Олег Гуцуляк: “Погибоша аки обре …”

Про таємниче плем’я аварів, відомих на Русі під іменем обри, нам відомо з численних історичних романів та повістей. Вони були ядром великого військово-політичного союзу кочових племен тюркського походження.

У VI ст. обри прийшли з Азії на землі сучасної України та на середньому Дунаї  (тодішня візантійська провінція Паннонія, теперішня Угорщина) створили свою державу – Аварський каганат. Вони підкорили все Північне Причорномор’я, Півдненну Україну, витіснили тюркомовних булгар на Волгу, в Італію та Балкани, аланів– на Кавказ і слов’янські племена обклали даниною. Авари вели переможні війни з франкським та лaнгобардським королівствами, Візантією та антами. В кінці VIII ст. обри були розбиті військами Карла Великого, а в кінці IX ст. – угорцями, після чого вони не згадуються у хроніках. Як свідчить візантийський імператор Константин Багрянородний, у 805 році хорвати повстали проти авар та перетворили їх на своїх рабів. Руський літописець відзначив: быша бо объре телом велици и умом горди, и Богъ потреби я, и помроша вси, и не остася ни един обърин. И есть притъча в Руси и до сего дне: погибоша, аки обре, их же несть племени ни наследка”. Європейські перекази розповідають, що могутнє войовниче плем’я авар виродилося у безпринципових купців, що почали розпродувати у рабство навіть своїх співплемінників. Безумовно, авари були асимільвані пізнішими мігрантами – угорцями та слов’янами.

Характерною ознакою правління обрів (авар) було те, що вони зуміли створити своєрідну систему клієнтних відносин з місцевими землеробськими народами. Самі вони не займалися землеробством, це був обов’язок слов’ян, їм же віддавалися на випас і стада обрів. При цьому частина худоби з випасаючого стада передавалася сім’ям слов’ян в обмін на муку, продукти землеробства, знаряддя праці тощо. Це дало змогу перетворитися аварам у “націю гендлярів”. Аналогічне явище мало місце в Руанді: землероби — бхуту (хуту) і кочівники – тутсі (в Уганді – хіма та іру).

Але про етномовне походження обрів (авар) сучасній науці моло відомо. Проте, як на наш погляд, обрів знав ще географ Птолемей, зафіксувавши їх під іменем “абхіри” у дельті Інду. Пізніші індійські тексти розташовують абхірів у Гуджараті та на західному побережжі Індії, в Конконі. Абхіри, начебто, спершу мешкали у якійсь “пустелі”, але звідти їх відтіснили вороги на південь – в Індостан. Етнонім “абхіри” індуси витлумачили як “гопа” – “пастух”. Пізніші дослідники виводили абхірів із землі Абірван, що між Гератом та Кандагаром  (Афганістан), звідки вони кочували до південного Азербайджану (ІІ ст. до хр.е.). У ІІІ ст. до хр.е. абхіри завдали ніщівної поразки індійській імперії Ашоки Маур’я. До VI ст. в центрі Індії існувала їхня власна держава республіканського типу. З давніми абхірами споріднені теперішні народи Індійського субконтиненту врішні, андхаки та ахіри (ахірвати), мова яких близька західному діалектові мови хінді – браджу.

“Манавад хірмашастра” повідомляє, що абхір – це той, хто народився від шлюбу брахмана (жерця) з дочкою угри (угра – син кшатрія та шудріянки). Таке ставлення індусів до абхірів цілком закономірне, бо вони були як войовничим етносом, так і мали дотик до священного заняття — розводили  рогату худобу (переважно зебу). Божеством абхірів був косатий бог Крішна, якого немовлям усиновив пастух-абхір Нанда з дружиною Яшодою.

У V ст. абхіри вступили у нову етногенетичну фазу: стали ядром кочової орди Великого Євразійського степу, як до них цим ядром були гунни (сюнну), а після — монголи. Основну ударну силу орди абхірів (обрів) складали жуань-жуані, а з VI ст. — тюркюти (аналогічно пізніше ударною силою монгольського союзу були тюрки-татари). Сучасна кавказька народність аварці тільки зберегла за собою ім’я прадавнього державного утворення.

