Олег Гуцуляк: Почему Украина выбрала Европу, а не Россию

В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]). В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]).

Но, в действительности, этим Украина представляет еще одно проявление сакрального достоинства – роль  «мастерицы любви», «кудесницы» (от семит. «кудесах» – «гетера, храмовая служница»). Она реализует древнеарийский архетип «Тилоттамы» – апсары, небесной нимфы, которую божественный зодчий Вишвакарман сотворил из лучших частей всего сущего, что отражено в самом её имени (Тилоттама – «лучшая часть»). Считается, что в результате она была сотворена совершенно идеальной – лицо, пропорции тела, голос и т.д. Превосходящая своей рукотворной красотой всех женщин, она стала объектом любви, практически всех божеств и демонов. Жертвой этой красоты стали братья-асуры Сунда и Упасунда – до того момента неразлучные и делившие и кров, и пищу и постель. Поскольку ни один из них не захотел уступить красавицу другому, они схватились за свои боевые палицы и убили друг друга. Согласно истории, изложенной в «Махабхарате», Шива, сраженный красотой Тилоттамы, не мог оторвать от неё глаз, когда она с почтением совершала прадакшину вокруг него – поэтому он последовательно манифестировал свои пять ликов – четыре по сторонам света, и один верхний – из которых и изошли шесть амнай Каула Дхармы. Присутствовавшая там же Парвати, супруга Шивы, приревновала его к Тилоттаме, и обхватила его руками, закрыв глаза. В следующий миг мир погрузился во тьму, т.к. весь мир существует только в сознании Шивы, освещаемый его взором. Поэтому Шиве пришлось манифестировать третий глаз во лбу, чтобы Вселенную снова осветил свет его взгляда. Согласно «Падма пуране», в предыдущем рождении Тилоттама была уродливой вдовой по имени Кубджа («горбатая, скрюченная»). В течении восьми лет она выполняла надлежащие ритуалы и завершила их обрядом Магха пуджи на пятнадцатый день третьего лунного месяца. Это обеспечило ей перерождение в облике Тилоттамы, превосходящей своей красотой всех живущих.

Не удивительно, что комплекс самой украинской нации можно определить именно как «комплекс иерогамии» — «желание священного брака», жажда «у-Закониться», «у-краятся» в Традиции . Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: По ком звонит византийский колокол

13331090_1361779413848455_5758915422083082558_nПутин – верное воплощение и продолжение библейского Нимрода (от евр. глагола marad «досаждать, восставать, возмущаться»), создателя первого священного царства Суши – Вавилона («(Стал) подстрекать весь мир к бунту против Святого, благословен Он, дав совет поколению раскола (строить вавилонскую башню)»), являющегося прототипом всех правителей, увенчивавших себя псевдосвятостью, чья власть, политика и лицемерие характеризуются высказыванием «коварный герой перед Богом», являющегося первой попыткой сатаны поднять человеческое универсальное владычество над людьми.

И, как оказалось, это не только символически, но и буквально: после многократных неудачных попыток посетить Святую гору Афон (что дало повод монахам говорить, что Богородица не пускает российского президента), в суботу 28 мая 2016 г. Владимир Путин в ходе своего визита на Святую гору Афон, когда по едущий по грунтовой горной дороге джип Путина сопровждал осел (!), сел в кресло византийских императоров, над которым развевались российский и византийский флаги [Путин сел в кресло византийских императоров // https://lenta.ru/news/2016/05/28/putin_emperor/]. В русском монастыре Святого великомученика и целителя Пантелеимона он поднялся на звонницу и трижды ударил в колокол, звук которого разнесся над монастырем. Во время этого визита на улицах Афин тут и там висели постеры с довольно зловещей фотографией Путина, на которой он словно выглядывает из сумрака. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: К победе качества над количеством: от эстетизации Этики к этизации Эстетики

