Мітки: славяне

Про таємниче плем’я аварів, відомих на Русі під іменем обри, нам відомо з численних історичних романів та повістей. Вони були ядром великого військово-політичного союзу кочових племен тюркського походження.

У VI ст. обри прийшли з Азії на землі сучасної України та на середньому Дунаї  (тодішня візантійська провінція Паннонія, теперішня Угорщина) створили свою державу – Аварський каганат. Вони підкорили все Північне Причорномор’я, Півдненну Україну, витіснили тюркомовних булгар на Волгу, в Італію та Балкани, аланів– на Кавказ і слов’янські племена обклали даниною. Авари вели переможні війни з франкським та лaнгобардським королівствами, Візантією та антами. В кінці VIII ст. обри були розбиті військами Карла Великого, а в кінці IX ст. – угорцями, після чого вони не згадуються у хроніках. Як свідчить візантийський імператор Константин Багрянородний, у 805 році хорвати повстали проти авар та перетворили їх на своїх рабів. » Read more

В науковій думці не вщухають дискусії довкола питання про таємничу “Шеломянь” у “Слові о полку Ігоревім”, за якою перебуває Руська земля.

“Словарь – справочник” “Слова”[i] повідомляє, що “… шеломя – холм, гора, цепь холмов… Шеломя может означать также дальность или вісоту горизонта”. Підтверджується це і цитатами з давньо-руських билин, де гора називається “шеломя”[ii] та фактами інших слов’янських  мов: хорват. sleme – “вершина гори”, “горб”; словен. sleme – “гірський хребет”; чеськ. slemie – “гребінь гори” тощо.

Спершу і автор цих рядків поділяв дану інтерпретацію, запропонувавши лише версію про іншомовне походження самого слова “шеломя”[iii],  а саме від угорського solyom (вимовляється тепер як “шойом”) – “сокіл” » Read more

На відміну від галицько-буковинсько-берладських (подністровсько-попрутських) „креолізованих” земель , більш благодатне географічне розташування північно-східного аналога перетворило останній на найзаселенішу серед інших земель, на які поширилася сфера впливу Києва. Тут не знали міжусобиць, половецьких набігів, а геополітичне становище було стратегічно вигідним – на перехресті торгових шляхів між Новгородом, Волжською Булгарією та прикаспійськими землями завдяки Камі та Волзі та Донському шляхові на південь.

Зрештою, постала т.зв. “володимиро-суздальська” („залісська”) цивілізація – ланцюг “міст – держав”, що стала своєрідним історичним центром для суспільств Бьярмії (землі пермяків та зирян), Поволжжя (голядь, буртаси, мещера, мурома, меря) та Верхнього Подніпров’я (смоленські кривичі).

Аналогічне явище мало місце як на побережжях Східної Африки від Сомалі до Мозамбіку, де внаслідок схрещення африканських тубільців та арабських колоністів постала могутня Суахільська цивілізація, так і Балтики, де при взаємодії германських континентальних племен, кельтів та балтів, з одного боку, і фінно-скандінавів, з другого, сформувалася Балтійська субконтинентальна цивілізація. Зокрема, остання вступила у могутнє протистояння із „заліською” — частина угро-фінських племен дещо раніше зазнала креолізації з боку східно-балтських племен (буртасів) і їхня самодостатність давала можливість чільно протистояти Русі. Вони між собою “гутарили” (від литов. taryti “говорити”). » Read more

Якщо кельтський епос, записаний Гальфрідом Монмутським у „Історії бритів”, тільки згадує рутенського короля Холдіна, то видається за можливе пояснити його на основі спорідненої їй північноєвропейській традиції (які між собою перехрещувалися складі варягів був присутній значний як кельтський , так і вепський (угро-фінський) елемент) — давньогерманської (готи–германці свого часу заселяли величезні простори — як Волинь, Поділля та Прикарпаття, так і землі наступних халісіїв–хорезмійців — Північне Приазов’я). По-германськи „гальдр” означає „закляття, замовляння”, і відповідно до фонетичних законів, що діють у межах індо-європейської мовної сім’ї, може розглядатися тотожним слов’янському „галич” (як переосмослення іншомовного слова за аналогією з автентичною ономастичною лексикою, тобто чуже слово сприйнялося патронімним похідним від слов’янського імені Галик „малий Гал(-имир)” ).

А творцем чародійних заклять, володарем магічних письмен–рун був бог Одін, син Бора (епоніма вихідців з балтійського острова Борнхольм бургундів, повіслянська частина яких була слов’янізована і відома у джерелах як „борани”). Він, як свідчить еддична пісня „Промови Високого”, — божественний тлумач – „тул”, він провіщує з „престолу тула”, який називається Глідскьяльв. У назві престолу присутнє германське слово „glid”/ім’я Хльод – „могила” » Read more