Категорія: Политика

Міфологізація притаманна й сучасному “демо-ліберальному” суспільству ринкової економіки– міфом стає образ “золотого віку добробуту, вічної молодості та еротизму” (гламур), який ним, начебто, вже реалізований. Пропагується “масовий гедонізм” (уявлення про те, що тільки у стані радості, вдоволення, добробуту, естетизму (насолоди красою) людина тільки і є сама собою). Начебто в теперішню епоху “злиття виробництва та насолоди” (за Г. Маркузе) знімаються всі перешкоди для принципу задоволення та припиняється пригнічення “тваринних потягів людей”, індивідові й надалі байдуже, що на “вищому рівні” цивілізації він перебуває в стані “відчудження від своєї буттєвої сутності”. Демо-лібералізм породжує “нового люмпена”, який орієнтується тільки на споживання і який не знає вищих вимірів буття, який немає жодних обов’язків перед історією та культурою.

Міф демо-лібералізму закликає примиритися з реальністю, зображаючи можливість “Великого Виходу” з існуючого стану речей у багаточисельних серіалах типу “Район Мелроуз” або “Під сонцем Сен-Тропе”. » Read more

А. Эткинд считает, что условия для трансформации общества возможны лишь только тогда, когда “элитарный человек” почувствует неутолимую тягу “… ко всему настоящему, подлинному и первоначальному, а также отрицание им собственной культуры как неподлинной и ненастоящей … Есть историческая ирония в том, что романтическое стремление к первичности опыта оборачивается умножением неверных копий, касающихся иных миров или экзотической изнанки собственного мира, которые принимаются за безусловную и единственную подлинность” [Эткинд А. Хлыст (Секты, литература и революция). — М.: НЛО, 1998. — С.166].

Но сейчас «элитарный человек» радикально отличен от старых классических элит. Американский социолог К. Леш в работе с названием «Восстание элит и предательство демократии» как раз и показывает эту разницу. » Read more

Сайт, присвячений козацькому нацiональному руховi Дiнщини та його сучасному провiдниковi Петровi Молодiдову, за походженням зi старовиного запорiзько-черкаського роду, легендарному командировi 96 Дiнського полку. Зараз Петро Молодiдов перебувае у росiйській в’язницi. Дiн, Кубань i Терек будуть свобiдними. За Козачий Присуд! Слава Героям!

http://molodidov-cossacks.com/

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного. » Read more

Суть нашої проблеми лежить
у питанні формотворчої,
будівничої правлячої касти.
Дмитро ДОНЦОВ

Основним законом демократії вважається рівність можливостей. Люди повинні бути забезпечені суспільством рівними можливостями, щоб виразити свою геніальність або тупість, процвітати або бідувати. Цей закон прагне реалізувати будь-яке суспільство, що претендує на справедливість. Але виконання його є нереальним. Не може бути рівних можливостей для нерівних особистостей: якщо планку ставлять на середню висоту, то для низькорослих це вже неподолана межа, зумовлена природою їхніх геніальних задатків. Програму освіти, як знаємо, завжди розраховують на середніх людей, але вона недоступна для слабких. Якщо суспільство буде розраховувати на слабших, то воно деградує та вимре. Такі закони природи та процесуального розвитку. » Read more

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що “таємниці ал-гайб” — “прихованого” (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у “світі очевидного” (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді “накреслених рядків”, “голосів”, “образів” тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний “сілсілат ал-барака” (“ланцюг благодаті”), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо “благодать” («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа). » Read more

Ті, хто не заангажований на передновітньому стані (преМодерні), на пошуці «чистого» або «свого» фундаменту, на «поверненні до архаїчності», власне утворюють, за британським творцем «філософії процесу»  Альфредом Н. Уайтхедом, націю.

Нація, за  А.Н. Уайтхедом, отже, є разюче неісторичною, а відзначається умоглядністю, жагою до ризикованих  пригод («авантюр»), прагнень до нового. Націоналістом є той, хто розуміє, що незмінне збереження досконалості неможливе: «…енергія націй спрямовується вперед до нових пригод уяви, випереджаючи фізичні пригоди дослідження. Виникає світ мрії, з тим, щоб у відповідний момент дати поштовх до дії… Перш ніж вирушити в Америку, Колумб розмірковував про далекий Схід, про кулястість землі, про безмежний океан. Пригода рідко досягає задуманої мети. Колумб не доплив до Китаю. Але відкрив Америку… Цивілізація, яка позбавлена пригоди, приходить у повний занепад… Література  минулого також була пригодою. Есхіл, Софокл, Евріпід були сміливими новаторами у світі духу» [1], тими, яких Гай Юлій Цезар, характеризуючи галлів, називав аматорами rerum novarum, «нових речей». » Read more

В корейской традиции известен Хванин («Царь Небес», Индра буддийского учения – владыка Неба и Земли). Он был внуком Хвангуна, одного из четырёх «Людей Неба». Хванину досталась фамильная ценность, с помощью которой он повелевал огнём и солнцем, а его государство называлось Хвангук (будучи союзом 12-ти меньших государств) и просуществовало три тысячи лет начиная с 7197 года до н. э.  Согласно «Хвандан коги», за 3301 лет в Хвангук сменилось семь императоров. Расположено государство было западнее современной Кореи и имело протяжённость 8 тысяч километров с запада на восток и 20 тысяч километров с севера на юг.

