Олег Гуцуляк: Изначальное семантическое пространство и полевая организация сознания

По мнению В.В. Налимова (1910-1997), существует «глубинное, предлогическое мышление (сознание)», на котором происходит непосредственное созерцание образов и порождающее всё новые и новые «смыслы»То, что образ изображает, есть его смысл» [Витгенштейн Л.]), не подвластные формальной логике и существующее далее самостоятельно. Смыслы существуют изначально (они вездесущи и лежат в основе Мироздания), как некая «семантическая потенциальность мироздания», континуум (проявляющийся через число без разбиения его на части). Она проявляется через большие тексты (наррации), которые существовали ранее, существуют сейчас или будут существовать в будущем, и даже весь эволюционируемый Мир рассматривается как множество текстов.

Еще в сентябре 1929 г. П.А. Флоренский в своем письме к В.И. Вернадскому обращал внимание последнего на возможность дополнения «ноосферы» некой «пневматосферой». Он высказал мысль о существовании в биосфере особой части вещества, включенной в круговорот культуры, духа, и которую нельзя сводить к круговороту жизни как таковой. Якобы существует множество данных, которые намекают на собую стойкость вещественных образований, проработанных духом, например, предметов искусства. Это и заставляет подозревать существование и особой сферы вещества в космосе » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Солярно-космічне неоязичництво

Для боротьби з силами хаосу, з  духом Руїни і нігілізму в Україні зауважується, що національну ідею треба шукати на рівні культури. Вона “розлита” в культурі й становить собою її життєву систему,  що “… має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [1, с.77]. Теж саме декларував М. Реріх,  витлумачуючи поняття “культура” на основі санскриту як “культ-ура” – “поклоніння Світлу”. Редактор журналу «ІндоЄвропа» В. Довгич декларує: “… Силу і віру нам може дати принципово інша духовна сутність. То – виплекана Матір’ю на ймення ІндоЄвропа… Пантеїстична. Ця філософія, це космобачення, цей менталітет органічні для нашого ландшафту, для нашого простору… А наш люд обожнював Природу споконвічно. І творив Життя. Оригінальну космогонію. Своєрідний побут. Унікальне мистецтво. Одну з перших цивілізацій на Землі… Історія ІндоЄвропи починається в Україні… Україна починає таки усвідомлювати свою давність. Свою прадавність… Повертатися на круги своя? В такому разі знову доведеться зачіпати релігійні почування християн… А щоб зберегти діалоговий характер спілкування, коли нова національна еліта будує християнську державу, варто прийняти компромісну тезу “Велесової книги”: Бог єдин і множествен. Це дозволить усім залишатися собою. І, перевернувши перевернуту символіку, вживатися. І виживати…» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Габриэль Онорэ Марсель – Путь к Свету

Участник первого конгресса правых в защиту культуры, французский философ-персоналист Габриэль Онорэ Марсель (1889-1973) за два года до своей смерти издал книгу «В путь, к какому свету?» (“En chemin, vers quelle lumiere?”), в которой с автобиографической точностью описал свой путь к «традиционализму».

Евангельское учение он воспринял как «универсальность человеческих и христианских ценностей», но не сводил его к «этическому конформизму». Вопрос традиции для него особенно стал важным.

В 1962 г. Центр итальянской жизни организовал «Международную Римскую встречу, посвященную культуре», темой было «Современное определение традиционалистских ценностей», по результатам её была издана книга “Autori vari. Incontro romano della cultura” (Roma, 1962). На этой встрече Г. Марсель сделал вступительный доклад и выдвинул «теорию метафизической, традиционалистской и новаторской правой». Спустя десять лет он изложил свою позицию еще более четко в статье «Интеллектуальная протяженность Европы», опубликованной римским журналом “La Destra”. А еще через несколько месяцев Г. Марсель выступил в Турине на «Первом Международном Конгрессе в Защиту Культуры (Интеллектуалы за Свободу)» с докладом «Размышления об антикультуре – не являются ли сами агрессоры осужденными?».

