Олег Гуцуляк: Украинское Подолье как Рай предков славян и царство Патала арийских богов-асур

imagesУкраинская писанка, «яйцо-райцо», известная ещё со времен палеолита [1],  есть символом, иконой «потеряного райского царства» предков славян [2], «сконденсированого пространства и сконденсированого богатства» [3], разновидность «мандалы» (санскр. mandala «круг»), геометрического символа сложной структуры (внешний круг, вписанный в него квадрат, в который вписан внутренний круг, который часто сегментирован или имеет форму лотоса), который интерпретируется как модель вселенной, «карта космоса» с центральным образом, Луной и Солнцем.

В преданиях восточных славян сохранилось представление о далёкой южной стране, куда на зиму улетают птицы, где царит вечное лето, часто отождествляемой с раем, называемой Ирьем, Ирием или Вырием. Ирей упомянут в «Поучении Владимира Мономаха»: «И семоу подивуемы како птицы небесныя из ирья идуть». Наиболее убедительной представляется этимология слова «ирей», производящая его от древнеиранского *аirуā- (dahyu-) «арийская страна». Сходная параллель наблюдается и в саамском языке: саам. årjel «южный», år’jān «далеко на юге или юго-западе», oar’je- «юго-западный», oarji «юго-запад», (прасаам. *orja «юг»), что представляет собой заимствование из раннеиранского, ср. авест. airyō, airya- «арийский», др.-перс. ariya- «арийский».

У  украинского поэта Богдана Кравціва есть интересный сонет «Вирій»:

Іран, чи Індія, чи Україна?
Зринають назви, як блудні вогні.pysanky-in-ukraine004_2-204x300

Але ж була колись така країна,
Звідкіль ми вийшли. В сизій давнині

Цвіла вона далека, тепла й пишна
За обрієм казкових семи гір –
І боєм рвалася в той світлий мир
Племен довкільних молодість навтишна.

І досі іриця, столітня діва,
Пісень співає про далінь незриму.
Про Райгород багатий, вирій, рай,

Що в тьмі віків нам сниться повен дива…
Туди злітають ластівки над зиму
І серце, тугою налите вкрай.

Некоторые ученые считают, что «рай человечества эпохи палеолита» был именно на территории Украины: «… рай Шелльского периода (ранний палеолит, 3 млн. – 150 тыс. лет назад, – О.Г.) мог быть не в Египте или в болотистой Месопотамии, а на землях Украины, где была ровная и плодородная степь, чистые рыбные воды рек, массы диких зверей и чудесное подсолнечье (стоянки первобытных людей этого времени в Украине – Королёво и Косово в Закарпать, Лука-Врублевецкая в Поднестровье, Лабушино в Одещине, Амвросиевка на Донбассе, 15-ть стоянок в Крыму, – О.Г.). Это была, с наибольшей вероятностью, колыбель человечества и культуры» [4].

Как бы иронично не относиться к этим взглядам, не следует забывать того факта, что Украина была передледниковой зоной: живя у ледников, наши предки не могли не обратить внимание на бурный расцвет жизни у кромки тающего льда, буйную растительность альпийских лугов, чрезвычайную медоносность северных трав, целебные свойства воды горных ручьев, поскольку структура талой воды значительно «качественнее» обычной. Как писал этнолог Л. Гумилев, с тающего ледника стекали струйки чистой воды, которые орошали степи, подступали к леднику, наполняли впадины, превращая их в озера, и создавали тот благодатный климат, в котором развивались культуры  палеолита [5]. Известно, что если и ледник, и окружающая его вода имеют громадные размеры, сравнимые с размером островов, гор, тогда вода может растапливаться и течь поверх ледников, либо же копиться за ледяными стенами и дамбами, потом прорываясь разрушительными наводнениями, как это происходило на северо-западе нынешних США, гда ледниковые озёра Миссула и Колумбия с периодичностью в 40-80 лет затапливали добрую половину сегодняшнего штата Вашингтон.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Шейх украинской литературы

imagesЮрий Андрухович, любимым автором которого является босняк-мусульманин Меша Селимович (автор исторического романа “Дервиш и смерть” и публицистики “За и против Вука Караджича”) и который в предисловии к сборнику “Новая дегенарация” горько вздыхает об отсутствии в Украине своей мусульманской культурной версии нации, выступает апологетом национальной героико-пророческой мифологии-“джихада”:

