Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу

Вийшла друком:

Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу // Станіслав Росовецький : In memoriam. Колективна монографія / наук. ред. О. В. Боронь, відп. ред. Ю. Б. Дядищева-Росовецька. – Київ : Інститут літератури НАН України; ФОП Саломатін Сергій Миколайович, 2023. – С. 321-334. – https://rosovetskyi.com/stanislav-rosovetskyi_in-memoriam

У запропонованій статті аналізується генеза уявлень про святого Миколая в українській фольклорній традиції. Зокрема, уявлення про коронацію святого та про володіння ним луком та стрілами для нищення сил зла. Встановлено індоєвропейську традицію про народження (в серпні-вересні) першопредка-царя-лучника, переможця в боротьбі з демонічними силами, і Хайк Агхегхнавор, Уац Ніккола Хорз, Миколай зі стрілою та луком, Накула Лучник, Оріон-«Мисливець» – це його інваріанти. З прийняттям християнства лікійсько-анатолійський його інваріант (Ніколаос, Миколай) значно історизувався (образ давнього героя витіснили пізніші носії його імені).

The proposed article analyzes the genesis of beliefs about St. Nicholas in the Ukrainian folklore tradition. In particular, the idea of the saint’s coronation and his possession of a bow and arrows to destroy the forces of evil. An Indo-European tradition has been established about the birth (in August-September) of the progenitor-king-archer, the winner in the fight against demonic forces, and Haik Agheghnavor, Wac Nikkola Хorz, Nicholas with the bow and arrow, Nakula the Archer, Orion the “Hunter” are his invariants. With the adoption of Christianity, its Lycian-Anatolian invariant (Nikolaos, Mykolay) was significantly historicized (the image of the ancient hero was supplanted by later bearers of his name).

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Ми Русь – по закону і правді

Ми Русь – по закону і правді.

Ми Україна – за природою і волею.

Ми Велика – за історією і трагедіями.

Ми Козацька – за звитягою і гідністю.

Ми Соборна – зі Святою Софією і під Покровом Богородиці.

Ми Слов’яни – виплекані Материнським Словом і Славою Хоробрих Предків.

Ми Європейці – під Синім Небом і в Золотій Житниці.

Ми – на своїй землі,

і жоден захланець, чи зі зброєю, чи улесливий, не матиме права панувати на ній.

Тільки ми – Пани Своєї Долі, Господарі Свого Дому, Лицарі Свого Серця.

Тільки Бог над нами,  Христос на чолі нас і Дух Святий у нас!

————–

Мы Русь – по закону и правде.

Мы Украина – по природе и воле.

Мы Великая – по истории и трагедиям.

Мы Казацкая – по победе и достоинству.

Мы Соборная – со Святой Софией и под Покровом Богородицы.

Мы Славяне – взлелеяны Материнским Словом и Славой Храбрых Предков.

Мы Европейцы – под Синим Небом и в Золотой Житнице.

Мы – на своей земле,

и ни один захланец, или с оружием, или льстивый, не имеет права властвовать на ней.

Только мы – Господа Своей Судьбы, Хозяева Своего Дома, Рыцари Своего Сердца.

Только Бог над нами, Христос во главе нас и Дух Святой у нас!

————-

Wir sind Rus – nach dem Gesetz und der Wahrheit.

Wir sind die Ukraine – von Natur aus und aus Willen.

Wir sind großartig – durch Geschichte und Tragödien.

Wir sind Kosaken – für Sieg und Würde.

Wir sind die Kathedrale – mit der Heiligen Sophia und unter dem Schutz der Muttergottes.

Wir Slawen werden vom Wort der Mutter und der Herrlichkeit tapferer Vorfahren genährt.

Wir Europäer – unter dem blauen Himmel und im goldenen Kornspeicher.

Wir sind auf unserem Land

und kein Usurpator, ob bewaffnet oder geschmeichelt, soll das Recht haben, darüber zu herrschen.

Nur wir sind die Herren unseres Schicksals, Herren unseres Hauses, Ritter unseres Herzens.

Nur Gott steht über uns, Christus steht an unserer Spitze und der Heilige Geist ist mit uns!

——————-

Noi siamo la Rus, secondo la legge e la verità.

Siamo l’Ucraina, per natura e volontà.

Siamo grandi – per storia e tragedie.

Siamo cosacchi: per la vittoria e la dignità.

Siamo la Cattedrale – con Santa Sofia e sotto la protezione della Madre di Dio.

Noi slavi siamo nutriti dalla Parola della Madre e dalla gloria dei coraggiosi antenati.