Под агрессорами он имел ввиду как фанатиков всех идеологических течений, так и т.н. «дурных пастырей» (преступление последних состоит в девальвации понятия «духовные ценности»). Речь в докладе шла об основных ценностях европейской цивилизации, которую необходимо защищать во имя традиции. Он напомнил, что Поль Валери видел в Европейской цивилизации тройное наследие – Греции, рима и Иерусалима, но сам он вкорне не согласен с данным подходом. Характерной чертой Европы он считает ее доказанную способность оставаться «активно открытой» влияниям других культур, испытывая их воздействие, но не растворяясь в них. Среди людей, положивших начало тому, что мы называем Европой, он назвал Эразма Роттердамского, потому что именно в нем видел соединение упорной, подлинной воли, мужественного критицизма и терпимости. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Царство пресвітера Іоанна і Святий Грааль

Легенда про Біловоддя – міфічне таємне християнське царство – пов’язана з іменем апостола Іоанна, про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і повинен дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – “звір, що виходить із безодні”. Іоанн викриє його і дасть всім віруючим істинне тлумачення своєї книги Об’явлення. Останнє в своїх історичних реаліях (69 р. н.е.) мало за основу надію на визволення від римської окупації шляхом вторгнення в Палестину парфян, в державі яких месопотамські іудеї мали автономні князівства.

Це уявлення про безсмертя Іоанна породжене словами Ісуса Христа стосовно до апостола: “якщо я хочу, щоб він перебув, доки прийду” (Іо. 21:22). Саме прощання Іоанна з сучасниками відмічає таємничу містерію: він лягає живим у могилу, а учні засипають його. Коли християни Ефесу довідалися про це, то негайно розкопали могилу, але виявили її порожньою.

По суті в цьому уявленні про безсмертя Іоанн перейняв естафету від ветхозавітного Мафусаїла, сина Єноха. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

ХРАНИТЕЛИ КОРОЛЕВСКОГО МОЛЧАНИЯ

СУВЕРЕННЫЙ РЫЦАРСКИЙ ОРДЕН
ХРАМА ПРЕСТОЛА ПРЕЧИСТОЙ СВ. ДЕВЫ ГАЛИЦИИ –
ХРАНИТЕЛИ КОРОЛЕВСКОГО МОЛЧАНИЯ

Философия, наука и искусство есть лишь приближение к Истинному прошлому. Исчезнувшее во Времени Бытие мы никогда не сможем воссоздать в его Полноте. Но само желание приблизиться к Истине рождает Надежду, что в пересчете глубинных оснований человеческой сущности Вечным Заветом остается потребность во Знании. Того знания, которое живет в Сфере Идей, архетипов и мифов.

В одной из герметических орденских систем XVIII века есть тайная степень иерархии, которая странствует под названием “Хранитель королевского молчания”.

Королевское молчание – знак неопределенности истоков Государственности, Династии, Власти. Хранитель-исследователь и ревнитель этого знака, традиционалист. Начало государственности, например, Руси также закрыто королевским молчанием: мало фактов, противоречивая хронология, мифологизированные политической коньюктурой. Каждая попытка вступить на вахту королевского молчания заслуживает внимания, ибо ещё Платон говорил: определения “жизни” и “воспоминаний” конгруэнтны. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Вчення Ніцше про “Вічне Повернення”

Ф. Ніцше шукав елементи того, що допомагало б подолати те внутрішнє страждання, котре відчував від спілкування зі світом. Філософ занурився у дух грецького мистецтва, і йому здавалося, що греки повною мірою відчували всю трагічність буття. Людині потрібно, вважав Ніцше, прагнути вгору, у світ, який може підняти її над стражданням буття. На думку філософа, людина у повноті свого існування повинна знайти або породити із себе щось, що вивищує її над реальним існуванням (екзистенцією). Людині суджено стати надлюдиною.

