис, начало острой фазы которого пришлось на 2015 год, является хаотичным явлением спровоцированным боевыми действиями, голодом и нищетой, либо же за этим кризисом стоят определённые структуры. Если на ваш взгляд, потоки беженцев, деятельность правозащитных фондов и различных леволиберальных групп координируется, то кто стоит за всем этим и какой интерес/интересы преследует?

Screenshot_27– В определенном смысле – да, за многими событиями нашей реальности стоят определенные структуры. Хотя они сами и «не выходят на улицу», однако манипулируют массами и массовым сознанием как напрямую, так и косвенно. Что я имею ввиду? Естественно, кто-то видит во всем происки латентных структур («Кварты» и «Квинты», регулярных и нерегулярных масонов, «малых народов» внутри «больших народов» и др.)… В чем-то они даже будут правы.
Но, думаю, сегодня на первый план истории выходит тотальная борьба за власть между, с одной стороны, представляющим еще индустриальный уровень развития производительных сил, государственно-монополистическим капитализмом в форме «Государства» и, с другой стороны, находящимся уже на постиндустриальном, нанотехнологическом и информационном уровне, финансово-корпоратократическим капитализмом в форме «Корпорации». Глобальным корпорациям не выгоден именно государственно-бюрократический вариант управления экономикой, им не нужны государства, границы, ограничения вообще, им не нужны религиозные или социальные обязательства (особенно, когда в связи с «деиндустриализацией» Запада и перенесения производства с страны «третьего мира» появляется часть населения – масса работников, включая и средний класс, – которую «нет смысла эксплуатировать»), соответсенно – не нужно и само «общество» (и в первую очередь – «гражданское общество»). Первым, кто открыто это выразил, была «железная леди» наступающего глобализма: «Такой вещи, как общество, не существует. Есть отдельные мужчины, отдельные женщины, и есть семьи»… Глобальный Конгресс Корпораций избрал англосаксонскую неолиберальную программу свертывания проекта «государство социальной ответственности», демонтаж государств вообще, стопроцентную приватизацию силовиков, ликвидацию «гражданского общества», демографическое уменьшение численности население путем перманентных «геноцидных войн местного значения». Но при этом глобалисты осознают, что преградой на пути к «новому лучшему миру» является не только и не столько бюрократическое государство (национальное или интернациональное), которое не хочет отдавать власть, а набор ценностей жизни и права личности, к защите которых, на словах, апеллирует бюрократическое «демократическое» государство. Именно они должны будут быть принесены в жертву во имя ценности права решать дела напрямую, без посредника в лице бюрократического государства. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Истинная подоплёка евразийского соблазна

bkff_vnqojw-196x300Сущностную подоплеку неоевразийства как антихристианского проекта вскрывают два европейца, сознательно перешедшие в ислам (Клаудио Мутти и Анри Корбен). Для них «концепт Евразии являет собой «метафору духовного и культурного единства, которая должна заместить собой понятие «христианской эйкумены» и вытеснить его» [Мутти К. Анри Корбен: Евразия как духовный концепт / Пер. с итал. А. Дугина // http://www.mesoeurasia.org/archives/11924]. Они предлагают углубиться в маздаистскую эзотерику, представляя себе некую «Внутреннюю Евразию» (с центром «прародины ариев» – «Ариянем Ваэджа») как «лик Ангела Земли» («Спента Армаити»), создающей свой отблик в небесах как «Ангел Веры» и проч. Естественно, ныне для них таким сердцем «Внутренней Евразии» является такая геополитическая реальность как «Иран», в своем шиизме трансформировавший геофилософию зороастризма.

Молодые сторонники А. Дугина, для которых сочинения К. Мутти и А. Корбена находятся в обязательном списке после “трудов” самого “мэтра”, куда более радикальные: для них «евразийство» равно понятию «православие» (и не вообще, а только «русское православие»), но не тождественно понятию «христианство». И для обоснования этого логического парадокса Максим Медоваров разразился статьей:  «… христианство – продукт апостольского, плебейского понимания Христа. Тоже нужно для кого-то наверное… Православие, напротив, берет свое начало от диспозинов, «родственников Христовых» – от аристократов (или даже Царей) Башни (Магдалы). В ЗЛ есть смутные намеки, что апостолы чего-то не поделили с диспозинами, поскольку корабль с Марьей Магдалыней (по-старому), Марфой и др. оказался «без руля и ветрил»… Православие выражает чисто царский, внеморальный, онтологический аспект Христа. Таинства православия близки к античным мистериям, теургии неоплатоников, оперативной натуральной магии и особенно алхимии, Царскому Деланию. Христианство же всегда морально и сентиментально. Но поскольку работает с заведомо гнилым материалом, то ведет, по совершенно справедливому замечанию Ницше, к нигилизму… Слава Богу, что православие – не христианство. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Об этнополитических кристаллах в современной Украине

598x398Президентские выборы в 2010 г. в Украине якобы чётко подтвердили аличие данного онтологического размежевания и мнение украинского писателя Павла Загребельного, что Украина является “цивилизационным субконтинентом” (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации (“этнократоны”) – «украЙИнци» («щыри», «свидоми») и «укрАинцы» («малороссы», «новороссы»).

