Олег Гуцуляк: Нація як процес: наші завдання

К. Ясперс запропонував концепцію “вісьового часу”, К. Хаусхофер – “вісьового простору”. А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про “Абсолютну Родіну”. Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати “момент” буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” (2).

Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі (3). Слід також мати на увазі, що сучасний іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня» Read more

Олег Гуцуляк: Таємниця святого Войцеха (стара версія)

Нова версія тут – http://primordial.org.ua/archives/552

Однією з дружин великого князя київського Володимира Святославича Святого була чешка (“чехиня”), яка народила князеві сина Вишеслава. Останній у 80-х рр. Х ст. отримав у княжіння Новгород та володів ним до своєї смерті в 1010 р.

В 1033 або 1036 р. великий київський князь Ярослав Володимирович Мудрий дає ім’я Вячеслав своєму синові (при хрещенні отримує ім’я Меркурій). У “Повісті временних літ” повідомлення про це розташовано одразу ж після вказівки на те, що Ярослав став “самовластцем Рустей земли”. Важко собі уявити, зазначає А.І. Рогов, що в такий торжественний момент могло бути випадковим наречення іменем сина руського “самовластця” (1) . Вячеславом іменовано шостого сина Ярослава на честь чеського князя Вячеслава (Вацлава) (нар. 907 р., князь в 921 – 28.9. 929 рр.), який першим у чехів став “самовластцем”. Він був представником династії Пржемисловичів – сином чеського князя Вратислава (905 – 921 рр.) та Драгомири (дочки князя племені стодорян – гілки полабських лютичів). Молодшим братом Вячеслава був Болеслав, який підступно вбив першого чеського самодержця. День памяті “доброго короля” Вячеслава (польск. Waclaw, угор. Vencel, ірл. Wenceslas, нім. Wenceslaus) як – перенесення його мощей (932 р.) – католики шанують 4 березня. Відомі історії королі Чехії Вячеслав І (1230 – 23.9. 1253) і Вячеслав ІІ (1278 – 21.6. 1305), король Угорщини Вячеслав ІІІ (1301 – 1304), а також Вячеслав ІV, король Чехії (1363 – 1419) та імператор Священної Римської імперії германської нації (1376 – 1419).

За заповітом Ярослава Мудрого Вячеслав Ярославич у 1054 р. отримав у княжіння Смоленську землю, де прокняжив до своєї мерті в 1057 р. Його син Борис, князь вщизький, в 1077 р. захопив Чернігів на вісім днів і втік звідти в Тмуторокань, а під час нового походу за допомогою половців 3 жовтня 1078 р. загинув у битві на Нежатиний Ниві (тепер – м. Ніжин).

Вячеславом було названо сина Ярополка Ізяславича, внука Ярослава Мудрого, який був удільним князем десь на Волині та помер 13 лютого 1104 року. В 1127 р. князем міста Клечеська на півночі Туровської землі був Вячеслав Ярополкович, правнук Ізяслава Ярославича.

Іншим смоленським князем на ім’я Вячеслав був син Володимира Всеволодовича Мономаха, який в 1125 – 1132 та 1134 – 1146 рр. був князем туровським та пінським, в 1132 – 1134 та 1142 – князем ереяславським, а з 18 лютого до 5 березня 1139 р. – великим князем київським. В 1050 р. – після блукань руською землею – отримав у держання Вишгород, а в 1151 р. стає співправителем свого племінника Ізяслава Мстиславича у Києві, а після його смерті в 1154 р. – співправителем князя Ростислава Мстиславича. » Read more

Мои плейкасты

 

Mujuice – Атланты

Тема: Философия
Автор плэйкаста:goutsoullac
Создан: сегодня, 0:37

Прощай!Тема: Отношения
Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 11 июня 2008 2:51
Ля илляха илля Ллах!Тема: Религия
Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 13 марта 2008 2:38
Надежда – есть!Тема: Религия
Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 5 марта 2011 16:54
Настроение Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 29 марта 2012 1:47
Песня “Соловьи” (на…Тема: Война
Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 29 марта 2012 1:59

 

Mirabile Futurum

Тема: Позитив
Автор плэйкаста: goutsoullac
Создан: 29 марта 2012 2:21

 

Олег Гуцуляк: Пам’яті вчителя і людини

ЮРІЙ ІБРАГИІМОВИЧ СУЛТАНОВ
(6.03. 1948 – 4.05. 2003)