Ніцше здавалося неможливим, щоб людське життя саме себе вичерпувало. Тоді у нього виник здогад, що те життя, яке людина проживає, не єдине. Вона повинна повертатися. Так народилося усвідомлення недостатності одного земного життя. Він проголосив теорію “вічного повернення”. Для Ніцше ідея Вічного Повернення означувала на той момент, скорше за все, повторення кожного життєвого явища, кожної події: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Правда о Косовской битве и сербах

Косовская битва 1389 г. действительно имела место, однако, она была также в значительной степени мифологизирована сербами, а относящиеся к ней факты сильно искажены. Так, в Косовской битве кроме сербов принимала участие целая коалиция балканских народов: албанцы, болгары, валахи, греки, а также почти десять тысяч хорватов.

Албанцы не только выставили в Косовской битве наибольшее количество воинов, но именно они сражались в самых первых рядах и на самых опасных участках. Битва была проиграна только потому, что Лазар Бранкович, зять князя Лазара Хребляновича, переметнулся на сторону турок вместе со своими воинами в самый разгар битвы.

А вот тщательный анализ героических сербских песен, посвященных Косовской битве, показал, что главный герой этой битвы, имя которого у сербов не сохранилось, был настоящим албанцем. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Революція духу проти духовної сваволі

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що “таємниці ал-гайб” — “прихованого” (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у “світі очевидного” (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді “накреслених рядків”, “голосів”, “образів” тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний “сілсілат ал-барака” (“ланцюг благодаті”), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо “благодать” («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Двовір’я в Україні (терміни та поняття)

Сучасна наука саме християнство розглядає одним з таких каналів, якими дійшли до нашого часу язичницькі міфи та реалії. Щонайперше, через те, що значна частина обрядів та вірувань стародавніх слов’ян не протирічить християнському вченню (1), а тому не були у більшості втрачені з прийняттям християнства, а “асимільовані” останнім (2).

Різні дослідники використовують різні терміни на означення факту збереження язичницького  світобачення та світовідчуття у християнстві, а саме: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Іван Франко – модернізм – неомодернізм – сучасність

Осмислюючи духовно-культурну ситуацію межі Х!Х – ХХ ст., Леся Українка писала: “…Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду… Ми входимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий (тобто епоху позитивізму, – О.Г.)… Релігійність “випарувалась” з нашого життя… Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка , а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки у самому житті, а не в теологічних чи логічних роздумуваннях…  Ми готуємо шлях новій істоті… Ця нова мораль готує грунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії “ (1). Тим самим поетеса, “дочка Прометея”, виступила як відвертий апологет неопоганської антираціоналістичної “філософії життя” Фрідріха Ніцше та його концепції “надлюдини”, повстала проти цивілізації “батька” -Прометея. Ця позиція визначається Сергієм Аверінцевим та Піамою Гайденко як “неоязичництво” (2), а Олексієм Лосєвим та Володимиром Єшкілєвим як “модернізм”  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: “Солнечная династия” Чучхе

В корейской традиции известен Хванин («Царь Небес», Индра буддийского учения – владыка Неба и Земли). Он был внуком Хвангуна, одного из четырёх «Людей Неба». Хванину досталась фамильная ценность, с помощью которой он повелевал огнём и солнцем, а его государство называлось Хвангук (будучи союзом 12-ти меньших государств) и просуществовало три тысячи лет начиная с 7197 года до н. э.  Согласно «Хвандан коги», за 3301 лет в Хвангук сменилось семь императоров. Расположено государство было западнее современной Кореи и имело протяжённость 8 тысяч километров с запада на восток и 20 тысяч километров с севера на юг.