Noi europei – sotto il cielo azzurro e nel granaio d’oro.

Siamo sulla nostra terra

e nessun usurpatore, armato o adulato, avrà il diritto di governarlo.

Solo noi siamo padroni del nostro destino, padroni della nostra casa, cavalieri dei nostri cuori.

Solo Dio è sopra di noi, Cristo è al nostro capo e lo Spirito Santo è con noi!

——————-

Somos Rus, según la ley y la verdad.

Somos Ucrania, por naturaleza y por voluntad.

Somos grandes, por la historia y las tragedias.

Somos cosacos, por la victoria y la dignidad.

Somos la Catedral – con Santa Sofía y bajo la Protección de la Madre de Dios.

Nosotros, los eslavos, nos nutrimos de la Palabra de la Madre y de la Gloria de los Valientes Ancestros.

Nosotros, los europeos, bajo el cielo azul y en el granero dorado.

Estamos en nuestra tierra

y ningún usurpador, armado o adulado, tendrá derecho a gobernarlo.

Sólo nosotros somos dueños de nuestro destino, dueños de nuestra casa, caballeros de nuestro corazón.

¡Solo Dios está por encima de nosotros, Cristo está a nuestra cabeza y el Espíritu Santo está con nosotros!

——————-

Nous sommes la Rus – selon la loi et la vérité.

Nous sommes l’Ukraine – par nature et par volonté.

Nous sommes grands – par l’histoire et les tragédies.

Nous sommes cosaques – pour la victoire et la dignité.

Nous sommes la Cathédrale – avec Sainte-Sophie et sous la protection de la Mère de Dieu.

Nous, les Slaves, sommes nourris par la Parole de la Mère et la gloire des courageux ancêtres.

Nous, Européens, sous le ciel bleu et dans le grenier doré.

Nous sommes sur nos terres

et aucun usurpateur, qu’il soit armé ou flatté, n’aura le droit d’y régner.

Nous seuls sommes maîtres de notre destin, maîtres de notre maison, chevaliers de nos cœurs.

Seul Dieu est au-dessus de nous, le Christ est à notre tête et le Saint-Esprit est avec nous !

————————

We are Rus – according to the law and the truth.

We are Ukraine – by nature and by will.

We are Great – by history and tragedies.

We are Cossacks – for victory and dignity.

We are the Cathedral – with Saint Sophia and under the Protection of the Mother of God.

We Slavs are nurtured by the Mother’s Word and the Glory of Brave Ancestors.

We Europeans – under the Blue Sky and in the Golden Granary.

We are on our land

and no usurper, whether armed or flattered, shall have the right to rule over it.

Only we are the masters of our destiny, Lords of our house, knights of our hearts.

Only God is above us, Christ is at our head and the Holy Spirit is with us!

———————-

Jesteśmy Rus – zgodnie z prawem i prawdą.

Jesteśmy Ukrainą – z natury i z woli.

Jesteśmy Wielcy – przez historię i tragedie.

Jesteśmy Kozakami – o zwycięstwo i godność.

Jesteśmy Katedrą – ze św. Zofią i pod Opieką Matki Bożej.

My, Słowianie, jesteśmy wychowywani przez Słowo Matki i Chwałę Dzielnych Przodków.

My Europejczycy – pod Błękitnym Niebem i w Złotym Spichlerzu.

Jesteśmy na naszej ziemi

i żaden uzurpator, uzbrojony czy pochlebny, nie będzie miał prawa nad nim panować.

Tylko my jesteśmy panami naszego losu, panami naszego domu, rycerzami naszych serc.

Tylko Bóg jest nad nami, Chrystus jest na naszej głowie, a Duch Święty jest z nami!

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Хто він, Борисфен?: кельто-слов’янський слід

Мати Таргітая, першопредка скіфів, агафірсів та гелонів, – безіменна дочка бога ріки Борисфен (Βορυσθένης, Borysthenes: «Βορυσθένεος τοῦ ποταμοῦ θυγατέρα» (Геродот, «Історія», IV, 5, 1). 

На монетах Ольвії Борисфена зображали бородатим чоловіком, а на звороті монети часто були присутні сокира і горит. У грецькій міфології Борисфен і наяда Миріна (Myrina), дочка Крефея (Cretheus), вважалися батьками Фоанта (Тоанта;  Θόας, Thoas «стрімкий, швидкий»), царя кримських таврів, який хотів принести у жертву Ореста і Пілада і був убитий Орестом (Аполлодор, «Міфологічна бібліотека», VI, 27; Гігін, «Міфи», 261). Також існував тезка Фоанта (Тоанта), син Діоніса і Аріадни і цар Лемноса, а його дочка Гіпсіла від Ясона народила героїв Евнея та Фоанта і певний час переховувала у дерев’яній скрині свого батька від розлючених жінок Лемносу.

