Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху

“Summer” by Ukrainian artist Artem Rogowoi (*1988).

Гуцуляк О. Українська ідея між культурами сорому, вини і страху // Evropský filozofický a historický diskurz. – 2018. – Svazek 4, Vydani 2. – S. 76-82. – http://ephd.cz/?page_id=25

Скачати файл на Academia.edu >>>

Oleg Gutsulyak, Ph.D., Associate Professor

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine

THE UKRAINIAN IDEA BETWEEN GUILT, SHAME AND FEAR CULTURES

Considering the conflicts of Ukraine in its history and present time, the author offers a cross-cultural analysis based on the scientific methodologies of Ruth Benediсt and Georgy Shchedrovitsky. The author demonstrates the existing in Ukrainian cultural studies debate about the identity of Ukrainian culture, its place in European civilization, and also speaks about the stages of the formation of the Ukrainian political mentality. Also, the cultural and philosophical assessment of modern Russia and attempts to influence it in other countries with the help of the doctrine of the “Russian world” are also examined in parallel. The actual task now is to bring Ukrainians back to the periphery of the “culture of shame” with its principle of “dignity,” in educating Ukrainians in an extrovert, corporate, solidarity and heroic-moral dominant, based on the spirit of “adversity” (“agon”) and the aspiration to glory. In this situation, the territory of the ATO becomes a motherly formation in the environment of carriers of culture of shame and honor, as once the Cossack Freedom (“Ukraine”) on the border with the Steppe was the territory of the formation of the Cossack “culture of shame and honor,” and the subsequent infusion of it into the territory of the whole of Southern Russia.

Kaywords: Ukraine, Russia, Cossacks, guilt culture, shame culture, fear culture, Taras Shevchenko, Island of Europe, fantasy, ukrainian literature.

Директор Інституту філософії Національної академії наук України, професор Мирослав Попович (1930-2018), аналізуючи ситуацію із загальногуманітарною кризою в сучасній Україні, пропонує змістити фокус погляду українців на самих себе власне у моральній площині[1]. Для цього він апелює до дослідження американського культуролога Рут Бенедикт «Хризантема і меч» (1946)[2], в якому розкрито розподіл культур за двома регуляторами – «культурою вини» (guilt culture) та «культурою сорому» (shame culture). На її думку, вони характерні, відповідно, для близькосхідно-європейської та японсько-океанічної цивілізацій. Згідно з версією М. Поповича, в українському соціумі домінує теж «культура вини» (головний регулятор поведінки – внутрішнє відчуття вини перед богом і перед собою, рішення є внутрішнім, індивідуальним та самостійним поза залежностю від того, як до цього поставляться інші, навіть своя група чи свій колектив). Але, говорить професор, на периферії українського соціуму, на задвірках, все ж, знаходила собі місце і «культура сорому» (відповідальність особистості перед спільнотою, сором перед своїми). Сам М. Попович вважає, що різниця між селянами («рустикалами», «посполитими») і козаками полягала в тому, що перші, тяжіючи до сімейно-кланової організації, були репрезентантами «культури сорому» («встиду»), в той час як козаки-індивідуалісти – до «культури вини» («провини», «совісті»)[3].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Метафизика Окраины

Областью, где «рождается новое», есть «пустыня», «граница», «крайность» (да и М. Бахтин говорил, что культура рождается у границы, особенно тех или иных смыслов, мобилизируя их взаимные напряжения и притяжения).

Быть у черты – судьба воина-рыцаря, берсеркра-варяга, вольного казака.
Именно так начинается любая Традиция. Оттуда, «из Ниоткуда», приходит Царевич-Пророк и получает власть, и получает Всё.

И приходит он всегда из какой-нибудь Галилеи или Эфиопии.

Из «крайней» для всех иудеев Галилеи пришел Сын Божий («Disciti moniti!» – «Помните, предупрежденные!»).

От Александрии Эсхаты-«Крайней» (нынешнего Самарканда) начал свой победоносный поход Железный Эмир.

Из «окраины земли Македонии» (по-араб. «Джасулийа Макадунийя», по Аль-Идриси), и начал свой имперский поход Зу-л-Карнайн-«Двурогий» Александр, сын Амона и Филиппа.

