Tag-Archive for » славяне «

лютого 15, 2011 | Автор:

Древние славяне избирают в IX-Х в. христианство потому, что в красоте обряда приобретали то, чего не имела до-христианская славяно-германская “метафизика света”, а именно — эстетического плана, то есть представления о свете как о сущности прекрасного (1), хотя и имели иные два плана — онтологический (свет как субстанция всего сущего) и гносеологический (свет как принцип познания) (2). Только в стихии света возможно единение (“срастворение”) трансцендентного и имманентного, в то время как “манихейско-богомильская” подоснова древних славян (по М. Драгоманову) различала оба мира как непримиримые враждебные силы (Белобог – Чернобог). Приход именно светоносного христианства — это была спасительная возможности Руси стать на сторону добра и Света, не предавая дуалистическую веру предков, а только коректируя её. Иными словами, если языческая вера славян базируется на восприятии чувственного как живого, то на новом этапе, христианстве, славянам (и германцам) уже открылась религиозная вера — восприятие сверхчувственного как реального.

Сын Божий как представитель Отца Небесного был понятен древним славянам, у которых место Солнца-Царя (Дажьбога) ночью заменял Месяц-Князь (Ксьонжец), а на земле — князья (ксендзы): more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
січня 11, 2011 | Автор:

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
грудня 13, 2010 | Автор:

Наиболее интересную трактовку  происхождения славян высказал покойный российский академик, профессор В.Н. Топоров. Он предложил подразделять балтийские народы (и их языки) не на восточные и западные, как это принято сегодня, а на центральные и периферийные. Ныне существующие литовский, латышский и латгальский языки – типичные примеры центральных (равно как и большинство вымерших балтийских языков). Но были и периферийные этносы со своими наречиями, например, голядь – к западу от нынешней Москвы (а, может быть и к югу – кто-то ведь назвал речку, на которой стоит город Чехов, «Лопасней», т.е. «лисьей»).

Так вот, согласно гипотезе проф. Топорова, на основе каких-то древних периферийных балтийских диалектов и сформировался праславянский язык. more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 30, 2010 | Автор:

Згідно з тюркськими легендами, саме  у Київському печерному скиті-ханака (ханасах) у самотній келії (“саума’а”; [1]) з однодумцями (“мурідан”) на певний час замешкав великий булгарський містик-дервіш, імам (“мамай”) рахіб Шамс (840 р.) [2], який у 820 р. навернув чорних булгар Лівобережжя України в іслам.

Походив Шамс з роду індійського купця Синджа-дяу (Синджа-Диу, Тиньтяу), який осів у Хорезмі.  Через це всіх його нащадків прозивали “сіндійцями”. Пізніше його нащадки замешкали у Хазарському каганаті, де батько Шамса мулла Габдулла був суддею (каді) мусульман Семендера та вождем антихазарського повстання в 810 р. Сам Шамс певний час був секретарем хана чорних (“північних”) булгар у Балтаварі (тепер — Полтава), а опісля передав цю посаду своєму синові, народженому у Києві, — муллі Микаїлю  Башту Ібн-Шамс Тебіру, літературним псевдонімом якого було Шамсі Башту, а величним його твором, який дійшов до нас, є “Легенда про доньку Шана” (“Шанкизи дастани”) more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 21, 2010 | Автор:

Господь карає не лише грішників, але й землі, які вони населяють – «б’є по площині»: «Земли же согрешивши котории любо, казнить Богъ смертью, ли градомъ, ли наведеньемъ поганых, ли ведромъ, ли гусеницею, ли иными казньми…». Карає як Отець відступаючих від нього, щоб врятувати їх, привести до істини: «…Себто есть батогъ Его, да негли встятувшеся вспомянемъся от злого пути своего…».