Традиційно теонім Борисфен (Borysthenes) етимологізують з праіран. varustāna- «широкий край, широке місце, широка місцевість» < індоіран. *wrouu – «широкий», пор. санскр. urú- и авест. vouru- «широкий», або індоар. *bhra-sthana – «високе місце», або varauš-θana «заплава (ріки) Вару», або bauru-stana «місце бобра»).

Але, на нашу думку, можливий також варіант етимології  як «місце бурління, вирування» (з огляду на Дніпрові пороги): від пра-і.-є. * bʰreue- «булькати, кипіти, вирувати, бурлити» (пор. з санскр. bʰurnih «жорстокий, пристрасний»; арх. грец. pʰrear «колодязь, джерело»; лат. fervere, fervo «кипіти, пінитися»; фрак. brytos «ферментований лікер з ячменю»; ст.-англ. beorma «дріжджі», англ. brew «варити», валл. berw «кипіння», гойдел. bruich кипіти; кухар» < пра-кельт. *beru- «кипіти»), який наявний у кельтському теонімі Borus (Borvo, Bormo, Bormanus) божества-лікувальника, пов’язаного з цілющою (мінеральною) водою та мінералами і дуже шанованого континентальними кельтами (галлами). Його дружиною вважалася богиня-цілителька Бормана (Bormana) чи Дамона (Damona), а їх сини і дочки складали свиту їх помічників-лікарів.

У ірландській міфології великий бог-цілитель з Туата Де Дананн Діан Кехт (Dían Cécht, де dían / dean «швидкий, стрімкий, швидкоплинний» + cecht «сила / плуг») змусив «кипіти, вирувати» ріку (вкинув в неї попіл зі спалених трьох змій, що виросли в серці жахливого новонародженого сина Дагди і богині-войовниці Морріган-«Великої королеви», якого Діан Кехт змушений був перед цим убити), яка через це отримала назву Берба (дв.-ірл. Berba, ірл. Bearú, англ. Barrow) як «вируюча, булькаюча» (пор. з водами Борисфену-Дніпра на порогах та мотивом зміїності дочки Борисфену). Також відоме того ж кореня ірландське слово borbhan «гуркочучий звук» і від нього виводять французьке Bourbon «Бурбон», а саме богу-цілитлю Борусу (Борво) особливо поклонялися в Бурбонн-ле-Бен, на території племені лінгонів, де зафіксовано десятки вотивних написів з проханнями про зцілення.

Ірландське божество Діан Кехт вважався сином бога Дагди. Він лікував людей, занурюючи їх у цілющий колодязь (Tipra Sláíne), що на «Полі Яблуні» (Achad Abla; у бритів – Авалон, Avalon,  лат. Insula Avallonis, Avallus «Яблунева країна») на північний захід від Маг Туіред (Мойтура; Magh Tuireadh, Moytura). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Новая книга: Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси

Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси : миф – история – интерпретация / О.Б. Гуцуляк. – Saarbrucken : YAM Young Authors’ Masterpieces Publishing / OmniScriptum Publishing Group, 2017. – 291 с. – ISBN 978-3-330-86009-4

https://drive.google.com/file/d/0Bw6NpM_qkC1cY2dwS3VJcWdNSWc/view?usp=sharing

В своей новой монографии автор предлагает читателям темы из мифоистории древних славян, Киевской Руси, Галицко-Волынской державы и Казацкой Украины с позиций перепрочтения источников, критического переосмысления историографии и создания новых историософских концептов.

Содержание
Северорусская генеалогическая легенда
«Поход на остров» как сквозной мотив
генеалогических саг Севера
Грендель – предок чёрных Рюриковичей
«О Руская земле! Уже за Шеломянемъ еси!»
«Червона Русь», Белая Хорватия и «Галичская земля»
О Дюке Степановиче замолвим слово
Королевские династии Руси
Близкая Thule и династия Dealu-Basaraba
Milites Christi: казаки-черкасы
Генерал-капитанство Украина
Москали как несостоявшееся сословие

Приложение.
Русь как удел Пресвятой Богородицы

Купить:

https://www.amazon.com/Тайные-короли-Святой-Руси-Интерпретация/dp/333086009X/ref=sr_1_1?ie=UTF8&qid=1504000540&sr=8-1&keywords=Гуцуляк

https://www.yam-publishing.ru/catalog/details//store/ru/book/978-3-330-86009-4/Тайные-короли-Святой-Руси

https://www.morebooks.de/store/ru/book/Тайные-короли-Святой-Руси/isbn/978-3-330-86009-4

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Князь Кий – лицар короля Артура

Брати_Щек_Кий_Хорив_і_їх_сестра_Лебідь1.