4 травня 2003 р.  відійшов у вічність знаний на Прикарпатті і в Україні педагог, культуролог, поет Юрій Ібрагімович Султанов. У стінах Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, де значний час він викладав, урочисто відкрито Методичний кабінет імені Юрія Султанова. Здійснено це кафедрою світової літератури в особі її завідуючого професора Володимира Матвіїшина, учня й однодумця доцента Ігоря Козлика та за сприянням декана філологічного факультету Миколи Лесюка. Одночасно з друку вийшов в серії “Вчені Прикарпатського університету” біо-бібліографічний довідник про Юрія Султанова. Згодомвийшов з друку в Києві присвячений пам’яті вченого спеціальний випуск науково-методичного журналу “Зарубіжна література” … » Read more

Олег Гуцуляк: Украина Наша Эзотерическая

После “помаранчевой революции” украинская макрогруппа приобрела легетимный статус консорции, прошла, наконец то, ИНИЦИАЦИЮ, проявив все три основные качества иницианта — хитрость, отвагу и выдержку (по мнению В. Ешкилева, на момент провозглашения независимости в 1991 г. украинская нация оказалась в ситуации этакого монаха, который так и не добыл посвящения, а потому не мог понять, за что ж его так здорово и больно били этакие “подпольные буддисты” типа Иосифа Виссарионовича с ГУЛАГом — аналогом бамбуковой палочки настоятеля Шаолинского монастыря Фаня, которой он приводил к “сатори” непослушных монахов [Єшкілєв В. Топос Поразки // Ї. — Львів, 2002. — №26. — С.2-3; www.ji-magazine.lviv.ua]; “Революция без инициации — барахло”, — помахивает перстом А. Дугин), именно переход от “полновесного женского начала” к “… активизации мужского начала, обретение субъективности — политической, онтологической и психологической” (А. Окара, “Безхребетная Украина”), к чему, не видя пути к реализации, лишь декларативно призывают авторы изданий, аналогичных “ариософскому” “Переходу-IV” (русские же просто инкорпорировали в своё тело “малый народ” — немцев и проч. — как элиту). Иными словами, Украина в конце 2004 г. перестала быть “проблемой” для себя самой, став страной, стоящей перед многими проблемами — обычной государственной практикой в вопросах социального обеспечения, правосудия, экономики, информационно-технологического прогресса, международных отношений.

Следует заметить, что в эзотерических традициях “ворота”, через которые происходит выход из инициастической пещеры “навстречу Солнцу” (как вот “сыновья солнца” Инки из пещеры Пакаритампу или предок франкских королей Меровей из пещеры в стране Хуг; “В палеолите свет озарял людей выходом из пещеры. Так выглядела изначальная благая весть” [Шевченко В.В. Человек Кампанеллы // Человек. — М., 2004. — №5. — С.49]), изображаются “оранжевым кругом”, именуются “втулкой солнца”, » Read more

Олег Гуцуляк: Бон-по – авраамічна релігія

Цар персів Кір ІІ Великий в деяких джерелах подається як послідовник вчення Матхара (Матхура). На цій основі Дмура-Шенраб, Мітрідат і Матхура ототожнюються (пор.: Шенраб-Мітрідат рятує немовлям Кіра, аналогічно як іранський епічний Сімург немовлям рятує Заля, батька Рустама, а отже син Кіра історичний Бардія, вбитий, начебто, братом Камбізом, може бути тотожний епічному Рустамові, вбитому підступним братом Шагадом; Рустам відсутній у «Авесті», але відомий у сако-согдійських переданнях; а те, що Рустам лише богатир при царях Кейянідах, не повинно заперечувати нашу версію, бо цілком реально, що у часі Рустам був «удревлений» – віднесений до більш архаїчної традиції луристанського побутування предків персів спільно з кавказькими кассітами).

