Олег Гуцуляк: Передмова до книги есеїв Романа Бончука

Бончук, Роман. Цитадель цитат / передм. О. Гуцуляка. – Івано-Франківськ : Отто-Ганс, 2020. – 255 с.

Перед тобою, читачу, книжка постмодерністська. А може, й пост-пост-пост- … модерністська. Так тобі скажуть критики або бібліотекарі. А вони ж бо знають у книжках сенс. Бо мають з них «хосен».

Книжка есеїв. Книжка образів. Книжка натяків. Книжка розмов автора зі світом та із самим собою…

Так вже сталося, що популярним на багато віків залишається жанр «сповіді» – зазирнути у душу автора щоденників або листів, підслухати покаяння чи взнати велику істину, яка сколихне або вщент спалить світ…  Напевно, це йде ще з часів сивої давнини з причини природної цікавості первісної людини: «А що там ховається в густих хащах заросляка? Здобич чи небезпека?». Для цього їй треба було володіти гострим зором, аналітичним розумом та вміти за частинами плям  у грі світлотіні реконструювати ціле… Наші предки, отже, не були вже такими неосвіченими – вміли читати Книгу Природи. Її сторінки приносили до сховку, в далеку печеру і там, де посередині палало Вогнище Роду-Пемені, прочитували-звітували-сповідались … Якщо у відповідь чувся схвальний гул, то «дошивали» її як чергову сторінку у Книгу Роду. Якщо ж ні, то кидали її на поживу Вогнищу Смислів і рушали наступного ранку на пошуки нових Плетив-Текстів… Та, одночасно, кожен з них писав Книгу власного Буття, і ховав її у найтаємніших закутках печери: вони могли мати вигляд наскельного малюнку або вирізаної чуринги, але, найчастіше, комбінації невидимих звуків, сказаних пошепки у вириту ямку і в ній же захованих. «Але нема нічого таємного, щоб не стало явним!». З ямки потім виріс очерет, з якого хлопчик зробив сопілку і вона повідала світові таємницю («У царя Мідаса ослячі вуха!», «Мене вбила зла свекруха!»). Тому потім великі таємниці (і коханих) ховали у камяних «баштах Мовчання» або «цитаделях Смутку», сподіваючись, що «камінь все стерпить», все заховає. Принаймні, до того часу, коли розкриття таємниці не буде загрожувати її авторові…

Тепер такою Цитаделлю – Сховком-для-Вогнища-Смислів – стала сама матеріалізована Книга. Книга Романа Бончука «ЦЦ». Цитадель цитат. Її прочитання вимагає мистецтва асоціації – вміння впізнавати, мов у «плямах Роршаха», певні слова, образи чи ідеї. Або цитати…

Чомусь саме вони так лякають найбільше сучасного обивателя, що він таки сподвигнувся піднятися у черговий «хрестовий» похід, «холлівар», за «академічну доброчесність» та «інтелектуальне право»… Цитати дійсно лякають… Був період, коли не лише «гралися цитатами» (переважно, репліками персонажів кінофільмів), але ними «розмовляли»… Особливо це було на переламах епох: протестантської Реформації або горбачовської «перестройки», а найбільш вдатний в цьому мав такий ореол, який тепер отримує переможець «реп-батлу»…

Цитата свідчить, що її застосуванець небезпечний для усталеного стану речей, бо сприймає світ інакше. Не по-обивательськи, не по-простацьки. Герметично, містеріально. Його розум веде крізь світ текстів бог Гермес, мов крізь трансцендентні світи Вергілій веде пристрасного Данте. І той, і другий відкривають прочанинові приховане, роз’яснюють, попереджають… Але провівши до порогу раю, Вергілій поступається місцем Беатріче. Суть цієї алегорії така: людину від пристрастей рятує розум, а божественна благодать-«беатріче» веде до вічного блаженства…