Деякі дослідники вказують на те, що легендарна чаша Грааль (Graal, Grail) символізує ті блага, котрі виникають від близького спілкування з «божественними істотами» і греки визначали цей контакт з божественними речами як «епоптей» («споглядання» – третя і вища ступінь в Елевсинських містеріях), а причетника (стража, свідка, яким, зокрема, за Піндаром, був Піфон) як «епопт» (букв. «смортрич»).
Власне, латинське слово «магістр» на означення причетного до певного знання або таємниці (містичної, ремісничої, в тому числі – військової) етимологізується як запозичене через етрусків (macstarna) старо-грецьке слово із первісним значенням «чашник»: magis (род. відм. magidis) «чаша, миска, блюдо» (у Плінія Старшого, І ст. та в “Digesta”, VI ст.). Надалі грецьке слово дало в латині продуктивний для творення понять корінь magis «більше, більшою мірою», від якого походить magnates «вожді, начальники, магнати». У римській традиції начальник молоді і ритуальний наступник царя, а в республіканський період помічник диктатора визначався як magistrer equitum «начальник кінноти-рицарства» (вариант: magister celerum «начальник швидких»), у пізньоримській та візантійській – magister militum «начальник армії», а серед рицарських звань в середньовічній Європі було «рицар-магістр» (вищий від «рицаря-бакалавра»).
В індоєвропейській традиції серед членів військової учти (бенкету) існувала особа, якій з причин досвіду і рівня посвячення (ініціації) належало на бенкеті першим випити з ініціальної чаші і передати її наступним причетникам. Вона ж й зберігала дану чашу до наступної нагоди. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

«… Норманська теорія зображує початок Русі як становлення типової талассократичної цивілізації. З шляхом з варяг у греки головною водяною артерією. Наші предки були не тільки гіпержорстокими воїнами на кораблях, але й дуже жвавими торгашами, які захопили ринки Багдаду та Константинополя. Зовсім як так нелюбимі зависливими московитами англосакси» [Рахно К. ].

І предок Русі – скіфський бог моря, човнів і коней Геракл-Тагімасад. Тобто Ярослав-Дажьбог. Він же – святий Юрій, Урай-воротар (у волинських веснянках), він же – арійський бог Індра («Ядро»), переможець Врітри («Воротаря»):  «… Ріки говорять: русло вирив нам Індра, він, що має в руці блискавицю; він забрав, убив Врітру, який затримав води. Могутністю та силою вбив Врітру, ти випустив ріки, що їх проковтнув дракон. Індра вбив того, що затримував ріки, Врітру». Від Індри понесли у своєму череві звільнені ним ріки-корови священний плід, який позначався певною геометричною фігурою — ромбом, трикутником, мальтійським хрестом, свастикою тощо.

І  арії-скіфи – «земноводні», рептолоїди, за Геродотом, діти дніпровської напівдіви-напівзмії, яка народила їх від Геракла, або, за осетинським епосом про нартів, – від змієподібних водяних Донбеттирів.

І за українською казкою про «Яйце-райце», ми – від Оленки-зміївни, дочки старої Зміїхи з-за моря, яка наказала синові першої людини розпочати не тільки рільництво, але й судоплавну торгівлю. Син першого чоловіка одружився на дочці Зміїхи і успадкував її володіння.

Ми – торгівельна талласократія нащадків мудрої відьми-рептилії. Інколи кораблі-лодії та козацькі чайки змінювали на «кораблі степів» – чумацькі упряжі з волами, але суть – не змінювали. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Лицарі святого Бьолля, або “Мандрований град” в сучасному українському літературному процесі