Из крайней для Византийской и Иранской империй Аравийской пустыни явилась в VII в. конница Пророка Мухаммада (ДАБР).

Так и Украина – это крайняя (греч. eshata) земля, У КРАЯ БЫТИЯ. И из неё приходит Вольница – Свобода и Правда.

Если в одно и то же время на крайнем западе Европы Дон Кихот воплощал независимое существование на «окраине» общества и освобождал каторжников, то на крайнем востоке Европы украинский казак осуществлял то же самое – жил на «окраине», освобождал каторжников с галер… Но если Алонсо Кихано – герой-меланхолик, атаковавший ветряные мельницы, то Сагайдачный – герой-холерик, овладевший и стенами Хотына и Москвы, и променявший свою Дульсинею на табак и трубку… » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Почему Украина выбрала Европу, а не Россию

В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]). В представлении гностического, жизнененавистнического сознания Украина – униженная и оскорбленная мужским прагматизмом, презрением, социальным позором, экономической подоплекой, низведенная до уровня блудницы, «Падшей Софии», «изгнанной Шехины». В русском неоимперском сознании Украина воспринимается именно как «бордель Европы» (В. Ешкилев [Єшкілєв В. Ідеальна У. – Івано-Франківськ: Видавець І.Я. Третяк, 2007. – 164 с.]; М. Медоваров: «… Вряд ли что-то хорошее ждёт Киев – столицу восточноевропейской проституции» [Медоваров М. Re: Антисемитизм и антииудаизм: трагедия человечества // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=752&st=0&sk=t&sd=a&start=590#p18787]).

Но, в действительности, этим Украина представляет еще одно проявление сакрального достоинства – роль  «мастерицы любви», «кудесницы» (от семит. «кудесах» – «гетера, храмовая служница»). Она реализует древнеарийский архетип «Тилоттамы» – апсары, небесной нимфы, которую божественный зодчий Вишвакарман сотворил из лучших частей всего сущего, что отражено в самом её имени (Тилоттама – «лучшая часть»). Считается, что в результате она была сотворена совершенно идеальной – лицо, пропорции тела, голос и т.д. Превосходящая своей рукотворной красотой всех женщин, она стала объектом любви, практически всех божеств и демонов. Жертвой этой красоты стали братья-асуры Сунда и Упасунда – до того момента неразлучные и делившие и кров, и пищу и постель. Поскольку ни один из них не захотел уступить красавицу другому, они схватились за свои боевые палицы и убили друг друга. Согласно истории, изложенной в «Махабхарате», Шива, сраженный красотой Тилоттамы, не мог оторвать от неё глаз, когда она с почтением совершала прадакшину вокруг него – поэтому он последовательно манифестировал свои пять ликов – четыре по сторонам света, и один верхний – из которых и изошли шесть амнай Каула Дхармы. Присутствовавшая там же Парвати, супруга Шивы, приревновала его к Тилоттаме, и обхватила его руками, закрыв глаза. В следующий миг мир погрузился во тьму, т.к. весь мир существует только в сознании Шивы, освещаемый его взором. Поэтому Шиве пришлось манифестировать третий глаз во лбу, чтобы Вселенную снова осветил свет его взгляда. Согласно «Падма пуране», в предыдущем рождении Тилоттама была уродливой вдовой по имени Кубджа («горбатая, скрюченная»). В течении восьми лет она выполняла надлежащие ритуалы и завершила их обрядом Магха пуджи на пятнадцатый день третьего лунного месяца. Это обеспечило ей перерождение в облике Тилоттамы, превосходящей своей красотой всех живущих.

Не удивительно, что комплекс самой украинской нации можно определить именно как «комплекс иерогамии» — «желание священного брака», жажда «у-Закониться», «у-краятся» в Традиции . Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Малорос як тип втікача від свободи (Малоросія як культ некрофілії)

Колізії сучасної української суспільної реальності не знімають відповідальності за перипетії в історії з самого українського етносу та не дозволяють тільки обмежуватися нижченаведеним просвітянським компендіумом причин українських нещасть (укладений Г. Лозко): 1) антиукраїнська політика Москви; 2) обмеження і переслідування національної культури своїми ж «запроданцями»; 3) притлумлення національної свідомості та  переорієнтація її  на класові або професійні інтереси; 4) зростання міського населення за рахунок селянства та нівеляція його національних рис («своя психіка втрачена, а своя не набута») [1].

Якщо такі українські мислителі як Дм.Донцов, Є. Маланюк, Ю. Липа стояли на ірраціоналістичних позиціях, намагаючись пояснити причини поразок національно-визвольної боротьби через те, що в нації задомінував «Дух Черні» [2], то, на думку таких мислителів та дослідників як І. Нечуй-Левицький, В. Шаян, Л. Силенко, Г. Лозко, В. Довгич, М. Кірюшко, М. Бойко [3], причиною «духовного зламу», переходу зі «світлої апокаліптичності» до нігілізму, була примусова відмова від традиційної культурної матриці українського етносу.

«… Я не українець, а малорос, і цим пишаюсь, бо належу до Великої Русі», – заявляють деякі представники української управлінської, фінансової та майнової еліти [4].

Скрупульозний, хоча й неоднозначний, аналіз «малоросійства» дав Є. Маланюк: «… Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – внаслідок, часом – і расово… Брюховецький – з одного боку, Тетеря – з другого: ось два обличчя малоросійства за Руїни. Але ще Мартин Пушкар… Бо …, всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще яке небудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це – національне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою ХУІІ століття, – шатость черкасская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це – самоотверженность малороссийская. Отже, є то логічне степенування: хитливість, зрадливість, зрада і агентурність» [5].

В інших народів теж було своє «малоросійство»: у поляків – це ідеолог і політик Роман Дмовський, у ірландців – лідер англоірладців Де Валєра, у білорусів – президент Александр Лукашенка.

Адекватним еквівалентом слова «малорос» киргизькою мовою є «манкурт»: «…Звинувачувати манкуртів не варто, – вважає В. Карпенко, автор книги «Як повернути пам’ять», – їм треба співчувати як людям обділеним і нещасним. Відібрану … пам’ять у безвольних, національно нестійких індивідумів не повернути відразу: потрібен час, відповідна державна ідеологія і наполеглива праця нас усіх, щоб поступово, але неухильно ставити все з голови на ноги» (Цит. за: [6]). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Новая книга: Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси

Гуцуляк О.Б. Тайные короли Святой Руси : миф – история – интерпретация / О.Б. Гуцуляк. – Saarbrucken : YAM Young Authors’ Masterpieces Publishing / OmniScriptum Publishing Group, 2017. – 291 с. – ISBN 978-3-330-86009-4

https://drive.google.com/file/d/0Bw6NpM_qkC1cY2dwS3VJcWdNSWc/view?usp=sharing

В своей новой монографии автор предлагает читателям темы из мифоистории древних славян, Киевской Руси, Галицко-Волынской державы и Казацкой Украины с позиций перепрочтения источников, критического переосмысления историографии и создания новых историософских концептов.

Содержание
Северорусская генеалогическая легенда
«Поход на остров» как сквозной мотив
генеалогических саг Севера
Грендель – предок чёрных Рюриковичей
«О Руская земле! Уже за Шеломянемъ еси!»
«Червона Русь», Белая Хорватия и «Галичская земля»
О Дюке Степановиче замолвим слово
Королевские династии Руси
Близкая Thule и династия Dealu-Basaraba
Milites Christi: казаки-черкасы
Генерал-капитанство Украина
Москали как несостоявшееся сословие

Приложение.
Русь как удел Пресвятой Богородицы

Купить:

https://www.amazon.com/Тайные-короли-Святой-Руси-Интерпретация/dp/333086009X/ref=sr_1_1?ie=UTF8&qid=1504000540&sr=8-1&keywords=Гуцуляк

https://www.yam-publishing.ru/catalog/details//store/ru/book/978-3-330-86009-4/Тайные-короли-Святой-Руси

https://www.morebooks.de/store/ru/book/Тайные-короли-Святой-Руси/isbn/978-3-330-86009-4

 

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украинское Подолье как Рай предков славян и царство Патала арийских богов-асур

imagesУкраинская писанка, «яйцо-райцо», известная ещё со времен палеолита [1],  есть символом, иконой «потеряного райского царства» предков славян [2], «сконденсированого пространства и сконденсированого богатства» [3], разновидность «мандалы» (санскр. mandala «круг»), геометрического символа сложной структуры (внешний круг, вписанный в него квадрат, в который вписан внутренний круг, который часто сегментирован или имеет форму лотоса), который интерпретируется как модель вселенной, «карта космоса» с центральным образом, Луной и Солнцем.

В преданиях восточных славян сохранилось представление о далёкой южной стране, куда на зиму улетают птицы, где царит вечное лето, часто отождествляемой с раем, называемой Ирьем, Ирием или Вырием. Ирей упомянут в «Поучении Владимира Мономаха»: «И семоу подивуемы како птицы небесныя из ирья идуть». Наиболее убедительной представляется этимология слова «ирей», производящая его от древнеиранского *аirуā- (dahyu-) «арийская страна». Сходная параллель наблюдается и в саамском языке: саам. årjel «южный», år’jān «далеко на юге или юго-западе», oar’je- «юго-западный», oarji «юго-запад», (прасаам. *orja «юг»), что представляет собой заимствование из раннеиранского, ср. авест. airyō, airya- «арийский», др.-перс. ariya- «арийский».

У  украинского поэта Богдана Кравціва есть интересный сонет «Вирій»:

Іран, чи Індія, чи Україна?
Зринають назви, як блудні вогні.pysanky-in-ukraine004_2-204x300

Але ж була колись така країна,
Звідкіль ми вийшли. В сизій давнині

Цвіла вона далека, тепла й пишна
За обрієм казкових семи гір –
І боєм рвалася в той світлий мир
Племен довкільних молодість навтишна.

І досі іриця, столітня діва,
Пісень співає про далінь незриму.
Про Райгород багатий, вирій, рай,

Що в тьмі віків нам сниться повен дива…
Туди злітають ластівки над зиму
І серце, тугою налите вкрай.

Некоторые ученые считают, что «рай человечества эпохи палеолита» был именно на территории Украины: «… рай Шелльского периода (ранний палеолит, 3 млн. – 150 тыс. лет назад, – О.Г.) мог быть не в Египте или в болотистой Месопотамии, а на землях Украины, где была ровная и плодородная степь, чистые рыбные воды рек, массы диких зверей и чудесное подсолнечье (стоянки первобытных людей этого времени в Украине – Королёво и Косово в Закарпать, Лука-Врублевецкая в Поднестровье, Лабушино в Одещине, Амвросиевка на Донбассе, 15-ть стоянок в Крыму, – О.Г.). Это была, с наибольшей вероятностью, колыбель человечества и культуры» [4].

Как бы иронично не относиться к этим взглядам, не следует забывать того факта, что Украина была передледниковой зоной: живя у ледников, наши предки не могли не обратить внимание на бурный расцвет жизни у кромки тающего льда, буйную растительность альпийских лугов, чрезвычайную медоносность северных трав, целебные свойства воды горных ручьев, поскольку структура талой воды значительно «качественнее» обычной. Как писал этнолог Л. Гумилев, с тающего ледника стекали струйки чистой воды, которые орошали степи, подступали к леднику, наполняли впадины, превращая их в озера, и создавали тот благодатный климат, в котором развивались культуры  палеолита [5]. Известно, что если и ледник, и окружающая его вода имеют громадные размеры, сравнимые с размером островов, гор, тогда вода может растапливаться и течь поверх ледников, либо же копиться за ледяными стенами и дамбами, потом прорываясь разрушительными наводнениями, как это происходило на северо-западе нынешних США, гда ледниковые озёра Миссула и Колумбия с периодичностью в 40-80 лет затапливали добрую половину сегодняшнего штата Вашингтон.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Шейх украинской литературы

imagesЮрий Андрухович, любимым автором которого является босняк-мусульманин Меша Селимович (автор исторического романа “Дервиш и смерть” и публицистики “За и против Вука Караджича”) и который в предисловии к сборнику “Новая дегенарация” горько вздыхает об отсутствии в Украине своей мусульманской культурной версии нации, выступает апологетом национальной героико-пророческой мифологии-“джихада”:

осознает свое место во времени и пространстве («Город и площади», «Середмістя», «Дезориентация на местности», «Лексикон интимных мест»), странствует с караванами («Моя Европа, «Потяг 76», переводы поэтов-битников, Шекспира, Рильке, Пастернака, Мандельштама), общается с потусторонними посланниками («Экзотические птицы и растения»), осуществляет развенчание идолов (повести и романы “Слева, где сердце”, “Рекреации”, “Московиада”, “Перверзия”), отправляет жертвоприношение-“рамадан” (роман “Двенадцать обручей”), провозглашает “хадисы” (книги “Послания в Украину”, «Лексикон интимных мест», “Дьявол прячется в сыре”, “Тайна” и др.), отправляет войска на покорение стойбищ неверных («Мариуполь»), осуществляет «исру» – «в середине ночи путешествие в Иерусалим» (книга интеллектуальных странствий «Здесь погребен Фантомас»). Надеемся, в будущем нас ожидает и «мирадж» – «вознесение к седьмому небу» с «рассеканием груди и омыванием сердца»…

А за ним подвизаются верные подвижники – «сахабы» («псы святого Юра» и и их журналы “Четвер”, “Потяг 76”, “Ї” и “Киевская Русь”). Они уже создали образ этакой среднеевропейской Земли Франца-Иосифа III: “… Нам … не нужна Европа реальная, она нужна бизнесменам, людям вещевой культуры. Мы здемиургировали свою Европу… Так когда-то Аксёнов написал “Остров Крым”, где Крым не был захвачен большевиками, а остался независим. Так мы ориентированы на остров Европа …, где всё еще существует Австро-Венгрия, где правит какой-нибудь Франц-Иосиф III... Демиургическое делание предлагает читателю свой текст вне общественных текстовых конвенций. Виртуальное разнообразие возможных миров предлагает доверится не конвенции (правилам игры), а собственному своеволию. Здесь открываются горизонты ницшеанского бога собственного мира, демиурга замкнутых на персональную, не опосредованную социумом, волю текстовых практик” [Єшкілєв В. Наша Європа // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/europa.htm]. И в этой “островной Европе” отдается предпочтение литературному мифу об Украине как стране хаоса, свободы, родине барокко и органичного постмодернизма.

Последующая судьба украинской культуры – это непримиримый «шариат» относительно всех не-европейских поползновений, но это и «имамат» как законное «Да!» на наследство от Руси-Украины и как «Великое Нет!» истории, которая идет дорогой невежества не в Киев-«Новый Иерусалим», а в Третий Рим! Но самая главная её миссия – это «Ашура», память о героях-мучениках Небесной Сотни и АТО, которая укажет и как верный путь и даст ответ на извечный вопрос: «Что делать?», так и поможет понять, что на повестке дня – борьба с любыми попытками идти на компромис с собственной совестью.

(с) Олег Гуцуляк

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Об этнополитических кристаллах в современной Украине

598x398Президентские выборы в 2010 г. в Украине якобы чётко подтвердили аличие данного онтологического размежевания и мнение украинского писателя Павла Загребельного, что Украина является “цивилизационным субконтинентом” (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации (“этнократоны”) – «украЙИнци» («щыри», «свидоми») и «укрАинцы» («малороссы», «новороссы»).

Украинский публицист Михаил Дубинянский в своей статье «Страна развитого трайбализма. Украинский вариант» утверждал, что на сегодняшний день украинцев как единой общности от Тернополя до Симферополя не существует. По его мнению, на Украине «проживают два многочисленных «племени» («трайбы») с разной культурой, историей и пантеоном священных идолов. Социологические исследования подтверждают раскол украинского общества. Весной 2009 г. группой исследователей под руководством доктора наук государственного управления А. В. Радченко было проведено экспертно-социологическое исследование общественно-политических ценностей на Западе, Юге, Востоке и в Центре государственных служащих Украины. Исследователи выяснили, что большая часть опрошенных чиновников не разделяла ценностей действовавшего в то время Президента В. Ющенко (русофобия, голодомор, пропаганда деятельности ОУН-УПА и так далее). При этом отмечены явные региональные отличия в оценках респондентов относительно деятельности в украинской истории личностей Бандеры и Шухевича, отношений с Россией, статуса русского языка [russian.kiev.ua. Украина страна развитой трайбализации? Мнения экспертов // http://ethnoconflict.ru/ethnography/023-ukraine.htm].

Но что это говорит? Общим счетом – ничего. То же самое говорят о себе итальянцы – и совсем не комплексируют. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Геокультурная дихотомия: Украина – “У Солнца”, Закраина – “На куличках”

_YRxde-NgjI1.