осознает свое место во времени и пространстве («Город и площади», «Середмістя», «Дезориентация на местности», «Лексикон интимных мест»), странствует с караванами («Моя Европа, «Потяг 76», переводы поэтов-битников, Шекспира, Рильке, Пастернака, Мандельштама), общается с потусторонними посланниками («Экзотические птицы и растения»), осуществляет развенчание идолов (повести и романы “Слева, где сердце”, “Рекреации”, “Московиада”, “Перверзия”), отправляет жертвоприношение-“рамадан” (роман “Двенадцать обручей”), провозглашает “хадисы” (книги “Послания в Украину”, «Лексикон интимных мест», “Дьявол прячется в сыре”, “Тайна” и др.), отправляет войска на покорение стойбищ неверных («Мариуполь»), осуществляет «исру» – «в середине ночи путешествие в Иерусалим» (книга интеллектуальных странствий «Здесь погребен Фантомас»). Надеемся, в будущем нас ожидает и «мирадж» – «вознесение к седьмому небу» с «рассеканием груди и омыванием сердца»…

А за ним подвизаются верные подвижники – «сахабы» («псы святого Юра» и и их журналы “Четвер”, “Потяг 76”, “Ї” и “Киевская Русь”). Они уже создали образ этакой среднеевропейской Земли Франца-Иосифа III: “… Нам … не нужна Европа реальная, она нужна бизнесменам, людям вещевой культуры. Мы здемиургировали свою Европу… Так когда-то Аксёнов написал “Остров Крым”, где Крым не был захвачен большевиками, а остался независим. Так мы ориентированы на остров Европа …, где всё еще существует Австро-Венгрия, где правит какой-нибудь Франц-Иосиф III... Демиургическое делание предлагает читателю свой текст вне общественных текстовых конвенций. Виртуальное разнообразие возможных миров предлагает доверится не конвенции (правилам игры), а собственному своеволию. Здесь открываются горизонты ницшеанского бога собственного мира, демиурга замкнутых на персональную, не опосредованную социумом, волю текстовых практик” [Єшкілєв В. Наша Європа // http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/europa.htm]. И в этой “островной Европе” отдается предпочтение литературному мифу об Украине как стране хаоса, свободы, родине барокко и органичного постмодернизма.

Последующая судьба украинской культуры – это непримиримый «шариат» относительно всех не-европейских поползновений, но это и «имамат» как законное «Да!» на наследство от Руси-Украины и как «Великое Нет!» истории, которая идет дорогой невежества не в Киев-«Новый Иерусалим», а в Третий Рим! Но самая главная её миссия – это «Ашура», память о героях-мучениках Небесной Сотни и АТО, которая укажет и как верный путь и даст ответ на извечный вопрос: «Что делать?», так и поможет понять, что на повестке дня – борьба с любыми попытками идти на компромис с собственной совестью.

(с) Олег Гуцуляк

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Об этнополитических кристаллах в современной Украине

598x398Президентские выборы в 2010 г. в Украине якобы чётко подтвердили аличие данного онтологического размежевания и мнение украинского писателя Павла Загребельного, что Украина является “цивилизационным субконтинентом” (по аналогии с Индостаном), где практически сложилось две нации (“этнократоны”) – «украЙИнци» («щыри», «свидоми») и «укрАинцы» («малороссы», «новороссы»).