10408030_375711859293652_8925130909057021045_nВ условиях Постмодерна при создании новой сродности-общности человечества, как указывает этнолог Кирилл Серебренитский, вместо лозунгов, деклараций и программ необходимое «стягивание» активистов к предлагаемой «новой идентичности» должно происходить не через этические, моральные принципы (всегда относительные и исторически обусловленные), не через идеологию (ведь она, как и все другие, не выдержит столкновения с социально-политической практикой), а именно через «эстетические сигналы», «кодовые слова», «миф-константы», «метаэйконы», за которыми поднимаются самые разнообразные образы (например, слова «Наполеонбонапарт», или «Хайльгитлер», или «Миллионбаксов», или «Русскоеправославие») [Серебренитский К. В конце-то концов: обсуждение идеологии, статуса и доктрины Восточного Бонапартистского Комитета // http://vkontakte.ru/board.php?act=t&tid=16090076], а рядом с ними мигают, — и призывно, и отталкивающе, – личностные сигналы, чаще всего — против воли сигнализатора. В эмпирических измерениях эстетика даже не первична, а единственна, а идеология, выходящая на уровень эмпирики, перестаёт существовать, растворяясь в эстетике, превращаясь в одну из её разновидностей, причём мало востребованную, библиотечную [Серебренитский К. Не идеология, но эстетика! // http://falangeoriental.blogspot.com/2011/12/blog-post_02.html].

Например, в СССР, впротивовес актуальным политическим доктринам, меняющимся в зависимости от коньюктуры исторического момента, именно  общая ленинско-антигитлеровско-чегеварская эстетика скрепляла соцлагерь извне в некую целостность. Крушение СССР определилось именно тем, что власти этого не понимали и поддерживалась наивная, ленинско-дикарская вера в значимость идеологии, а к эстетике относились халтурно, народно-самодеятельно. «Холодная война» – это именно сражение эстетик, и этого советские власти этого не желали понимать (хотя в двери СССР стучались несчастные эстеты (мы же свои, свои же!) Пикассо, Рерихи, Леже, Сартр, Ошо, Леннон, Пазолини, «Чёрные пантеры» и хиппи, им лишь «подавали иногда на бедность», но «за порог не пускали»).  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Геокультурная дихотомия: Украина – “У Солнца”, Закраина – “На куличках”

_YRxde-NgjI1.

Подлинное название присвоивших ныне себе чужое имя “русские” – закраинцы. Изначально именно русины из Украины были переселенцами в Закраинские северо-восточные земли. Но затем, из-за смешения с угро-финским и тюркским культурно-генетическими континуумами, радикально обособились способом мышления и стереотипом поведения от своих первоначальных славянских предков и их потомков, оставшихся на изначальной земле (Украине).

Типологически это схоже с феноменом из германской этнической традиции, где есть Inlander и Auslander, рейхсдойчи и фольксдойчи.

Таким образом, есть Украина (внутренняя земля), и есть Закраина (внешняя земля).

С этим также связывается существование такого явления, как бинарной пары «речь для своих» и «речь для чужих». В нашем варианте это –“украинский” (“мова”, от “молвение слов” по чину и достоинству божественных предков-словян) и “закраинский” (“язык”, от произношения слов в соответствии с этнической особенностью – “языком своим”,  “извращая слово по своему вкусу”, создавая  разнообразные “отвратительные наречия”, “говоря, как хочется, без любви к словам и вещам”).

Украина – это отделение, в первую очередь, от большого «кочевого» мира, стремящегося «срыть межи» и уйти за горизонт – “за край” (и его потомка – «России, границы которой там, где горизонт»). В этом «нашем периметре пространства» (locus amoenus, Heimat, Украина) чувствуется в своей приватности единство целого (например, межэтническое “мы — казаки”), а в целом — своя приватность (неповторные “я” — сначала как русин, литвин, молдаван, лях, черкес, абазин, татарин, затем — как наделенный определенной характерной особенностью, закреплённой в смешном “прозвище-фамилии”). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова

21–22 жовтня 2011 р. у Прикарпатському націон. ун-ті ім. В. Стефаника відбулася організована кафедрою світової літератури (завідувач докт. філол. наук, проф. В. Г. Матвіїшин, відпов. секретар оргкомітету, канд. пед. наук, доц. А. М. Мартинець) Всеукраїнська науково-практична конференція «ІІ Султанівські читання. Актуальні проблеми викладання літератури у середній та вищій школі».

Завершилося пленарне засідання доповіддю канд. філос. наук, доц. Олега Борисовича Гуцуляка (кафедра філософії ПНУ ім. В. Стефаника) «Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова». Доповідач, зокрема, зазначив: «Як ученого культурологічного спрямування, позиція Юрія Султанова ґрунтувалася насамперед на тому, що глибинно, екзистенційно об’єднує людей як членів однієї і неподільної сучасної земної цивілізації » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Неоаватаризм

Вопрос: В связи с этим не мог бы ты кратко описать общую миссию Института Стратегического Анализа Нарративных Систем? В чем конкретная цель?Реконструкция «примордиального нарратива» и создание постмодернистского дискурса на его основе?

Ответ: Скорее не создание постмодернистсого дискурса, а наоборот – антитезис ему. Ранее мы предлагали «демиургию», сотворение новых миров (по образцу Толкиена-Борхеса), реабилитацию Метанарративов (В. Ешкилев). Но вряд ли такая практика выдержит противотояние инерции бытия.

Поэтому постмодернизму как воплощенному Дискурсу мы противопоставляем примордиальное воплощение Великого Нарратива – НЕОАВАТАРИЗМ (например, из 5-го сезона «Земля: Последний Конфликт» – Рене Палмер против Атавуса, где последний – идеальный образ постмодернизма, а имя героини – Возрожденная Длань).

Общество в этом веке десакрализованно лимитированной наукой, профанизмом, недорационализмом. Бог умер, мифы остались в прошлом,но потребности в боге и мифах – не вымерли. И вот, народ воспринимает сюжет кинофильмов как религиозно-политические мифы современности, ведущие к суррогату бога: супер-компу, супер-организму планеты, супер-андрогину, супер-инопланетянину – и так далее. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Явище “повернення варвара (язичника)” в цивілізаційному аспекті

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об’єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Модальность грядущего Rubedo

Великая тайна посвящения: грядущий аватара Вишну — красный Калки на белом коне.

Красный плащ Георгия Победоносца и его белый конь — цветовые доминанты известной иконы «Чудо Георгия о змие». В самом понятии же «красное» совмещаются значения красного и белого (светлого) через тему страдания как критерия святости. Красное соотносится к миру земному, белое же — земное воплощение мира духовного.

Красная Пасха в христианстве — это «Великое Да!» миру. «… День имеет два устойчивых эпитета в народной культуре — красный и белый, и оба, оказывается, вначале были равны, ибо оба восходят к богу Яриле, покровителю солнца, огня. Белый и красный — символы красоты, но белый еще и символ любви — мыть бело значит «любить». Красный — не только красивый, но и яркий, связанный с огнем» » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Метафізична Україна у ментальному хронотопі

Вважається, що основною ознакою нації є її  ментальність (сукупність настанов та нахилів діяти, мислити та сприймати певним чином; своєрідна соціокультурна програма, що напівусвідомлена, а тому значною мірою є автентичною поведінкою індивідів, груп, етносів). Для  української ментальності  характерне, на думку Дм. Чижевського, «… «крейсування»  між   різними   берегами   духу» [26, с.104], між окцидентальним ordo  (порядок життя і думки) та орієнтальним «орда» (сваволя життя і думки).

Але якщо апологет російської ментальності П. Чаадаєв проголошує : “… ми не належимо ні до Заходу, ні до Сходу, і у нас  нема   традицій   ні   того,  ні   другого (підкреслення наше, – О.Г.) (Цит. за: [32, с.69]),  то значна частина українських дослідників, починаючи з О. Кульчицького, стверджує, що в України є традиції “і того, і другого, тобто вона така собі “північна Атропатена” – носій принципу терпимості, духовної широти. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Примордиальная этнология

Примордиальная этнология – одно из научных направлений в этнологии, рассматривающее этнос как изначальное (примордиальное) и неизменное объединение людей с определенными(субстратными) признаками (крови, расы, ландшафта, языка) .

Примордиализм утверждает, что прототипы наций и национализм существовали всегда как данность с самого начала человеческой истории. Сторонники этого направления также считают, что людям, принадлежащим к одной этнической общности, изначально и навсегда присущ некий набор культурных свойств, обусловливающих их поведение. В рамках этой теории национальная самоидентификация приобретает характер естественного закона природы. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Религия дурмана: великая тайна хаомы – сомы – сумаха

Инвариантом «потери рая» человечеством есть «потеря визионерских способностей, существовавших у древних», которые можно иногда приобрести с помощью определенного зелья – «дурмана»[1].

Например, легенда племени зуни рассказывает, что когда-то, очень-очень давно, мальчик по имени Aнеглакья и его сестра Анеглакьяцица жили глубоко под Землей. Каждый день, выбиваясь из сил, они выбирались на поверхность и долго путешествовали, исследуя землю, осторожно наблюдая, и слушая все и вся, с чем сталкивались на своём пути. После возвращения они рассказывали матери всё, что видели. Однако, как-то, близнецы – сыновья Бога Солнца, стали подозрительными к ним, и задумались над тем, что делать с этой любознательной парочкой. Aнеглакья и его сестра были как раз на одной из таких прогулок, когда натолкнулись на сыновей Бога Солнца. Невзначай близнецы спросили их о самочувствие: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Женщины и Будда

Классическая “Лотосовая сутра” приводит историю о превращениях 8-летней Драконовой девочки, легко постигшей учение Будды. Когда ретивые буддисты оспорили ее способность достичь состояния Будды, девочка вмиг обратилась в драгоценный камень, в 3000 раз драгоценней всех вещей на земле. Она поднесла этот камень Будде и сказала: “Скорость, с которой я превращусь в Будду, будет еще быстрее этой”. После этих слов Драконовая девочка тут же превратилась в мужчину и удалилась на юг, в нирвану.

Эта версия с превращением получила новое выражение в более позднем учении Махаяны (Большой Колесницы), которое всячески поддерживает женщин в служении буддизму и говорит, что они могут стать Буддой, оставаясь в своих женских телах. В Вималакирти-нирдеса сутре, муж Сарипутра, вечно сомневающийся в способности женщин к превращению в Будду, обсуждает этот вопрос с небесной дивой Диваканья. В ходе спора Диваканья превращает себя в Сарипутру, а его – в себя, дав ему понять, что сводить все внимание к вопросам пола – ошибка. А смена внешности женщины на внешность мужчины – ошибка, основанная на другой ошибке, то есть, ошибка вдвойне. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Модерн как Операционная Система

Рождение европейской рациональности (и Модерна как его апофеоза) означало не «освобождение от культуры», но возникновение новой культуры, отличной от всех традиционных культур вместе взятых. Поэтому все «метонимии» и «метафоры», «миф-константы» и «концепты», являющиеся «молекулами» и «атомами» традиционных культур, в ней не работают, они были «выгружены» (disembedded) из европейского общества.

Коммунизм, нацизм, исламизм – не более чем «троянские программы», проникшие в систему (Модерн) через плохо защищенные «порты» и пытающиеся загрузить и запустить нужные удаленному злоумышленнику «проги». Либерализм оказывается «файрволлом/брандмауэром» , но не самой операционной системой. Традиционализм – это и есть “антивирусная программа”, очищающая именно систему (Модерн), но не дефрагментационная программа.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print