Гуцуляк О. Кто такие германцы?

Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 34. – С. 24-28.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2021. – № 35. – С. 21-25.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 36. – С. 28-34.
Гуцуляк О. Кто такие германцы? // Северный ветер. – 2022. – № 37. – С. 31-38.

Читатьhttps://www.academia.edu/55558408

Олег Гуцуляк – радник із академічних питань Швейцарського Інституту Культурної Дипломатії

Swiss Institute of Cultural Diplomacy is pleased to welcome its new Academic Advisor, Scientific Philanthropist, and a legend of Ukrainian Cross-Cultural and ethnic studies, – Dr. Oleg Gutsulyak. Currently, he is the Associate Professor, Ph.D. at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, the author of numerous studies in the field of ethnology, arts, philosophy, Middle East studies, and folkloristics. The works of Dr. Gutsulyak could be found even at Standford University library.

Швейцарский Институт Культурной Дипломатии рад приветствовать своего нового советника по академическим вопросам, научного мецената и легенду украинских кросс культурных и этнических исследований – доктора философии Олега Гуцуляка. В настоящее время он работает преподавателем и доцентом в Национальном Прикарпатском Университете имени Василия Стефаника, является автором многочисленных работ в области этнологии, искусства, философии, истрии культуры ближнего востока и фольклористики. Работы доктора Гуцуляка можно найти даже в библиотеке Стэндфордского университета.

Швейцарський Інститут Культурної Дипломатії радий вітати свого нового радника із академічних питань, наукового мецената та легенду українських крос культурних та етнічних студій – доктора філософії Олега Гуцуляка. В даний час він працює викладачем та доцентом у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, є автором численних досліджень у галузях етнології, мистецтва, філософії, близькосхідних студій та фольклористики. Роботи доктора Гуцуляка можна знайти навіть в бібліотеці Стендфордського університету.

https://www.facebook.com/Swiss-Institute-of-Cultural-Diplomacy-104886235346547

» Read more

Рецензия на книгу Олега Гуцуляка на портале «Credo.Press»

БИБЛИОГРАФИЯ: Гуцуляк О.Е. АНТИ-ДУГИН: геополитика священного и святого – Lambert: 2018, – 173 с., илл.
Книга кандидата философских наук, доцента кафедры философии и социологии Прикарпатского университета Олега Гуцуляка не просто «интересна по ряду причин». Это – без преувеличения – знаковое явление времени. Запоздавшее, правда, если не на десять, то на три-четыре года, прошедших с начала войны на востоке Украины и до выхода книги.

В это время особенно ощущалось отсутствие содержательной критики деятельности и квазирелигиозной, «мессианской» идеологии Александра Дугина – лишь отдельные статьи в интернете. Часто это были критические разборы ошибок и ересей в учениях раба Божия Александра со «строго православной точки зрения». Обладатели же философских димпломов, заслышав фамилию «Дугин» в сочетании со словом «философ», нередко демонстрировали лишь недюжинные познания в ненормативной русской лексике и ораторское мастерство в сетевых баталиях.

Но вот свершилось: зияющую лакуну заполнил «философ школы эволюционного гуманизма» (Википедия) доцент Гуцуляк – и это настоящая критическая книга. Обложку украшает милая картинка, в графическо-сатирическом стиле изображающая «Остов Бегемота Дугина».

Итак, о чем книга? «Автор с позиций культурно-цивилизационного и сравнительно-исторического методов анализирует геополитическую и геокультурную позицию неоевразийства А.Г. Дугина и его последователей, стоящую в основании импер-шовинистической политики т.н. «Русского мира»». Из этой аннотации очевидны мотивы автора. Книга адресуется ученым, преподавателям вузов, студентам и учителям, а также «всем, кто интересуется судьбами и будущим Европейской цивилизации».

» Read more

Тюркологические и исламоведческие публикации Олега Гуцуляка

30 декабря 2020 г. по случаю Дня солидарности азербайджанцев мира меня наградили Орденом “Чести” Национального Совета Тюрков Карапапаков Украины (см. подробнее – https://mesoeurasia.blogspot.com/2020/12/dashgin-gulmamedov.html).
Большое спасибо за оказанные мне честь и доверие!

ТЮРКОЛОГІЯ ТА ІСЛАМОЗНАВСТВО ГУЦУЛЯКА О.Б.

1. Гуцуляк О. Науковець і поет [про А. Кримського і підбірка його віршів] // Радянський педагог. – Івано-Франківськ, 1990. – №2, 16 січня. – С. 4.

2. Гуцуляк О. Раш Хазарі: Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.) // Четвер: Часопис текстів і візій. – Івано-Франківськ, 1993. – № 4. – С. 48-54.

3. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен : Роман знаків. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1997. – 180 с.

4. Гуцуляк О. “Мій предок був огуз чи печеніг…” [вірші : “А вчора здалося – то лілія…”; “І тополиний пух…”; “Мій предок був…] // Вперед. – Тисмениця, 1997. – 19 квіт., № 38-39. – С. 6.

5. Гуцуляк О. Коллегам-азербайджанцам [стихи : “Древняя степь Евразии…”; “Мій предок був огуз чи печеніг…”] // Голос Азербайджана. – Киев – Баку, 1999. – № 1 (9). – С. 7.

6. Гуцуляк О. Плач молодого суфія (На східний мотив) [вірш] // Світ молоді. – 2000. – № 49, 1 груд. – С.4.

7. Гуцуляк О. Императив вдохновения [про поета Юрія Султанова] // Прикарпатська правда. – 2000. – № 13, 25 берез. – С. 6.