Частина аварського союзу племен кавказького походження повернулася до Північного Кавказу, очолили союз дагестанських племен і вели успішні війни з Іраном та Візантією у Закавказзі. В дельті Волги колишні союзники абхірів тюркюти утворили власну державу – Хазарський каганат. У авар (абхірів) не вистачило мудрості царських скіфів, щоб повернути собі колишніх рабів…

Але на Кавказі були рідні могили лише дагестанців. Абхіри ж свої втратили, – і втратили самоідентифікацію. Тому й досі говорять про тих, хто зневажив традиції предків: “погибоша, аки обри”…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Коментування вимкнено

  • Олег Гуцуляк

    80 % аваров составляли европеоиды, 38 % из них принадлежали к нордоидному и средиземноморскому типам.

    Аварская орда в Европе, предположительно, отождествляла себя с жужаньской государственностью, но реально состояла из неоднородных по своему этническому составу племён преимущественно европеоидного происхождения. Так, данные археологических раскопок показывают, что 80 % обнаруженных аварских черепов принадлежат к европеоидной расе, среди которых длинноголовые нордики (высокорослые блондины с выпирающими носами и подбородками, — атланто-балтийцы) и средиземноморцы составляют 38 %, широколицые протоевропеоиды сарматского типа (условные «кроманьонцы»)— 22,6 %, круглоголовые памиро-альпийцы (балкано-кавказцы, включая так называемый «кельтский тип», высокорослых динарцев, депигментированных кавкасионцев с отчасти сарматскими чертами и народ «ди» китайских хроник) вместе с арменоиднымми переднеазиатами (то есть физическими хурритами) — 17,1 %. Монголоидные же черепа могут быть соотнесены с северомонголоидным (халха-монголы, буряты и др.), северокитайским и палеосибирским (монголоиды с выступающими носами — азиатские гунны, енисейские народы и близкие к ним по основным соматическим чертам — североамериканские индейцы типами, но вовсе не «туранцами» (монголоидно-европеоидными метисами, наподобие башкир, предков современных венгров и др.) как первоначально ошибочно полагали.

    Судя по убранству могил и некоторым другим деталям, авары-монголоиды принадлежали в социальном плане к верхам общества Однако, согласно одной из версий, озвученных Л. Н. Гумилёвым, монголоиды являлись выходцами из угорских племён — забендер, кочагир, тарниах, примкнувших к аварам, когда те находились в регионе между Волгой и Аралом. Венгерский археолог, историк Иштван Эрдейи, напротив, склонен видеть в лице монголоидов истинных аваров. По всей видимости, среди собственно аваров ещё до прихода в Европу были представлены европеоиды, в том числе высокорослые блондины — азиатские нордики, хотя их первоначальное процентное соотношение остаётся невыясненным. Последующее смешение с европеоидным населением, оказавшимися включённым в состав Аварского каганата существенно увеличило общую европеоидность аварской орды. Рождавшиеся дети этой центральноевропейской, скорее, — идеологической, чем этнической аварской общности, в состав которой вошли ассимиллированные пришельцами остатки германоязычных гепидов и ираноязычных сарматов, романизированое местное население, так называемые «чёрные булгары», отчасти, возможно, славяне — внешне напоминали, в подавляющем своём большинстве, современных балтов (относящихся к беломорско-балтийской расе)

    Авары активно контактировали с германскими племенами, этноним «баварцы» (de:bajuwaren), по одной из версий, буквально означает «белые авары» или «благородные авары», хотя связь аваров с современными баварцами достаточно спорна и обычно отрицается. Средневековое название греческого города Пилос «Наварино» восходит к сочетанию «eis ton Avarinon» («туда, где авары», «к аварам»), современный албанский город Антивари был раньше известен как «Civitas Avarorum» (в переводе с латинского «община аваров», «государство аваров»). Австрийские историки расценивают княжество «Аварэнмарк», образованное после распада Аварского каганата в качестве фундамента австрийской государственности. Подавляющее большинство исследователей (Й. Маркварт, О. Прицак, В. Ф. Минорский, В. М. Бейлис, М. Г. Магомедов, Т. М. Айтберов причисляют к наследию авар и этнический термин «awar~auhar», исторически закрепившийся за дагестанскими аварцами, признавая при этом вполне допустимым наличие инфильтрации части аваров в горскую кавказоязычную среду. Афганский г. Кундуз в средневековье был известен как «Вар-Вализ» («Город аваров»). В китайских источниках ему соответствует город «Ахуан».

    Аварские кресты и спиралевидная свастика. Резьба по камню

    http://nordman75.livejournal.com/1088315.html