Подлинное название присвоивших ныне себе чужое имя “русские” – закраинцы. Изначально именно русины из Украины были переселенцами в Закраинские северо-восточные земли. Но затем, из-за смешения с угро-финским и тюркским культурно-генетическими континуумами, радикально обособились способом мышления и стереотипом поведения от своих первоначальных славянских предков и их потомков, оставшихся на изначальной земле (Украине).

Типологически это схоже с феноменом из германской этнической традиции, где есть Inlander и Auslander, рейхсдойчи и фольксдойчи.

Таким образом, есть Украина (внутренняя земля), и есть Закраина (внешняя земля).

С этим также связывается существование такого явления, как бинарной пары «речь для своих» и «речь для чужих». В нашем варианте это –“украинский” (“мова”, от “молвение слов” по чину и достоинству божественных предков-словян) и “закраинский” (“язык”, от произношения слов в соответствии с этнической особенностью – “языком своим”,  “извращая слово по своему вкусу”, создавая  разнообразные “отвратительные наречия”, “говоря, как хочется, без любви к словам и вещам”).

Украина – это отделение, в первую очередь, от большого «кочевого» мира, стремящегося «срыть межи» и уйти за горизонт – “за край” (и его потомка – «России, границы которой там, где горизонт»). В этом «нашем периметре пространства» (locus amoenus, Heimat, Украина) чувствуется в своей приватности единство целого (например, межэтническое “мы — казаки”), а в целом — своя приватность (неповторные “я” — сначала как русин, литвин, молдаван, лях, черкес, абазин, татарин, затем — как наделенный определенной характерной особенностью, закреплённой в смешном “прозвище-фамилии”). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк, Михайло Бігусяк: Українознавство у виданнях науковців Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

1236211_10201510620702783_1515946016_nУкраїнознавство є найважливішою ланкою формування гуманітарної культури молодої особистості – громадянина України. Завдяки участю як в теоретичному засвоєнню надбань українознавства, так і в емпіричному досвідові підтримування його феноменів (від участі в українських урочистостях, святах, обрядах до огортання буденного побуту як українськими декоративно-ужитковими та естетичними, так і морально-ціннісними орієнтирами), студент вчиться поєднувати власне «Я» (внутрішній світ) із громадськими, національно-державними та загальнолюдськими інтересами та ідеалами. Тим самим, індивід, обираючи шлях на принципах традиції та актуалізації її питомих ознак в сьогоденні, забезпечує власне самопізнання та самотворення як українства в цілому, так і себе і своїх нащадків безпосередньо.

Виходячи з цього, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника став важливим регіональним центром формування українознавства як системи наукових інтегративних знань про Україну і світове українство як цілісність, як геополітичну і геокультурну реальність, що розвивається в єдності простору і часу.

Прикарпаття є унікальним етнічним середовищем України. Тут знаходяться історико-етнографічні регіони України – Бойківщина, Гуцульщина, Опілля і Покуття, між якими здавна окреслювалися певні межі і перехідні зони із відповідними культурно-етнографічними та мовними особливостями, адже тут побутують старожитні українські говори. Ця особливість Прикарпатського краю в українознавчому аспекті розглядається в таких комплексних та колективних виданнях«Мій рідний край – Прикарпаття» (відп. ред. В.І. Кононенко; Івано-Франківськ, 2000, 375 р.), «Прикарпаття – спадщина віків» (відп. ред. М.В. Кугутяк; Львів, 2006, 596 с.), «Етнос. Соціум. Культура: регіональний аспект» (відп. ред. В.І. Кононенко; Київ – Івано-Франківськ, 2006, 315 с.), «Соборність України: історія і сучасність» (відп. ред. В.І. Кононенко; Івано-Франківськ, 1999, 85 с.).

