Олег Гуцуляк: Пошуки заповітного царства

Учнем відомого французького філософа-неомарксиста Луї Альтюссера був Режіс Дебре (Реже Дебрей, Regis Debrey), автор спершу незначних публікацій у французькій пресі про розвиток революційних процесів у Латинській Америці. В 1965 р. Дебре відвідує Південну Америку, зустрічається з партизанами різних країн континенту (зокрема, з Че Геварою Дебре познайомила героїня латиноамериканського революційного руху, німкеня з НДР Тамара Бунке на псевдо “Таня”) та випустив у 1967 р. книгу “Революція в революції?”, котра стала помітним явищем у ідеологічному житті лівого руху та маніфестом багатьох радикальних груп тих років. У цій книзі Дебре говорив від імені латиноамериканської революційної соціології, внутрішньо асоціюючи себе з історичними подіями та ходом теоретичного розвитку на континенті. » Read more

Йдучи за історіософом А.Дж. Тойнбі, постає наступна ситуація: якщо україномовні громадяни колишньої УРСР таки  домоглися незалежної від Москви держави зі столицею в Києві, то тепер проблема полягає у тому, який “внутрішній пролетаріат” нової України – російськомовний “Киевского круга” та іже з ним Русское Движение Украины (РДУ), а чи україномовний (що аж ніяк не є у своїй загальності “квадратним”, прямокутно-ординарним) – створить т.з. “церкву” “релігії вищого порядку”. Ця  “церква”, за А. Дж. Тойнбі, являє собою щось ніби лялечку, через яку попередня цивілізація відроджується у наступній. Щось схоже на те, як після сорокарічного Виходу євреїв з Єгипту (Пасха) та життя у пустелі Синаю євреї отримали Закон (Сімхат Тора) від консорції “Мідний Змій”, що переміг у боротьбі з консорцією “Золотого Тільця”.

Отже, яка цивілізація “відродиться” – “Російська імперія” чи “Україна-Русь” – залежить від того, чи спроможемося ми чи ні адекватно відповісти на “виклик “ історії. » Read more

К. Ясперс запропонував концепцію “вісьового часу”, К. Хаусхофер – “вісьового простору”. А. Дугін використав розудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про “Абсолютну Родіну”. Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб’ект та об’єкт,і тому слід шукати “момент” буття, з’єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи і навіть Євразії (1).

Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” (2).

Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі (3). Слід також мати на увазі, що сучасний іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня.  » Read more

ЮРІЙ ІБРАГИІМОВИЧ СУЛТАНОВ
(6.03. 1948 – 4.05. 2003)

4 травня 2003 р.  відійшов у вічність знаний на Прикарпатті і в Україні педагог, культуролог, поет Юрій Ібрагімович Султанов. У стінах Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, де значний час він викладав, урочисто відкрито Методичний кабінет імені Юрія Султанова. Здійснено це кафедрою світової літератури в особі її завідуючого професора Володимира Матвіїшина, учня й однодумця доцента Ігоря Козлика та за сприянням декана філологічного факультету Миколи Лесюка. Одночасно з друку вийшов в серії “Вчені Прикарпатського університету” біо-бібліографічний довідник про Юрія Султанова. Згодомвийшов з друку в Києві присвячений пам’яті вченого спеціальний випуск науково-методичного журналу “Зарубіжна література” … » Read more

Саме після спільного конгресу масонів, ілюмінатів та розенкрейцерами масонським рухом було остаточно прийнято в якості своєї символіки циркуль вверху, кутник-лінійка внизу і букву G посередині, символізуючі Бога як Великого Архітектора. Самі ж ілюмінати вкладали в цей символ інший зміст. В своєму колі вони пояснювали, що буква G символізує тирановбивцю Гармодія, якого з побратимом Арістогітоном прославили в 447 р. до н.е. скульптори Несіот і Крітій. Обидві скульптури сміливо спрямовані вперед, а широко розставлені ноги, мовби у досконалому “кроці” циркуля; рука одного з них витягнена вперед, а рука другого занесена над головою, мов би для удару. Рух обох фігур розраховано точно, мовби перед ними ричажний механізм: кожен жест – це не динамічний вираз почуттів гніву або злості, а логічний наслідок складення діючих cил. Мязи, суглоби, здуті вени є лише провідниками цих сил. Обидва героя вбивають тирана з однаковою точністю і розрахованістю жесту так само, як атлет на стадіоні кидає спис або диск.

Гармодий и Аристогитон. Скульпторы Критий и Несиот. » Read more

Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов’яни у ритульному персонажі “Герман” (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва “бика” (*gou-: слов. *govъ “бик, корова, говядина”, лтськ. guovs “худоба”, вірм. kov “корова”, латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. “гъведе” — “дощ” (~ абхаз.-адиг. bde “вода”, груз. abdera, фріг. bedy).

Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов’ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo “старий” (у праіндоарійському svarga – це не ім’я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола). » Read more

Мери, Леннарт (29 марта 1929 – 14 марта 2006) – эстонский писатель и государственный деятель, президент Эстонии в период 1992 – 2001. Мери был лидером эстонского движения за независимость.