Украинский публицист Михаил Дубинянский в своей статье «Страна развитого трайбализма. Украинский вариант» утверждал, что на сегодняшний день украинцев как единой общности от Тернополя до Симферополя не существует. По его мнению, на Украине «проживают два многочисленных «племени» («трайбы») с разной культурой, историей и пантеоном священных идолов. Социологические исследования подтверждают раскол украинского общества. Весной 2009 г. группой исследователей под руководством доктора наук государственного управления А. В. Радченко было проведено экспертно-социологическое исследование общественно-политических ценностей на Западе, Юге, Востоке и в Центре государственных служащих Украины. Исследователи выяснили, что большая часть опрошенных чиновников не разделяла ценностей действовавшего в то время Президента В. Ющенко (русофобия, голодомор, пропаганда деятельности ОУН-УПА и так далее). При этом отмечены явные региональные отличия в оценках респондентов относительно деятельности в украинской истории личностей Бандеры и Шухевича, отношений с Россией, статуса русского языка [russian.kiev.ua. Украина страна развитой трайбализации? Мнения экспертов // http://ethnoconflict.ru/ethnography/023-ukraine.htm].

Но что это говорит? Общим счетом – ничего. То же самое говорят о себе итальянцы – и совсем не комплексируют. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Прометеизм как борьба народов против империализма

870

1.

Одной из важных вех борьбы порабощенных народов был Прометеизм (Prometeizm) — политическое, культурное и интеллектуально движение в Европе, направленное сначала против царской России, затем – коммунистического СССР. Его целью было ослабление и расчленение Российской империи и, впоследствии, Советского Союза с помощью поддержки национально-освободительных движений основных нерусских народов, живших в пределах России и СССР. Россия должна была быть сведена до территории XVI в., а сфера политического и экономического влияния Польши на востоке должна быть расширена путем создания Речи Посполитой Народов (Rzeczpospolita Narodow) – конфедерации «Междуморье» (Miedzymorze) из государств-лимитрофов: Финляндии, Балтийских государств, Белоруссии, Украины, Крымского и Казаческого государств, союза государств Кавказа.

Лозунгом движения было «За нашу и вашу свободу!».

Краткая история прометеизма была опубликована в Париже в феврале 1940 года Эдмундом Харашкевичем (Edmund Charaszkiewicz), офицером польской военной разведки, в обязанностях которого с 1927 года до начала второй мировой войны была координация «прометеевской программы».

Образ греческого титана Прометея, несущего огонь доисторическим людям, служил идеалистическим воплощением польской политики, которая “несла огонь свободы” народам Восточной Европы (миссию чего воспели Адам Мицкевич и Анджей Товянский). Одновременно Прометей является символом непокоренности в культурах Украины (Т. Шевченко, «Кавказ») и Грузии (мифологический герой Амирани).

Идею созиданния прометеевского движения сформулировал будущий маршал и президент Польши Юзеф Пилсудский в меморандуме от 1904 года к японскому правительству, где указывал на необходимость использовать в борьбе с Россией многочисленные нерусские народы на берегах Балтийского, Чёрного и Каспийского морей, и обращал внимание на польскую нацию, которая, благодаря своей истории, любви к свободе и бескомпромиссному отношению к трём разделившим Польшу империям, без сомнения, займёт лидирующее положение и поможет освобождению других угнетённых Россией народов.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Слава Героям Небесной Сотни!

anjo_ua31 июля 2014 г. в Украине учреждена государственная награда “Орден Героев Небесной Сотни“: “Основание ордена Героев Небесной Сотни, которые своим подвигом очистили страну от позорного тоталитаризма, обязывает нас ответственно строить новую мощную державу“, – цитирует главу государства пресс-служба. Орденом Героев Небесной Сотни отмечаться лица за гражданское мужество, патриотизм, отстаивание конституционных принципов демократии, прав и свобод человека, активную благотворительную, гуманистическую, общественную деятельность в Украине, самоотверженное служение украинскому народу, обнаруженные во время Революции достоинства, других событий, связанных с защитой независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины.

