Олег Гуцуляк: Гамлет и Будда: параллели

До поры до времени существование Гамлета было безмятежным. До тридцати лет (!) он жил в семье, озаренной взаимной любовью родителей и сам полюбил и испытывал взаимность от прелестной девушки. У принца-студента Гамлета были верные друзья. Герой увлеченно занимался науками, любил театр, писал стихи. Впереди его ждало великое будущее – стать государем и править своим народом. В. Белинский метко определил состояние, в каком находился Гамлет. То была «младенческая, бессознательная гармония», гармония, основанная на неведении жизни.

Но вдруг все стало рушиться. Волшебный мир приятных мечтаний и сюрпризов окончился — перед Гамлетом появилась настоящая жизнь во всей своей неприкрытой черноте. В расцвете лет умирает отец Гамлета. Не успел герой пережить это горе, как его постиг второй удар: мать меньше, чем через два месяца, вышла замуж за дядю Гамлета. Больше того, она разделила с ним трон. И вот наступает время третьего удара: Гамлет узнает, что его отца убил собственный брат, чтобы завладеть его короной и женой. На его глазах рухнуло все, что делало его жизнь ценной. Только столкнувшись с реальностью, как она есть, человек оказывается перед возможностью познать жизнь.

Аналогично будущий Будда принц Сиддхартха Гаутама Шакьямуни был всячески огражден от религиозных учений или знаний о человеческих страданиях. Для мальчика было специально построено три дворца.. В своём развитии он обгонял всех своих сверстников в науках и спорте, но проявлял и склонность к размышлениям. Но однажды, на тридцатом году своей жизни, Сиддхартха в сопровождении колесничего Чанны выбрался за пределы дворца. Там он впервые увидел «четыре зрелища», изменившие всю его последующую жизнь: нищего старика, больного человека, разлагающийся труп и отшельника. Гаутама тогда осознал суровую реальность жизни — что болезни, мучения, старение и смерть неизбежны и ни богатства, ни знатность не могут защитить от них, и что путь самопознания — единственный путь для постижения причин страданий. Это подвигло Гаутаму на тридцатом году жизни (!) оставить свой дом, семью и имущество и отправиться на поиски пути для избавления от страданий. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Юрий Андрухович – шейх украинской литературы

imagesЮрий Андрухович, любимым автором которого является босняк-мусульманин Меша Селимович (автор исторического романа “Дервиш и смерть” и публицистики “За и против Вука Караджича”) и который в предисловии к сборнику “Новая дегенарация” горько вздыхает об отсутствии в Украине своей мусульманской культурной версии нации, выступает апологетом национальной героико-пророческой мифологии-“джихада”:

осознает свое место во времени и пространстве («Город и площади», «Середмістя», «Дезориентация на местности», «Лексикон интимных мест»), странствует с караванами («Моя Европа, «Потяг 76», переводы поэтов-битников, Шекспира, Рильке, Пастернака, Мандельштама), общается с потусторонними посланниками («Экзотические птицы и растения»), осуществляет развенчание идолов (повести и романы “Слева, где сердце”, “Рекреации”, “Московиада”, “Перверзия”), отправляет жертвоприношение-“рамадан” (роман “Двенадцать обручей”), провозглашает “хадисы” (книги “Послания в Украину”, «Лексикон интимных мест», “Дьявол прячется в сыре”, “Тайна” и др.), отправляет войска на покорение стойбищ неверных («Мариуполь»), осуществляет «исру» – «в середине ночи путешествие в Иерусалим» (книга интеллектуальных странствий «Здесь погребен Фантомас»). Надеемся, в будущем нас ожидает и «мирадж» – «вознесение к седьмому небу» с «рассеканием груди и омыванием сердца»…

А за ним подвизаются верные подвижники – «сахабы» («псы святого Юра» и и их журналы “Четвер”, “Потяг 76”, “Ї” и “Киевская Русь”). Они уже создали образ этакой среднеевропейской Земли Франца-Иосифа III: “… Нам … не нужна Европа реальная, она нужна бизнесменам, людям вещевой культуры. Мы здемиургировали свою Европу… Так когда-то Аксёнов написал “Остров Крым”, где Крым не был захвачен большевиками, а остался независим. Так мы ориентированы на остров Европа …, где всё еще существует Австро-Венгрия, где правит какой-нибудь Франц-Иосиф III... Демиургическое делание предлагает читателю свой текст вне общественных текстовых конвенций. Виртуальное разнообразие возможных миров предлагает доверится не конвенции (правилам игры), а собственному своеволию. Здесь открываются горизонты ницшеанского бога собственного мира, демиурга замкнутых на персональную, не опосредованную социумом, волю текстовых практик” [Єшкілєв В. Наша Європа // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/europa.htm]. И в этой “островной Европе” отдается предпочтение литературному мифу об Украине как стране хаоса, свободы, родине барокко и органичного постмодернизма.

