Олег Гуцуляк: Философия, традиция, революция

Архив рубрики "Творчество"

Олег Гуцуляк: Аркан – гуцульський танець ініціації

Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом – золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр – місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних “соломонових” мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Лицарі престолу святого Бьолля («Мандрований Град» української літератури)

Сово, відкривай, Ведмідь прийшов !..
Вінні-Пух

“Патріарх Бу-Ба-Бу” Юрій Андрухович пропонує всім українцям (“ще не добитим”) відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави “мандрованого лицаря-філософа”, “визволителя Панни” (архетип “Персей”) [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля (“Очима паяца”, 1963 р.), який не знаходить для свого “лицаря-принца” іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля “Потяг прибув вчасно” початково мав назву “Від Львова до Чернівець”). Надалі романи Юрія Андруховича “Рекреації” та “Перверзія” явно перегукуються з такими романами Бьолля “Чим закінчилося одне відрядження” та “Груповий портрет з дамою”.

Не слід перейматися тим, що ідея “лицаря-визволителя Панни” є смішною та споріднена із замилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на “окраїні” суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи лицар Святої Покрови здійснював той же “момент” буття – жив на “окраїні”, звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Сагайдачний – герой-холерик, який і стінами Кремля та Хотина заволодів і свою Дульцінею проміняв на тютюн та люльку… Наполеона Бонапарта теж підіймали на глум за похід у Єгипет (акт замилування традицією хрестових походів). Але наслідком його став Розетський камінь та дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів…

Так, «Великі Пригоди», Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы (стихи)

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы (стихи)

УХОДЯТ ВСАДНИКИ
Уходят всадники — и королевство пало,
Усталый ангел вновь забыл трубу.
Воздастся всем надеждам. И судьбу
Веков волчиц, и осень маргинала
Наполнят архетипы. И сознанье,
Влекомое и к Городу, и к миру,
Мгновеньем разорвет небес порфиру,
Что в день четвертый стало одеяньем
Для Истины. Укрытием от зла,
Волшебных ламп не пропуская блики.
И только предков горестные лики.
И Русь все ждет, как от весны — тепла.
20.04.98

ВЫСКОЧКА
Что зиждется — останется,
Что рушится — во тьму !
Все прочее — покается
Вселенскому уму…
Но каждый верномыслящий
Желает похвалы —
Кузнечик тоже выскочка,
Лишь на вершок травы… Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Останній Колізей (поезія)

* * *
Так, це осінь…
Фр. Ніцше
Не Кафка, не Жан-Поль, не Фарадей.
Лиш тихий сумнів. Осінь, осінь, осінь…
Нормальний урбанізм, з десяток кросів.
На свято з чаркою – повільний марш ідей.

Це – світ… Це наш. Останній Колізей.
На ньому шлях – до левів і до раю.
Люби – невірну. Там, за небокраєм, -
Сілезький Ангел, Мандельштам, Мойсей.

***
Мойсею Фішбейну
… тут був Целян. Та не було весни.
Горіхи лунко тріскали у небо.
Злітала в память пишна і без тебе
Пташина душ незвінчаних. Лиш сни…
І все було отак онде цікаво.
Червоне яблуко на білому снігу.
Тут був Целян. І цілковитий звук
Упав на дно у філіжанку кави.
Тут був… Тепер і риба, і зима.
І Мюнхен знову привітав євреїв.
Святкують Боже протоієреї…
Ми те ж є “прото-”. В майбуття – пітьма. Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Афоризмы и максимы

ЛЮБОВЬ

Франция — это там, где в прекрасном слове “свобода” (liberte) — по-арийски простые — “любовь” (libe) и «порядок» (arta).
Ты — девушка моих ста снов. В надежде, что сто первый окажется явью.
Говорят, что женщина избирает мужчину снисходя: то ли к его любви к ней, то ли к своей любви к нему. Но мужчина избирает женщину по губам. Он, как вечный идеалист, соотносит тайное с явным.
Есть байка: “А Васька слушает, да ест”. С точки зрения феминисток все мужчины — “Васьки”.
Древние возлагали гимны Волшебной Даме. Поэт Александр Блок заклинал стихами Прекрасную Даму. Но только в Евангелии — слава Верной Даме (“Се раба Твоя, Господи”).
Говоря своей избраннице “Я люблю тебя”, юноша обращает её тем самым в таинство. Отвергая его, она святотатствует.
Говорят, что подлинная любовь, как правило, трагична и преходяща, и превращается в привычку (в лучшем случае). Но когда любви предшествует привычка к ближнему, любовь становится непреходящей и триумфующей. Вот в чём суть завета возлюбить ближнего своего. Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета – Тімн Лікостомон – відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів – неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність – то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі – доля така на землі. Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Ільмевала: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша

ІЛЬМЕВАЛА

Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племені Уна

В давнину вогнів священних,

В Храмі сонячних полисків,

Народилась Діва Лебідь*

На погорду цьому світу.

В неї очі сяють злотом,

Сріблом очі миють щоки,

А косу вкриває хустка,

Шита бісером та блиском.

І була то трудівниця:

Все збирала в морі перли,

Сміхом правила погоду,

Танцювала з вітром диким. Далее…

Сохранить в:

НАС ПРЕДАЛИ!

kamori-vika закрыла свой дневник и перешла к “Нашим”.

Мы, соответственно, удалили её с http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru

Но измены так просто не проходят …
КТХУЛХУ ГРЯДЕТ! ФХТАГН!

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Антихристом буде дагомеєць

Легенда про благочестиве християнське царство на Сході безпосередньо пов’язана з іменем апостола Іоанна, сина Зеведеєвого та Саломеї, сестри Діви Марії , про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і повинен дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – “звір, що виходить із безодні”, котрий буде походити з коліна Данового.

Школа М. Серрано — Савітрі Деві вважає, що це буде представник Африки — “Дагомеї”, оскільки міфічний король Агосу, будівничий столиці Агбоме (Абомея) назвав країну “Дан-хо-ме” — “у череві Дана” (> Дагомея), від імені старця Дана, котрого король приніс у жертву, розпоровши живіт, і поховав у самому центрі королівських володінь і збудував палац синові. Відповідно цей кривавий ритуал повторювався кожним дагомейським правителем. Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Те, що не ввійшло в остаточну редакцію роману “АДЕПТ”

Прадавні кургани Степу, що самі вже забули свої імена, вітали вечірню зорю Леліву. Волога огорнула їхню присутність, що була такою доречною серед квіту опійного зілля й червоного маку, і збитим шляхом зтікала за обрій. Ліс, що цнотливо приховував у глибинах яруг ручаї прохолоди, никнув у таїнстві неминучих віщань. Лишень ледь-ледь шурхотів вітер стежинами змій, шукаючи наніч сховку… З-за хмар виплив Місяць-князь, вітаючи свою зорю-королівну. Схожий він був на міцний печенізький лук, неначе стрілу, накладав свою владу на ніч. Здавалося, часом дбайливо кидав погляд на древні боввани і сумував, коли переконувавсь в їх старечій неоковирності, а потім торкався тихого плеса. де ніжились діви-мавиці… Якесь створіння здійняло на ньому бризки і зникло… Втекло у хашчі й велике сімейство лисиць… Вони вийшли на своє полювання… Запищало зайча, наразі затихло.
Далее…