8. Гуцуляк О. “Мне слышался крик безъязыкий…” [предисловие] // Султанов Ю.И. Алхимия виртуальных игр: Стихи и проза. – Київ: Вежа, 2001. – С. 5-7.
9. Юрій Ібрагімович Султанов (1948-2003) : Покажчик публікацій / [упоряд. І.В. Козлик, О.Б. Гуцуляк, Л.Ю. Султанова; відп.ред.серії М. Бігусяк]. – Ів.-Франківськ : Гостинець, 2004. – 57 с. – (Серія «Вчені Прикарпатського університету»).

10. Гуцуляк О. Пам’яті вчителя і людини [про Ю. Султанова] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2004. – 13 трв., №19. – С. 6.

11. Гуцуляк О.Б. Гер-огли – володар Чамбулі Мастон : до прояснення сутності епічного образу // Історія в середніх і вищих навчальних закладах України. – Київ, 2005. – №8, серпень. – С.32-37.

12. Гуцуляк О.Б. Пошуки заповітного царства: міф – текст – реальність: монографія / відп.ред. О.М. Пилип’юк ; післямова Г.О. Бердник. – Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2007. – 540 с. – (Серія “Золотий грифон”). – ISBN 966-95321-6-6

13. Гуцуляк О.Б. Кёроглы – Сын Могилы и правитель Чамбули Мастон // Апокриф : литературно-эзотерический журнал. – Калининград, 2010. – Вып. 32. – С.42-55. Также на Проза.ру – http://proza.ru/2014/06/12/163

14. Гуцуляк О.Б. Развитие мифологического образа Гер/Кер Кер-оглы – сына могилы и правителя страны Чамбули Мастон // Мировоззрение населения Южной Сибири и Центральной Азии в исторической ретроспективе : сб. стт. / под ред. П.К. Дашковского. – Барнаул : Алтайский гос. ун-т, 2010. – С.297-314.
15. Гуцуляк О. Сын Запада и Востока [об Ю.И. Султанове, 1948-2003] // Прикарпатська правда. – Івано-Франківськ, 2013. – 26 квіт., №17. – С.6.

16. Гуцуляк О. Кёр-Оглы – сын могилы и правитель Чамбули Мастон (сущность мифологического образа) // Адам ;лемі / Мир человека: Философский и общественно-гуманитарный журнал (Казахстан). – 2014. – № 1 (59). – С.82-99.

» Read more

Олег Гуцуляк: Конспирологические замыслы Кремля относительно Донбасса

Часть 1. Аналитическая

Империи всегда действуют в согласии с принципами «разделяй-и-властвуй» и «загребай жар чужими руками».

Эти же принципы Кремль пытался применить и в т.н. «Новороссии» – оккупированной Россией юго-восточной части Украины.

Естественно, Кремль не намеривался осуществлять никаких попыток вытягивать этот депрессивный (в условиях постиндустриального века) регион финансовыми вливаниями и реформированиями (кроме, естественно зон, необходимых под военные базы). Эта чрезмерная нагрузка подорвала бы общероссийский бюджет, который и так весь заточен на военно-промышленный комплекс.

Правильность понимания этого подтверждает хищническая политика Кремля относительно подконтрольных ему районов Донбасса (т.н. ДНР/ЛНР»): произведен вывоз в Россию всего ценного оборудования с заводов и фабрик (см. в конце статьи “Список Украденого Окупантами С Донбасса”), интенсифицируется регресс (с приведением к банкротству и закрытию; уже остановили работу 69 из 93 угольных шахт, семь металлургических заводов) предприятий и шахт угольно-металлургического комплекса (поскольку они прямые конкуренты собственно шахтам основных российских угольных бассейнов, уменьшение прибыли которых вызовет крайнюю социальную напряженность в самих российских регионах), разрушаются гражданская инфраструктура и системы жизнеобеспечения населённых пунктов, осуществляется снижение жизненного уровня населения, содействующее огромному потоку беженцев из региона, перемалывание оставшегося взрослого населения в горячей фазе противостояния «гибридной войны», сами оккупированные территории отданы на «кормление» российским спецслужбам…

Естественно, вся эта «зачистка территории» делается Кремлем с определенным умыслом. Она будет заселена иноэтническим населением, которое в условиях многовекового экстремального противостояния с соседями приобрело чрезвычайные навыки выживания. И, опять же, Кремлем, отнюдь, не с целью какого-то милосердия это делается (хотя Кремлю приходится решать проблему нависшего над этим этносом геноцида в местах нынешнего обитания). По мнению Кремля, эти иноэтнические переселенцы сумеют таки превратить регион в «цветущий сад», в отличие от исконной безалаберности русских, которым для выхода из кризиса нужны только сверхстимулирование со стороны власти (а нынешний Кремль к такому не способен).

Часть 2. Конспирологическая

Можно подумать, что речь идет об армянах и создании “Новой Армении” как некоего пояса безопасности для России от все более фундаментализирующегося Кавказа. И, вероятно, какая-то доля правды в этом есть, и некоторая часть “зачищенной земли” планируется Кремлем отдать под новоармянскую государственность (во главе, например, с Маргаритой Симонян, как предлагают младоевразийцы движения “Новые Скифы” во главе с Павлом Зарифуллиным).).

Также рядом геополитиков земли т.н. “Новороссии” рассматриваются как будущий “Северный Израиль” (“Новая Хазария”) – запасной вариант для переселения граждан Израиля в условиях все нарастающей конфронтации с арабо-исламским миром. И, возможно, действительно, некоторая доля правды в этом имеется (т.е. такой вариант реально планируется к реализации). Подробнее см. видео именно самих авторов проекта “Новой Хазарии” – “Проект Небесный Иерусалим вы что серьезно” http://sendvid.com/atc498io и тут “ГАРРИ БЕР КУТ УКРАИНА 40 ЛЕТ ПО ПУСТЫНЕ 02 02 2019 #РАССВЕТ” http://sendvid.com/7zt1uysd.

Но, подозреваем, в отношении “зачищенной территории” “Новороссии” планируется более глобальный проект! И замыслен он не Кремлем, который есть лишь слепое орудие-“голем” в руках тайных властителей мира.