Последующая судьба украинской культуры – это непримиримый «шариат» относительно всех не-европейских поползновений, но это и «имамат» как законное «Да!» на наследство от Руси-Украины и как «Великое Нет!» истории, которая идет дорогой невежества не в Киев-«Новый Иерусалим», а в Третий Рим! Но самая главная её миссия – это «Ашура», память о героях-мучениках Небесной Сотни и АТО, которая укажет и как верный путь и даст ответ на извечный вопрос: «Что делать?», так и поможет понять, что на повестке дня – борьба с любыми попытками идти на компромисс с собственной совестью.

(с) Олег Гуцуляк

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова

21–22 жовтня 2011 р. у Прикарпатському націон. ун-ті ім. В. Стефаника відбулася організована кафедрою світової літератури (завідувач докт. філол. наук, проф. В. Г. Матвіїшин, відпов. секретар оргкомітету, канд. пед. наук, доц. А. М. Мартинець) Всеукраїнська науково-практична конференція «ІІ Султанівські читання. Актуальні проблеми викладання літератури у середній та вищій школі».

Завершилося пленарне засідання доповіддю канд. філос. наук, доц. Олега Борисовича Гуцуляка (кафедра філософії ПНУ ім. В. Стефаника) «Міжцивілізаційний діалог у методичній спадщині Ю. І. Султанова». Доповідач, зокрема, зазначив: «Як ученого культурологічного спрямування, позиція Юрія Султанова ґрунтувалася насамперед на тому, що глибинно, екзистенційно об’єднує людей як членів однієї і неподільної сучасної земної цивілізації » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Книга як ідеал культури та її втілення від традиції до постмодернізму (лекція з курсу “Філософія культури”)

В історії людства існують явища, значення яких важко переоцінити. Вони належать не якомусь обмеженому відрізку часу, а з дня свого існування приречені на вічність. До таких явищ суспільної свідомості належить Книга.

Чудом, гідним пошанування та любові, вважали Книгу багато прославлених представників людства. Найбільші генії присвятили їй немало теплих і звеличуючих слів.

Це було не просто – створити Книгу! Ми називаємо її великим винаходом, та, на жаль, назвати винахідника не можем. Бо першовідкривач – все людство. І точної дати нам теж не відомо. Книга вдосконалювалася протягом всієї історії людства, це безперервний процес, і він продовжується досі.

«Історія людського розуму складається з двох вузлових моментів, – говорив станній «літописець Русі», прославлений історик Микола Карамзін (1766-1826), – це винайдення письма і типографії; всі інші були тільки їх наслідком. Читання і письмо відкривають людині новий світ, – особливо в наш час, за грандіозних успіхів розуму» [Цит. по: Лихтенштей, 1984].

Ці слова були сказані 300 років тому, але вони вірні й сьогодні. Бо життя змінюється, а книга,  теж змінюючи розміри, матеріали, зовнішній вигляд, – у самій своїй сутності, – залишається тією ж самою. Організоване і впорядковане зібрання букв несе певний заряд інформації. Спресована і упакована людська думка доступна кожному, хто хоче познайомитися з нею. Для цього треба тільки вміти читати і знати закони, які об’єднюють усне слово і закріплюють його у письмо, яке доступне візуальному сприйняттю. Дуже довго в історії людства письмо залишалося строго локальним, записана думка була прив’язана до місця свого виникнення. Вона  залишалася там, де її вперше зафіксували – на стінах печер (найдревніші – на території Австралії, 40 тисяч років), на гранітному обеліскові (Стародавній Єгипет), на колонах, що підтримували склепіння храмів (Стародавній Шумер).