 «Патріарх Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович пропонує всім українцям («ще не добитим») відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави «мандрованого лицаря-філософа», «визволителя Панни» (архетип «Персей») [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля («Очима паяца», 1963 р.), який не знаходить для свого «лицаря-принца» іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля «Потяг прибув вчасно» початково мав назву «Від Львова до Чернівець»). Надалі романи Юрія Андруховича «Рекреації» та «Перверзія» явно перегукуються з такими романами Бьолля «Чим закінчилося одне відрядження» та «Груповий портрет з дамою».
Не слід перейматися тим, що ідея «лицаря-визволителя Панни» є смішною та споріднена іззамилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на «окраїні» суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи лицар Святої Покрови здійснював той же «момент» буття – жив на «окраїні», звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Петро Сагайдачний – герой-холерик,який і стінами Кремля та Хотина заволодів і свою Дульцінею проміняв на тютюн та люльку… Наполеона Бонапарта теж підіймали на глум за похід у Єгипет (акт замилування традицією хрестових походів). Але наслідком його став Розетський камінь та дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів…
Так, «Великі Пригоди», «…Великі трагедії, – писав Микола Шлемкевич, – тяжкі переживання нації часто є струсом духа, після якого приходять глибокі відкриття. З розораних душ вистрелюють горді будівлі, в яких довго наступні покоління знаходять свій дім і світ» [2]. Начебто, тепер це вже реалізується:
… вже народжуєсь Київ – новий, златоглав
для нових офіцерів та антологій! » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Полабские славяне и их божества

1.

Ругии – это часть западнославянского племени родариев (ротарей), которая вместе с хижанами, черепнянами и доленчанами образовывала  Велетское (Лютичское) государство в междуречье Лабы/Эльбы, Пэниты, Одры и на острове Руян (Ругия) (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», III, 42).

Другой частью родариев были укры (uchri, uckri, wucri, wkrzanie), населяющие нынешнее польское Поморье возле левобережья Одры, у реки Вкра (Укра). Территория, которую они населяли, в германских источниках называлась Uckermark  (Укра < праслов. Vъkra). Зная написания немцами самоназвания укров как ucker або ucher (ср. с написанием немцами того времени Киева как  Chue) , можно предположить, что этноним связан с праславянским словом (*ucher >) “ухарь” – “молодец, боевитый, удачный”.

В 954 г. укры-ротарии подняли восстание против германских захватчиков и приступом освободили город Волислав (Велелебен) в Старой Марке, между Вербеном и Аренбургом (Старгородом, столицей племени вагров из союза бодричей), и перебили большую часть немцев  (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», I, 36). Это выступление стало сигналом к освободительной борьбе полабов во главе с Нако и Стоигневом. К повстанцам присоединились саксонские рыцари Вихман и Экберт. Первый был провозглашен королем и под его руководством полабы осуществили вторжение в Саксонию и овладели замком Кокаресцемия. На помощь славянам двинулись венгерские войска, но возле Лехвельда (955 г.) они были разбиты немцами и предавшими общеславянское дело лехитами. Вскоре были разгромлены и полабы на реке Раксе, а их вождь Стоигнев и 700 пленных были казнены. Но восстания вспыхивали вновь в 958, 959, 960 гг. В 963 г. немцами были разгромлены и союзники полабов – лужицкие сербы (сорбы, венды).

Обеспокоенная такой ситуациейгеноцида славян, киевская великая княгиня Ольга (Елена) посылает к германскому императору Оттону І посольство с якобы просьбой прислать епископа для народа ругиев (т.е для части ротариев-укров, которые жили на острове Руян, который немцы называют Руген/Рюген). Удивляет, что Оттон именует Ольгу “королевой ругов”  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Киевский соблазн русского евразийства

Ныне существует историософская проблема — какая цивилизация “возродится” — “Россия-Тартария” (с её архетипом “Странствующего царства”) или “Украина-Русь” (с архетипом “Заветного царства”).

Содействуют этому также “места исторической славы”(Lieux de memoire), которыесакрализируются, превращаются в “теменосы”, где человек “входит в ландшафт как субъект”. Для украинцев — это Софийский Собор, Золотые Ворота, Аскольдова могила, Хортица, Великий Луг, Круты, Броды,  Карпаты,  для русских — Севастополь, места славы русского оружия, Донбасс и тот же Софийский Собор… И этим «теменосам» соответствуют «праздники консолидации» — День Победы как этакая «Красная Пасха» [1], или День павших героев Крут (Берестечка, Бродов) и жертв (царизма, коммунизма) как этакая «Национальная Голгофа», с соответствующими им лейтмотивами монументального искусства.

Одним из главных «теменосов» для “Русского мира” оказывается Киев как «азиатский Рим» – культурно-духовный эпицентр движений в направлении к «оздоровлению» «восточного славянства» и «канонического православия». Формально в начале 90-х гг. ХХ в. в независимой Украине этот концепт был продекларирован философом поэтессой Ниной Мазур в её интервью на ток-шоу «З Ольгою» (канал ICTV).  Таким образом, если Киев – азиатский Рим, то, следуя логике аналогий, Москва – это азиатский Константинополь, имеющий право на наследие от Рима-Киева [2]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Первая королевская династия Руси

Христос коронует Ярополка и Гертруду

 

Династия Ярополка Изяславича.