» Read more

Олег Гуцуляк: Украинцы – от мегаобщины к гиперобщине

І. Безгосударственная нация

Считается, что украинцы в ситуации порабощения Золотой Ордой, Польшей, Австро-Венгрией, Румынией и Россией (ХІІІ-XX вв.), якобы, были “негосударственной нацией”, лишеной собственной элиты, миролюбивой крестьянской массой, дезориентированной, немонолитной, неконсолидированной. И вынуждены былы работать в пользу тех наций, в государства которых они входили, будучи объектом идеологических и всяких духовных воздействий и внушений, причем все эти усилия были направлены на ослабление сопротивления в украинцах и укрепления над Украиной чужеродной власти.

В частности, один из идеологов украинского консерватизма В. Липинский указывал, что в украинцев в условиях колониального порабощения и неуспехов восстаний нивелировалось желание иметь своё государство, собственную материально и морально сильную государственную власть. И, соответственно, когда они её получали (в 1918 г.), в их среде начинали господствовать анархия и братоубийственный раздор.

Этот же комплекс “не быть государственной нацией” сохранился и в условиях, казалось бы, обретенного в 1991 г. независимого государства. В. Липинский считал, что такое состояние вещей будет вызвано именно неумением украинцев добыть и организовать на своей земле свою собственную власть и эту власть своими собственными силами удержать.

Да, последнее было верно именно для периода 1991-2014 гг., когда власть в Украине организовывали и держали не этнические украинцы, а “политические украинцы” (состоящие в своей массе из иноэтнических региональных общностей)  а после, казалось бы “взятия власти”, её утрачивали, не обеспечив против этого никаких “предохранителей”. Да и само постколониальное государство все больше приобретало признаки неоколонии, прикрытой псевдодемократическими институтами.

Но ситуация кардинально изменяется со времени Революции Достоинства 2013-2014 гг. и есть предпосылки, что на этот раз этническими украинцами “власть будет удержана”

II. Почему выживают безгосударственные общества

Однако даже в нелегких условиях порабощения и отсутствия собственной государственности украинцам удалось не только сохранить себя как народность  (к 1917 году 60 миллионов подроссийских украинцев, несмотря на все запретительные указы царата, были украиноязычными и преимущественно национально сознательными), но и выращивать собственную элиту, быть способными к восстаниям и стремлениям к независимости.

В чем секрет?

» Read more

Олег Гуцуляк: Чому нам потрібна авторитарна монархія (гетьманат)

Сучасна епоха, як вірно підмітив Ю. Габермас, перетворилася на “постдемократію”: владні актори не можуть думати ні про що інше, крім свого переобрання!

За наявного стану речей не можливо дійсно бути господарями своєї країни, здійснювати політику “тут-і-зараз” із одночасним баченням перспективи.

Якщо демократія допустима (і необхідна), то лише на рівні ОТГ (де, щоб тебе знову обрали, треба зробити конкретні речі на користь громади; приклад переобрання мером Івано-Франківська Руслана Марцинківа у цьому випадку – ідеальний).

В загальнодержавному ракурсі таке “нє прокатіт”, бо постійно стикаєшся з потребою як приймати непопулярні рішення, так і відстроковувати необхідні, – і цю політику необхідно ще й прикрашати популізмом. В результаті – популізм популізмом поганяє, а “віз і далі там”…

Калькулююче мислення політиків постдемократії заради власного інтересу несумісне з ціннісним розумом в ім’я загальнонаціонального блага.

Тому нам потрібний Гетьман. Мандат йому дається один раз, а не весь час його треба через певні сроки перезавіряти. Хоча, можна його і відібрати та проголосити компетентним іншого. Але це не повинно бути пов’язаним із електоральним циклом (також повинні бути вироблені “запобіжники”, щоб все не перетворилося на “чехарду” змін гетьманів частіше, ніж зміни президентів та премьєр-міністрів).

Из интервью Олега Гуцуляка

– Почему США сейчас объявили Китаю “холодную войну”?

– Первая причина состоит в подавлении конкурента: КНР вышла на второе место в мировой экономической системе, вытеснив из неё ЕС и явно угрожает прибылям американских корпораций, вытесняя их с рынка по всем фронтам (включая высокотехнологичное производство, медицину, генную инженерию, освоение космоса и т.д.). Угроза эта явно превышает те потери, которые понесут технические корпорации США, тесно сотрудничающие напрямую с КНР.

Но американцы не были бы американцами, если бы не было у них еще одной причины: новый “железный экономический занавес” (изоляция КНР от рынков и мировых финансов) ставит целью именно сбить все ростущую интенсификацию экономики КНР с целью заставить её развиваться экстенсивно (в ширь и с имеющимися уже технологиями с невозможностью их совершенствования). Но экстенсивно развиваться куда? “На север, на север, на север…”. Лет так на 200 увязнуть в противостоянии России и освоении обширных пространств Сибири. Тем самым подрывая экономику как “северного медведя”, так и зависящую от его “шишек”-ресурсов Европу…

– Как можно в здравом уме поддерживать нелегитимную власть кровавого Майдана?

– Статья 69 Конституции Украины гласит: “Народное волеизъявление осуществляется через выборы, референдум и другие формы непосредственной демократии”. Вот Майдан как раз и относится к этим “другим формам непосредственной демократии” 😉

– Как вы объясните все большую фашизацию в “отмайданенной” Украине?

Если, например, подходить с позиций “истмата”, то мы находимся сейчас в Украине на этапе захвата буржуазией власти (тогда, когда капиталистические производственные отношения уже стали господствующими в экономике).

“Оранжевая” революция 2004 г. – аналог Июльской революции 1830 г. во Франции, когда заявила о себе низовая субъектность исторического процесса (в обеих случаях во главе государства поставили банкира – Луи Филиппа и Ющенко).