У Хванина был сын божественный сын-герой Хванун, который пожелал жить на земле посреди гор, долин и лесов. Хванин разрешил Хвануну и трём тысячам его последователей спуститься на высочайшую гору Пэктусан на севере Кореи, где Хванун основал город Синси («Божий Град»), » Read more

Часть национал-демократически, либерально и либертарно настроенных мыслителей, соглашаясь с утверждениями о революционной неспособности пролетариата и «низшего класса»[1], будучи вдохновленными проектом «иранской революции» 1979 г., движущей силой трансформации считают «средний класс» общества[2], способный расторгнуть сделку по продаже гражданской души капиталистическому или социалистическому «государству-мефистофелю» (мефиц – “разрушитель” + тойфель – “лжец” на древнееврейском). Эта сделка называлась “обмен демократии на благополучие“. Но благополучия, «потребительского рая» в «осажденной крепости», в которую Россия превращена «неодворянской» хунтой агрессивно-импульсивных параноиков чекистско-службистского пошиба (а в Украине господствует такая же «банковско-медиакратическая» хунта), не получается. » Read more

А. Кулаков указывает, что в  Системе Постмодерна и обезличивания человека в чащах сетей (социальных, информационных, экономических, культурных), в ситуации «биполярной оппозиции между Сетью и Я» (М. Кастельс), важным вопросом для человека стала необходимость в идентичности, желание самоидентифицироваться с помощью определенных ценностей или признаков. Как правило в этом «абсолютном противостоянии» человек руководствуется опорой на традиционные ценности (религия, нация, природа), но сразу же оказывается в опасности быть порабощенным фундаменталистскими движениями, раскалывающих общество по принципу «мы — они».

Якобы спасение в этой ситуации — в «позитивном проекте консолидации» » Read more

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об’єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм. » Read more

Аналитики группы «Калита-Финанс» Дмитрий Голубовский и Даниил Липовой предложили «социал-капитализм» как третий, «диалектический» вариант выхода из коллизии противостояния двух экономических систем: «…Социализм, или, если угодно, планово-социальный капитализм, в чистом виде есть прямая противоположность капитализму либеральному, практически – его диалектическое отражение. А значит, возможен и диалектический синтез двух систем! Все, что нужно для осуществления такого синтеза – это создать в либеральной капиталистической экономике институциональные механизмы перераспределения инвестиций в долгосрочную государственную инфраструктуру! В этом синтезе – выход из противоречий для обеих социально-экономических систем » Read more

Борис Парамонов высказал мнение о том, что неправильной будет некритическая трактовка пролетариата или «среднего класса» в качестве некоего мессии, что нужно избежать подмены эмпирической реальности рабочего или менеджера метаисторическим концептом [Парамонов Б. МЖ: Мужчины и женщины. – М.: АСТ; АСТ Москва, 2010. – С.453]. Поэтому, пересказывая и цитируя автора книги «Истинно верующий» Эрика Хоффера, он находит «революционный класс» в несколько ином месте: «… революции не производят люди голодные, их производят люди, так сказать, средней сытости [выделено нами, – О.Г.], но психологически ущемленные: то, что он называет mistifits, неудачники. В интересующем нас русском контексте – это и есть разночинцы. Важнейшими подстрекателями массовых движений становятся малоодаренные интеллектуалы – non-creative men of words. Это как раз тип Чернышевского. У Хоффера к этому типу отнесены Ленин, Муссолини, Гитлер… » Read more

Дихотомія  «Свобода –  Необхідність»  у спробах визначення сутності неоязичництва

В історіографії сучасних світоглядних течій існує  погляд, за яким терміном «неоязичництво» позначаються   ті  ідейні течії, що ставлять за основу світового процесу якусь Абсолютну Необхідність (Невідворотність, Неминучість) як безлику долю світу, що відповідає найдавнішим, ще язичницьким , поглядам людини [1,c.156].

Неоязичництво – це, начебто, “сонне буття, підпорядкованість Іншому. Це невизначеність свого шляху і небажання вибору. Це оп’яніння несвободою. Це насолода від відсутності відповідальності” [1,c.26]. Н. Хамітов ставить знак рівності між неоязичництвом та “буденним буттям” як підкоренню Іншому та іншим, як  невизначеності власного шляху та небажання вибору » Read more

Вследствии своей инициатической истории Украина приобрела именно статус консорции («нации») со своей “богиней-покровительницей”: Майдан (иранское “круг”) как Новый Акрополь (“полис” — “город”, “держава”, “территория”, “акро” —  не только “верхний”, но и “крайний”), а её богиня — Афина Демократия, то есть “соучастие народа в своей собственной судьбе” (А. Мюллер ван дер Брук) [1], “res publica omnium bonorum” («общее дело всех честных»). » Read more

Фашизоидную позицию «реставрации античности» представляет возникшее во Флоренции (Италия) «новоправое» международное Движение A.R.E.S. (Armis Renassens Eugenous Societas), московское отделение которого возглавляет Евгений Световидов (http://www.aristocratia.org), декларирующим право на власть только для «новой аристократии» – «аристократии духа», т.е. культурно и интеллектуально развитых, волевых виталистически-ориентированных субъектов, которые руководствуются принципами «морали господ» и «… не подменяют действительность высосанным из пальца потусторонним миром» » Read more