Роман Бончук зводить свою Цитадель Цитат. Може, це нова Вавілонська Вежа, новий замок Монсегюр, чи нова Башта зі Слонової Кістки? Але, на відміну від них, він не прагне «створити собі ім’я», «зберегти Грааль» чи «усамітнися перед каміном»… Цитадель Цитат відкрита для всіх охочих. Для всіх, хто відчув своє «спільнототатство» у цьому нестабільному світі, часопросторі хитань між Смислами та Парадигмами, і хоче… Зокрема, хоче власного вибору. Хай навіть неправильного, помножуючого страждання, але свого… Того, що веде від екзистенції до онтології, від банального (про-)існування «тут-і-зараз» у Фатумі Сьогочасся до звитяжного (за-)буття «зачудовано-і-захоплено» перед Таємницею Прийдешнього.

Олег Гуцуляк,
кандидат філософських наук, доцент,
член Асоціації українських письменників (АУП)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: США и Украина: так рождается нация

Посмотрел вот документально-реконструкторский сериал «Грант» (2020) режисера Малькольма Венвилля. http://kino-dom.org/dokumentalnii/12090-grant.html

И возникли в уме некоторые параллели.

После обретения независимости в США пытались всячески соединить, «сшить» две её части: промышленный Север (янки) и рабовладельческий Юг (дикси), всячески идя на компромиссы и уступки Югу (дело дошло до того, что Юг иногда имел большинство в парламенте и большее время руководил страной). Но рано или поздно время компромиссов прошло и Юг стал сепаратистским. Конфедераты сражались «за свои дома, за южный жизненный устой». Но северяне-юнионисты сражались уже за идею, идею равенства перед законом, правом и долгом, за достоинство личности, и, как следствие этого – не хотели терпеть наличие рабства. Они стали новой нацией, с большим количеством эмигрантов, которые не хотели жить в старом мире. И поэтому северяне победили.

Так и Украина после обретения независимости пыталась всячески соединить, «сшить» обе свои части: Центр-Запад и Юго-Восток, всячески идя на компромиссы и уступки Юго-Востоку (дело дошло до того, что Юго-Восток иногда имел большинство в парламенте и большее время руководил страной). Но рано или поздно время компромиссов прошло и Юго-Восток, инсприрированный извне, стал сепаратистским. Да, ОРДЛО сражаются «за свои дома, за донбасский (просоветский) жизненный устой». Но унитаристы сражаются уже за идею реализовать правовое государство европейского типа, без коррупции, с достоинством гражданина и личности, и, как следствие этого – не хотят находится в состоянии раба «русского/советского мира/мышления/языка». Они стали новой нацией, с большим количеством эмигрантов*, которые не хотят жить в старом мире. И поэтому унитаристы победят.

————-
* Естественно, в данных явлениях эмиграция эмиграции рознь. В Америку они прибывали в массе своей навсегда и чтобы начать новую жизнь, не так, как она бы реализовалась в «старом мире». Украинская эмиграция – трудовая (в массе своей – на определенное время) и чтобы новую жизнь затем организовать в своей стране по образцу стран, в которых побывали. Но идейный посыл был единым – отказаться от старого способа существования, попытаться начать по-новому (первые – оставшись в Америке, вторые – вернувшись в Украину).

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Про продаж землі в Україні

В принципі, якщо дозволять ПРОДАЖ ЗЕМЛІ, то її, звісно, СКУПЛЯТЬ ІНОЗЕМЦІ (латифундисти, корпорації). Але через те, що це вже буде їх ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, то її необхідно буде ЗАХИЩАТИ. В першу чергу ВІД МОСКВИ (зразок її поведінки з чужою приватною власністю в Криму – наочний). Тому Україну швиденько ПРИЙМУТЬ в НАТО (і може, навіть, в ЄС), розмістять АМЕРИКАНСЬКІ БАЗИ, наберуть із ветеранів АТО “приватні армії”, зародиться з них справжнє нове козацтво… Чи ризикнуть з-за поребрика рвонути. щоб всього цього не допустити?.. Факт, що ОПЗЖ проти продажу землі явно свідчить про те, що вони намагаються відтермінувати цей варіант, щоб Росія “більше набралася сил” для реалізації аншлюзу України…

