Олег Гуцуляк: Малорос як тип втікача від свободи (Малоросія як культ некрофілії)

Колізії сучасної української суспільної реальності не знімають відповідальності за перипетії в історії з самого українського етносу та не дозволяють тільки обмежуватися нижченаведеним просвітянським компендіумом причин українських нещасть (укладений Г. Лозко): 1) антиукраїнська політика Москви; 2) обмеження і переслідування національної культури своїми ж «запроданцями»; 3) притлумлення національної свідомості та  переорієнтація її  на класові або професійні інтереси; 4) зростання міського населення за рахунок селянства та нівеляція його національних рис («своя психіка втрачена, а своя не набута») [1].

Якщо такі українські мислителі як Дм.Донцов, Є. Маланюк, Ю. Липа стояли на ірраціоналістичних позиціях, намагаючись пояснити причини поразок національно-визвольної боротьби через те, що в нації задомінував «Дух Черні» [2], то, на думку таких мислителів та дослідників як І. Нечуй-Левицький, В. Шаян, Л. Силенко, Г. Лозко, В. Довгич, М. Кірюшко, М. Бойко [3], причиною «духовного зламу», переходу зі «світлої апокаліптичності» до нігілізму, була примусова відмова від традиційної культурної матриці українського етносу.

«… Я не українець, а малорос, і цим пишаюсь, бо належу до Великої Русі», – заявляють деякі представники української управлінської, фінансової та майнової еліти [4].

Скрупульозний, хоча й неоднозначний, аналіз «малоросійства» дав Є. Маланюк: «… Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – внаслідок, часом – і расово… Брюховецький – з одного боку, Тетеря – з другого: ось два обличчя малоросійства за Руїни. Але ще Мартин Пушкар… Бо …, всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще яке небудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це – національне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою ХУІІ століття, – шатость черкасская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це – самоотверженность малороссийская. Отже, є то логічне степенування: хитливість, зрадливість, зрада і агентурність» [5].

В інших народів теж було своє «малоросійство»: у поляків – це ідеолог і політик Роман Дмовський, у ірландців – лідер англоірладців Де Валєра, у білорусів – президент Александр Лукашенка.

Адекватним еквівалентом слова «малорос» киргизькою мовою є «манкурт»: «…Звинувачувати манкуртів не варто, – вважає В. Карпенко, автор книги «Як повернути пам’ять», – їм треба співчувати як людям обділеним і нещасним. Відібрану … пам’ять у безвольних, національно нестійких індивідумів не повернути відразу: потрібен час, відповідна державна ідеологія і наполеглива праця нас усіх, щоб поступово, але неухильно ставити все з голови на ноги» (Цит. за: [6]). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print