В страну Огненных гор (эст. Tulemägede Maale), созданная в 1964-м, рассказывает о путешествии Мери на Камчатку в 1960-х. Кроме него, в этой экспедиции участвовали геологи, ботаники, фотограф, а также художник Калью Полли. «Путешествие это единственная страсть, от которой не шарахается разум» писал Мери. Городские жители всё ещё хотят увидеть мир, изголодались по природе. Мери не недооценивал отрицательные стороны массового туризма, но сделал вывод, что «наука освободит нас от цепей больших городов и приведёт обратно к природе».

Книга Мери о его путешествии на северо-восток, В воротах северного сияния (эст. Virmaliste Väraval) 1974, принесла ему громадный успех в Советском Союзе. Она была переведена на финский в 1977 году в серии «Советские писатели», в которой финскому читателю были также представлены другие эстонские писатели Матс Траат, Лилли Промет и Юло Туулик. В книге Мери соединил настоящее со взглядом в прошлое, использовал материалы таких исследователей, как Джеймс Кук, Йоганн Рейнгольд Форстер, Фердинанд фон Врангель, Даль, Зауер, Александер фон Миддендорфф и другие. Когда он увидел горы, вздымающиеся на фоне штормового неба Берингова пролива, он представил себе, как Витус Беринг и Джеймс Кук смотрели на те же горы, но с другой стороны.

Вероятно, лучшая из известных работ Мери, Серебряно-белое (эст. Hõbevalge), была опубликована в 1976. В ней воссоздаётся история Эстонии и региона Балтийского моря. Так же как и в других своих работах, Мери сочетает документальные источники, научные исследования и воображение. «Если география — проза, то карты — иконография», писал Мери. Серебряно-белое основана на большом количестве старинных источников по мореплаванию и осторожно приоткрывает завесу тайны легендарной Ultima Thule. Это имя было дано в античные времена самой северной земле, лежащей в шести днях плавания к северу от Британии. Существуют точки зрения, что этой землёй могли быть Шетландские острова, Исландия и Норвегия. Согласно Мери, возможно, что Туле происходит из старой народной эстонской поэмы, описывающей рождение кратерного озера в Каали, Сааремаа. В эссе Воля Тацита (эст. Tacituse tahtel) 2000, Мери описывает древние контакты между Эстонией и Римской империей и отмечает, что меха, янтарь и особенно ливонское сухое, свободное от гнили зерно могли быть самым большим вкладом Эстонии в общую культуру Европы – в голодные годы это зерно поставлялось в Европу.

Вследствии свержения власти Робеспьера парижская Коммуна оказалась дезориентирована и против санкюлотов на улицы выходят с дубинками “мюскадены” (“мускусные”),”золотая молоджь”, названная так по новому знаку отличия – серьги в ушах и коротко стриженный затылок (в подражание жертвам гильотины, которым перед казнью стригли волосы), одевали сюртуки с квадратными плечами, узенькие бриджи, косички, душились мускусом, пели как гимн “Пробуждение народа“. Лидером мюскаденов оказался некий Фрерон, сын литературного врага Вольтера и крестник польского короля Станислава Лещинского. В 1790 г. он издавал газету “Народный оратор”, в 1794 г. – кровавый палач Тулона и Марселя, отозванный Робеспьером и примкнувший вместе с палачом Бордо Тальеном к правым термидорианцам. Впоследствии Фрерон едва не женился на Полине Бонапарт, сестре Наполеона.

Всего в Париже было около 3000 мускаденов. Это были студенты, молодежь из семей среднего класса и разбогатевших буржуа. Штаб-квартира молодых роялистов располагалась в Палас Рояль, они читали и обсуждали роялистскую прессу в своих кафе Chartres или la Foi, откуда делали набеги на территорию санкюлотов. После столкновений между роялистами и революционерами полиция только и успевала, что оттаскивать убитых и раненых. Мускадены были столь активны, что скоро загнали санкюлотов обратно в трущобы.

Веселились же они на “балах жертв”, куда допускали только родственников казненных во время революционного террора. » Read more

Прадавні кургани Степу, що самі вже забули свої імена, вітали вечірню зорю Леліву. Волога огорнула їхню присутність, що була такою доречною серед квіту опійного зілля й червоного маку, і збитим шляхом зтікала за обрій. Ліс, що цнотливо приховував у глибинах яруг ручаї прохолоди, никнув у таїнстві неминучих віщань. Лишень ледь-ледь шурхотів вітер стежинами змій, шукаючи наніч сховку… З-за хмар виплив Місяць-князь, вітаючи свою зорю-королівну. Схожий він був на міцний печенізький лук, неначе стрілу, накладав свою владу на ніч. Здавалося, часом дбайливо кидав погляд на древні боввани і сумував, коли переконувавсь в їх старечій неоковирності, а потім торкався тихого плеса. де ніжились діви-мавиці… Якесь створіння здійняло на ньому бризки і зникло… Втекло у хашчі й велике сімейство лисиць… Вони вийшли на своє полювання… Запищало зайча, наразі затихло.
» Read more