У порівнянні з тими виданнями, традиція яких йде ще з часів існування Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника,  віхою, що знаменувала якісну трансформацію українознавчих досліджень на новий науково-методологічний рівень, стала колективна монографія «Духовні цінності українського народу» (Київ – Івано-Франківськ, 1999, 294 с.) за редакцією професора В.І. Кононенка. Власне на основі історико-філософського та етнопсихологічного вивчення духовної спадщини українського народу в монографії здійснено спробу реконструкції його цінностей, соціокультурних чинників їх формування, форми прояву в історичному розвитку суспільтва, обгрунтовано пріоритетність у системі цінностей національної державності, мови, моралі та висвітлено динаміку ціннісних орієнтацій в умовах трансформації українського суспільства. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Слава Героям Небесной Сотни!

anjo_ua31 июля 2014 г. в Украине учреждена государственная награда “Орден Героев Небесной Сотни“: “Основание ордена Героев Небесной Сотни, которые своим подвигом очистили страну от позорного тоталитаризма, обязывает нас ответственно строить новую мощную державу“, – цитирует главу государства пресс-служба. Орденом Героев Небесной Сотни отмечаться лица за гражданское мужество, патриотизм, отстаивание конституционных принципов демократии, прав и свобод человека, активную благотворительную, гуманистическую, общественную деятельность в Украине, самоотверженное служение украинскому народу, обнаруженные во время Революции достоинства, других событий, связанных с защитой независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины.

Украинофобы, комментируя учреждение “Ордена Героев Небесной Сотни”, говорят о ней: “Там же среди этой “сотни” каждый второй или сидел или привлекался. Почти весь УК. И это – пример для молодежи?” (https://www.facebook.com/albluminov/posts/732924463431414)

Да, есть выражение: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». По-английски фраза звучит так: Patriotism is the last refuge of a scoundrel.

Обычно приписывается то Л.Н. Толстому, то Оскару Уайльду и толкуется в том ключе, что-де писатель осуждал патриотизм как чувство, достойное только негодяев.

Но данное утверждение неверно, как неверно указан и его автор. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нет, это не раздел, а созидание!

1478997_445702985553129_1326421291_nНет, в Украине происходит не раздел.

Русскоязычная макрогруппа в Украине уже давно превратилась в “твёрдый идентаристский кристалл” (перешла “из количества в качество”, “из демографии в духографию”), и теперь она не нуждается в большем закреплении своей этно-религиозной идентификации.

А вот украиноязычная макрогруппа только вот сейчас его завершила, так как ранее двадцать лет пребывала в состоянии “распорошенности”, “внутренней диаспоры” в собственной стране.

Только сейчас, когда обе макрогруппы стали “этническими кристаллами”, начался следуюший этап (и катализатором в нем – “ориентация на Европу”): социальная эволюция в Украине направилась к созданию сложного ансамбля этих двух главных (увлекая за собой и меньших) социальных группк созиданию “солидаристского сообщества”, где бы, по А. де Токвилю, иерархически организованные институты (от церквей и до частных ассоциаций) исполняли функции «великих обучающих заведений» с воспитания таких демократических ценностей, как доверие, терпимость и способность к компромиссам, а также поддерживали равенство между гражданами.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

883738_707147292628861_533370058_oУ статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».
Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.

В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.

In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.

Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].

Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: К солидаризму “открытого общества” и принятию собственной “тени” – свободы

Нынешней правящей кланово-компрадорской элитой Украины (да и России) предлагается имитативное соучастие граждан с бюрократическо-государственным аппаратом (“партией власти”, “Системой”). Под девизом “Лидер и Защита”, с шаманским камланием “Лишь бы не было войны!..”, «За стабильность!».

Да, соучастие граждан в жизни государства должно быть именно как “открытое общество”. Но не как общество позднеиндустриального либерализма и консюмеризма (потребительства). А как общество, в котором принимают существование (экзистенцию) как открытость трансцендентному началу.

Как общество, в котором, по М. де Унамуно-и-Хуго, на смену “стаду выборщиков и налогоплательщиков” пришло гражданство из индивидуальных актов самоопределения эмпирических “я”, отдающих  себя истинной идее всеобщего единства абсолютно свободно, впротивовес, казалось бы, безнадежному противоречию его с действительностью.

Проблема как раз в том, чтобы помочь налоголательщику самоактуализироваться, выйти из тирании «культуры страха/вины» в свободную «культуру радости» (восторга, упоения):

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?

Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).

Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Изначальный архетип Украины и России

Понятие “Православие” (греч. “Ортодоксия”) генетически связано с ведическим Рта-Дакша, авестийским Артха-Дасена (эквивалент др.-рус. Ряд-Десница), то есть направлением “вправо” (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад (“посолонь”; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия “осолонь” вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории Украины, славянские корни названия которой (Ук- и Рай-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии Бхарата — “воспитанная”, “культурная”, “традиция”. Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала “по Солнцу”, впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, “испорченность”, “железный век”, “кали-юга”) воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть “ностальгию за идеалом”, за Эдемом, “золотым веком”.

Интересен взгляд, согласно которому доминантен  общеславянский архетип “Рай-Сад-Царство”, этакого солнечного “Заветного царства” примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, “яйцо-райцо” есть символом, иконой этого “потеряного райского царства” славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность “мандалы”, которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем).

Некоторые ученые считают, что “рай человечества эпохи палеолита” был именно на территории Украины и что  именно тектонический разлом земной коры в Украинском кристаллическом щите обусловил особенное геомагнитное и иное геофизическое влияние на формирующихся наших предков,  что незатопляемые на протяжении сотен миллионов лет со времен Силлурийского периода Подолье и Житомирщина есть мистическим местом планеты, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Лицарі святого Бьолля, або “Мандрований град” в сучасному українському літературному процесі

 «Патріарх Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович пропонує всім українцям («ще не добитим») відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави «мандрованого лицаря-філософа», «визволителя Панни» (архетип «Персей») [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля («Очима паяца», 1963 р.), який не знаходить для свого «лицаря-принца» іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля «Потяг прибув вчасно» початково мав назву «Від Львова до Чернівець»). Надалі романи Юрія Андруховича «Рекреації» та «Перверзія» явно перегукуються з такими романами Бьолля «Чим закінчилося одне відрядження» та «Груповий портрет з дамою».
Не слід перейматися тим, що ідея «лицаря-визволителя Панни» є смішною та споріднена іззамилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на «окраїні» суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи лицар Святої Покрови здійснював той же «момент» буття – жив на «окраїні», звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Петро Сагайдачний – герой-холерик,який і стінами Кремля та Хотина заволодів і свою Дульцінею проміняв на тютюн та люльку… Наполеона Бонапарта теж підіймали на глум за похід у Єгипет (акт замилування традицією хрестових походів). Але наслідком його став Розетський камінь та дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів…
Так, «Великі Пригоди», «…Великі трагедії, – писав Микола Шлемкевич, – тяжкі переживання нації часто є струсом духа, після якого приходять глибокі відкриття. З розораних душ вистрелюють горді будівлі, в яких довго наступні покоління знаходять свій дім і світ» [2]. Начебто, тепер це вже реалізується:
… вже народжуєсь Київ – новий, златоглав
для нових офіцерів та антологій! » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Інтровертний та екстравертний аспекти української ментальності

В статті розглядається наявність в українській ментальності двох аспектів – «буддисько-інтровертного» («аполлонічного») та «лицарсько-екстровертного» («фаустівського»), носіями яких є відповідні локуси – «село» та «місто», «культура» і «цивілізація». Дані аспекти не ворогують між собою (як вважають представники традиційного просвітянсько-заповідального дискурсу), а діалектично  взаємодіють один з одним як принципи «інь-ян» («ха-тха») і власне внаслідок цієї взаємодії етнос розвивається психологічно, будучи спроможним давати відповіді на виклики історії і породжуючи «нову  діалектичну якість» буття. Також розглядається генеза протистояння інтроветного та екстровертного аспектів через призму домінування різних сенсорних типів світосприйняття і показано можливість для українського етносу взяти участь у місії здійснення їх «примирення» шляхом інтимної діалектики цисцендентного (людина) і трансцендентного (буття).

Ключові слова: інтровертність, екстровертність, менталітет, буття, сенсорика, аполлонічна культура, фаустівська культура, ментальність, менталітет, психологія етносу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterraneum)

Порятунком для України може стати, як на нас, наприклад,  «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], стрімко увірвалися, проте, не у «словянофільський» (з абсолютною домінацією російської культури) світ, а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)? Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим), проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу.


[1] як офіційно проголошувалося Оттоманською Портою, тюркські племена булгар були, начебто, підступно навернені греками-візантійцями у мову рабів-слов’ян, і що лише на початку ХІХ ст. українець із Закарпаття, професор Московського університету Юрій Гуца-Венелін відкрив болгаам, що вони є слов’янами етногенетично.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3