—————-

В принципе, если позволят ПРОДАЖУ ЗЕМЛИ, то ее, конечно, скупят иностранцы (латифундисты, корпорации). Но потому, что это уже будет их ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ, то ее необходимо будет ЗАЩИЩАТЬ. В первую очередь ОТ МОСКВЫ (образец её поведения с чужой частной собственностью в Крыму – наглядный). Поэтому Украину быстренько примут в НАТО (а может даже в ЕС), разместят АМЕРИКАНСКИЕ БАЗЫ, наберут из ветеранов АТО “частные армии”, зародится из них настоящее новое казачество… Или рискнут из-за поребрика рвануть. чтобы всего этого не допустить? .. Тот факт, что ОПЗЖ против продажи земли явно свидетельствует о том, что они пытаются отсрочить этот вариант, чтобы Россия “больше набралась сил” для реализации аншлюсса Украины …

—————

In principle, if the SALE OF LAND is allowed, then it will, of course, be bought by foreigners (latifundists, corporations). But because it will already be their PRIVATE PROPERTY, it will need to be protected. First of all FROM MOSCOW (an example of its behavior with other people’s private property in Crimea – visual). Therefore, Ukraine will soon be admitted to NATO (and maybe even in the EU), will be deployed US bases, will recruit from the ATO veterans “private armies”, they will be born a real New Cossacks … Will risk from the edge to plunge. to prevent all of this? .. The fact that the OPZZh against the sale of land clearly indicates that they are trying to delay this option so that Russia “gathers more forces” to realize the sell-off of Ukraine …

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Статьи Олега Гуцуляка на “Сигме”

Мои статьи на Сигме
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Возможна ли политика как диалог?

Либералы и зеленцы убеждены, что идеальная  политика – это форма совместного бытия (“нет разницы, кто какой”), где нет правителей и подчиненных. “Здесь люди убеждают друг друга” (Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. – СПб. : Наука, 2012. – С. 231). 

То есть это не насилие одной воли над другой, не ситуация господина и подчиненного, не правление и не институты, а диалог с целью убеждения. И это такой диалог, который не конкретен и не сиюминутен. Диалог, длящийся в большом временном отрезке, откладывающийся в памяти, передающийся из поколения в поколение, уточняющийся, который служит задаче взаимного обучения.

Как видим, это возможно для многих стран, которые мононациональны или созданы исключительно выходцами из других мононациональных стран (“все мы разные, но равные и поэтому способные к диалогу”, как вот США, Канада, Швейцария или Сингапур).

Но возможны ли отношения диалогические в таких странах, как Украина, где есть туземцы/автохтоны и колонизаторы/креолы? Где позиция одних и других давно уже четко известна и определена?

Колонизаторы/креолы  хотят перетянуть оппонента на свою сторону, автохтоны/туземцы, наоборот, отстаивают “свою правду и свою волю”. Первые хотят остаться в той же ситуации “доминанта/господина”, вторые – отказываются и далее играть роль “подчиненного/раба”…

О том, что такая форма совместного бытия невозможна в полинациональных странах, доказали примеры распада Индийского доминиона, Югославии, Чехословакии (и трещат по швах Испания, Бельгия и Румыния)…

Латинская Америка в аналогичной ситуации отбросила возможность диалога, создав свои государства для потомков колонизаторов/креолов. Попытки автохтонов/туземцев “порулить”, как видим на примере Боливии и Эквадора, насильственно пресекаются второй стороной…

Якобы пример стран Балтии, где автохтоны/туземцы отказались от диалога с колонизаторами/креолами показал возможность успешной реализации и такого проекта (даже при наличии сильной традиции коллаборационизма значительной части автохтонов/туземцев, как вот “латышские стрелки”, местные коммунисты и проч.).