Революция Достоинства 2013-2014 г. – аналог 1848-1849 гг., когда мелкая и средняя буржуазия таки реализовали свои чаяния, не реализованные предыдушей революцией, – захватила буржуазно-демократическую власть. 24 февраля (!) 1848 г. был свергнут гугенот-англофил Гизо (Гуизот), в одном теле аналог недоукраинцев-русофилов Януковича – Табачника (как Гизо любил изучать творчество Шекспира, находя в нем французские следы, так Янукович любил творчество Анны “Ахметовой”). Аналогом масона-еврея Адольфа Кремье, возглавившего революцию 1848 г., является промоутер Евромайдана Коломойский.

Революция 1848 г. началась с уличных банкетов (!), организованные в честь обещанных властью Гизо реформ, а революция 2013-2014г г. началась с уличных торжеств в часть обещанного подписания ассоциации с ЕС и обещанных в связи с этим реформ. Власти в обеих случаях насильственно разогнали участников торжеств, что и послужило началу волнений, переросших на другой день в революцию – возведение на улицах баррикад и выдвижение требований отставки правительства. В обоих случаях договоренность о компромиссе между властью и восставшими была разрушена внезапным расстрелом восставших, собравшихся в центре столицы. Эти инциденты решили исход революции… По требованию восставших парламенты в обеих случаях провозгласили демократические свободы, власть предшественников свергнутой и создали революционное правительство…

Да, основные задачи революции были выполнены. Население получило широкие политические права и гражданские свободы, безработные были заняты на дорожных и земляных работах, благоустраивали дома и улицы городов. Радикалы использовали большое скопление народа для ведения революционной пропаганды… Затем был конфликт между новой революционной властью и частью радикалов, не желавших расходится с баррикад и национальных мастерских… Все это мы наблюдали и в постреволюционное время Майдана в 2014 г.

При последующих выборах новая революционная власть в лице воинственного Кавеньяка (аналог: “Блок Петра Порошенка”) очень опасалась как основного конкурента и представителя радикальной мелкой буржуазии, имеющего репутацию “комика” (в 1848 г. – Александра Ледрю-Роллена, из клана известных иллюзионистов, в 2014 г. – Олега Ляшка, но, как оказалось, далее в 2019 г. таки победил реальный комик!!!…

Но неожиданно подавляющее большинство избирателей проголосовало за Шарля-Луи Бонапарта, племянника Наполеона и швейцарского артиллериста по профессии… Так что ждем нашего украинского “артилериста” 😉

Так что в Украине до фашизма как терриристической организации защиты государственно-монополистического капитализм еще очень далеко… Поэтому нынешняя власть в Украине – никакая не “фашистская хунта”.

» Read more

Олег Гуцуляк: Передмова до книги есеїв Романа Бончука

Бончук, Роман. Цитадель цитат / передм. О. Гуцуляка. – Івано-Франківськ : Отто-Ганс, 2020. – 255 с.

Перед тобою, читачу, книжка постмодерністська. А може, й пост-пост-пост- … модерністська. Так тобі скажуть критики або бібліотекарі. А вони ж бо знають у книжках сенс. Бо мають з них «хосен».

Книжка есеїв. Книжка образів. Книжка натяків. Книжка розмов автора зі світом та із самим собою…

Так вже сталося, що популярним на багато віків залишається жанр «сповіді» – зазирнути у душу автора щоденників або листів, підслухати покаяння чи взнати велику істину, яка сколихне або вщент спалить світ…  Напевно, це йде ще з часів сивої давнини з причини природної цікавості первісної людини: «А що там ховається в густих хащах заросляка? Здобич чи небезпека?». Для цього їй треба було володіти гострим зором, аналітичним розумом та вміти за частинами плям  у грі світлотіні реконструювати ціле… Наші предки, отже, не були вже такими неосвіченими – вміли читати Книгу Природи. Її сторінки приносили до сховку, в далеку печеру і там, де посередині палало Вогнище Роду-Пемені, прочитували-звітували-сповідались … Якщо у відповідь чувся схвальний гул, то «дошивали» її як чергову сторінку у Книгу Роду. Якщо ж ні, то кидали її на поживу Вогнищу Смислів і рушали наступного ранку на пошуки нових Плетив-Текстів… Та, одночасно, кожен з них писав Книгу власного Буття, і ховав її у найтаємніших закутках печери: вони могли мати вигляд наскельного малюнку або вирізаної чуринги, але, найчастіше, комбінації невидимих звуків, сказаних пошепки у вириту ямку і в ній же захованих. «Але нема нічого таємного, щоб не стало явним!». З ямки потім виріс очерет, з якого хлопчик зробив сопілку і вона повідала світові таємницю («У царя Мідаса ослячі вуха!», «Мене вбила зла свекруха!»). Тому потім великі таємниці (і коханих) ховали у камяних «баштах Мовчання» або «цитаделях Смутку», сподіваючись, що «камінь все стерпить», все заховає. Принаймні, до того часу, коли розкриття таємниці не буде загрожувати її авторові…

Тепер такою Цитаделлю – Сховком-для-Вогнища-Смислів – стала сама матеріалізована Книга. Книга Романа Бончука «ЦЦ». Цитадель цитат. Її прочитання вимагає мистецтва асоціації – вміння впізнавати, мов у «плямах Роршаха», певні слова, образи чи ідеї. Або цитати…

Чомусь саме вони так лякають найбільше сучасного обивателя, що він таки сподвигнувся піднятися у черговий «хрестовий» похід, «холлівар», за «академічну доброчесність» та «інтелектуальне право»… Цитати дійсно лякають… Був період, коли не лише «гралися цитатами» (переважно, репліками персонажів кінофільмів), але ними «розмовляли»… Особливо це було на переламах епох: протестантської Реформації або горбачовської «перестройки», а найбільш вдатний в цьому мав такий ореол, який тепер отримує переможець «реп-батлу»…

