Олег Гуцуляк: Философия, традиция, революция

Архив рубрики "Поезія"

Олег Гуцуляк: Останній Колізей (поезія)

* * *
Так, це осінь…
Фр. Ніцше
Не Кафка, не Жан-Поль, не Фарадей.
Лиш тихий сумнів. Осінь, осінь, осінь…
Нормальний урбанізм, з десяток кросів.
На свято з чаркою – повільний марш ідей.

Це – світ… Це наш. Останній Колізей.
На ньому шлях – до левів і до раю.
Люби – невірну. Там, за небокраєм, -
Сілезький Ангел, Мандельштам, Мойсей.

***
Мойсею Фішбейну
… тут був Целян. Та не було весни.
Горіхи лунко тріскали у небо.
Злітала в память пишна і без тебе
Пташина душ незвінчаних. Лиш сни…
І все було отак онде цікаво.
Червоне яблуко на білому снігу.
Тут був Целян. І цілковитий звук
Упав на дно у філіжанку кави.
Тут був… Тепер і риба, і зима.
І Мюнхен знову привітав євреїв.
Святкують Боже протоієреї…
Ми те ж є “прото-”. В майбуття – пітьма. Далее…

Сохранить в:

Олег Гуцуляк: Поетичні переклади

ЛІКОСТОМОНОВІ ОДИ (зі старогрецької)

Ім’я цього давньогрецького поета – Тімн Лікостомон – відоме, як правило, історикам античної літератури. Він належав до кола афінських послідовників римських поетів – неотериків. Його твори не входили в радянські часи до хрестоматійних видань з тієї причини, що важкий шлях служіння музі поезії вивів Лікостомона в кінці буремного життя на дорогу в християнський скит. Звісно, як кожен неофіт, він прийняв Об’явлення з усім максималізмом новонаверненого і тому облишив писати оди, що, мов дзеркало, відбили намагання пошуку ним Істини. Вважається, що древність – то засушені квіти, яким годі повернути колишні барви й духмяність. Та все ж кожне покоління осмислює досвід попередників.

ДО ДРУГА

Сніг на узгір’ї ясний лагідно землю накрив.
Втішся, прочанине, тут шляху для тебе нема.
Кригою вкрито струмки, холод торкається віч,
Спить хижий звір у норі – доля така на землі. Далее…

Сохранить в: