Олег Гуцуляк: Революція духу проти духовної сваволі

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що “таємниці ал-гайб” — “прихованого” (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у “світі очевидного” (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді “накреслених рядків”, “голосів”, “образів” тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний “сілсілат ал-барака” (“ланцюг благодаті”), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо “благодать” («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа).

Посвячені-муджтахіди (перс. “муджтехід”, тур. “мюджтехід”) не мають рангів, їх соціальний та релігійний авторитет прямо залежить від їх знань та рівня  осягнення сокровенного. Зокрема, ті, котрі набувають найбільшої поваги, отримують назви “худжжат ал-іслам”, “марджа ат-таклід” (“джерело наслідування”), “айяталлах” (перс.”аятолла” — “знамення Аллаха”), “айяталлах ал-узма” (“величний аятолла”).

Але абсолютизувати цей підхід отримання “езотеричного знання” і посвящення шляхом свавільних практик не можна.

Так, іудейська Каббала, арійські Веди, вчення Будди, європейські гностицизм та окультизм настоюють на тому, що все, що людина пізнає про себе і світ, вона пізнає сама і в собі, “езотерично”, на відміну від людей, що оточують її.

Але тому, хто приступає до герменевтики та всіляких «езотеричних практик» слід пам’ятати, що будь-які намагання самостійно, з власної волі осягнути приховані знання про духовний світ, який трансцендентний нашому матеріальному, цисцендентному світові, недоступний нашим відчуттям, що прагнення свавільно досягти через містичний екстаз злиття з трансцендентним буттям не більше, ніж спокуса будування Вавилонської башти для «зведення небес на землю».

Однією з таких революцій духу проти тенденцій будівництва “вавилонської вежі” був, наприклад, іслам. Його послідовники вважають, що продовжують ту революцію, яку 4300 років тому здійснив Авраам (мусульмани називають його Ібрагім). Він виступив за повне заперечення залежності людини від сил природи, від яких-ось ідолів, від космічних енергій, від будь-яких “вищих розумів” — усього того, що так популярне в сучасну епоху, яку дехто визначає як «неоязичницьку», «відродження язичництва». Тобто, як констатує відомий філософ-традиціоналіст Гейдар Джемаль, те, що сьогодні називається прогресивним, модерністським західним суспільством, насправді є відновленням язичницької профанічної свідомості часів Римської імперії, Єгипту та Вавилону.


Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print