Но в Украине вряд ли такая реализация возможна: мы имеем в разы очень значительный процент наличия потомков колонизаторов/креолов и их коллаборантов… И сама значительная часть автохтонов/туземцев, находящаяся в тухлой оцепенелости (т.н. “болото”), пока еще толерантна к колонизаторам/креолам и не осознала тот факт, с какой стороны их “унизили и оскорбили”… “И душа есть, и совесть есть, да языка в нем нет(Ю. Трифонов, “Нетерпение”).
» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Статті Олега Гуцуляка на сайті “Спадщина предків”

Аркан – гуцульський танець ініціації
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/arkan-svyaschennyy-cholovichyy-orden-gutsulskyy-tanets-initsiatsiyi

Гуцули – нащадки етрусків?
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsuly-naschadky-etruskiv

Жаб’є – священний тотем Карпат і балто-слов’янської єдності
http://spadok.org.ua/davni-viruvannya/zhab-ye-svyashchennyy-totem-karpat-i-balto-slov-yanskoyi-yednosti

Кельтський слід в історії слов’ян
http://spadok.org.ua/galshtat/keltskyy-lingvosotsiokulturnyy-slid-v-istori-slov-yan

Солярно-космічне неоязичництво
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/solyarno-kosmichne-neoyazychnytstvo

Сонячна онтофанічна сакральність українського народу
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/sonyachna-ontofanichna-sakralnist-ukrayinskogo-narodu

Україна священних могил
http://spadok.org.ua/skifiya/ukrayina-svyaschennych-mogyl

Червона Русь і Біла Хорватія
http://spadok.org.ua/bila-chorvatiya/chervona-rus-i-bila-chorvatiya

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Націоналізм – це вища форма патріотизму

Патріотизм передбачає лише захист свого (отриманого від предків; формула: «Спирайся на досвід попередників і ти переможеш. Або, принаймні, не програєш»; «так треба» або «так батьки жили»).

Націоналізм – це переведення спадку предків в нову, більшу якість (бо досвід попередників, що пов’язаний з тисячолітнім рабством, з покірною вдачею «маленьких людей», в нових умовах себе не виправдовує, а тому молодим, “новим людям” не потрібний).

Це як в притчі про талант (Мф. 25:14-30): патріотизм зариває їх у землю для зберігання, а націоналізм – примножує, пускаючи їх у діло.

Так, першою націоналісткою й стала Жанна д’Арк, бо проголосила гасло не “За короля!” (тобто представника певної династії, що йде від предків), а “За милу Францію!” (бо таку Велику Пораду дав їй Ангел). Так, першими націоналістами стали митці італійського Відродження, які почали зображати людське тіло не з канонами Романської епохи, а так, як воно є у природі (бо так до них зашепотіли фрески Великої Античності). Так, націоналістами стали діячі німецької Реформації, які відмовилися від нав’язаного традицією предків посередника між людиною і Богом і вийшли на прямий контакт, бо так все гучніше волали до них Великі Спокусники з трансцендентних світів…

Так, “нових людей”, націоналістів може й “занести не туди”, так, іноді можна втратити навіть те, що отримав як “стартовий капітал” (“заповіт предків”), піддавшись намовам Великого Друга (Порадника, Спокусника).

Але, як відомо, no risk, no success. Так розвивається людська цивілізація.

—————-

Национализм – это высшая форма патриотизма

Патриотизм предполагает лишь защиту своего (полученного от предков; формула: «Опирайся опыт предшественников и ты победишь. Или по крайней мере не проиграешь», «так надо» или «так родители жили»).

Национализм – это перевод наследства предков в новое, большее качество (ибо опыт предшественников, связанный с тысячелетним рабством, с покорной нравом «маленьких людей», в новых условиях себя не оправдывает, а потому молодым, “новым людям” не нужен).

Это как в притче о таланте (Мф. 25: 14-30): патриотизм зарывает их в землю для хранения, а национализм – умножает, пуская их в дело.