І тільки з винаходом зручного і легкого матеріалу для нанесення письма людська думка стала рухомою. Першим таким матеріалом був папірус, на зміну якому прийшли пергамент і папір, а в наші часи – різні синтетичні матеріали. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Epistema denudata: апологія пілігримства

Як древо хлібне й небо срібне
потрібен світові пророк!..
Юрій Андрухович1.

Епістема – давньогрецьке слово. Означає не тільки знання, вміння, здатність що-небудь робити (походить від дієпрекметника epistamenos – «той, хто знає як»), а є означенням того чудовиська, котре ахейці та троянці, іонійці та афіняни розташовували на носі корабля – воно знає як подолати стихію титана Океана

«… Ідола Симаргла варяги встановили на носі свого човна … Дерев’яний людиноптах гордо стояв на носі човна, оглядаючи шлях попереду. А ніс Хоконового човна прикрашала лише стара тріснута дерев’яна «масмі» – ведмежа голова грубої роботи. Вої Хальблота, коли напивалися увечері, кричали Хоконовим воякам: «Веслярі дохлого Масмі!..» Ті у відповідь підіймали над бортом лейдангу голих дівчат, подарованих Йосифом, і, регочучи, радили Хальблотовим варягам зробитися євнухами…»

(В. Єшкілєв, О. Гуцуляк, «Адепт», 1995, 1997).

 

2.

Сучасна епоха породжена титанами Ренесансу з його «ницістю ізольованої особистості», з його розривом із антично-середньовічними абсолютами; Ренесансу, котрий, звеличуючи людину («гуманізм»), перетворює її на безпринципового артиста, носія аморальності, бісівства та титанізму, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Деякі “темні” місця “Слова о полку Ігоревім”

Подаємо свої тлумачення деяких “темних” місць поеми, виходячи з концепції, що мова “Слова…” – це давньоукраїнська книжна мова ХІІ ст., в якій наявні такі шари: старослов’янський, давньоукраїнський (розмовна мова ХІІ ст.), давньоукраїнський місцевий (давньогалицький) діалект та іншомовний (1).

1. КАНИНА – це не власна назва ріки або прикметник “каїнина” (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna “очерет“. Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського “канна” – “гулко прозвучати”, що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna “очеретина”, “труба” (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ – це теперішня гора Солом’янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом’янської площі. У світогляді русичів слово “шеломянь” асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) “сокіл” (5) українського слова “сокіл” – “гора” (6); 2) давньогерманське helm “шолом” (7); з якого походять південнослов’янські : хорв. sljeme “вершина гори, пагорб”, словен. sleme “гірський хребет”, чеськ. sleme “гребінь гори”, македон. слеме “гребінь гори” (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm “стан цілісності, здоров’я, миру” (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу – Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) – це не “поганьблений” (10), “пощерблений” (11) чи “покинутий” (12) меч, а “магічний“. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Почему стихи

До сих пор популярность в среде украинцев поэзии (с выполнением  коммуникационной и эстетической функций, а также притензией на реализацию “триединства свободы” — свободы творчества, свободы личности и свободы народу) означает отсутствие  “религии высшего порядка”, что она лишь её сурогат, или, если хотите, низшая, “матриархальная” форма религии (“поэзия была материнским языком человеческого рода“, — писал Г. Гердер).

Т.е. этнос остался в плену инфантилизма (а попытка И. Драча принять “Закон об украинской поэзии” есть атакой с мотыгой на колонизаторские мортиры)?

Правда, именно поэзия, как указывал Т.С. Элиот, воплощает функцию «нового истолкования уже знакомого опыта», «новым (пере-) прочитыванием» обогащать духовный мир и утончать способность восприятия окружающего » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Іван Франко – модернізм – неомодернізм – сучасність

Осмислюючи духовно-культурну ситуацію межі Х!Х – ХХ ст., Леся Українка писала: “…Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду… Ми входимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий (тобто епоху позитивізму, – О.Г.)… Релігійність “випарувалась” з нашого життя… Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка , а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки у самому житті, а не в теологічних чи логічних роздумуваннях…  Ми готуємо шлях новій істоті… Ця нова мораль готує грунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії “ (1). Тим самим поетеса, “дочка Прометея”, виступила як відвертий апологет неопоганської антираціоналістичної “філософії життя” Фрідріха Ніцше та його концепції “надлюдини”, повстала проти цивілізації “батька” -Прометея. Ця позиція визначається Сергієм Аверінцевим та Піамою Гайденко як “неоязичництво” (2), а Олексієм Лосєвим та Володимиром Єшкілєвим як “модернізм”  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Тарас Шевченко – “штюрмер”