Украинский публицист Михаил Дубинянский в своей статье «Страна развитого трайбализма. Украинский вариант» утверждал, что на сегодняшний день украинцев как единой общности от Тернополя до Симферополя не существует. По его мнению, на Украине «проживают два многочисленных «племени» («трайбы») с разной культурой, историей и пантеоном священных идолов. Социологические исследования подтверждают раскол украинского общества. Весной 2009 г. группой исследователей под руководством доктора наук государственного управления А. В. Радченко было проведено экспертно-социологическое исследование общественно-политических ценностей на Западе, Юге, Востоке и в Центре государственных служащих Украины. Исследователи выяснили, что большая часть опрошенных чиновников не разделяла ценностей действовавшего в то время Президента В. Ющенко (русофобия, голодомор, пропаганда деятельности ОУН-УПА и так далее). При этом отмечены явные региональные отличия в оценках респондентов относительно деятельности в украинской истории личностей Бандеры и Шухевича, отношений с Россией, статуса русского языка [russian.kiev.ua. Украина страна развитой трайбализации? Мнения экспертов // http://ethnoconflict.ru/ethnography/023-ukraine.htm].

Но что это говорит? Общим счетом – ничего. То же самое говорят о себе итальянцы – и совсем не комплексируют. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк, Михайло Бігусяк: Українознавство у виданнях науковців Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

1236211_10201510620702783_1515946016_nУкраїнознавство є найважливішою ланкою формування гуманітарної культури молодої особистості – громадянина України. Завдяки участю як в теоретичному засвоєнню надбань українознавства, так і в емпіричному досвідові підтримування його феноменів (від участі в українських урочистостях, святах, обрядах до огортання буденного побуту як українськими декоративно-ужитковими та естетичними, так і морально-ціннісними орієнтирами), студент вчиться поєднувати власне «Я» (внутрішній світ) із громадськими, національно-державними та загальнолюдськими інтересами та ідеалами. Тим самим, індивід, обираючи шлях на принципах традиції та актуалізації її питомих ознак в сьогоденні, забезпечує власне самопізнання та самотворення як українства в цілому, так і себе і своїх нащадків безпосередньо.

Виходячи з цього, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника став важливим регіональним центром формування українознавства як системи наукових інтегративних знань про Україну і світове українство як цілісність, як геополітичну і геокультурну реальність, що розвивається в єдності простору і часу.

Прикарпаття є унікальним етнічним середовищем України. Тут знаходяться історико-етнографічні регіони України – Бойківщина, Гуцульщина, Опілля і Покуття, між якими здавна окреслювалися певні межі і перехідні зони із відповідними культурно-етнографічними та мовними особливостями, адже тут побутують старожитні українські говори. Ця особливість Прикарпатського краю в українознавчому аспекті розглядається в таких комплексних та колективних виданнях«Мій рідний край – Прикарпаття» (відп. ред. В.І. Кононенко; Івано-Франківськ, 2000, 375 р.), «Прикарпаття – спадщина віків» (відп. ред. М.В. Кугутяк; Львів, 2006, 596 с.), «Етнос. Соціум. Культура: регіональний аспект» (відп. ред. В.І. Кононенко; Київ – Івано-Франківськ, 2006, 315 с.), «Соборність України: історія і сучасність» (відп. ред. В.І. Кононенко; Івано-Франківськ, 1999, 85 с.).

У порівнянні з тими виданнями, традиція яких йде ще з часів існування Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника,  віхою, що знаменувала якісну трансформацію українознавчих досліджень на новий науково-методологічний рівень, стала колективна монографія «Духовні цінності українського народу» (Київ – Івано-Франківськ, 1999, 294 с.) за редакцією професора В.І. Кононенка. Власне на основі історико-філософського та етнопсихологічного вивчення духовної спадщини українського народу в монографії здійснено спробу реконструкції його цінностей, соціокультурних чинників їх формування, форми прояву в історичному розвитку суспільтва, обгрунтовано пріоритетність у системі цінностей національної державності, мови, моралі та висвітлено динаміку ціннісних орієнтацій в умовах трансформації українського суспільства. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Слава Героям Небесной Сотни!