У Хванина был сын божественный сын-герой Хванун, который пожелал жить на земле посреди гор, долин и лесов. Хванин разрешил Хвануну и трём тысячам его последователей спуститься на высочайшую гору Пэктусан на севере Кореи, где Хванун основал город Синси («Божий Град»), » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Явище “повернення варвара (язичника)” в цивілізаційному аспекті

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об’єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Радость и вина: мифо-антропологический очерк

Мифологическое мышление предков было базировано на идее, что во время происхождения мира смешались антагонистические элементы и что самой главной задачей богов было их раздеделение [Леви-Строс К. Структурная антропология / Пер. с фр. – М.: Наука, 1982. – С.209].
Человеку, соответственно, суждено привыкнуть к этому созданному богами состоянию «разделения», узнать нормы, войти в роль.

Однако желанное человеком соединение, сцепление всего в гармонию осуществимо только в мире богов, существование которых есть гарантом безопасности от ненормированных соединений антагонистических элементов, где за каждый из них «ответственен» определенный бог (дух). Собственно в последнем и состоит сущностная идея политеизма (многобожия).

Поскольку только единство противоположностей рождает красоту, она является только, как замечает Ф. Шеллинг, совершенным взаимопроникновением или воссоединением того или другого, их неразличением, обозначающим «чудо», и которая прочувствывается потребителями искусства как «тихая преданность неизмеримому (Hingabe), успокоение в лоне мира», в поклонении пред божественным. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Киев – это Азиатский Рим?

Если следовать утверждениям А. Тойнби, у нас господствует ныне ситуация: если украиноязычные граждане бывшего УССР всё же добились независимой от Москвы державы со столицей в Киеве , то теперь проблемма состоит в том, какой “внутренний пролетариат” новой Украины — русскоязычный («укрАинцы») или украиноязычный («украЙИнци») — создатут т.н. “церковь” “религии высшего порядка”.

“Церковь религии высшего порядка”, по А. Тойнби, являет собой аналог “куколки”, из которой предыдущая цивилизация возрождается в последующей. Что-то аналогичное тому, как после сорокалетнего Исхода евреев из Египта (Пасха) и жизни в пустыне Синая евреи получили Закон (Симхат Тора) от консорции “Медный Змей”, победившего консорцию “Золотого Тельца” (по убеждению некоторых ученых, объединявших не иудейские, а именно другие семитические этносы, вышедшие вместе с евреями из Египта).

То есть существует историософская проблема — какая цивилизация “возродится” — “Россия-Тартария” (с её архетипом “Странствующего царства”) или “Украина-Сарматия” (с архетипом “Заветного царства”).

Содействуют этому также “места исторической славы” (Lieux de memoire), которые сакрализируются, превращаются в “теменосы”, где человек “входит в ландшафт как субъект”. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Історіософія кенозису України Русі: від Малоросії до України

Господь карає не лише грішників, але й землі, які вони населяють – «б’є по площині»: «Земли же согрешивши котории любо, казнить Богъ смертью, ли градомъ, ли наведеньемъ поганых, ли ведромъ, ли гусеницею, ли иными казньми…». Карає як Отець відступаючих від нього, щоб врятувати їх, привести до істини: «…Себто есть батогъ Его, да негли встятувшеся вспомянемъся от злого пути своего…».

Безумовно, гріхом, за яким Русь зазнала такої страшної кари як навалу степових орд «агарян» (монголотатар), був відхід руських церковних ієрархів від великокнязівської влади, зумовлений прагненням «славитися» – здобути владу, аналогічну до тієї, яку мають на Заході римо-католицькі єпископи. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Дихотомія «Свобода – Необхідність» у спробах визначення сутності неоязичництва

Дихотомія  «Свобода –  Необхідність»  у спробах визначення сутності неоязичництва

В історіографії сучасних світоглядних течій існує  погляд, за яким терміном «неоязичництво» позначаються   ті  ідейні течії, що ставлять за основу світового процесу якусь Абсолютну Необхідність (Невідворотність, Неминучість) як безлику долю світу, що відповідає найдавнішим, ще язичницьким , поглядам людини [1,c.156].