*         *        *

Туга Тараса Шевченка за “братолюбієм” (“філадельфією”), за “Вашингтоном з новим і праведним законом” аналогічна тому, як руси-християни часів княгині Ольги молили про осяяння світлом Христового вчення всієї Русі, яку благословив сам Апостол Андрій, спорудивши на Київських горах хрест (по-старогрецьки слово “ставрос” означає і “хрест”, і “кий”!). Хіба не знаменно, що Україну (Скіфію – Сарматію) в її етнічних межах, зі сходу на захід, благословив один із майбутніх американських “отців-пілігримів” Джон Сміт (1580 – 1631), який заснував у Новій Англії першу англійську колонію – Віргінію. Загальновідома історія його кохання до дочки вождя індіанців чарівної Покахонтас. В 1602 – 1606 роках він, втікаючи з турецького полону, мандрує через Дон (де є якесь таємниче місто Екополіс), Новгород-Сіверський, Кременець, Дубно, Острог, Заслав, Луцьк, Галич і Коломию до Германштадта (теперішнє румунське Сібіу у Трансильванії). (див.: журн. “Всесвіт”, 1997, ч. 7, с. 178 – 186).

Так, своє прочитання “Філадельфійського проекту” для України пропонує УНА-УНСО: “Відмінність західних країн у тому, що їхні гайдамаки взяли владу. Американського Гонту звали Джордж Вашингтон, а Залізняка – Томас Джефферсон” ( Корчинський Дм. Та його друзі, “Війна в натовпі”, К., 1999, с. 380). Ба, більше того: коли Шевченко писав своїх “Гайдамаків”, на американському континенті, в Аргентині, “міфопоет” Домінго Ф. Сарм’єнто (1845) пише  “Факундо”, епос про “злих гаучо”, які перемогли і взяли владу. Як Шевченко спасіння вбачав у “пришесті” Вашингтона  і Франкліна, так і його аргентинський побратим по перу стверджував, що від “доморощеного варварства” зможе порятувати тільки цивілізація Вашингтона, Франкліна та Вест-Поінта [1].

Як констатував російський поет (ще з “Срібного віку”) Сергій Городецький (див. його книгу “Жизнь неукротима”, М., 1984, с. 230), український геній Шевченка зрів під впливом щонайперше Рилєєва, який, у свою чергу, вчився “безстрашності у побудові драматичного конфлікту” у директора Кадетського корпусу, попечителя Дерптського університету та вихователя російського престолонаслідника Фрідріха М. Клінгера, автора драми “Штюрм унд Дранг” (“Буря і натиск”), німецького варіанту “Ромео та Джульєти”. За іменем цієї п”єси Клінгера постала ціла епоха європейського етосу і пафосу – штюрмерство (Гердер, Гаман, юний Гете, Шіллер), в основі якої – синтез трьох тенденцій: 1) культ особистості,  2) культ почуття і  3) культ природи.

І тільки Тарас Шевченко зміг знову в умовах миколаївської Росії підняти знамено “бурі та натиску”, самим стати його хоругвою (пор.: шиїтський титул “аятолла” означає “хоругва”, “знамення Боже”). Апофеоз – поема “Гайдамаки” як оригінальне продовження “штюрмерства” “Розбійників” Шіллера, що належать до “народницького” (Volkstumliche) його варіанту. Український письменник та культуролог Віктор Бер-Петров-Домонтович називає останній “шевченкінізмом” і відзначає, що у  ньому характерно сполучилися Біблія, фольклор, історизм, революційний пафос та творчі фантасмагорії поета (Петров В., “Естетична доктрина Шевченка”, журн. “Хроніка-2000”, ч. 39-40, с. 89). Як визначає поет Іван Драч, його

… дух не вичах,
цей лютий шал не заника.
Шуга огнем мені в обличчя
З сонетів Кравціва лисичих
І з вовчих строф Маланюка…

Тут вважаємо за доцільне зауважити, що наше визначення Шевченка як “українського штюрмера” є явищем цілісного пізнання сенсу (за Полем Рікером), а не явищем пізнання сенсу знаків, що ними є визначення Шевченка як “пророка” (С. Єфремов), “міфотворця” (Дж. Грабовічь), “відьмака” (Р. Семків), “упиря, заложного мерця” (О. Забужко), “вурдалака” (О. Бузина).