Так, первой националисткой и стала Жанна д’Арк, потому провозгласила лозунг не «За короля!” (то есть представителя определенной династии, идущей от предков), а “За милую Францию!” (Ибо такой ​​Большой Совет дал ей Ангел). Так, первыми националистами стали художники итальянского Возрождения, которые начали изображать человеческое тело не по канонам Романской эпохи, а так, как оно есть в природе (ибо так к ним зашептали фрески Великой Античности). Так, националистами стали деятели немецкой Реформации, которые отказались от навязанного традицией предков посредника между человеком и Богом и вышли на прямой контакт, потому что так все громче кричали к ним Великие Соблазнители с трансцендентных миров …

Да, “новых людей”, националистов может и “занести не туда”, так, иногда можно потерять даже то, что получил как “стартовый капитал” (“завещание предков”), поддавшись уговорам Великого Друга (Советника, Искусителя).

Но, как известно, no risk, no success. Так развивается человеческая цивилизация.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття

Опубліковано: Гуцуляк О. Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття // Олег Лишега. Відлуння : матеріали Перших Лишегівських читань, присвячених сімдесятиріччю від дня народження / упоряд. Є.М. Баран, М.В. Бігусяк, Х.М. Нагорняк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ,  2019. – С. 25-39. 

«… сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеггер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму – як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний – на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками  на Матіївку…»
(Костянтин Москалець, 
«Келія чайної троянди»)

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів-маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національний стиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати «берегинізація» [1], або «обережительство»: «… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані» [2].
Як зазначає культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін «традиціоналізм», тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією [3]. Але для світової науки цей термін несе навантаження войовничості та насильницького спротиву, в той час як культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати «берегинізація», полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену «обережительства» поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, для якої селянин як носій національної самоідентичності та звитяжного духу не є істотою нижчою від представника партійно-державної номенклатури чи зденаціоналізованого «трудящого». Український інтелігент, після розчарування у радянській дійсності,  знайшов для себе, як для інтелектуала, ідеальну нішу «всевидющого ока» і носія месіанської ролі «обережителя» духовності. Звідси постала потреба у своїх авторитетах, у своїх «священних текстах». Такими ідеологами постали Олесь Гончар, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Василь Земляк, Василь Стус, Ліна Костенко, Володимир Дрозд, Борис Харчук, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Степан Пушик та сотні інших представників «(за-) битого покоління» (шістдесятників / семидесятників). Їхні твори набули статусу «сакральних», а отже – активізуючих власний духовний світ читача в умовах , коли священні тексти релігійних конфесій були недоступні. Назви цих творів – «Собор», «Диво», «Дім на горі», «Майдан», «Берег чекань», «Батьківські пороги», «Покуть», «Галицька брама», «Великий міст» – це опредмечені варіанти символу обмеженого, кінечного простору, світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Якщо частина мистців та  філософів обрала для себе долю правозахисників та політиків (домагання не тільки прав особи, але й українських національних, етнополітичних та релігійних прав), то більша частина членів творчих спілок та науковців зосередилася на донесенні до реципієнтів своїх творів певних ідей «берегинізації» всупереч ідеологічним шорам (чи то колишні радянським, чи теперішнім ліберастичним) [4]. Спершу заінтригований, а потім привчений до «читання між рядками», до уяснення, що у вимовленому міститься більше, ніж це безпосередньо виражено, реципієнт намагався вичитати у творах і те, що автор прямо не сказав, але що там, навіть незалежно від волі самого автора, міститься, тобто здійснював спроби виявити онтологічні ідеї автора, цим актуалізуючи свій соціально-культурний досвід. Наприклад, дане явище проаналізоване як автором цих рядків [5], так і іншими дослідниками [6]. Зрештою, не дивно, що з переходом у пострадянську епоху у культурі та сфері гуманітарних наук постала т.з. «туга за герменевтикою» [7], за філософською інтерпретацією, за філософським «… прочитанням прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими» [8]. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Ч. 1. Примордиальное Начало – https://www.proza.ru/2014/07/19/237
Ч. 2. Эпоха Первой Луны и её падение – https://www.proza.ru/2014/07/19/240
Ч. 3. Эпоха Второй Луны. Жрецы Агарттхи – https://www.proza.ru/2014/07/19/241
Ч. 4. Первая раса Реноватов – Нордики, Гипербореи – https://www.proza.ru/2014/07/19/243
Ч. 5. Вторая раса Реноватов – Герметики – https://www.proza.ru/2014/07/19/245
Ч. 6. Конфликт между Восточной и Западной расами – https://www.proza.ru/2014/07/19/247
Ч. 7. Чёрный Орден – Мегацитлы – https://www.proza.ru/2014/07/19/249
Ч. 8. Синархическая Империя Реноватов – https://www.proza.ru/2014/07/19/250
Ч. 9. Эпоха Третьей Луны. Атавизация – https://www.proza.ru/2014/07/19/253
Ч. 10. Великий Обман – https://www.proza.ru/2014/07/19/257
Ч. 11. Миссия Вральда – https://www.proza.ru/2014/07/19/259
Ч. 12. Эпоха Четвертой Луны. Хальгед – https://www.proza.ru/2014/07/19/260
Ч. 13. Wolfsschanze – https://www.proza.ru/2014/07/19/269
Приложение 1. Хельги Аватара и розоперсая Дева – https://www.proza.ru/2014/07/07/1350

