Олег Гуцуляк: Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?

Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).

Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Інтровертний та екстравертний аспекти української ментальності

В статті розглядається наявність в українській ментальності двох аспектів – «буддисько-інтровертного» («аполлонічного») та «лицарсько-екстровертного» («фаустівського»), носіями яких є відповідні локуси – «село» та «місто», «культура» і «цивілізація». Дані аспекти не ворогують між собою (як вважають представники традиційного просвітянсько-заповідального дискурсу), а діалектично  взаємодіють один з одним як принципи «інь-ян» («ха-тха») і власне внаслідок цієї взаємодії етнос розвивається психологічно, будучи спроможним давати відповіді на виклики історії і породжуючи «нову  діалектичну якість» буття. Також розглядається генеза протистояння інтроветного та екстровертного аспектів через призму домінування різних сенсорних типів світосприйняття і показано можливість для українського етносу взяти участь у місії здійснення їх «примирення» шляхом інтимної діалектики цисцендентного (людина) і трансцендентного (буття).

Ключові слова: інтровертність, екстровертність, менталітет, буття, сенсорика, аполлонічна культура, фаустівська культура, ментальність, менталітет, психологія етносу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры

В своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация “исчерпала” “византийскую” форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с “византийской” происходило становление “барокково-метафизический” формы, затем насильственно прерваной, но успевшей “оплодотворить” П. Величковского и Ф. Достоевского), но не исчерпать своих творческих сил [1]. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но не доплыв к Индии, он открыл Америку [Уайтхед А.Н.  Избранные работы по философии / Перев. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. М.А. Кисселя. – М.: Прогресс, 1990. – С. 685].

Как видим, например, российская нация  определенно стоит перед выбором нескольких “новых-старых” форм неоевразийской (метафизической) и импер-либеральной (рационалистической), “вновь перепрочитывая”, казалось бы, уже перевернутые иными цивилизациями страницы. И если уж и не построят свою Империю, то свою Америку найдут (хотя и остается их плавание каботажным, вдоль берега Евразии, то есть нестрашного и традиционного)…

Что касается Украины, то » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Українська ідея в контексті Книг національного буття

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів – маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національнийстиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати “берегинізація” (1), або “обережительство”: “… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані” (2).

Як зазначає російський культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін “традиціоналізм”, тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією (3). Але для світової науки цей термін несе  навантаження войовничості та насильницького спротиву ще з часів громадянської війни в Іспанії 30-х рр., коли франкістська партія офіційно іменувалася “Іспанська традиціоналістська фаланга і ХОНС”. А культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати “берегинізація”, або “орантизм”, полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену “обережительства” поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Примордиальная традиция и Вечная Философия

Примордиализм (Primordialis -“Первоначальный”) — философская историко-культурологическая и социальная доктрина, базирующаяся на учении представителей школы “философии (примордиального) традиционализма”.

ИЗНАЧАЛЬНОЕ ЗНАНИЕ

Доктрину Примордиальной Традиции сформулировал французский философ и математик  Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон (15.11.1883-7.1.1951), ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI),  и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус, но в 1930 г. принявший ислам под именем Абдель-Вахид Йахья и уехавший в Каир (Египет), породнившись с представительницей рода Фатимидов.

В дальнейшем философия традиционализма Р. Генона получила  развитие в трудах его учеников, в т.ч. Фритйофа  Шюона (ум. 1998), Т. Буркхардта, М. Лингза (ум. 2005), Сейида Хусейна Насра, Клаудио Мутти, Анри Корбена и др. Движение объединяет в своих рядах значительное число востоковедов и специалистов по сравнительному религиоведению Европы, Америки и мусульманских стран (О. Бакар, Р.-Ш. Каземи, Ж.-Л. Мишон, У. Стоддарт, В. Читтик, П. Лори, С. Мурата и т.д.). Фактически, ему принадлежит целая серия издательств, специализирующихся на выпуске востоковедческой и религиоведческой литературы, а также академических изданиий классических трудов традициналистской мысли («Fons Vitae», «Islamic Texts Society», «Sophia Perennis», «World Wisdom», “Sophia: Джавидан Херад» (перс. «Вечная мудрость»)).

Примордиальная Традиция – это изначальное содержание духовности, “первоначальная истина” (unevéritépremière), «изначально целостный комплекс знаний трансцендентного происхождения», впоследствии распавшееся на различные духовные традиции. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна без Чаду, або Де шукати національний міф?

Бачимо показний жах на обличчях наших націонал-патріотів, коли вони чують слова “міф”, “містерія”, “імперія”…

Так, ми пропонуємо міф. Створивши малоросам міф – “розраду” про Україну, Тарас Шевченко визволив їх від пресингу російської імперії, від стану “рабів отих німих”. Цей міф-заповіт (на краю могили!), як говорив Дмитро Донцов, дав силу мільйонам українців “за правду стать” протягом усього ХХ століття. Українська дослідниця Г. Чумаченко констатує : “… Створюючи свої культурні міфи, суспільство інстинктивно використовує архитипові моделі зцілення. Причому алгоритми зцілення будуються за національно-історичними рецептами та “апробовуються” в індивідуальній творчості, стаючи надбанням культури вцілому…Згадаймо, яку ритуалізовану функцію відігравали в українському селянському середовищі сліпі бандуристи та кобзарі… Шевченко, зрозумівши це, поєднав образ поета-пророка та кобзаря, індивідуально-творчу та колективно-фольклорну стихії”[1]. Шевченко по суті реанімував міфологему “плебейського варіанту рицарського ордену”[2]. Тобто аналог іудейського саббатіанства (“нації в народі”) замість того, щоб реанімувати український аналог іудейського хасидизму (“нації в нації”), яким є “сковородиніанство”. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна: істинне знання (мудрість) полягає в осягненні та спілкуванні з la terre et les morts

Йдучи за історіософом А.Дж. Тойнбі, постає наступна ситуація: якщо україномовні громадяни колишньої УРСР таки  домоглися незалежної від Москви держави зі столицею в Києві, то тепер проблема полягає у тому, який “внутрішній пролетаріат” нової України – російськомовний “Киевского круга” та іже з ним Русское Движение Украины (РДУ), а чи україномовний (що аж ніяк не є у своїй загальності “квадратним”, прямокутно-ординарним) – створить т.з. “церкву” “релігії вищого порядку”. Ця  “церква”, за А. Дж. Тойнбі, являє собою щось ніби лялечку, через яку попередня цивілізація відроджується у наступній. Щось схоже на те, як після сорокарічного Виходу євреїв з Єгипту (Пасха) та життя у пустелі Синаю євреї отримали Закон (Сімхат Тора) від консорції “Мідний Змій”, що переміг у боротьбі з консорцією “Золотого Тільця”.

Отже, яка цивілізація “відродиться” – “Російська імперія” чи “Україна-Русь” – залежить від того, чи спроможемося ми чи ні адекватно відповісти на “виклик “ історії. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print