Категорія: Славяне

В науковій думці не вщухають дискусії довкола питання про таємничу “Шеломянь” у “Слові о полку Ігоревім”, за якою перебуває Руська земля.

“Словарь – справочник” “Слова”[i] повідомляє, що “… шеломя – холм, гора, цепь холмов… Шеломя может означать также дальность или вісоту горизонта”. Підтверджується це і цитатами з давньо-руських билин, де гора називається “шеломя”[ii] та фактами інших слов’янських  мов: хорват. sleme – “вершина гори”, “горб”; словен. sleme – “гірський хребет”; чеськ. slemie – “гребінь гори” тощо.

Спершу і автор цих рядків поділяв дану інтерпретацію, запропонувавши лише версію про іншомовне походження самого слова “шеломя”[iii],  а саме від угорського solyom (вимовляється тепер як “шойом”) – “сокіл” » Read more

На відміну від галицько-буковинсько-берладських (подністровсько-попрутських) „креолізованих” земель , більш благодатне географічне розташування північно-східного аналога перетворило останній на найзаселенішу серед інших земель, на які поширилася сфера впливу Києва. Тут не знали міжусобиць, половецьких набігів, а геополітичне становище було стратегічно вигідним – на перехресті торгових шляхів між Новгородом, Волжською Булгарією та прикаспійськими землями завдяки Камі та Волзі та Донському шляхові на південь.

Зрештою, постала т.зв. “володимиро-суздальська” („залісська”) цивілізація – ланцюг “міст – держав”, що стала своєрідним історичним центром для суспільств Бьярмії (землі пермяків та зирян), Поволжжя (голядь, буртаси, мещера, мурома, меря) та Верхнього Подніпров’я (смоленські кривичі).

Аналогічне явище мало місце як на побережжях Східної Африки від Сомалі до Мозамбіку, де внаслідок схрещення африканських тубільців та арабських колоністів постала могутня Суахільська цивілізація, так і Балтики, де при взаємодії германських континентальних племен, кельтів та балтів, з одного боку, і фінно-скандінавів, з другого, сформувалася Балтійська субконтинентальна цивілізація. Зокрема, остання вступила у могутнє протистояння із „заліською” — частина угро-фінських племен дещо раніше зазнала креолізації з боку східно-балтських племен (буртасів) і їхня самодостатність давала можливість чільно протистояти Русі. Вони між собою “гутарили” (від литов. taryti “говорити”). » Read more

Давньоруські літописи засвідчили певні терміни на означення частин Русі – “Біла Русь” і “Чорна Русь”.

На наш погляд, їх значення може прояснитися тільки на основі т.зв. “норманської теорії”, згідно з якою правлячу династію Русі утворили представники іншоетнічного походження, а власне – варязького. На думку О. Пріцака, назва “русь” виникла у VІІІ – ІХ ст. на означення княжої дружини, тобто є суто соціальним терміном. Починаючи з Х ст. “русь” стає осілою, а не перебуваючою у “відрядженнях” на театрах бойових дій. Власне відтоді захоплені варягами території, спочатку Київ, Чернігів та Переяслав, стали називатися “Руссю” [i].

У Європі варягів чітко розрізняли на “світлих” (по-ірланд. “фіннгалл”) та “темних” (“дубгалл”) відповідно за походженням – норвезькі та датські[ii], хоча у них була одна мова – датська, у якій говірки (датська та скандинавська) ледь розрізнялися[iii].

На цій основі можна запропонувати гіпотезу, згідно з якою спершу у Києві, Смоленську, Турові, Пінську, Мозирі, Клецьку, Бересті правили династії норвезького (“світлого”) походження та їхня “русь” узагальнено називалася “біла”. А династії датчан (“темних”) замешкали у Новгороді, Полоцьку, Ростові, Білоозері, Ладозі, Чернігові і їхня “русь” стала називатися “чорна”. Дана гіпотеза дає змогу змінити ракурс погляду на міжусобні війни на початку історії Русі. » Read more

Якщо кельтський епос, записаний Гальфрідом Монмутським у „Історії бритів”, тільки згадує рутенського короля Холдіна, то видається за можливе пояснити його на основі спорідненої їй північноєвропейській традиції (які між собою перехрещувалися складі варягів був присутній значний як кельтський , так і вепський (угро-фінський) елемент) — давньогерманської (готи–германці свого часу заселяли величезні простори — як Волинь, Поділля та Прикарпаття, так і землі наступних халісіїв–хорезмійців — Північне Приазов’я). По-германськи „гальдр” означає „закляття, замовляння”, і відповідно до фонетичних законів, що діють у межах індо-європейської мовної сім’ї, може розглядатися тотожним слов’янському „галич” (як переосмослення іншомовного слова за аналогією з автентичною ономастичною лексикою, тобто чуже слово сприйнялося патронімним похідним від слов’янського імені Галик „малий Гал(-имир)” ).

А творцем чародійних заклять, володарем магічних письмен–рун був бог Одін, син Бора (епоніма вихідців з балтійського острова Борнхольм бургундів, повіслянська частина яких була слов’янізована і відома у джерелах як „борани”). Він, як свідчить еддична пісня „Промови Високого”, — божественний тлумач – „тул”, він провіщує з „престолу тула”, який називається Глідскьяльв. У назві престолу присутнє германське слово „glid”/ім’я Хльод – „могила” » Read more