Безумовно, гріхом, за яким Русь зазнала такої страшної кари як навалу степових орд «агарян» (монголотатар), був відхід руських церковних ієрархів від великокнязівської влади, зумовлений прагненням «славитися» – здобути владу, аналогічну до тієї, яку мають на Заході римо-католицькі єпископи. more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 20, 2010 | Автор:

Щодо поняття Галичини як “Червона Русь”, то вважаємо, що це визначення західних територій, заселених русичами, виникло на основі переосмислення в книжній культурі Русі назви “земля Червенських городів”, оскільки, начебто, центром її було місто Червен, проте його локалізація досі невідома (Я. Пастернак ототожнив його з с. Чермном на Грубешівщині, а Л. Леже – з с. Червоногородом Заліщицького р-ну Тернопільщини[i]). Відбулося, можливо, це за аналогією з осмисленням дубровницько-чорногорської Хорватії як Crvena Hrvatska (Croatia Rubea), перша згадка якої датується ХІІ ст.[ii], в той час як визначення „Червона Русь” (Russia Rubra > Rus Czerwona) фіксується вперше польськими джерелами в XV ст. З причини, що у просторовому коді червоному кольору відповідає поріг будинку, ворота, берег ріки, гора, камінь more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 20, 2010 | Автор:

Бурштиновий шлях: Гласісвеллюм в історії Східної Європи раннього Середньовіччя

В четверій чверті VІ ст. над теперішнім польським Примор’ям Балтики — “Бурштиновим полем” (Гласісвеллюм) — втратили контроль готи, що об’єдналися довкола Хрольва Кракі (“Жердинка”) з роду Хельгі Скйольдунга, і їх замінили інші скандінавські племена — носії системи торговельних факторій (emporia), що називалися “віками” (наприклад, відомою емпорією на шведському березі була Бірка, а на Курземському побережжі Прибалтики — шведсько-готландська колонія Гробіні, 650-800 рр.), а приналежні до цієї системи – “вікінгами”. Об’єднав вікінгів– гадбардів (дв.-англ. heado-beardan) Інгельд з Бардовіку[1]. Але в 568 р. прихід авар у Паннонію перекрив “шлях бурштину” до Аквілеї в Адріатиці по Віслі (Вістулі)[2]. Також союзниками авар виступили, на думку Л. Гумільова,   серби – ободрити, які із гір сучасної Саксонії переселилися в Іллірію і завоювали її північну частину, залишивши іллірійцям тільки недоступні гори сучасної Албанії more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 19, 2010 | Автор:

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім’я при хрещенні обирає Миколай, в пам’ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов’янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 19, 2010 | Автор:

Таємниця святого Войцеха  (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

У міфогенетичній легенді балтійських пруссів розповідається про двох братів–близнюків — Відевута (Вейдевута) і Брутена. Перший був у балто-пруському культовому центрі Ромове обраний королем (потім він поділив своє королівство між дванадцятьма синами, а нащадок його четвертого сина Недрона — володар Судовії, Самогітії, Литви та інших земель — Гланда Камбіла Дівонович, будучи переможений німецькими мечоносцями, виїхав зі своєю ріднею та підданими під покровительство Олександра Невського та охрещений як Іоанн[1]), а Брутен (Прутено) встановив у 305 р. ідоли двох богів–близнюків Патолса і Потрімпса (Трімпса) та бога грому Перкунаса, і під іменем Кріве–Крівайтіса став першим верховним жерцем. Литовське передання називає Кріве-Крівайтіса батьком Ліздейки, якого підкидають в орлине гніздо, де його знаходить литовський князь Гедемінас. Ліздейкас також приймає ім’я Кріве–Крівайтіс, стає тлумачем снів та родоначальником роду Радзивілів.

Вважається, що мотив “підкидання хлопчика в орлине гніздо” та “дар передбачення” є стійкою ознакою міфів про виховання шаманів[2]. more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
листопада 16, 2010 | Автор:

Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов’ян (попередні зауваги)

В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців.

Ключові слова: кельти, прасловяни, галли, білінгвізм, ономастика, топонімія, Галичина, костобоки, котіни, дуліби, фракійці, віктогали, сігіни, чоловічі союзи, культ карго.

1.

Дослідники нещодавно в повний голос почали говорити про різноетнічні субстратні, адстратні та суперстратні елементи в мові та духовній культурі слов’ян. Значна частина слов’янської лексики добре етимологізується на грунті германських і кельтських мов, в той час як у праслов’янській вона стоїть ізольовано. more…

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print