Неоязичництво – це, начебто, “сонне буття, підпорядкованість Іншому. Це невизначеність свого шляху і небажання вибору. Це оп’яніння несвободою. Це насолода від відсутності відповідальності” [1,c.26]. Н. Хамітов ставить знак рівності між неоязичництвом та “буденним буттям” як підкоренню Іншому та іншим, як  невизначеності власного шляху та небажання вибору » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Прийняття християнства князями Аскольдом і Діром

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім’я при хрещенні обирає Миколай, в пам’ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов’янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Дрєвлєправославна церква на Русі

Відомий  російський етнолог Мурад Аджиєв на основі фактів прийшов до висновку, що Київська Русь прийняла православ’я від „дрєвлєправославної церкви”, яка вже декілька століть перед Володимиром Святим домінувала у степах України, визначалася як Скіфська єпископія і на 876 р. перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Вже в 381 р. у Царгороді відмічено присутність першого ієрарха від степових етносів Північного Причорномор’я. У 449 р. на Константинопольському соборі ця степова єпархія названа  в актах офіційно “Скіфією”, а одним з її єпископів був Александр, котрий мешкав у місті Тан, що на річці Дон.
Власне в часи навали гуннів Аттіли (V ст.), якого історик Іордан “чомусь” (як це здивовано говорять історики) називає християнином, спершу у Візантії, а потім у всьому Християнському світі з’являється у церковному вжитку зображення рівнокінцевого хреста, так характерного для монотеїстичного степового культу “чоловіко–неба” Тенгрі » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Религия дурмана: великая тайна хаомы – сомы – сумаха

Инвариантом «потери рая» человечеством есть «потеря визионерских способностей, существовавших у древних», которые можно иногда приобрести с помощью определенного зелья – «дурмана»[1].

Например, легенда племени зуни рассказывает, что когда-то, очень-очень давно, мальчик по имени Aнеглакья и его сестра Анеглакьяцица жили глубоко под Землей. Каждый день, выбиваясь из сил, они выбирались на поверхность и долго путешествовали, исследуя землю, осторожно наблюдая, и слушая все и вся, с чем сталкивались на своём пути. После возвращения они рассказывали матери всё, что видели. Однако, как-то, близнецы – сыновья Бога Солнца, стали подозрительными к ним, и задумались над тем, что делать с этой любознательной парочкой. Aнеглакья и его сестра были как раз на одной из таких прогулок, когда натолкнулись на сыновей Бога Солнца. Невзначай близнецы спросили их о самочувствие: » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Женщины и Будда

Классическая “Лотосовая сутра” приводит историю о превращениях 8-летней Драконовой девочки, легко постигшей учение Будды. Когда ретивые буддисты оспорили ее способность достичь состояния Будды, девочка вмиг обратилась в драгоценный камень, в 3000 раз драгоценней всех вещей на земле. Она поднесла этот камень Будде и сказала: “Скорость, с которой я превращусь в Будду, будет еще быстрее этой”. После этих слов Драконовая девочка тут же превратилась в мужчину и удалилась на юг, в нирвану.

Эта версия с превращением получила новое выражение в более позднем учении Махаяны (Большой Колесницы), которое всячески поддерживает женщин в служении буддизму и говорит, что они могут стать Буддой, оставаясь в своих женских телах. В Вималакирти-нирдеса сутре, муж Сарипутра, вечно сомневающийся в способности женщин к превращению в Будду, обсуждает этот вопрос с небесной дивой Диваканья. В ходе спора Диваканья превращает себя в Сарипутру, а его – в себя, дав ему понять, что сводить все внимание к вопросам пола – ошибка. А смена внешности женщины на внешность мужчины – ошибка, основанная на другой ошибке, то есть, ошибка вдвойне. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3 4