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы: поэзия (книга и аудиокнига)

Гуцуляк О.Б. Своеволие ижицы : стихи. — К. : Издательский дом «Кондор», 2019. — 240 с. Обложка твердая.

Cборник представляет лучшее из стихов украинского писателя, философа-традиционалиста Олега Гуцуляка, написанных на русском языке в 1988-2018 гг., и часть из которых была опубликована в периодических изданиях, антологиях, на сайтах, но отдельной книгой ранее не выходила. Поэзия Олега Гуцуляка пронзает эпохи, время и пространство. Она необычайно пластична, образна и символична. Помыслами и словом он всегда там, где пребывает Дух Традиции. Это Его «Символ Веры» как Офицера Дхармы.

Приобрестиhttp://condor-books.com.ua/index.php?route=product/product&path=1&product_id=885

Скачать электронную версиюhttp://primordial.org.ua/wp-content/uploads/audio/svojevolie-izhitsy.pdf

Аудиокнигаhttp://primordial.org.ua/wp-content/uploads/audio/svojevolie-izhitsy.mp3

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: «Сатир» – жрец солнца бронзового века

Ослиные уши сатиров

Одна из версий утверждает, что основатель бон-по Шенраб родился с ослиными ушами и принадлежал к роду Шен. Его украли злые духи, с которыми он жил 12 или 13 лет, путешествуя Тибетом. В 24-летнем возрасте он вернулся к людям и стал оберегать их от злых духов[i]. Это якобы объясняет, почему бонцы ​​носят особую голубую шапку, которая напоминает трехконечную митру. Аналогично обвиняли буддисты восстановителя бон-по царя Лангдарму в том, что у него на голове демонические рога, которые он вынужден прятать под нетрадиционной для тибетцев прической (волосы, собранные в пучок), в то время как тибетцы заплетали волосы в косы.