Крім того, у “Ветхому Завіті” (Ездра 1:8) говориться, що за допомогою головного царського сановника Мітрідата вавилонським євреям були повернуті скарби єрусалимського храму та дозволено іудеям повернутися в Палестину (1 Ездри, 8), а в “Житті Шенраба” (“Зерміг”) розповідається про відвідання Дмуром-Шенрабом Ієрусалиму (тібет. Ланлін) в Палестині (тібет. Мулестон), храму та що матір’ю його була саме ієрусалимська принцеса. Цілком вірогідно, він належав до тої групи іудеїв, яка була переселена ассірійцями в Мідію в VІІІ – VІІ ст. до н.е. і з якою пов’язують героїв ветхозавітної “Книги Товіт” (написаної, чи вірніше відредактованої, в ІІ ст. до н.е. в Парфії іудеєм–емігрантом) та арамейської “Повісті про Ахікара” . Можливо, саме Дмура (Мітрідат) одружив Кіра ІІ на єврейській принцесі Мешар і в 536 р. до н.е. сприяв її братові Зеруввавелю (Зоровавелю–«Народженому у Вавилоні»), внукові останнього іудейського царя Іоакима, вивести полонених ізраїльтян на свободу. Цікаво, що скорочений варіант імені Мітрідат як Дмура міг бути в дійсності “істинним”, іудейським іменем — dmr “захисник”. » Read more

Олег Гуцуляк: Данина крові в епосі про рицарів Граалю

Під стінами Саррасу європейські рицарі Галахад, Персеваль і Борс ховають сестру Персеваля, яка загинула на шляху до міста в Мертвому Лісі, бо змушена стати жертвою “данини крові” (певна володарка замку може вилікуватися, якщо її вимажуть кров’ю цнотливиці, зібраною на срібному блюді).

Т. Мелорі навмисно зазначає, що даний факт не буде ним пояснений з причини страшного характеру самої містерії.

Проте відомо, що в ритуальному кровопусканні та недопущенні, щоб кров згорталася (для цього жертву тримали зануреною у води ріки чи озера), звинувачували катарів.

Також, згідно з європейськими переказами епохи Просвітництва, в 1610 р. була страчена (замурована живою у замковій горі) якась трансільванська графиня Елизавета Баторі за те, що, бажаючи продовжити вічну молодість красу, купалася у крові молодих дівчат.

 

Олег Гуцуляк: Гармодий и Аристогитон

Саме після спільного конгресу масонів, ілюмінатів та розенкрейцерами масонським рухом було остаточно прийнято в якості своєї символіки циркуль вверху, кутник-лінійка внизу і букву G посередині, символізуючі Бога як Великого Архітектора. Самі ж ілюмінати вкладали в цей символ інший зміст. В своєму колі вони пояснювали, що буква G символізує тирановбивцю Гармодія, якого з побратимом Арістогітоном прославили в 447 р. до н.е. скульптори Несіот і Крітій. Обидві скульптури сміливо спрямовані вперед, а широко розставлені ноги, мовби у досконалому “кроці” циркуля; рука одного з них витягнена вперед, а рука другого занесена над головою, мов би для удару. Рух обох фігур розраховано точно, мовби перед ними ричажний механізм: кожен жест – це не динамічний вираз почуттів гніву або злості, а логічний наслідок складення діючих cил. Мязи, суглоби, здуті вени є лише провідниками цих сил. Обидва героя вбивають тирана з однаковою точністю і розрахованістю жесту так само, як атлет на стадіоні кидає спис або диск.

Гармодий и Аристогитон. Скульпторы Критий и Несиот. » Read more

Олег Гуцуляк: Циркумпонтійський субстрат української мови

Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов’яни у ритульному персонажі “Герман” (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва “бика” (*gou-: слов. *govъ “бик, корова, говядина”, лтськ. guovs “худоба”, вірм. kov “корова”, латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. “гъведе” — “дощ” (~ абхаз.-адиг. bde “вода”, груз. abdera, фріг. bedy).

Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов’ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo “старий” (у праіндоарійському svarga – це не ім’я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола). » Read more

Олег Гуцуляк: Великий Адепт ULTIMA THULE

Мери, Леннарт (29 марта 1929 – 14 марта 2006) – эстонский писатель и государственный деятель, президент Эстонии в период 1992 – 2001. Мери был лидером эстонского движения за независимость.

В страну Огненных гор (эст. Tulemägede Maale), созданная в 1964-м, рассказывает о путешествии Мери на Камчатку в 1960-х. Кроме него, в этой экспедиции участвовали геологи, ботаники, фотограф, а также художник Калью Полли. «Путешествие это единственная страсть, от которой не шарахается разум» писал Мери. Городские жители всё ещё хотят увидеть мир, изголодались по природе. Мери не недооценивал отрицательные стороны массового туризма, но сделал вывод, что «наука освободит нас от цепей больших городов и приведёт обратно к природе».