anjo_ua31 июля 2014 г. в Украине учреждена государственная награда “Орден Героев Небесной Сотни“: “Основание ордена Героев Небесной Сотни, которые своим подвигом очистили страну от позорного тоталитаризма, обязывает нас ответственно строить новую мощную державу“, – цитирует главу государства пресс-служба. Орденом Героев Небесной Сотни отмечаться лица за гражданское мужество, патриотизм, отстаивание конституционных принципов демократии, прав и свобод человека, активную благотворительную, гуманистическую, общественную деятельность в Украине, самоотверженное служение украинскому народу, обнаруженные во время Революции достоинства, других событий, связанных с защитой независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины.

Украинофобы, комментируя учреждение “Ордена Героев Небесной Сотни”, говорят о ней: “Там же среди этой “сотни” каждый второй или сидел или привлекался. Почти весь УК. И это – пример для молодежи?” (https://www.facebook.com/albluminov/posts/732924463431414)

Да, есть выражение: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». По-английски фраза звучит так: Patriotism is the last refuge of a scoundrel.

Обычно приписывается то Л.Н. Толстому, то Оскару Уайльду и толкуется в том ключе, что-де писатель осуждал патриотизм как чувство, достойное только негодяев.

Но данное утверждение неверно, как неверно указан и его автор. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterranean, Ουκρανία Μεσογείου)

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертуванні) національного духу українцям, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», варто б не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу).

Русь-Україна від Дунаю до Кавказу завжди була морською («талассократичною»), на відміну від суходільної Московії, в якій «чудь начудила да меря намерила». Україна – традиційна морська і річкова держава. Ми любимо воду, водяну гладь і водяні простори.

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нет, это не раздел, а созидание!

1478997_445702985553129_1326421291_nНет, в Украине происходит не раздел.

Русскоязычная макрогруппа в Украине уже давно превратилась в “твёрдый идентаристский кристалл” (перешла “из количества в качество”, “из демографии в духографию”), и теперь она не нуждается в большем закреплении своей этно-религиозной идентификации.

А вот украиноязычная макрогруппа только вот сейчас его завершила, так как ранее двадцать лет пребывала в состоянии “распорошенности”, “внутренней диаспоры” в собственной стране.

Только сейчас, когда обе макрогруппы стали “этническими кристаллами”, начался следуюший этап (и катализатором в нем – “ориентация на Европу”): социальная эволюция в Украине направилась к созданию сложного ансамбля этих двух главных (увлекая за собой и меньших) социальных группк созиданию “солидаристского сообщества”, где бы, по А. де Токвилю, иерархически организованные институты (от церквей и до частных ассоциаций) исполняли функции «великих обучающих заведений» с воспитания таких демократических ценностей, как доверие, терпимость и способность к компромиссам, а также поддерживали равенство между гражданами.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

883738_707147292628861_533370058_oУ статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».
Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.

В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.

In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.

Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].

Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: К солидаризму “открытого общества” и принятию собственной “тени” – свободы

Нынешней правящей кланово-компрадорской элитой Украины (да и России) предлагается имитативное соучастие граждан с бюрократическо-государственным аппаратом (“партией власти”, “Системой”). Под девизом “Лидер и Защита”, с шаманским камланием “Лишь бы не было войны!..”, «За стабильность!».

Да, соучастие граждан в жизни государства должно быть именно как “открытое общество”. Но не как общество позднеиндустриального либерализма и консюмеризма (потребительства). А как общество, в котором принимают существование (экзистенцию) как открытость трансцендентному началу.

Как общество, в котором, по М. де Унамуно-и-Хуго, на смену “стаду выборщиков и налогоплательщиков” пришло гражданство из индивидуальных актов самоопределения эмпирических “я”, отдающих  себя истинной идее всеобщего единства абсолютно свободно, впротивовес, казалось бы, безнадежному противоречию его с действительностью.

Проблема как раз в том, чтобы помочь налоголательщику самоактуализироваться, выйти из тирании «культуры страха/вины» в свободную «культуру радости» (восторга, упоения):

» Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Нація як консорція Афіни Демократії: до питання про середземноморську українську ідентичність

В сучасній ситуації роздвоєності (розтроєності, почвертування) українського національного духу порятунком може стати, як на нас, наприклад, «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], цей південнослов’янський народ стрімко увірвався, проте, не у «словянофільський» світ (з абсолютною домінацією російської культури), а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)?

Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим).

Проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Изначальный архетип Украины и России

Понятие “Православие” (греч. “Ортодоксия”) генетически связано с ведическим Рта-Дакша, авестийским Артха-Дасена (эквивалент др.-рус. Ряд-Десница), то есть направлением “вправо” (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад (“посолонь”; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия “осолонь” вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории Украины, славянские корни названия которой (Ук- и Рай-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии Бхарата — “воспитанная”, “культурная”, “традиция”. Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала “по Солнцу”, впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, “испорченность”, “железный век”, “кали-юга”) воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть “ностальгию за идеалом”, за Эдемом, “золотым веком”.

Интересен взгляд, согласно которому доминантен  общеславянский архетип “Рай-Сад-Царство”, этакого солнечного “Заветного царства” примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, “яйцо-райцо” есть символом, иконой этого “потеряного райского царства” славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность “мандалы”, которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем).

Некоторые ученые считают, что “рай человечества эпохи палеолита” был именно на территории Украины и что  именно тектонический разлом земной коры в Украинском кристаллическом щите обусловил особенное геомагнитное и иное геофизическое влияние на формирующихся наших предков,  что незатопляемые на протяжении сотен миллионов лет со времен Силлурийского периода Подолье и Житомирщина есть мистическим местом планеты, » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Лицарі святого Бьолля, або “Мандрований град” в сучасному українському літературному процесі

 «Патріарх Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович пропонує всім українцям («ще не добитим») відкриття «лицарської Слави» своєї країни, слави «мандрованого лицаря-філософа», «визволителя Панни» (архетип «Персей») [1]. Цим він повторює західноєвропейського патріарха літератури Генріха Бьолля («Очима паяца», 1963 р.), який не знаходить для свого «лицаря-принца» іншого шляху, крім карнавально-циркового (знаменно, що один із перших романів Бьолля «Потяг прибув вчасно» початково мав назву «Від Львова до Чернівець»). Надалі романи Юрія Андруховича «Рекреації» та «Перверзія» явно перегукуються з такими романами Бьолля «Чим закінчилося одне відрядження» та «Груповий портрет з дамою».
Не слід перейматися тим, що ідея «лицаря-визволителя Панни» є смішною та споріднена іззамилуванням Дон Кіхота лицарською славою раннього Середньовіччя. Не забуваймо, що якщо на крайньому Заході Європи лицар серця Дульцінеї втілював незалежне існування на «окраїні» суспільства та звільняв каторжників, то на крайньому Сході Європи лицар Святої Покрови здійснював той же «момент» буття – жив на «окраїні», звільняв каторжників із турецьких галер… Але якщо ідальго Алонсо Кіхано – герой-меланхолік, то гетьман (генеральний капітан) християнської міліції Петро Сагайдачний – герой-холерик,який і стінами Кремля та Хотина заволодів і свою Дульцінею проміняв на тютюн та люльку… Наполеона Бонапарта теж підіймали на глум за похід у Єгипет (акт замилування традицією хрестових походів). Але наслідком його став Розетський камінь та дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів…
Так, «Великі Пригоди», «…Великі трагедії, – писав Микола Шлемкевич, – тяжкі переживання нації часто є струсом духа, після якого приходять глибокі відкриття. З розораних душ вистрелюють горді будівлі, в яких довго наступні покоління знаходять свій дім і світ» [2]. Начебто, тепер це вже реалізується:
… вже народжуєсь Київ – новий, златоглав
для нових офіцерів та антологій! » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Інтровертний та екстравертний аспекти української ментальності