Цитата свідчить, що її застосуванець небезпечний для усталеного стану речей, бо сприймає світ інакше. Не по-обивательськи, не по-простацьки. Герметично, містеріально. Його розум веде крізь світ текстів бог Гермес, мов крізь трансцендентні світи Вергілій веде пристрасного Данте. І той, і другий відкривають прочанинові приховане, роз’яснюють, попереджають… Але провівши до порогу раю, Вергілій поступається місцем Беатріче. Суть цієї алегорії така: людину від пристрастей рятує розум, а божественна благодать-«беатріче» веде до вічного блаженства…

Роман Бончук зводить свою Цитадель Цитат. Може, це нова Вавілонська Вежа, новий замок Монсегюр, чи нова Башта зі Слонової Кістки? Але, на відміну від них, він не прагне «створити собі ім’я», «зберегти Грааль» чи «усамітнися перед каміном»… Цитадель Цитат відкрита для всіх охочих. Для всіх, хто відчув своє «спільнототатство» у цьому нестабільному світі, часопросторі хитань між Смислами та Парадигмами, і хоче… Зокрема, хоче власного вибору. Хай навіть неправильного, помножуючого страждання, але свого… Того, що веде від екзистенції до онтології, від банального (про-)існування «тут-і-зараз» у Фатумі Сьогочасся до звитяжного (за-)буття «зачудовано-і-захоплено» перед Таємницею Прийдешнього.

Олег Гуцуляк,
кандидат філософських наук, доцент,
член Асоціації українських письменників (АУП)

Олег Гуцуляк: Про продаж землі в Україні

В принципі, якщо дозволять ПРОДАЖ ЗЕМЛІ, то її, звісно, СКУПЛЯТЬ ІНОЗЕМЦІ (латифундисти, корпорації). Але через те, що це вже буде їх ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ, то її необхідно буде ЗАХИЩАТИ. В першу чергу ВІД МОСКВИ (зразок її поведінки з чужою приватною власністю в Криму – наочний). Тому Україну швиденько ПРИЙМУТЬ в НАТО (і може, навіть, в ЄС), розмістять АМЕРИКАНСЬКІ БАЗИ, наберуть із ветеранів АТО “приватні армії”, зародиться з них справжнє нове козацтво… Чи ризикнуть з-за поребрика рвонути. щоб всього цього не допустити?.. Факт, що ОПЗЖ проти продажу землі явно свідчить про те, що вони намагаються відтермінувати цей варіант, щоб Росія “більше набралася сил” для реалізації аншлюзу України…

—————-

В принципе, если позволят ПРОДАЖУ ЗЕМЛИ, то ее, конечно, скупят иностранцы (латифундисты, корпорации). Но потому, что это уже будет их ЧАСТНАЯ СОБСТВЕННОСТЬ, то ее необходимо будет ЗАЩИЩАТЬ. В первую очередь ОТ МОСКВЫ (образец её поведения с чужой частной собственностью в Крыму – наглядный). Поэтому Украину быстренько примут в НАТО (а может даже в ЕС), разместят АМЕРИКАНСКИЕ БАЗЫ, наберут из ветеранов АТО “частные армии”, зародится из них настоящее новое казачество… Или рискнут из-за поребрика рвануть. чтобы всего этого не допустить? .. Тот факт, что ОПЗЖ против продажи земли явно свидетельствует о том, что они пытаются отсрочить этот вариант, чтобы Россия “больше набралась сил” для реализации аншлюсса Украины …

—————

In principle, if the SALE OF LAND is allowed, then it will, of course, be bought by foreigners (latifundists, corporations). But because it will already be their PRIVATE PROPERTY, it will need to be protected. First of all FROM MOSCOW (an example of its behavior with other people’s private property in Crimea – visual). Therefore, Ukraine will soon be admitted to NATO (and maybe even in the EU), will be deployed US bases, will recruit from the ATO veterans “private armies”, they will be born a real New Cossacks … Will risk from the edge to plunge. to prevent all of this? .. The fact that the OPZZh against the sale of land clearly indicates that they are trying to delay this option so that Russia “gathers more forces” to realize the sell-off of Ukraine …

Статьи Олега Гуцуляка на “Сигме”

Мои статьи на Сигме

Олег Гуцуляк: Возможна ли политика как диалог?

Либералы и зеленцы убеждены, что идеальная  политика – это форма совместного бытия (“нет разницы, кто какой”), где нет правителей и подчиненных. “Здесь люди убеждают друг друга” (Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. – СПб. : Наука, 2012. – С. 231). То есть это не насилие одной воли над другой, не ситуация господина и подчиненного, не правление и не институты, а диалог с целью убеждения. И это такой диалог, который не конкретен и не сиюминутен. Диалог, длящийся в большом временном отрезке, откладывающийся в памяти, передающийся из поколения в поколение, уточняющийся, который служит задаче взаимного обучения.

Как видим, это возможно для многих стран, которые мононациональны или созданы исключительно выходцами из других мононациональных стран (“все мы разные, но равные и поэтому способные к диалогу”, как вот США, Канада, Швейцария или Сингапур).

Но возможны ли отношения диалогические в таких странах, как Украина, где есть туземцы/автохтоны и колонизаторы/креолы? Где позиция одних и других давно уже четко известна и определена?