Книга Мери о его путешествии на северо-восток, В воротах северного сияния (эст. Virmaliste Väraval) 1974, принесла ему громадный успех в Советском Союзе. Она была переведена на финский в 1977 году в серии «Советские писатели», в которой финскому читателю были также представлены другие эстонские писатели Матс Траат, Лилли Промет и Юло Туулик. В книге Мери соединил настоящее со взглядом в прошлое, использовал материалы таких исследователей, как Джеймс Кук, Йоганн Рейнгольд Форстер, Фердинанд фон Врангель, Даль, Зауер, Александер фон Миддендорфф и другие. Когда он увидел горы, вздымающиеся на фоне штормового неба Берингова пролива, он представил себе, как Витус Беринг и Джеймс Кук смотрели на те же горы, но с другой стороны.

Вероятно, лучшая из известных работ Мери, Серебряно-белое (эст. Hõbevalge), была опубликована в 1976. В ней воссоздаётся история Эстонии и региона Балтийского моря. Так же как и в других своих работах, Мери сочетает документальные источники, научные исследования и воображение. «Если география — проза, то карты — иконография», писал Мери. Серебряно-белое основана на большом количестве старинных источников по мореплаванию и осторожно приоткрывает завесу тайны легендарной Ultima Thule. Это имя было дано в античные времена самой северной земле, лежащей в шести днях плавания к северу от Британии. Существуют точки зрения, что этой землёй могли быть Шетландские острова, Исландия и Норвегия. Согласно Мери, возможно, что Туле происходит из старой народной эстонской поэмы, описывающей рождение кратерного озера в Каали, Сааремаа. В эссе Воля Тацита (эст. Tacituse tahtel) 2000, Мери описывает древние контакты между Эстонией и Римской империей и отмечает, что меха, янтарь и особенно ливонское сухое, свободное от гнили зерно могли быть самым большим вкладом Эстонии в общую культуру Европы – в голодные годы это зерно поставлялось в Европу.

Олег Гуцуляк: Скинхеды Термидора

Вследствии свержения власти Робеспьера парижская Коммуна оказалась дезориентирована и против санкюлотов на улицы выходят с дубинками “мюскадены” (“мускусные”),”золотая молоджь”, названная так по новому знаку отличия – серьги в ушах и коротко стриженный затылок (в подражание жертвам гильотины, которым перед казнью стригли волосы), одевали сюртуки с квадратными плечами, узенькие бриджи, косички, душились мускусом, пели как гимн “Пробуждение народа“. Лидером мюскаденов оказался некий Фрерон, сын литературного врага Вольтера и крестник польского короля Станислава Лещинского. В 1790 г. он издавал газету “Народный оратор”, в 1794 г. – кровавый палач Тулона и Марселя, отозванный Робеспьером и примкнувший вместе с палачом Бордо Тальеном к правым термидорианцам. Впоследствии Фрерон едва не женился на Полине Бонапарт, сестре Наполеона.

Всего в Париже было около 3000 мускаденов. Это были студенты, молодежь из семей среднего класса и разбогатевших буржуа. Штаб-квартира молодых роялистов располагалась в Палас Рояль, они читали и обсуждали роялистскую прессу в своих кафе Chartres или la Foi, откуда делали набеги на территорию санкюлотов. После столкновений между роялистами и революционерами полиция только и успевала, что оттаскивать убитых и раненых. Мускадены были столь активны, что скоро загнали санкюлотов обратно в трущобы.

Веселились же они на “балах жертв”, куда допускали только родственников казненных во время революционного террора. » Read more

Arcana Caelestia

Arcana Caelestia (Cimbales) [mp3,2784k]

http://music.lib.ru/h/helgi_a/

Древняя гуцульская музыка АРКАН Фактически до сих пор у гуцулов руководящим является инициастический “мужской союз”, условно именуемый “Аркан” (возможно, в центральноукраинском субэтносе таким союзом и был “Гопак”, а рядом с мужским существовали в разных регионах женские – “Поляница”, “Босорканя”, “Мава”, “Нява”, “Яга”, “Додола-Дудулица” и т.д.). Сохранению его у гуцулов мы должны быть благодарны значительному развитию и усовершенствованию карпатских демонологических верований. Для непосвященных сами члены таинственных орденов есть духи (“чугайстры”), враждебные, якобы, аналогичному “женскому союзу” (“нявки” или “мавки”). Сам танец “Аркан” (тождественный по музыке ирландскому “Ev Sistr” и бретонскому “Ev Chistr ‘Ta, Laou!”), » Read more