В статті розглядається наявність в українській ментальності двох аспектів – «буддисько-інтровертного» («аполлонічного») та «лицарсько-екстровертного» («фаустівського»), носіями яких є відповідні локуси – «село» та «місто», «культура» і «цивілізація». Дані аспекти не ворогують між собою (як вважають представники традиційного просвітянсько-заповідального дискурсу), а діалектично  взаємодіють один з одним як принципи «інь-ян» («ха-тха») і власне внаслідок цієї взаємодії етнос розвивається психологічно, будучи спроможним давати відповіді на виклики історії і породжуючи «нову  діалектичну якість» буття. Також розглядається генеза протистояння інтроветного та екстровертного аспектів через призму домінування різних сенсорних типів світосприйняття і показано можливість для українського етносу взяти участь у місії здійснення їх «примирення» шляхом інтимної діалектики цисцендентного (людина) і трансцендентного (буття).

Ключові слова: інтровертність, екстровертність, менталітет, буття, сенсорика, аполлонічна культура, фаустівська культура, ментальність, менталітет, психологія етносу. » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Україна Середземноморська (Ucraina Mediterraneum)

Порятунком для України може стати, як на нас, наприклад,  «болгарський феномен», коли, натужно відкараскуючись від свого потурнацтва [1], стрімко увірвалися, проте, не у «словянофільський» (з абсолютною домінацією російської культури) світ, а у «франкофонний» (при тому, що і закликали на царський престол «варяга» — представника германської династії, а не російської).

Можливо, українцям, в цьому сенсі, усвідомлюючи свою європейську ідентичність і рятуючись від домінантного пресу «старшого брата / північного сусіда», слід, проте, не так прагнути в напрямку західного всенівілюючого моноцентричного світу (з абсолютним домінуванням англо-саксонської цивілізації), а спрямовувати свій прорив у «Середземноморський світ» (з осмиленням ідеї Юрія Липи Української ПриПонтиди як «затоки» цього світу)? Для Середземноморського світу є вимушеним співіснування різних культур, а отже, і виключенна будь-яка уніфікація, — це не просто modus vivendi, а світовідчуття.

Саме Середземномор’я перше створило дійсно демократичне співтовариство етносів «від Кордови до Києва» (Готфрід Бенн). Пізніше, щоправда, в цей світ була занесена «уніфікаційна» інфекція, наслідком чого й постав пізньокласичний імперський Рим (і його нащадки-покручі — Другий і Третій Рим), проте в своїй «здоровій» основі Рим Середземноморський, велич якого оспівували Віргілій («Четверта еклога»), Данте і Петрарка («Африка»), — в тому, що він поєднав європейську, африканську і азіатську кров, плекаючи в народних душах цього регіону спогад про заповітний «Золотий вік» Урана-Сатурна, в якому був повною мірою дієвим духовно-герметичний принцип блаженного життя «внизу (на землі), як на верху (на небі)». Саме великі європейці Гете, Гельдерлін, Ніцше і Камю заразили людство своєю тугою за «середземноморським небом», що невіддільне від землі (телурократія) і моря (таласократія), але що стоїть вище них (уранократія) і, тому, неділиме.

А отже, доступне для всіх, хто так чи інакше причетний до цього зачаровуючого дух і душу культурного світу.


[1] як офіційно проголошувалося Оттоманською Портою, тюркські племена булгар були, начебто, підступно навернені греками-візантійцями у мову рабів-слов’ян, і що лише на початку ХІХ ст. українець із Закарпаття, професор Московського університету Юрій Гуца-Венелін відкрив болгаам, що вони є слов’янами етногенетично.

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Полабские славяне и их божества

1.

Ругии – это часть западнославянского племени родариев (ротарей), которая вместе с хижанами, черепнянами и доленчанами образовывала  Велетское (Лютичское) государство в междуречье Лабы/Эльбы, Пэниты, Одры и на острове Руян (Ругия) (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», III, 42).