Колонизаторы/креолы  хотят перетянуть оппонента на свою сторону, автохтоны/туземцы, наоборот, отстаивают “свою правду и свою волю”. Первые хотят остаться в той же ситуации “доминанта/господина”, вторые – отказываются и далее играть роль “подчиненного/раба”…

О том, что такая форма совместного бытия невозможна в полинациональных странах, доказали примеры распада Индийского доминиона, Югославии, Чехословакии (и трещат по швах Испания, Бельгия и Румыния)…

Латинская Америка в аналогичной ситуации отбросила возможность диалога, создав свои государства для потомков колонизаторов/креолов. Попытки автохтонов/туземцев “порулить”, как видим на примере Боливии и Эквадора, насильственно пресекаются второй стороной…

Якобы пример стран Балтии, где автохтоны/туземцы отказались от диалога с колонизаторами/креолами показал возможность успешной реализации и такого проекта (даже при наличии сильной традиции коллаборационизма значительной части автохтонов/туземцев, как вот “латышские стрелки”, местные коммунисты и проч.).

Но в Украине вряд ли такая реализация возможна: мы имеем в разы очень значительный процент наличия потомков колонизаторов/креолов и их коллаборантов… И сама значительная часть автохтонов/туземцев, находящаяся в тухлой оцепенелости (т.н. “болото”), пока еще толерантна к колонизаторам/креолам и не осознала тот факт, с какой стороны их “унизили и оскорбили”… “И душа есть, и совесть есть, да языка в нем нет(Ю. Трифонов, “Нетерпение”).
» Read more

Статті Олега Гуцуляка на сайті “Спадщина предків”


Аркан – гуцульський танець ініціації
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/arkan-svyaschennyy-cholovichyy-orden-gutsulskyy-tanets-initsiatsiyiГуцули – нащадки етрусків?
http://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsuly-naschadky-etruskiv

Жаб’є – священний тотем Карпат і балто-слов’янської єдності
http://spadok.org.ua/davni-viruvannya/zhab-ye-svyashchennyy-totem-karpat-i-balto-slov-yanskoyi-yednosti

Кельтський слід в історії слов’ян
http://spadok.org.ua/galshtat/keltskyy-lingvosotsiokulturnyy-slid-v-istori-slov-yan

Солярно-космічне неоязичництво
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/solyarno-kosmichne-neoyazychnytstvo

Сонячна онтофанічна сакральність українського народу
http://spadok.org.ua/tradytsionalizm/sonyachna-ontofanichna-sakralnist-ukrayinskogo-narodu

Україна священних могил
http://spadok.org.ua/skifiya/ukrayina-svyaschennych-mogyl

Червона Русь і Біла Хорватія
http://spadok.org.ua/bila-chorvatiya/chervona-rus-i-bila-chorvatiya

Олег Гуцуляк: Націоналізм – це вища форма патріотизму

Патріотизм передбачає лише захист свого (отриманого від предків; формула: «Спирайся на досвід попередників і ти переможеш. Або, принаймні, не програєш»; «так треба» або «так батьки жили»).

Націоналізм – це переведення спадку предків в нову, більшу якість (бо досвід попередників, що пов’язаний з тисячолітнім рабством, з покірною вдачею «маленьких людей», в нових умовах себе не виправдовує, а тому молодим, “новим людям” не потрібний).

Це як в притчі про талант (Мф. 25:14-30): патріотизм зариває їх у землю для зберігання, а націоналізм – примножує, пускаючи їх у діло.

Так, першою націоналісткою й стала Жанна д’Арк, бо проголосила гасло не “За короля!” (тобто представника певної династії, що йде від предків), а “За милу Францію!” (бо таку Велику Пораду дав їй Ангел). Так, першими націоналістами стали митці італійського Відродження, які почали зображати людське тіло не з канонами Романської епохи, а так, як воно є у природі (бо так до них зашепотіли фрески Великої Античності). Так, націоналістами стали діячі німецької Реформації, які відмовилися від нав’язаного традицією предків посередника між людиною і Богом і вийшли на прямий контакт, бо так все гучніше волали до них Великі Спокусники з трансцендентних світів…

Так, “нових людей”, націоналістів може й “занести не туди”, так, іноді можна втратити навіть те, що отримав як “стартовий капітал” (“заповіт предків”), піддавшись намовам Великого Друга (Порадника, Спокусника).

Але, як відомо, no risk, no success. Так розвивається людська цивілізація.

—————-

Национализм – это высшая форма патриотизма

Патриотизм предполагает лишь защиту своего (полученного от предков; формула: «Опирайся опыт предшественников и ты победишь. Или по крайней мере не проиграешь», «так надо» или «так родители жили»).


Национализм – это перевод наследства предков в новое, большее качество
(ибо опыт предшественников, связанный с тысячелетним рабством, с покорной нравом «маленьких людей», в новых условиях себя не оправдывает, а потому молодым, “новым людям” не нужен).

Это как в притче о таланте (Мф. 25: 14-30): патриотизм зарывает их в землю для хранения, а национализм – умножает, пуская их в дело.

Так, первой националисткой и стала Жанна д’Арк, потому провозгласила лозунг не «За короля!” (то есть представителя определенной династии, идущей от предков), а “За милую Францию!” (Ибо такой ​​Большой Совет дал ей Ангел). Так, первыми националистами стали художники итальянского Возрождения, которые начали изображать человеческое тело не по канонам Романской эпохи, а так, как оно есть в природе (ибо так к ним зашептали фрески Великой Античности). Так, националистами стали деятели немецкой Реформации, которые отказались от навязанного традицией предков посредника между человеком и Богом и вышли на прямой контакт, потому что так все громче кричали к ним Великие Соблазнители с трансцендентных миров …

Да, “новых людей”, националистов может и “занести не туда”, так, иногда можно потерять даже то, что получил как “стартовый капитал” (“завещание предков”), поддавшись уговорам Великого Друга (Советника, Искусителя).

Но, как известно, no risk, no success. Так развивается человеческая цивилизация.

Олег Гуцуляк: Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття

Опубліковано: Гуцуляк О. Олег Лишега як поет – шаман – лицар Буття // Олег Лишега. Відлуння : матеріали Перших Лишегівських читань, присвячених сімдесятиріччю від дня народження / упоряд. Є.М. Баран, М.В. Бігусяк, Х.М. Нагорняк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ,  2019. – С. 25-39. 

«… сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеггер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму – як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний – на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками  на Матіївку…»
(Костянтин Москалець, 
«Келія чайної троянди»)

Коли соціальні алхіміки-експериментатори прагнули створити небачену псевдоісторичну спільність, у ретортах цього експерименту виявилися цілі покоління люмпенів-маргіналів, без роду, без нації, споживачів масової культури та дешевого кітчу. Не дивно, що в українському середовищі постав феномен прагнення зберегти національний стиль життя, моральні критерії та звичаї. Цей феномен ми пропонуємо називати «берегинізація» [1], або «обережительство»: «… оборонний аспект: боронити своє, доводити, які ми добрі, а які наші сусіди погані» [2].
Як зазначає культуролог П. Гуревич, більш вірним був би термін «традиціоналізм», тобто прагнення зберегти те, що набуто людиною, нацією [3]. Але для світової науки цей термін несе навантаження войовничості та насильницького спротиву, в той час як культурологічна природа явища, яке ми пропонуємо називати «берегинізація», полягає не тільки у простому збереженні традицій, але й у ненасильницькому спротиві зростаючій складності життя, тоталітарній дійсності та спробам асиміляції.

Функцію носіїв феномену «обережительства» поклала на себе українська інтелігенція переважно селянського походження, для якої селянин як носій національної самоідентичності та звитяжного духу не є істотою нижчою від представника партійно-державної номенклатури чи зденаціоналізованого «трудящого». Український інтелігент, після розчарування у радянській дійсності,  знайшов для себе, як для інтелектуала, ідеальну нішу «всевидющого ока» і носія месіанської ролі «обережителя» духовності. Звідси постала потреба у своїх авторитетах, у своїх «священних текстах». Такими ідеологами постали Олесь Гончар, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Василь Земляк, Василь Стус, Ліна Костенко, Володимир Дрозд, Борис Харчук, Павло Загребельний, Валерій Шевчук, Степан Пушик та сотні інших представників «(за-) битого покоління» (шістдесятників / семидесятників). Їхні твори набули статусу «сакральних», а отже – активізуючих власний духовний світ читача в умовах , коли священні тексти релігійних конфесій були недоступні. Назви цих творів – «Собор», «Диво», «Дім на горі», «Майдан», «Берег чекань», «Батьківські пороги», «Покуть», «Галицька брама», «Великий міст» – це опредмечені варіанти символу обмеженого, кінечного простору, світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Якщо частина мистців та  філософів обрала для себе долю правозахисників та політиків (домагання не тільки прав особи, але й українських національних, етнополітичних та релігійних прав), то більша частина членів творчих спілок та науковців зосередилася на донесенні до реципієнтів своїх творів певних ідей «берегинізації» всупереч ідеологічним шорам (чи то колишні радянським, чи теперішнім ліберастичним) [4]. Спершу заінтригований, а потім привчений до «читання між рядками», до уяснення, що у вимовленому міститься більше, ніж це безпосередньо виражено, реципієнт намагався вичитати у творах і те, що автор прямо не сказав, але що там, навіть незалежно від волі самого автора, міститься, тобто здійснював спроби виявити онтологічні ідеї автора, цим актуалізуючи свій соціально-культурний досвід. Наприклад, дане явище проаналізоване як автором цих рядків [5], так і іншими дослідниками [6]. Зрештою, не дивно, що з переходом у пострадянську епоху у культурі та сфері гуманітарних наук постала т.з. «туга за герменевтикою» [7], за філософською інтерпретацією, за філософським «… прочитанням прихованих смислів у текстах зі смислами ніби відомими» [8]. » Read more

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб “Пломінь” Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах… » Read more

Олег Гуцуляк: Новітня еліта проти “нових облич”

Щодо інтерв’ю Богдана про «нові обличчя», то заледве чи 15 процентів з нинішніх кандидатів на різні рівні депутатства виявляться гідними людьми.

Бо в Україні не існує іншої політичної культури, крім корумпованої. В депутати йдуть, щоб щось “порішати”, “вписатися” та з бюджету отримати / «випиляти». Плюс тотальна клановість у всіх сферах життя (див. спецдослідження про неї В. Єшкілєва).

А формування справжньої політичної еліти максимально тормозилося, негативні ж прояви при цьому (як закономірне явище будь-якого соціального процесу) роздувалися до несусвітніх маштабів…

В результаті, в умовах «демократії з новими обличчями» (а насправді – влади охлосу) та за спрямування коштів не на нагальні економічні та соціальні проекти, а щоб безглуздо розбазарити в ім’я міфічних ідей (побудови офісу президента, перенесення столиці, запровадження регіональних мов, проведення псевдо-реформ в освіті і медицині, «країна у смартфоні»), обиватель перенасититься кадровим дефолтом, перенесеними в реальність «Сватами», некомпетентністю і чварами «нових політиків», бізнесменів, артистів і топ-менеджерів, буде роздратований до крайнощів калейдоскопами та сенсаційними вибухами компромісів і западла з боку «нових облич»…

Свого часу в Алжирі в такій ситуації президентський палац Бен Белли танками протаранили ветерани-«моджахеди»…

В Україні ж інверсійний вибух ненависті, який змете з влади «нові обличчя», реалізує себе через стиль і технології особливих «способів вираження». Яких? Передбачити навряд чи можливо…

На жаль, тільки після цього (і в наслідок цього!) запуститься процес формування справжньої політичної еліти, яка виступить формотворчим агрегатом для громадянського суспільства. Але для цього буде необхідна політична воля, і дуже часто – окремої особистості.