Киевский князь Изяслав-Дмитрий Ярославич (21.03.1054-14.09.1068; 04.1069 — 22.03.1073; 15.07.1077 — 3.10.1078) был женат на Гертруде, сестре польского короля Казимира. Будучи изган из Киева, Изяслав укрылся в Польше, куда прибыл со «скарбом большим». Польский король Болеслав (умер 1189), женатый на его дочери Евдокии Изяславне (умерла 1189), однако, не только не дал тестю помощи, но и отобрал большинство из сокровищницы, желая использовать это в войне с чехами, и изгнал Изяслава, а с его врагами, Святославом и Всеволодом, составил античешский союз.

Изяслав тогда обратился за помощью к германскому императору Генриху IV и прибыл к нему в Майнц. Хроника Ламберта Герсфельдского упоминает, что в январе 1075 г. к императору Генриху прибыл «король русский Димитрий». Враги Изяслава успели его опередить, прислав в Германию золото, серебро и сокровищ столько, как отметил германский хронист, что никто не помнил, чтобы такое богатство ввозилось в рейх. Ценности эти Германии пришлись в пору и Изяслав вновь вынужден был бежать после смерти его покровителя сербо-лужицкого маркграфа Дедо фон Веттина (1046-1075), на дочери жены которого от первого брака Кунегунде и женили сына Изяслава Ярополка. Впервые Ярополк упоминается в 1071 году, когда он победил Всеслава Полоцкого у Голотическа, но Всеслав удержал за собой Полоцк.

Принял изгоя враг Генриха IV папа Григорий VII (1073-1085), но не дал аудиенцию ему лично, но его сыну Ярополку-Петру-Гавриилу Изяславичу (1075-22.11.1086 гг.). Ценой обещания признать первенство Рима, а Русь — леном святого Петра Ярополк получает буллу, согласно которой власть в Киеве должна принадлежать Изяславу и его сыну Ярополку (булла от 17.04.1075 г.). Через три дня после написания этой буллы папа обратился к польскому королю Болеславу, в котором порицал его за грабёж Изяслава. В личном послании к Изяславу и его жене папа Григорий VII именует их «Димитрий, кроль Руси, и королева, жена его» и сообщает, что передает «управление Вашим королевством как частьи владений св. Петра» их сыну Ярополку.

Вскоре папа венчает Ярополка-Петра на королевство Русское, о чем свидетельствуют и изображения на миниатюрах в Трирском псалтыре. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украина – не Россия: о подлинной соборности

Комплекс самой украинской нации можно определить именно как “комплекс иерогамии” — “желание священного брака”, жажда “у-Закониться”, “у-Краятся” в Традиции [1]. Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

В социально-культурном плане «жажда иерогамии/священного брака» – это поиск компромисса в противоречии между нереалистичной, казалось бы, сущностью великой объединяющей Правды и императивной потребностью, неукоснительной нуждой в ней » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: О Дюке Степановиче замолвим слово

На Западе к середине ХІ в. вследствии исчерпания земельных ресурсов чрезвычайно быстро образовалось сословие младших детей землевладельцев, все достояние которых состояло в лошади, копье и щите. Общество выталкивает их за черту европейской ойкумены в крестовые походы, ограничивает казармами-общежитиями рыцарско-монаших орденов. Как следствие, возникает рыцарский эпос.

На Руси такого рыцарства-монашества в этот период не возникает вследствие возможности младших детей феодалов постоянно уезжать на северный восток (Угру), находить неосвоенные земли («украины») и непуганых междуусобицами общинников, чтоб возложить на них тяжесть налогов.

Новая реальность требовала новых образов — героев-осваивателей или колонистов. Ими стали Илья Муромец, Микула Селянинович (от коми-пермяцкого «му кулу» — «духи земли»), святые Борис и Глеб, князья с 1010 г. Ростова и Мурома. Собственно последние — символы фазы этногенеза «русских», которую Л. Гумилев называет гомеостазом (150 лет), инкубационным периодом пассионарности (собственно колонизация русичами с юга и родила пассионарный толчек), который завершился переходом в фазу самопровозглашения «русскими» себя в истории, фазу подъёма (200-250 лет) такими актами как в 1159 г. отделения великого княжества Владимирского, в 1164 г. экспансией Суздаля и Мурома в Волжскую Булгарию, в 1167 г. — в Новгород, в 1169 г. — взятием Киева, и годом ранее — провозглашение автокефальной церковной митрополии Северо-Восточных земель Руси.