Другой частью родариев были укры (uchri, uckri, wucri, wkrzanie), населяющие нынешнее польское Поморье возле левобережья Одры, у реки Вкра (Укра). Территория, которую они населяли, в германских источниках называлась Uckermark  (Укра < праслов. Vъkra). Зная написания немцами самоназвания укров как ucker або ucher (ср. с написанием немцами того времени Киева как  Chue) , можно предположить, что этноним связан с праславянским словом (*ucher >) “ухарь” – “молодец, боевитый, удачный”.

В 954 г. укры-ротарии подняли восстание против германских захватчиков и приступом освободили город Волислав (Велелебен) в Старой Марке, между Вербеном и Аренбургом (Старгородом, столицей племени вагров из союза бодричей), и перебили большую часть немцев  (Видукинд Корвейский, «Деяния саксов», I, 36). Это выступление стало сигналом к освободительной борьбе полабов во главе с Нако и Стоигневом. К повстанцам присоединились саксонские рыцари Вихман и Экберт. Первый был провозглашен королем и под его руководством полабы осуществили вторжение в Саксонию и овладели замком Кокаресцемия. На помощь славянам двинулись венгерские войска, но возле Лехвельда (955 г.) они были разбиты немцами и предавшими общеславянское дело лехитами. Вскоре были разгромлены и полабы на реке Раксе, а их вождь Стоигнев и 700 пленных были казнены. Но восстания вспыхивали вновь в 958, 959, 960 гг. В 963 г. немцами были разгромлены и союзники полабов – лужицкие сербы (сорбы, венды).

Обеспокоенная такой ситуациейгеноцида славян, киевская великая княгиня Ольга (Елена) посылает к германскому императору Оттону І посольство с якобы просьбой прислать епископа для народа ругиев (т.е для части ротариев-укров, которые жили на острове Руян, который немцы называют Руген/Рюген). Удивляет, что Оттон именует Ольгу “королевой ругов”  » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украина как проблема мобилизации жизненно-волевых принципов национальной культуры

В своё время британский философ А.Н. Уайтхед констатировал, что нация может исчерпать потенции определенной формы цивилизации (например, на начало ХIХ в. украинская нация “исчерпала” “византийскую” форму; в XVII-XVIII вв. параллельно с “византийской” происходило становление “барокково-метафизический” формы, затем насильственно прерваной, но успевшей “оплодотворить” П. Величковского и Ф. Достоевского), но не исчерпать своих творческих сил [1]. Энергия наций устремлена вперед к новым приключениям воображения. Всегда возникает мир мечты, дающий затем толчок к действию. Вначале, Колумб размышлял о шарообразности Земли, безграничном океане и грезил Востоком. Приключения редко достигают цели. Но не доплыв к Индии, он открыл Америку [Уайтхед А.Н.  Избранные работы по философии / Перев. с англ. Общ. ред. и вступ. Ст. М.А. Кисселя. – М.: Прогресс, 1990. – С. 685].

Как видим, например, российская нация  определенно стоит перед выбором нескольких “новых-старых” форм неоевразийской (метафизической) и импер-либеральной (рационалистической), “вновь перепрочитывая”, казалось бы, уже перевернутые иными цивилизациями страницы. И если уж и не построят свою Империю, то свою Америку найдут (хотя и остается их плавание каботажным, вдоль берега Евразии, то есть нестрашного и традиционного)…

Что касается Украины, то » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Киевский соблазн русского евразийства

Ныне существует историософская проблема — какая цивилизация “возродится” — “Россия-Тартария” (с её архетипом “Странствующего царства”) или “Украина-Сарматия” (с архетипом “Заветного царства”).

