Олег Гуцуляк: Втрачений шанс на Імперію

Наші опоненти з просвітницько-маргінальних “націонал-демократичних” структур виголошують: “Не треба нам ніякої імперії! Живімо тихо у власній самостійницькій дірці і може так обережемося від десятого валу експансіоністських потуг Заходу і Сходу. Лишіться тих Міхновських та Донцових, поспіваймо краще разом “Ми – українці”…

Проти схожих “просвітянських” постулатів боролися націоналісти й інших слов΄янських етносів. Ще в ХІХ сторіччі.

Словенський національний ідеолог Матія Маяр (1809-1892) таким маргіналам гнівно кинув в обличчя: “Ви нас звинувачуєте в тому, що ми – сепаратисти, хочемо відокремитися від Імперії  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нація як процес: наші завдання

К. Ясперс запропонував концепцію “вісьового часу”, К. Хаусхофер – “вісьового простору”. А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про “Абсолютну Родіну”. Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати “момент” буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” (2).

Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі (3). Слід також мати на увазі, що сучасний іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Гармодий и Аристогитон

Саме після спільного конгресу масонів, ілюмінатів та розенкрейцерами масонським рухом було остаточно прийнято в якості своєї символіки циркуль вверху, кутник-лінійка внизу і букву G посередині, символізуючі Бога як Великого Архітектора. Самі ж ілюмінати вкладали в цей символ інший зміст. В своєму колі вони пояснювали, що буква G символізує тирановбивцю Гармодія, якого з побратимом Арістогітоном прославили в 447 р. до н.е. скульптори Несіот і Крітій. Обидві скульптури сміливо спрямовані вперед, а широко розставлені ноги, мовби у досконалому “кроці” циркуля; рука одного з них витягнена вперед, а рука другого занесена над головою, мов би для удару. Рух обох фігур розраховано точно, мовби перед ними ричажний механізм: кожен жест – це не динамічний вираз почуттів гніву або злості, а логічний наслідок складення діючих cил. Мязи, суглоби, здуті вени є лише провідниками цих сил. Обидва героя вбивають тирана з однаковою точністю і розрахованістю жесту так само, як атлет на стадіоні кидає спис або диск.

Гармодий и Аристогитон. Скульпторы Критий и Несиот. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Великий Адепт ULTIMA THULE

Мери, Леннарт (29 марта 1929 – 14 марта 2006) – эстонский писатель и государственный деятель, президент Эстонии в период 1992 – 2001. Мери был лидером эстонского движения за независимость.

В страну Огненных гор (эст. Tulemägede Maale), созданная в 1964-м, рассказывает о путешествии Мери на Камчатку в 1960-х. Кроме него, в этой экспедиции участвовали геологи, ботаники, фотограф, а также художник Калью Полли. «Путешествие это единственная страсть, от которой не шарахается разум» писал Мери. Городские жители всё ещё хотят увидеть мир, изголодались по природе. Мери не недооценивал отрицательные стороны массового туризма, но сделал вывод, что «наука освободит нас от цепей больших городов и приведёт обратно к природе».

Книга Мери о его путешествии на северо-восток, В воротах северного сияния (эст. Virmaliste Väraval) 1974, принесла ему громадный успех в Советском Союзе. Она была переведена на финский в 1977 году в серии «Советские писатели», в которой финскому читателю были также представлены другие эстонские писатели Матс Траат, Лилли Промет и Юло Туулик. В книге Мери соединил настоящее со взглядом в прошлое, использовал материалы таких исследователей, как Джеймс Кук, Йоганн Рейнгольд Форстер, Фердинанд фон Врангель, Даль, Зауер, Александер фон Миддендорфф и другие. Когда он увидел горы, вздымающиеся на фоне штормового неба Берингова пролива, он представил себе, как Витус Беринг и Джеймс Кук смотрели на те же горы, но с другой стороны.

Вероятно, лучшая из известных работ Мери, Серебряно-белое (эст. Hõbevalge), была опубликована в 1976. В ней воссоздаётся история Эстонии и региона Балтийского моря. Так же как и в других своих работах, Мери сочетает документальные источники, научные исследования и воображение. «Если география — проза, то карты — иконография», писал Мери. Серебряно-белое основана на большом количестве старинных источников по мореплаванию и осторожно приоткрывает завесу тайны легендарной Ultima Thule. Это имя было дано в античные времена самой северной земле, лежащей в шести днях плавания к северу от Британии. Существуют точки зрения, что этой землёй могли быть Шетландские острова, Исландия и Норвегия. Согласно Мери, возможно, что Туле происходит из старой народной эстонской поэмы, описывающей рождение кратерного озера в Каали, Сааремаа. В эссе Воля Тацита (эст. Tacituse tahtel) 2000, Мери описывает древние контакты между Эстонией и Римской империей и отмечает, что меха, янтарь и особенно ливонское сухое, свободное от гнили зерно могли быть самым большим вкладом Эстонии в общую культуру Европы – в голодные годы это зерно поставлялось в Европу.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Скинхеды Термидора

Вследствии свержения власти Робеспьера парижская Коммуна оказалась дезориентирована и против санкюлотов на улицы выходят с дубинками “мюскадены” (“мускусные”),”золотая молоджь”, названная так по новому знаку отличия – серьги в ушах и коротко стриженный затылок (в подражание жертвам гильотины, которым перед казнью стригли волосы), одевали сюртуки с квадратными плечами, узенькие бриджи, косички, душились мускусом, пели как гимн “Пробуждение народа“. Лидером мюскаденов оказался некий Фрерон, сын литературного врага Вольтера и крестник польского короля Станислава Лещинского. В 1790 г. он издавал газету “Народный оратор”, в 1794 г. – кровавый палач Тулона и Марселя, отозванный Робеспьером и примкнувший вместе с палачом Бордо Тальеном к правым термидорианцам. Впоследствии Фрерон едва не женился на Полине Бонапарт, сестре Наполеона.

Всего в Париже было около 3000 мускаденов. Это были студенты, молодежь из семей среднего класса и разбогатевших буржуа. Штаб-квартира молодых роялистов располагалась в Палас Рояль, они читали и обсуждали роялистскую прессу в своих кафе Chartres или la Foi, откуда делали набеги на территорию санкюлотов. После столкновений между роялистами и революционерами полиция только и успевала, что оттаскивать убитых и раненых. Мускадены были столь активны, что скоро загнали санкюлотов обратно в трущобы.

Веселились же они на “балах жертв”, куда допускали только родственников казненных во время революционного террора. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 5 6 7