Украинофобы, комментируя учреждение “Ордена Героев Небесной Сотни”, говорят о ней: “Там же среди этой “сотни” каждый второй или сидел или привлекался. Почти весь УК. И это – пример для молодежи?” (https://www.facebook.com/albluminov/posts/732924463431414)

Да, есть выражение: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». По-английски фраза звучит так: Patriotism is the last refuge of a scoundrel.

Обычно приписывается то Л.Н. Толстому, то Оскару Уайльду и толкуется в том ключе, что-де писатель осуждал патриотизм как чувство, достойное только негодяев.

Но данное утверждение неверно, как неверно указан и его автор. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].

І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо.

І  арії-скіфи – «земноводні», рептолоїди, за Геродотом, діти дніпровської напівдіви-напівзмії, яка народила їх від Геракла, або, за осетинським епосом про нартів, – від змієподібних водяних Донбеттирів.

І за українською казкою про «Яйце-райце», ми – від Оленки-зміївни, дочки старої Зміїхи з-за моря, яка наказала синові першої людини розпочати не тільки рільництво, але й судоплавну торгівлю. Син першого чоловіка одружився на дочці Зміїхи і успадкував її володіння.

Ми – торгівельна талласократія нащадків мудрої відьми-рептилії. Інколи кораблі-лодії та козацькі чайки змінювали на «кораблі степів» – чумацькі упряжі з волами, але суть – не змінювали. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Параллели революций и их будущего

0_e617a_97ad6231_XLГоворят, что ВО “Свобода” (и Восточной Фаланге и др.) – не место в Европейском Союзе, что либерально-демократические принципы ЕС противоречат “неонацизму, расизму и ксенофобии”.

Посмотрим на этот вопрос с позиции мир-системного анализа.

Если брать мир-системный анализ, то революции “осени народов” – в странах-ассоциированных / недоассоциированных с ЕС (Тунис, Ливия, Египет, Украина) и членов ЕС (Исландия, Греция, Венгрия, Словакия) – тождественны революциям “весны народов” (1848 г.).

Если вначале революций 1848 г. консерваторы и либералы Священного Союза, забыв прежние разногласия, сообща выступили против главных врагов – радикалов, то затем последовал период послабления ограничений и вступления на путь продуманных уступок с целью кооптирования радикалов (в результате чего в Англии континентальной “весны народов” не произошло). Антисистемные идеологии (марксизм, анархизм, национал-этатизм, национал-автономизм) дальше пол столетия развивались в дискуссии об отношении к государству: следует ли его захватывать и использовать или же развиваться параллельно.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

883738_707147292628861_533370058_oУ статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».
Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.

В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.

In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.

Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].

Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: О дугинско-путинском блефе “Россия как транзитный коридор”

… Где ветер изнемог в протяжном стоне,
Как Прометей, прикованный к скале, –
Там Рериха пылающие кони
Проходят рысью в синей полумгле.
Эдуардас Межелайтис

В границах атлантистской геоэкономики предполагается наличие трёх зон: Американской, Европейской и Тихоокеанской. Последняя именно и вызывает у атлантистов наибольшую обеспокоенность: «…После исчезновения СССР американцам стало ясно, что одна из континентальных держав Евразии, в комбинации ее демографической массы и промышленного потенциала, может помешать осуществлению проекта «Глобальной Америки», и эта держава — Китай. Головокружительный промышленный и финансовый взлет Китая по отношению к США напоминает ситуацию с Германией, которая в своем развитии в предверии первой мировой войны догнала англосаксонские талассократии, находясь на пороге того, чтобы их превзойти. И это была самая важная причина первой Мировой войны. Логика американских стратегов выглядит следующим образом: если Китай с помощью своей экономической мощи и геополитической независимости превратится в важнейшую мировую державу, придерживающейся к тому же еще и своей конфуцианской модели, которая прочно ограждает Китай от западной демократии, то это будет означать конец проекту «Глобальной Америки». В этом случае американцы должны отказаться от своего знаменитого принципа «судьбоносного предопределения» («Manifest Destiny») Америки 1845 года, и отказаться также и от идеологии американского мессианства «отцов-основателей». Войны против терроризма и за права человека служат лишь поводами, которые должны окутать туманом действительную цель новой евразийской войны: Китай как цель этой войны, а Россия как условие победы в этой войне…»

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: К солидаризму “открытого общества” и принятию собственной “тени” – свободы

Нынешней правящей кланово-компрадорской элитой Украины (да и России) предлагается имитативное соучастие граждан с бюрократическо-государственным аппаратом (“партией власти”, “Системой”). Под девизом “Лидер и Защита”, с шаманским камланием “Лишь бы не было войны!..”, «За стабильность!».