Содействуют этому также “места исторической славыКиевский”(Lieux de memoire), которыесакрализируются, превращаются в “теменосы”, где человек “входит в ландшафт как субъект”. Для украинцев — это Софийский Собор, Золотые Ворота, Аскольдова могила, Хортица, Великий Луг, Круты, Броды,  Карпаты,  для русских — Севастополь, места славы русского оружия, Донбасс и тот же Софийский Собор… И этим «теменосам» соответствуют «праздники консолидации» — День Победы как этакая «Красная Пасха» [1], или День павших героев Крут (Берестечка, Бродов) и жертв (царизма, коммунизма) как этакая «Национальная Голгофа», с соответствующими им лейтмотивами монументального искусства.

Одним из главных «теменосов» оказывается Киев как «азиатский Рим» – культурно-духовный эпицентр движений в направлении к «оздоровлению» «восточного славянства» и «канонического православия». Формально в начале 90-х гг. ХХ в. в незавизимой Украине этот концепт был продекларирован философом поэтессой Ниной Мазур в её интервью на ток-шоу «З Ольгою» (канал ICTV).  Таким образом, если Киев – азиатский Рим, то, следуя логике аналогий,Москва – это азиатский Константинополь, имеющий право на наследие от Рима-Киева » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: “Заветное царство”: изначальный архетип славян и его трансформации


Анжеліка Рудницька. Сад чеснот

Понятие “ПРАВОСЛАВИЕ” (греч. “ОРТОДОКСИЯ“) генетически связано с ведическим РТА-ДАКША, авестийским АРТХА-ДАСЕНА (эквивалент др.-рус. РЯД-ДЕСНИЦА), то есть направлением “вправо” (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад (“посолонь”; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия “осолонь” вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории УКРАИНА, славянские корни названия которой (УК- и РАЙ-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии БХАРАТА — “воспитанная”, “культурная”, “традиция”. Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала “по Солнцу”, впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, “испорченность”, “железный век”, “кали-юга”) воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть “ностальгию за идеалом”, за Эдемом, “золотым веком”.

Интересен взгляд, согласно которому доминантен  общеславянский архетип “Рай-Сад-Царство“, этакого солнечного “Заветного царства” примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, “яйцо-райцо” есть символом, иконой этого “потеряного райского царства” славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность “мандалы”, которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем). » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Украина – не Россия: о подлинной соборности

Комплекс самой украинской нации можно определить именно как “комплекс иерогамии” — “желание священного брака”, жажда “у-Закониться”, “у-Краятся” в Традиции [1]. Он имеет истоки в архитепическом индоевропейском: «… В системе индуистской тантры единение Бога и Богини в экстатическом наслаждении означает союз мужской и женской энергий на психическом и физиологическом уровнях практикующего. Этот «мистический брак» или, в традиционных терминах, «махасукха» (великое блаженство), позволяет достичь высших уровней сознания, а также в большей мере реализовать духовный и психический потенциал человека. На мой взгляд, именно интеграция божественных принципов мужского и женского архетипов лежит как в основе индуистской и буддийской тантры, так и в основе современного язычества» [Рейнольдс Д. Мирдин. Викка и Тантра // http://intertraditionale.kabb.ru/viewtopic.php?f=9&t=715&sid=cba0c1aead5351f94f06c1e228b069aa].

В социально-культурном плане «жажда иерогамии/священного брака» – это поиск компромисса в противоречии между нереалистичной, казалось бы, сущностью великой объединяющей Правды и императивной потребностью, неукоснительной нуждой в ней » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print

Олег Гуцуляк: Аркан – гуцульський танець ініціації

Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом – золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр – місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов’яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних “соломонових” мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів » Read more

Сохранить в:

  • Twitter
  • Grabr
  • email
  • Facebook
  • FriendFeed
  • Google Bookmarks
  • Yandex
  • Memori
  • BobrDobr
  • LinkedIn
  • MySpace
  • PDF
  • RSS
  • Yahoo! Buzz
  • Add to favorites
  • Live
  • MSN Reporter
  • Print
1 2 3