Внешняя торговля Киевской Руси в ХІ-ХІІ вв. имела две отличные и одинаково первоочередные черты.

Во-первых, торговая деятельность была занятием исключительно лишь общественных верхов — князей, их дружинников и небольшой группы дородных горожан » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Данпарстад – готське місто на Дніпрі

У германській “Пісні про Аттілу” згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere – “славний”, kwid – “білий”). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього – священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім’я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv “могила”, латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo “схил”.

Одночасно ім’я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд – “жердина, кийок, коромисло” чеськ. chloud “палка”, польск. chled “палиця, посох”, литов. sklandos “кіл”, uzklanda “засув”, латис. skanda(s) “частокіл” (звідси – Скандинавія , тобто “земля частоколів” – “віків”), дв.-інд. khandas “кусень”. Порівняймо з літописною згадкою про те, що “сидіння на Галичиній могилі” рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді “Киї” слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім’я його зазнало в Індії народноетимологічного “випрямлення” вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він – син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім’ям Сканди є Кумара “Хлопчик“, що ми співставляємо з етнонімом “кіммерійці”, носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово “чемер” зі значенням “чуб, вихор, хохол”.

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній – це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Геракломвід якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча – це ніхто інший, як слов’янський Горинич. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Судьба Осмомысличей

Галицкий князь Ярослав Владимирович Осмомысл(1153-1187), женат на Ольге, дочери Юрия Владимировича (Мономаховича) Долгорукого.Похоронен в Успенском соборе в Галиче, останки ныне хранятся в крипте Собора св. Юрия во Львове. Перед смертью Ярослав Осмомысл собрал в Галиче видных бояр, которые согласились и целовали крест на передачу галицкого престола внебрачному сыну Олегу, а законному сыну Владимиру Ярославичу был определен Перемышль.

Галицкий князь Олег-Мстислав Ярославич (Осмомыслич) (1188), сын дочери попа Настасьи Чагровны, сожженной боярами. Попал в плен в Овруче к тестю Романа Мстиславича Рюрику Ростиславичу и вскоре был отравлен.

Галицкий князь Владимир-Даниил Ярославич (Осмомыслич) (1187-1188, 1190-1199),сын Ольги Юрьевны Долгорукой,  был вместе со своими двумя сыновьями (имена не сохранились, но упоминаются в венгерской хронике и в 1218 г. как живущие при венгерском королевском дворе) в плену в венгерском замке на Дунае (в то время именно там впервые записали знаменитую «Песню о Нибелунгах»). В Галиче же княжил Андрей, сын венгерского короля Белы III, назвавший себя в 1189 г. королем Галичины, но в 1189 г. как союзник Фридриха Барбароссы, польского князя Казимира Справедливого и Всеволода Юрьевича Долгорукого, возвратился в Галич и был восстановлен на престоле (по легенде, он разрезал шатер на башне и, сделав канат, опустился с неё и бежал). После гибели своего патрона Фридриха І Барбароссы он признал патроном суздальского князя Всеволода Юрьевича. Владимир Ярославич – брат Евфросинии Ярославны, жены новгород-сиверского князя Игоря Святославича. Именно высокообразованный Владимир основательно считается автором “Слова о полку Игореве” и “Моления Даниила Заточника” » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Деякі “темні” місця “Слова о полку Ігоревім”

Подаємо свої тлумачення деяких “темних” місць поеми, виходячи з концепції, що мова “Слова…” – це давньоукраїнська книжна мова ХІІ ст., в якій наявні такі шари: старослов’янський, давньоукраїнський (розмовна мова ХІІ ст.), давньоукраїнський місцевий (давньогалицький) діалект та іншомовний (1).

1. КАНИНА – це не власна назва ріки або прикметник “каїнина” (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna “очерет“. Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського “канна” – “гулко прозвучати”, що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna “очеретина”, “труба” (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ – це теперішня гора Солом’янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом’янської площі. У світогляді русичів слово “шеломянь” асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) “сокіл” (5) українського слова “сокіл” – “гора” (6); 2) давньогерманське helm “шолом” (7); з якого походять південнослов’янські : хорв. sljeme “вершина гори, пагорб”, словен. sleme “гірський хребет”, чеськ. sleme “гребінь гори”, македон. слеме “гребінь гори” (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm “стан цілісності, здоров’я, миру” (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу – Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) – це не “поганьблений” (10), “пощерблений” (11) чи “покинутий” (12) меч, а “магічний“. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Дві історіософські концепції на Русі: Літопис і Слово