В ситуації сьогоднішнього тотального зубожіння, провінціалізму та кітчу, навмисно культивованого владним істеблішментом, коли не до “злетів духу” в умовах щоденної турботи про виживання, коли – “безперервний депресняк небогорівного Патрокла” (Степан Процюк), слідом за Шевченком

… і голову схопивши в руки,
дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки.

Ним є ніхто інший як сучасник Кобзаря – американський  поет та засновник філософії традиціоналізму Ралф Уолдо Емерсон. Він же залишається актуальним в епоху постмодернізму: “ Щодо мене, – пише Іхаб Хассан, – зараз я більш схильний звернутися у пошуках відповіді до Емерсона,… до Ніцше…, тобто  звернутися скоріше до інтегративної – хоч і діалогічної – здатності, такої як Уява, у якій співіснують злагода і розбрат” (Хассан І., “Культура постмодернізму”, журн. “Вікно в світ”, 1999, ч. 5, с. 110). Постмодернізм відкидає “Модерну” Європу так, як Шевченко відкинув “миколаївсько-академічну” Росію, так, як “Філадельфійський проект” відкинув “стару і виснажену Європу”: “…це неначе племінне вбивство жертовного короля, чи – популярніше – символічна жертва батька, коли плем”я хоче відкупитися від зла через воз”єднання з королем, як доростаюча людина хоче вийти з-під впливів батьків, щоб стати самостійною” (Тарнавський О., “Міф Америки”, журн. “Хроніка-2000”, ч. 39-40, с. 165).

“Постмодерніст”, отже, і Тарас Шевченко. Він шаман (“кобзар”): в архаїчних традиціях розповідається , що під час ініціації герой – “трікстер” довідується про те, що в дійсності ініціюючий його шаман є насправді його вітчимом та вбивцею справжнього батька (який з’являється героєві у видінні в образі істоти, що потім стає тотемом героя). Як наслідок, герой карає негідника та весь його рід, іноді навіть належну до нього свою власну сім’ю – дружину, дітей, матір (т.з. “комплекс Ореста”).

Без сумніву, що цим “ініціюючим шаманом-вітчимом” для Шевченка виступає Росія та її академічна культура. Але тут ідеться не про звичайну “русофобію” (“антирашизм”). Шевченко даний “архетипний комплекс” реалізує у своїй поезії шляхом т.зв. методу “Активної Уяви”: “… це діалог, котрий ви ведете з різними частинами вашого “я”, які живуть у безсвідомому. Певною мірою це схоже на сон (! – О.Г.), а тією лише різницею, що, зазнаючи це відчуття, ви не спите і повністю усвідомлююєте те, що відбувається… Йому здавалося, що він щось вигадує, а насправді він вихлюпував таємний зміст своєї внутрішньої сутності… Всі інтриги, невинні жертви, трагедії та пригоди були мимовільними відображеннями жахливих конфліктів, що здіймали бурі у його душі… Він відчув символи, що піднялися з його безсвідомого. Зрештою, його Активна Уява примусила його поглянути прямо в очі своєму внутрішньому “я”…” (Джонсон Р., “Сновидения и фантазии”, М., К., 1996, с. 167, 187).

Тим самим Шевченко занурив всю націю у стихію Активної Уяви, став її шаманом – “терапевтом” (пор. із практикою іудейських єретиків – “терапевтів” та з настороженістю щодо образу Кобзаря з боку ортодоксальних  ченців Києво-Печерської Лаври, що вони висловили в 1912 році).

Наразі у героя – “шамана” наступна можливість: знайти ув’язнену старим шаманом (у слов’янській традиції – Кощієм чи Змієм Гориничем)  дівчину-красуню (королівну), одружитися з нею та з її допомогою “винести  з потойбіччя” певні культурні набутки. Тобто герой з “трікстера” стає “культуртрегером”, відкриваючи для етносу  можливість “вільного польоту” не в політиці  (як це пропонував стародавній грек  Алківіад, учень Перікла та Сократа), а в єдиному, не знаючому часових та територіальних кордонів “четвертому вимірі культури”.