Да, соучастие граждан в жизни государства должно быть именно как “открытое общество”. Но не как общество позднеиндустриального либерализма и консюмеризма (потребительства). А как общество, в котором принимают существование (экзистенцию) как открытость трансцендентному началу.

Как общество, в котором, по М. де Унамуно-и-Хуго, на смену “стаду выборщиков и налогоплательщиков” пришло гражданство из индивидуальных актов самоопределения эмпирических “я”, отдающих  себя истинной идее всеобщего единства абсолютно свободно, впротивовес, казалось бы, безнадежному противоречию его с действительностью.

Проблема как раз в том, чтобы помочь налоголательщику самоактуализироваться, выйти из тирании «культуры страха/вины» в свободную «культуру радости» (восторга, упоения):

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?

Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).

Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Родовой грех национал-анархизма

Предложить человеку право на власть и достоинство могут только иные общности, отличные от «новой / сытой элиты», построенные на «иных ценностях», более конкретных, чем ранее рожденные рационализмом (с его «расколдованием мира») проекты эпохи Модерна.

М. Мафессоли называет их «неотрайбами» («новыми социальными  малыми группами»). Новые общности конституируют новое социальное знание  (социемы) — этико-эстетическое, мифопоэтическое, развивающее органическую солидарность в символическом и коммуникационном измерениях. Они сознательно используют мифологизацию («заколдовывание мира», «возвращение божественного социального») и как психологический метод замещения и трансценденции, конструктивный и конструирующий способ преодоления проблемной ситуации семантического шока индивидом, инспирирующий социальное действие, и как путь поведенческой интеграции и самоидентификации общности, метод закрепления и трансляции релевантных смыслов и целей, форму обоснования группового (коллективного) опыта, воплощенную в общезначимых способах действования  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Изначальный архетип Украины и России

Понятие “Православие” (греч. “Ортодоксия”) генетически связано с ведическим Рта-Дакша, авестийским Артха-Дасена (эквивалент др.-рус. Ряд-Десница), то есть направлением “вправо” (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад (“посолонь”; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия “осолонь” вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории Украины, славянские корни названия которой (Ук- и Рай-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии Бхарата — “воспитанная”, “культурная”, “традиция”. Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала “по Солнцу”, впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, “испорченность”, “железный век”, “кали-юга”) воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть “ностальгию за идеалом”, за Эдемом, “золотым веком”.

Интересен взгляд, согласно которому доминантен  общеславянский архетип “Рай-Сад-Царство”, этакого солнечного “Заветного царства” примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, “яйцо-райцо” есть символом, иконой этого “потеряного райского царства” славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность “мандалы”, которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем).

Некоторые ученые считают, что “рай человечества эпохи палеолита” был именно на территории Украины и что  именно тектонический разлом земной коры в Украинском кристаллическом щите обусловил особенное геомагнитное и иное геофизическое влияние на формирующихся наших предков,  что незатопляемые на протяжении сотен миллионов лет со времен Силлурийского периода Подолье и Житомирщина есть мистическим местом планеты, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Лицарі святого Бьолля, або “Мандрований град” в сучасному українському літературному процесі

 «Патріарх Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович пропонує всім українцям («ще не добитим») відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави «мандрованого лицаря-філософа», «визволителя Панни» (архетип «Персей») [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля («Очима паяца», 1963 р.), який не знаходить для свого «лицаря-принца» іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля «Потяг прибув вчасно» початково мав назву «Від Львова до Чернівець»). Надалі романи Юрія Андруховича «Рекреації» та «Перверзія» явно перегукуються з такими романами Бьолля «Чим закінчилося одне відрядження» та «Груповий портрет з дамою».
Не слід перейматися тим, що ідея «лицаря-визволителя Панни» є смішною та споріднена іззамилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на «окраїні» суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи лицар Святої Покрови здійснював той же «момент» буття – жив на «окраїні», звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Петро Сагайдачний – герой-холерик,який і стінами Кремля та Хотина заволодів і свою Дульцінею проміняв на тютюн та люльку… Наполеона Бонапарта теж підіймали на глум за похід у Єгипет (акт замилування традицією хрестових походів). Але наслідком його став Розетський камінь та дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів…
Так, «Великі Пригоди», «…Великі трагедії, – писав Микола Шлемкевич, – тяжкі переживання нації часто є струсом духа, після якого приходять глибокі відкриття. З розораних душ вистрелюють горді будівлі, в яких довго наступні покоління знаходять свій дім і світ» [2]. Начебто, тепер це вже реалізується:
… вже народжуєсь Київ – новий, златоглав
для нових офіцерів та антологій! » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2