Так, наприклад, після революційної вакханалії «демократії нових облич», створив справжню політичну еліту Наполеон, що керує ось Францією понад два століття…

Тому так верещить на всіх ток-шоу Пальчевський про «фюрера» як загрозу демократії (але як філософ ставлю Пальчевському «двійку» за логіку, бо якби Порошенко дійсно був фюрером, його опоненти давно зогнили б в концтаборах)…

Тому так зараз всіляко «попускаються» в політику і на телеекрани «промовляючі голови», як «старі» (від Медведчуків і Портнових до Литвинів, Вітренків, Германів, Клюєвих і т.п.), так і дико маргінальні (Кива, Співак, Піховшек, Пальчевський), видаючи їх носіїв за «повноважних» експертів, «істинних» представників істеблішменту, а функція у яких одна – «вішати всіх собак» на «минулу владу», оббріхувати та цькувати («Ату-ату їх!») будь-які аргументи з боку опонентів, витоптувати будь-які паростки громадянської еліти…

Олег Гуцуляк: Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Реноваты и деформавиты (эзотерическая история планеты Земля)

Ч. 1. Примордиальное Начало – https://www.proza.ru/2014/07/19/237
Ч. 2. Эпоха Первой Луны и её падение – https://www.proza.ru/2014/07/19/240
Ч. 3. Эпоха Второй Луны. Жрецы Агарттхи – https://www.proza.ru/2014/07/19/241
Ч. 4. Первая раса Реноватов – Нордики, Гипербореи – https://www.proza.ru/2014/07/19/243
Ч. 5. Вторая раса Реноватов – Герметики – https://www.proza.ru/2014/07/19/245
Ч. 6. Конфликт между Восточной и Западной расами – https://www.proza.ru/2014/07/19/247
Ч. 7. Чёрный Орден – Мегацитлы – https://www.proza.ru/2014/07/19/249
Ч. 8. Синархическая Империя Реноватов – https://www.proza.ru/2014/07/19/250
Ч. 9. Эпоха Третьей Луны. Атавизация – https://www.proza.ru/2014/07/19/253
Ч. 10. Великий Обман – https://www.proza.ru/2014/07/19/257
Ч. 11. Миссия Вральда – https://www.proza.ru/2014/07/19/259
Ч. 12. Эпоха Четвертой Луны. Хальгед – https://www.proza.ru/2014/07/19/260
Ч. 13. Wolfsschanze – https://www.proza.ru/2014/07/19/269
Приложение 1. Хельги Аватара и розоперсая Дева – https://www.proza.ru/2014/07/07/1350

Олег Гуцуляк: Своеволие ижицы: поэзия (книга и аудиокнига)

Гуцуляк О.Б. Своеволие ижицы : стихи. — К. : Издательский дом «Кондор», 2019. — 240 с. Обложка твердая.

Cборник представляет лучшее из стихов украинского писателя, философа-традиционалиста Олега Гуцуляка, написанных на русском языке в 1988-2018 гг., и часть из которых была опубликована в периодических изданиях, антологиях, на сайтах, но отдельной книгой ранее не выходила. Поэзия Олега Гуцуляка пронзает эпохи, время и пространство. Она необычайно пластична, образна и символична. Помыслами и словом он всегда там, где пребывает Дух Традиции. Это Его «Символ Веры» как Офицера Дхармы.

Приобрестиhttp://condor-books.com.ua/index.php?route=product/product&path=1&product_id=885

Скачать электронную версиюhttp://primordial.org.ua/wp-content/uploads/audio/svojevolie-izhitsy.pdf

Аудиокнигаhttp://primordial.org.ua/wp-content/uploads/audio/svojevolie-izhitsy.mp3

 

Олег Гуцуляк: «Сатир» – жрец солнца бронзового века

Ослиные уши сатиров

Одна из версий утверждает, что основатель бон-по Шенраб родился с ослиными ушами и принадлежал к роду Шен. Его украли злые духи, с которыми он жил 12 или 13 лет, путешествуя Тибетом. В 24-летнем возрасте он вернулся к людям и стал оберегать их от злых духов[i]. Это якобы объясняет, почему бонцы ​​носят особую голубую шапку, которая напоминает трехконечную митру. Аналогично обвиняли буддисты восстановителя бон-по царя Лангдарму в том, что у него на голове демонические рога, которые он вынужден прятать под нетрадиционной для тибетцев прической (волосы, собранные в пучок), в то время как тибетцы заплетали волосы в косы.

Мотив с «ослиными ушами» напоминает античный миф о фригийском царе Мидасе, который вынужден был прятать свои ослиные уши под шапкой.  В поэме Овидия «Метаморфозы» рассказывается о музыкальном состязании бога Аполлона и сатира Марсия на склонах горы Тмола. Судьей был бог этой горы. Простые, бесхитростные звуки свирели Пана не могли сравниться с величественной мелодией Аполлона. Торжественно гремели золотые струны кифары, вся природа погрузилась в глубокое молчание. Бог горы Тмола присудил Аполлону победу. Все славили великого бога-кифареда. Только один Мидас, царь Фригии, не восторгался игрой Аполлона, а хвалил Марсия. Разгневался Аполлон, схватил Мидаса за уши и вытянул их. С тех пор царь Мидас стал обладателем ослиных ушей, которые он старательно прятал под большой шапкой, пытаясь сохранить свое уродство втайне. Но ему это не удалось: болтливый брадобрей, узнавший тайну Мидаса, не в силах хранить молчание, выкопал ямку и прошептал свой секрет. Из ямки вырос тростник, из тростника вырезали дудочку, и песня дудочки ославила незадачливого царя на весь свет. При этом существует версия об ослиных ушах Мидаса на языке памирских бурушаски[ii].

Затем Аполлон содрал с сатира Марсия шкуру, а из крови силена или слез нимф, оплакавших гибель своего любимца, образовалась река, носившая его имя. А опечаленные сатиры удалились глубже в чащу лесов; часто раздаются там полные грусти, нежные звуки его свирели, и с любовью внимают им юные нимфы. » Read more

1 2 3 15