Мотив с «ослиными ушами» напоминает античный миф о фригийском царе Мидасе, который вынужден был прятать свои ослиные уши под шапкой.  В поэме Овидия «Метаморфозы» рассказывается о музыкальном состязании бога Аполлона и сатира Марсия на склонах горы Тмола. Судьей был бог этой горы. Простые, бесхитростные звуки свирели Пана не могли сравниться с величественной мелодией Аполлона. Торжественно гремели золотые струны кифары, вся природа погрузилась в глубокое молчание. Бог горы Тмола присудил Аполлону победу. Все славили великого бога-кифареда. Только один Мидас, царь Фригии, не восторгался игрой Аполлона, а хвалил Марсия. Разгневался Аполлон, схватил Мидаса за уши и вытянул их. С тех пор царь Мидас стал обладателем ослиных ушей, которые он старательно прятал под большой шапкой, пытаясь сохранить свое уродство втайне. Но ему это не удалось: болтливый брадобрей, узнавший тайну Мидаса, не в силах хранить молчание, выкопал ямку и прошептал свой секрет. Из ямки вырос тростник, из тростника вырезали дудочку, и песня дудочки ославила незадачливого царя на весь свет. При этом существует версия об ослиных ушах Мидаса на языке памирских бурушаски[ii].

Затем Аполлон содрал с сатира Марсия шкуру, а из крови силена или слез нимф, оплакавших гибель своего любимца, образовалась река, носившая его имя. А опечаленные сатиры удалились глубже в чащу лесов; часто раздаются там полные грусти, нежные звуки его свирели, и с любовью внимают им юные нимфы. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Ми знову йдемó

Ми знову йдемó – на порозі досвітних
леліємо образ свободи і Бога.
Здіймаються душі у небо зі злітних,
за обрій лягає для серця дорога…
Нехай нас чекають важкі переправи,
нехай перевали із гострим камінням!..
Ми знаємо – там, де каяльнії трави,
там поле для битви зла зі сумлінням.
Ми сходимо тільки до храму і Сонця.
Легкі в нас пісні і жінки у нас відьми.
Надбає рятунок в дитячій долонці
промінчик надії – вільним і рідним.
Ми хочемо й будемо попри злотнечі!
Ми вдаримо градами й смерчами гадів!
Титанами правди пригнічені плечі
розправимо наступом у авангарді…
І зникнуть в проваллі історій і трактів
останніх імперій останні пророки…
А ми переможемо всупереч пактів –
we are the others – карбуємо кроки.
Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Антарктида как изначальная родина богов

Часть І.
ЗАГАДКА ЮЖНОГО КОНТИНЕНТА

Глава 1. Антарктида как южный континет
Глава 2. Южный континент на старых картах
Глава 3. Сдвиг полюсов?
Глава 4. Миф о пахтании океана и параллели к нему

Часть ІІ.
ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТИДЫ

Глава 5. Следами бога Виракочи
Глава 6. Проклатие мудреца Дурваса
Глава 7. Джамбудвипа – цивилизация Антарктиды
Глава 8. Тамилилам, Тапробана и Панхайя
Глава 9. Дильмун – родина богов
Глава 10. Боги на «крылатых колесницах»

ЧАСТЬ ІІІ.
АРТЕФАКТЫ ЦИВИЛИЗАЦИИ АНТАРКТОВ

Глава 11. Антарктические города
Глава 12. Пирамиды и аномалии Антактиды
Глава 13. Что нашли на острове Кергелен

ЧАСТЬ IV.
ТАЙНА ЗЕМЛИ ДЕ ГОННЕВИЛЯ

Глава 14. Куда плавал де Гонневиль?
Глава 15. И опять тамплиеры и их флот
Глава 16. «Неудачное» плавание де Буве
Глава 17. Земля Йод Козьмы Индикоплова
Глава 18. Пацифида как колония антарктов

Скачать с сайта (pdf)  или на Academia.edu

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк. Своеволие ижицы: стихи

Product Details
ISBN 9780359084272
Copyright Oleg Gutzulyak (Standard Copyright License)
First edition
Published September 12, 2018
Language Russian
Pages 242
Binding Perfect-bound Paperback
Interior Ink
Black & white
Weight 0.93 lbs.
Dimensions (inches) 6 wide x 9 tall
Product ID23796616