Эддический БАЛЬДУР = библейский КАИН

DoeplerBaldursKilling

Мигель Серрано писал об убийстве Бальдура (как известно, случайно, и слепым Хёдом), который воскреснет в Водолее.
А вот у Ивана Франка есть поэма об убийстве Каина (Ламехом, слепым и случайно)…

 

Олег Гуцуляк: Сущность Европы

Западная и Восточная Европа могут только так осознать свою подлинную сущность –
ГОНОРИЯ и АРКАДИЯ, по именам двух сыновей императора Феодосия, между которымы была разделена единая Империя (395 г.). То, что по преданию Меровинги (в названии явно слышится Моравия) происходят из “Аркадии” следует пoнимать как приход в Гонорию представителей “Аркадии” с особой миссией.

Олег Гуцуляк: Про Мітру, Арджуну і Гефеста

Бог-жрець Мітра індоаріїв, перемагаючи бика, здійснив перше космічне жертвопринесення (аналогічно бикоподібного змія-дракона Врітру перемагає бог-кшатрій Індра) . Думається, що це символізує перехід точки весняного рівнодення із сузір’я Тільця (4400 р. до н.е.) до Овна (1710 р. до н.е.). Тоді ж, як сказано у “Шахнаме” Фірдоусі, коли сонце підійшло до сузір’я Овна (тоді відзначається свято Новруз), вперше був вінчаний на царський престол перша людина Каюмарс (“Шахнаме”, І,487-499), хоча сасанідська зороастрійська традиція згадує існування перед ним аж чотири династії.

Містерійний Мітра цікавий ще одним аспектом, досі чомусь не підміченим дослідниками, а саме йому тотожний епічний Арджуна, син Індри. Свого часу Арджуна теж здійснює “подвиг Якова-Ізраїля” (бореться з богом Шівою у вигляді горця і отримує благословення — божественну зброю). І Арджуною як ідеальним воїном, і Мітрою як покровителем легіонерів заволодіває “комплекс Йони” — небажання здійснювати свою місію (битися з родичами на війні, вбити бика), але після філософських напучувань вони здійснюють належне їм. » Read more

Олег Гуцуляк: Антихристом буде дагомеєць

Легенда про благочестиве християнське царство на Сході безпосередньо пов’язана з іменем апостола Іоанна, сина Зеведеєвого та Саломеї, сестри Діви Марії , про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і повинен дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – “звір, що виходить із безодні”, котрий буде походити з коліна Данового.

Школа М. Серрано — Савітрі Деві вважає, що це буде представник Африки — “Дагомеї”, оскільки міфічний король Агосу, будівничий столиці Агбоме (Абомея) назвав країну “Дан-хо-ме” — “у череві Дана” (> Дагомея), від імені старця Дана, котрого король приніс у жертву, розпоровши живіт, і поховав у самому центрі королівських володінь і збудував палац синові. Відповідно цей кривавий ритуал повторювався кожним дагомейським правителем. » Read more

Олег Гуцуляк: Те, що не ввійшло в остаточну редакцію роману “АДЕПТ”

Прадавні кургани Степу, що самі вже забули свої імена, вітали вечірню зорю Леліву. Волога огорнула їхню присутність, що була такою доречною серед квіту опійного зілля й червоного маку, і збитим шляхом зтікала за обрій. Ліс, що цнотливо приховував у глибинах яруг ручаї прохолоди, никнув у таїнстві неминучих віщань. Лишень ледь-ледь шурхотів вітер стежинами змій, шукаючи наніч сховку… З-за хмар виплив Місяць-князь, вітаючи свою зорю-королівну. Схожий він був на міцний печенізький лук, неначе стрілу, накладав свою владу на ніч. Здавалося, часом дбайливо кидав погляд на древні боввани і сумував, коли переконувавсь в їх старечій неоковирності, а потім торкався тихого плеса. де ніжились діви-мавиці… Якесь створіння здійняло на ньому бризки і зникло… Втекло у хашчі й велике сімейство лисиць… Вони вийшли на своє полювання… Запищало зайча, наразі затихло.
» Read more

1 12 13 14 15