Виламавшись з Хазаро-Іудейського каганатутрайб полян під проводом свого харизматичного вождя князя київського Святослава Ігоревича змушений був або відтворити імперську структуру на власному рівні, або знайти собі нового “господаря”, не говорячи про реальну можливість деградації, що легко досягається зустрічними зусиллями трайбалістських радикалів та імперських консерваторів. Шлях “нового господаря” поляни вже пройшли, коли до 826 р. були васалами Деревлянської держави та, рятуючись від неї, знайшли собі іншого покровителя в особі хазаро-іудейського кагана. За часів Аскольда та Діра поляни вступили на стезю творення власної імперії, яка, утверджуючись власне як імперія, несе у собі різноманітність трайбів з їх цінностями, проголошуючи вищою, власне імперською цінністю, дотримання членамицих трайбів одних і тих же норм – уставів та уроків ( з часу Ярославичів – “Руської правди” та православ’я).

Русь – імперія виступає як “космос”, що є досконалим сам по собі. Він може вмістити всередині себе певні хаотичні залишки. Він цей “свій хаос” гармонізує та, відштовхуючись від нього, спрямовується до утвердження ще досконалішого ладу, ніж теперішній. “Своїм хаосом”, за “Словом о полку Ігоревім”, виступає для Русі “усобиця“, яка породжує жах, страх, розпач, тобто емоції, що породжуються також і пітьмою, і відчуттям відсутності надійних меж між людиною та хаосом (у суспільно-історичній проекції – постійна загроза набігів). Тільки у цій ситуації фаховий “сторонній” оборонець (старо-єврейське “хакан” – “оборона”) – Господь та його соціальне відображення – імператор (хакан, каган, великий князь) – виступає розраджувачем “землі Руської”. Тому “Слово о полку Ігоревім” протистоїть ветхозавітній традиції літописів, що виражали інтерес церкви до політики, її прагнення зайняти главенство у мирському житті. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Феноменология принятия славянами христианства

Древние славяне избирают в IX-Х в. христианство потому, что в красоте обряда приобретали то, чего не имела до-христианская славяно-германская “метафизика света”, а именно — эстетического плана, то есть представления о свете как о сущности прекрасного (1), хотя и имели иные два плана — онтологический (свет как субстанция всего сущего) и гносеологический (свет как принцип познания) (2). Только в стихии света возможно единение (“срастворение”) трансцендентного и имманентного, в то время как “манихейско-богомильская” подоснова древних славян (по М. Драгоманову) различала оба мира как непримиримые враждебные силы (Белобог – Чернобог). Приход именно светоносного христианства — это была спасительная возможности Руси стать на сторону добра и Света, не предавая дуалистическую веру предков, а только коректируя её. Иными словами, если языческая вера славян базируется на восприятии чувственного как живого, то на новом этапе, христианстве, славянам (и германцам) уже открылась религиозная вера — восприятие сверхчувственного как реального.

Сын Божий как представитель Отца Небесного был понятен древним славянам, у которых место Солнца-Царя (Дажьбога) ночью заменял Месяц-Князь (Ксьонжец), а на земле — князья (ксендзы): » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Богатырь Дунай, Настасья-поляница и их Сияющий Светом сын: евразийские параллели

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Солярно-космічне неоязичництво

Для боротьби з силами хаосу, з  духом Руїни і нігілізму в Україні зауважується, що національну ідею треба шукати на рівні культури. Вона “розлита” в культурі й становить собою її життєву систему,  що “… має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [1, с.77]. Теж саме декларував М. Реріх,  витлумачуючи поняття “культура” на основі санскриту як “культ-ура” – “поклоніння Світлу”. Редактор журналу «ІндоЄвропа» В. Довгич декларує: “… Силу і віру нам може дати принципово інша духовна сутність. То – виплекана Матір’ю на ймення ІндоЄвропа… Пантеїстична. Ця філософія, це космобачення, цей менталітет органічні для нашого ландшафту, для нашого простору… А наш люд обожнював Природу споконвічно. І творив Життя. Оригінальну космогонію. Своєрідний побут. Унікальне мистецтво. Одну з перших цивілізацій на Землі… Історія ІндоЄвропи починається в Україні… Україна починає таки усвідомлювати свою давність. Свою прадавність… Повертатися на круги своя? В такому разі знову доведеться зачіпати релігійні почування християн… А щоб зберегти діалоговий характер спілкування, коли нова національна еліта будує християнську державу, варто прийняти компромісну тезу “Велесової книги”: Бог єдин і множествен. Це дозволить усім залишатися собою. І, перевернувши перевернуту символіку, вживатися. І виживати…» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2