Категорія: Христианство

Сучасна наука саме християнство розглядає одним з таких каналів, якими дійшли до нашого часу язичницькі міфи та реалії. Щонайперше, через те, що значна частина обрядів та вірувань стародавніх слов’ян не протирічить християнському вченню (1), а тому не були у більшості втрачені з прийняттям християнства, а “асимільовані” останнім (2).

Різні дослідники використовують різні терміни на означення факту збереження язичницького  світобачення та світовідчуття у християнстві, а саме: » Read more

Если следовать утверждениям А. Тойнби, у нас господствует ныне ситуация: если украиноязычные граждане бывшего УССР всё же добились независимой от Москвы державы со столицей в Киеве , то теперь проблемма состоит в том, какой “внутренний пролетариат” новой Украины — русскоязычный («укрАинцы») или украиноязычный («украЙИнци») — создатут т.н. “церковь” “религии высшего порядка”.

“Церковь религии высшего порядка”, по А. Тойнби, являет собой аналог “куколки”, из которой предыдущая цивилизация возрождается в последующей. Что-то аналогичное тому, как после сорокалетнего Исхода евреев из Египта (Пасха) и жизни в пустыне Синая евреи получили Закон (Симхат Тора) от консорции “Медный Змей”, победившего консорцию “Золотого Тельца” (по убеждению некоторых ученых, объединявших не иудейские, а именно другие семитические этносы, вышедшие вместе с евреями из Египта).

То есть существует историософская проблема — какая цивилизация “возродится” — “Россия-Тартария” (с её архетипом “Странствующего царства”) или “Украина-Сарматия” (с архетипом “Заветного царства”).

Содействуют этому также “места исторической славы” (Lieux de memoire), которые сакрализируются, превращаются в “теменосы”, где человек “входит в ландшафт как субъект”. » Read more

Господь карає не лише грішників, але й землі, які вони населяють – «б’є по площині»: «…Земли же согрешивши котории любо, казнить Богъ смертью, ли градомъ, ли наведеньемъ поганых, ли ведромъ, ли гусеницею, ли иными казньми…». Карає як Отець відступаючих від нього, щоб врятувати їх, привести до істини: «…Себто есть батогъ Его, да негли встятувшеся вспомянемъся от злого пути своего…».

Безумовно, гріхом, за яким Русь зазнала такої страшної кари як навалу степових орд «агарян» (монголо–татар), був відхід руських церковних ієрархів від великокнязівської влади, зумовлений прагненням «славитися» – здобути владу, аналогічну до тієї, яку мають на Заході римо-католицькі єпископи. » Read more

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім’я при хрещенні обирає Миколай, в пам’ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов’янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, » Read more

Відомий  російський етнолог Мурад Аджиєв на основі фактів прийшов до висновку, що Київська Русь прийняла православ’я від „дрєвлєправославної церкви”, яка вже декілька століть перед Володимиром Святим домінувала у степах України, визначалася як Скіфська єпископія і на 876 р. перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Вже в 381 р. у Царгороді відмічено присутність першого ієрарха від степових етносів Північного Причорномор’я. У 449 р. на Константинопольському соборі ця степова єпархія названа  в актах офіційно “Скіфією”, а одним з її єпископів був Александр, котрий мешкав у місті Тан, що на річці Дон.
Власне в часи навали гуннів Аттіли (V ст.), якого історик Іордан “чомусь” (як це здивовано говорять історики) називає християнином, спершу у Візантії, а потім у всьому Християнському світі з’являється у церковному вжитку зображення рівнокінцевого хреста, так характерного для монотеїстичного степового культу “чоловіко–неба” Тенгрі » Read more