Реалізатором цієї Шевченкової ідеї стає тип людини, означений нами як “костомарівська людина”. Частину представників цього типу можна сплутати з т.з. “драгоманівською   ( толочкіанською)  людиною”, яка виступає провідником космополітизму, “світового громадянства”, заперечуючи націоналізм, за її переконаннями, ознаку старомодності та відсталості. Так, спалах “малоросійства” в незалежній Україні, на нашу думку, зумовлений тим, що в частині суспільства “застрягає” у безсвідомому оцінка негідності щодо вчинку стосовно  “батька” – СРСР (Росії, єдиної Русі), а звідси постає почуття вини та каяття за здійснений “великий злочин”, надання  ореолу святості (“табу”) усьому радянському (“”общєрусскому”, східнослов’янському, слов’яноарійському), а причетність до російської мови розглядається як виконання “ритуалу вірності” (“некрофільності”) стосовно до “тотема”.

Але згадаймо, бодай, такі імена іншомовних письменників як Саят Нова, Чингіз Айтматов, латиномовні українські та україномовні польські поети, Салман Рушді, Еміліу Чоран, Гійом Аполлінер, Василь Биков, Володимир Набоков… Останній не випадково обрав собі за псевдонім ім’я міфічного співочого птаха Сірина – “Сирійця” (“Птиця глаголемая сиринес человекообразна, суща близ святого рая…”), і символізує “новий спосіб висловлення в культурі”. Цю традицію, як на нас, заклав саме митрополит Іларіон у “Слові про Закон і Благодать” (поч. ХІ ст.), де на зміну “ветхому” приходить “все нове”.


(1) До речі, зауваження пана Є. Нахліка щодо  того, що Шевченко обурився, якби його за життя назвали «міфотворцем», бо для його «просвітительсько – романтичної свідомості» (sic!) це рівнозначно найменуванню “брехуном”. Так, у листі до М. Лазаревського від 8 жовтня 1856 р. він писав:  “Може, це і була коли-небудь правда, та тепер така стара стала, що похожа на міфологію, сиріч на брехню”. Вустами  поета міфологія тут себе   “з ввічливості” применшує, здійснює кенозис. Що суто характерно для християнської самосвідомості Шеченка.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький: Пророк у поемі “Мойсей” Івана Франка

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький

Пророк у поемі Івана Франка “Мойсей”: філософсько-наративний аспект у сьогоденні

Як і батьків, провідників нації не вибирають, їх дає Господь. Заповітним пророком юдеям був посланий Мойсей. На заплутаних і туманних перепутях Україна також сподівалася на свого Провідника. І Провидіння явило генія – Івана Франка, провідника, якого Галичина спочатку і не розгледіла, сумнівалася, не довіряла, хоч він десятиліттями вів її – розшарпану, убогу і змучену – на шлях Поступу і Правди.

Щоб українці зрозуміли і осягнули  велику зреченість себе, надлюдський труд, Франко поклав перед очі української нації біблійну постать Мойсея, яка своїми вимірами гідно співвідносилась із постаттю титана думки й праці. Іван Франко у передмові до поеми “Мойсей” стверджує, що канва твору запозичена з Біблії » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Пам’яті вчителя і людини

ЮРІЙ ІБРАГИІМОВИЧ СУЛТАНОВ
(6.03. 1948 – 4.05. 2003)

4 травня 2003 р.  відійшов у вічність знаний на Прикарпатті і в Україні педагог, культуролог, поет Юрій Ібрагімович Султанов. У стінах Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, де значний час він викладав, урочисто відкрито Методичний кабінет імені Юрія Султанова. Здійснено це кафедрою світової літератури в особі її завідуючого професора Володимира Матвіїшина, учня й однодумця доцента Ігоря Козлика та за сприянням декана філологічного факультету Миколи Лесюка. Одночасно з друку вийшов в серії “Вчені Прикарпатського університету” біо-бібліографічний довідник про Юрія Султанова. Згодомвийшов з друку в Києві присвячений пам’яті вченого спеціальний випуск науково-методичного журналу “Зарубіжна література” … » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print