Сборник представляет лучшее из стихов украинского писателя, философа-традиционалиста Олега Гуцуляка, написанных на русском языке в 1988-2018 гг. и часть из которых была опубликована в периодических изданиях, антологиях, сайтах, но отдельным изданием ранее не выходили. Поэзия Олега Гуцуляка пронзает эпохи, время и пространство. Она необычайно пластична, образна и символична. Помыслами и словом он всегда там, где пребывает Дух Традиции. Это Его «Символ Веры» как Офицера Дхармы.

http://www.lulu.com/shop/oleg-gutzulyak/svoyevoliye-izhitzy/paperback/product-23796616.html

Скачать PDF-версию: http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/svojevolijeaph.pdf

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк. Анти-Дугин: геополитика священного и святого

Гуцуляк О.Б. Анти-Дугин : геополитика священного и святого [Текст] / Олег Гуцуляк. –  LAP Lambert Academic Publishing, 2018. – 173 с. : ил. – ISBN: 978-3-659-36307-8

В своей новой монографии автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического метода анализирует геополитическую и геокультурную концепцию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, поставленную в основание импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира».
Для ученых, преподавателей вузов, студентов, учителей, а также для всех, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1. Изначальная рапсодия геополитического – 5
Глава 2. Культура Жизни против культуры Смерти – 25
Глава 3. Геополитика Эманаций – 49
Глава 4. Проект «Элизиум» и крах транзитного – 90
Глава 5. Царство дрожащих тварей – 155

http://primordial.org.ua/wp-content/uploads/books/anti-dugin.pdf  (2,5 Mb)

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Мои дорогие читатели!

На данном сайте я выставляю только завершенные свои публикации!

Актуальные, находящиеся в процессе написания и для обсуждения тексты можно найти на моей странице – https://www.proza.ru/avtor/goutsoullac

После завершения их редактирования они переносятся на этот сайт.

Завершенные академические публикации находятся на странице – https://if.academia.edu/OlegGutsulyak

Мой блог в ЖЖ – https://goutsoullac.livejournal.com

Для связи со мной можно использовать страницу на Фейсбуке https://www.facebook.com/goutsoullac или написать письмо на э-мейл goutsoullac69@gmail.com

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Паниония как прототип платоновой Атлантиды

Сохранилась легенда о том, как статуя (bretas) Мелькарта (Геракла) приплыла на плоту из Тира в Эрифры (Эритры, Erythrae, Erythrai) (Павсаний, «Описание Эллады» VII 5, 5-7), город на побережье Малой Азии (современнная турецкая деревня Илдири) – в 22 км к северо-востоку от порта Кисс (современное название Чешме), на небольшом полуострове на равном расстоянии от гор Мимант и Корик, прямо напротив острова Хиос. Неоднократно город разрушался мощными землетрясениями, оползнями и бурными ливнями.

Эрифры, известные своим вином, козами, древесиной и жерновами, а также пророчествами, были колонией критян, карийцев и пафлагонцев, выведеных с Крита (Павсаний, «Описание Эллады» VII 3, 7) под руководством Эрифра (Эритра; «Красного») Архагета, сына Радаманта, брата Миноса. В более поздний период в город пришел иониец Кноп (Клеоп), сын афинского царя Кодра, из-за чего город иногда называют Кнопополь (Страбон, «География», 14, 633). Известен Гиппий Эритрейский – греческий историк, автор утерянной «Истории Эритр», единственный фрагмент из которой сохранился в «Пире мудрецов» Афинея. Эрифры считаются родиной двух пророчиц, одна из которых Сибилла, другая, Афинаида, жила во времена Александра Македонского. Когда Александр вернулся в Мемфис в апреле 331 г. до н.э., посланники из Греции ждали его, сказав, что оракулы в Эрифрах, которые молчали в течение длительного времени, вдруг заговорили и подтвердили, что Александр был сыном Зевса. Одна из сибилл по имени Иерофила была родом из Халдеи (южной Вавилонии) и являлась дочерью небезызвестного жреца Беросса, автора «Халдейской истории». Аполлодор Эритрейский упоминает о Сибилле, которая пророчествовала о грядущей троянской войне и падении Трои. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3 15